Решение № 140743666, 19.10.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 462/7256/26

Провадження № 2-а/159/126/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

45008, м. Ковель, вул. Незалежності, 15, тел.: (03352) 5-90-66,

e-mail:inbox@kv.vl.court.gov.ua, веб-адреса: http://court.gov.ua/sud0306/

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум.КовельКовельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Смалюха Р.Я., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7718271 від 14.08.2026 року (далі - оскаржувана постанова), винесену інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, закрити справу про адміністративне правопорушення, витребувати у відповідача відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.08.2026 року стосовно позивача винесено оскаржувану постанову за нібито здійснений перехід проїзної частини поза пішохідним переходом за адресою: м. Львів, вул. Ряшівська, 9, чим порушено пп. «г» п. 4.14 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).

Позивач зазначає, що у постанові неправильно встановлено місце події, оскільки фактично подія відбувалася на проїзній частині вул. Патона у м. Львові, навпроти в`їзду до шиномонтажу, що підтверджується доданими фотоматеріалами. Неправильне призначення місця події має істотне значення, оскільки конфігурація дороги та організація дорожнього руху на вул. Патона суттєво відрізняються від вул. Ряшівської та безпосередньо впливають на можливість застосування пп. «г» п. 4.14 ПДР України.

Крім того, позивач вказує, що у фактичному місці події на вул. Патона відсутні ознаки, необхідні для застосування пп. «г» п. 4.14 ПДР України, а саме: відсутня конструктивно виділена розділювальна смуга, відсутнє дорожнє або пішохідне огородження, а напрямки руху розділені дорожньою розміткою, яка сама по собі не утворює конструктивно виділеної розділювальної смуги відповідно до п. 1.10 ПДР України.

Позивач наголошує, що сам факт переходу проїзної частини поза пішохідним переходом не є достатнім для встановлення порушення саме пп. «г» п. 4.14 ПДР України, оскільки зазначена норма не встановлює безумовної заборони будь-якого переходу дороги.

Натомість п. 4.8 ПДР України прямо передбачає випадки, за яких допускається перехід дороги поза пішохідним переходом (за відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя та за наявності не більше трьох смуг для руху в обох напрямках), однак наявності передбачених цією нормою обставин посадовою особою встановлено не було.

Також позивач зазначає, що обставини справи були встановлені поліцейським неповно та неправильно в порушення вимог ст. 251, 280 КУпАП, оскільки в оскаржуваній постанові викладено висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, та не наведено фактичних даних для застосування інкримінованої норми.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі наявні матеріали як докази.

Також позивач вказує на необхідність дослідження та витребування відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, які зафіксували перебіг події та розгляду справи 14.08.2026 у період з 11:50 год до 12:10 год і можуть підтвердити фактичне місце події на вул. Патона, конфігурацію проїзної частини, відсутність розділювальної смуги чи огородження, а також інші обставини складання постанови.

Керуючись ст. 2, 5, 72-77, 160-161, 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст. 247, 251, 280, 283 КУпАП, п. 1.10, п. 4.8 та пп. «г» п. 4.14 ПДР України, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Департамент патрульної поліції позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено факт вчинення позивачем 14.08.2026 року близько 11 год. 55 хв. за адресою: м. Львів, вул. Ряшівська, 9 переходу проїзної частини поза пішохідним переходом, чим порушено вимоги пп. «г» п. 4.14 ПДР України, у зв`язку з чим поліцейським УПП у Львівській області ДПП правомірно винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 255 грн за ч. 1 ст. 127 КУпАП.

Відповідач вказує, що поліцейський діяв у межах повноважень, визначених ст. 8, 23 Закону України «Про Національну поліцію», Законом України «Про дорожній рух» та ПДР України, реалізуючи контрольні функції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та реагуючи на виявлене правопорушення.

Також відповідач стверджує, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проводився у присутності позивача з дотриманням процедури, передбаченої ст. 276, 278, 279, 280, 283 КУпАП та Інструкцією № 1395, а позивачу було оголошено та роз`яснено його процесуальні права за ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Крім того, відповідач зазначає, що факт вчинення правопорушення підтверджується доданими до відзиву відеозаписами з портативного відеореєстратора поліцейського та службового автомобіля, на яких зафіксовано, що позивач переходив проїзну частину поза пішохідним переходом у зоні видимості пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 та розміткою 1.14.1, чим порушив пп. «г» п. 4.14, п. 4.7 та 4.8 ПДР України, при цьому сам факт переходу поза переходом позивач не заперечує.

Відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо неправильного визначення назви вулиці (вул. Патона замість вул. Ряшівської), оскільки позивач здійснював перехід проїзної частини з боку вул. Патона в напрямку вул. Ряшівської, а формальна розбіжність у топографічному орієнтирі не спростовує встановлених обставин переходу проїзної частини поза пішохідним переходом на одній і тій самій ділянці дороги та не звільняє від відповідальності.

Також відповідач наголошує, що ним у порядку ст. 77 КАС України надано належні та допустимі докази (відеозаписи) на підтвердження правомірності прийнятої постанови, тоді як позивач належних доказів на спростування факту правопорушення не надав.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 47, ст. 162, 242, 245, 286 КАС України, відповідач просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю, а також розглянути справу без участі представника відповідача.

Ухвалою від 18.08.2026 Залізничний районний суд м. Львова передав матеріали справи для розгляду до Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою від 28.09.2026 суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області відкрив провадження у справі, розгляд справи призначив на 09.10.2026, витребував у відповідача матеріали адміністративної справи.

08.10.2026 до суду надійшов відзив на позов та матеріали адміністративної справи про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.

У судове засідання 09.10.2026 учасники справи не прибули, хоча належно були повідомлені про час, дату і місце його проведення.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак не з`явилися, суд вважає з можливе розглянути справу по суті за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи, але всі учасники справи не з`явилися в судове засідання (хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду), суд має право розглянути справу у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідків чи експертів.

З наявних матеріалів справи видно, що виклик свідків учасниками не заявлявся, експертизи не проводились, а тому суд постановив розглянути справу у письмовому провадженні.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 250 КАС України).

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7718271 від 14.08.2026 року (час розгляду 12:05:49), винесеною інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону УПП у Львівській області ДПП лейтенантом поліції, підтверджується притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП.

Згідно з фабулою зазначеної постанови, 14.08.2026 року о 11:55:08 за адресою: м. Львів, вул. Ряшівська, 9, пішохід здійснив перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, чим порушив вимоги п. 4.14.г ПДР України.

Указаною постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 (двісті п`ятдесят п`ять) грн 00 коп.

Зі змісту постанови також убачається, що особі роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП, порядок та строк оскарження постанови за ст. 289 КУпАП, а також порядок сплати штрафу відповідно до ст. 307, 308 КУпАП (із попередженням про примусове стягнення штрафу у подвійному розмірі 510 грн у разі несплати протягом 15 днів).

До відзиву відповідач долучив файл з відеозаписами - «Backup_20260814_115000.mp4» на якому зафіксовано момент переходу позивачем проїзної частини (04.03 хв запису), та файл відеозаписи «clip-0.mp4» на якому зафіксовано зупинку позивача поліцейськими та розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері публічно-правових відносин щодо правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про Національну поліцію» та Правилами дорожнього руху.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 КУпАП непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція ч. 1 ст. 127 КУпАП має змішаний характер, оскільки охоплює декілька самостійних форм протиправної поведінки пішохода. Зокрема, непокора сигналам регулювання дорожнього руху, перехід проїзної частини у невстановлених місцях та перехід безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, безпосередньо описані у диспозиції статті. Натомість формулювання «невиконання інших правил дорожнього руху» має бланкетний характер, оскільки для визначення змісту порушення необхідно звернутися до конкретних положень Правил дорожнього руху.

Отже, для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення за ознакою переходу проїзної частини у невстановленому місці необхідно з`ясувати, чи здійснювала особа такий перехід та в якому саме місці він відбувався.

Оскільки ознака переходу проїзної частини у невстановленому місці прямо передбачена диспозицією ч. 1 ст. 127 КУпАП, відсутність у постанові посилання на конкретний пункт Правил дорожнього руху сама собою не виключає можливості притягнення особи до адміністративної відповідальності. Визначальним є те, чи наведено в постанові фактичні обставини, які дають змогу встановити місце переходу та обґрунтувати висновок про те, що воно не належить до місць, у яких перехід дозволений Правилами дорожнього руху.

Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП за цією ознакою є обґрунтованим лише за умови встановлення факту переходу проїзної частини та підтвердження того, що перехід здійснювався у невстановленому місці. Самого лише загального твердження про порушення правил переходу без належного встановлення зазначених обставин недостатньо.

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно- правовими актами. Порядок дорожнього руху на території України відповідно ДО Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (ЗІ змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Завданнями і функціями управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції є: реалізація державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і громадського порядку, безпеки дорожнього руху, виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху, контроль за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

На підставі ст. 32 Закону «Про Національну поліцію» - поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадках, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби З виявлення та/або фіксації правопорушень;

технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, суд дійшов висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за результатами якого було винесено оскаржувану постанову здійснений уповноваженою на те законодавством особою.

Досліджуючи відеозаписи долучені до матеріалів справи суд встановив, що позивачу було повідомлено причину його зупинки, поліцейський оголосив суть порушення та якою нормою передбачена адміністративна відповідальність за таке порушення; роз`яснив права та обов`язки передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Отже, суд дійшов висновку, що зупинка позивача та розгляду справи про адміністративне правопорушення відбувалися з дотриманням вимог чинного законодавства, порушення прав позивача передбачених ст. 268 КУпАП, суд не встановив.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 14.08.2026 року близько 11 год. 55 хв. за адресою вул. Ряшівська, 9, м. Львів Позивач здійснив перехід проїзної частини поза пішохідним переходом., чим порушив пункт 4.14.г ПДР.

Згідно пункту 1.10 ПДР учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Згідно пункту 1.10 ПДР пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами та не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне.

Згідно пункту 1.10 ПДР пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2, 5.39, 5.40.1, 5.40.2, 5.41.1, 5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1, 1.14.2, 1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про дорожній рух», пішохід зобов`язаний, зокрема, перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їх відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч.

Відповідно до п. 4.14.г ПДР, пішоходам забороняється переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири та більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження.

Відповідно до п. 1.10 ПДР розділювальна смуга - виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини. Розділювальна смуга не призначена для руху або стоянки транспортних засобів. За наявності на розділювальній смузі тротуару по ньому дозволяється рух пішоходів.

Відповідно до п. 4.7 ПДР, пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.

Відповідно до п. 4.8 ПДР, якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.

Перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території (п. 1.10 ПДР).

Отже, виходячи із зазначених вище положень законодавства, перехід проїзної частини дороги пішоходом, по-за пішохідним переходом, дозволяється виключно за одночасного виконання всіх наступних умов:

- у зоні видимості немає переходу або перехрестя;

- дорога має не більше трьох смуг руху для обох напрямків разом;

- на дорозі відсутня розділювальна смуга (конструктивно виділена або позначена розміткою 1.2) та немає огородження;

- перехід здійснюється під прямим кутом до краю проїзної частини;

- дорога в цьому місці добре проглядається в обидва боки;

- пішохід особисто впевнився у відсутності небезпеки.

Як видно з відеозаписів наданих відповідачем, а також стверджується позивачем, та видно з наданих ним фотознімків, позивач здійснював під прямим кутом перехід через вул. Патона, від шиномонтажу, у напрямку будівлі з протилежного боку, яка має адресу вул. Ряшівська, 9 (відповідно до даних, що містяться в мережі Інтернет за посиланням https://www.google.com/maps/place/KredoBank/@49.8234873,23.9563458,170m/data=!3m1!1e3!4m15!1m8!3m7!1s0x473ae7422e2874e9:0x9282f5fd4391ebf8!2z0LLRg9C70LjRhtGPINCg0Y_RiNGW0LLRgdGM0LrQsCwgOSwg0JvRjNCy0ZbQsiwg0JvRjNCy0ZbQstGB0YzQutCwINC-0LHQu9Cw0YHRgtGMLCA3OTAwMA!3b1!8m2!3d49.824127!4d23.9568328!16s%2Fg%2F1tr16b9j!3m5!1s0x473ae7422e3bdad1:0xb2cd39a5df6d19dd!8m2!3d49.8237707!4d23.956989!16s%2Fg%2F11b6yxlnfw?entry=ttu&g_ep=EgoyMDI2MTAwNy4wIKXMDSoASAFQAw%3D%3D).

Суд звертає увагу, що вулиця яку переходив позивач має по одній смузі руху в кожен бік, на проїзній частині відсутні розділювальна смуга (виділена конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги).

Перехід дороги позивачем відбувається не на перехресті.

З місця, де позивач переходив дорогу, на незначній відстані добре видно наявність пішохідного переходу.

Зазначені обставини свідчать про те, що умови застосування винятку, передбаченого п. 4.8 ПДР, були відсутні. За таких обставин позивач не мав підстав переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, оскільки відповідно до п. 4.7 ПДР був зобов`язаний скористатися наявним пішохідним переходом.

Посилання на те, що вулиця має лише одну смугу руху в кожному напрямку та не обладнана розділювальною смугою, не спростовує наведеного висновку. Ці обставини самі по собі не надають пішоходу права переходити проїзну частину в будь-якому місці, а лише характеризують дорожню обстановку, за якої можливість переходу поза пішохідним переходом має оцінюватися з урахуванням усіх умов, визначених п. 4.8 ПДР.

Суд також звертає увагу, що підпункт «г» п. 4.14 ПДР забороняє перехід проїзної частини поза пішохідним переходом за наявності розділювальної смуги, чотирьох і більше смуг руху в обох напрямках або огородження. Оскільки за встановлених обставин такі ознаки відсутні, сам факт переходу поза пішохідним переходом не дає підстав констатувати порушення саме цього підпункту.

Разом із тим відсутність ознак порушення підпункту «г» п. 4.14 ПДР не виключає порушення позивачем загального обов`язку, встановленого п. 4.7 ПДР, оскільки право на перехід проїзної частини поза пішохідним переходом за умов, передбачених п. 4.8 ПДР, у позивача не виникло.

Отже, здійснення позивачем переходу проїзної частини поза пішохідним переходом, який перебував в зоні видимості позивача, є переходом у невстановленому місці, оскільки порушено вимоги п. 4.7 ПДР, та утворює об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП.

Як зазначалося вище, помилкове посилання в оскаржуваній постанові на конкретний пункт Правил дорожнього руху, який, за висновком відповідача, порушив позивач, саме по собі не свідчить про недоведеність обставин правопорушення. Диспозиція ч. 1 ст. 127 КУпАП у частині відповідальності за перехід пішоходами проїзної частини у невстановлених місцях не має бланкетного характеру, а тому правильність визначення порушеного пункту ПДР не є визначальною для встановлення об`єктивної сторони цього правопорушення.

Відтак, неправильне зазначення відповідного пункту ПДР у фабулі оскаржуваної постанови не виключає можливості встановлення складу адміністративного правопорушення за умови, що фактичні обставини діяння належним чином зафіксовані та підтверджені наявними у справі доказами.

Щодо доводів позивача про неправильне зазначення місця вчинення адміністративного правопорушення суд зазначає, що за результатами дослідження наданих сторонами доказів суд встановив, що місце, в якому позивач перетинав проїзну частину вул. Патона у м. Львові, не має окремої адресної прив`язки. Водночас адреса, зазначена в оскаржуваній постанові, а саме, вул. Ряшівська, 9, відповідає місцю розташування найближчої до місця події будівлі, у напрямку якої рухався позивач під час переходу дороги.

За таких обставин суд вважає, що зазначення поліцейським цієї адреси мало на меті конкретизувати місце вчинення правопорушення та забезпечити його ідентифікацію за наявною адресною прив`язкою. Саме по собі зазначення адреси найближчої будівлі за відсутності окремої адреси безпосереднього місця події не свідчить про неналежне встановлення усіх обставин справи та місця вчинення правопорушення, за умови, що наведене місце дає змогу належним чином ідентифікувати місце вчинення правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 246 КАС України відмовляючи у позові у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зазначає мотиви, з яких він дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

Виходячи з мотивів наведених вище, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята без порушень ст. 19 Конституції України та на підставі Правил дорожнього руху, з дотримання процедури і порядку встановленого КУпАП щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою на те законом особою.

Оскаржувана постанова є обґрунтованою - у ній міститься конкретна суть порушення, дата, час, місце вчинення порушення, а також якою нормою передбачена адміністративна відповідальність за таке порушення. Постанова прийнята безсторонньо, добросовісно та розсудливо - на позивача накладений штраф у розмірі безальтернативної санкції передбаченої цією нормою, що також свідчить про дотримання принципу пропорційності.

Аналізуючи долучені до матеріалів справи відеозаписи суд дійшов висновку, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення відбувалася з дотриманням вимог чинного законодавства та принципу рівності перед законом. Зокрема, позивачу було роз`яснено права та обов`язки передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Оскаржувана постанова прийнята протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 6 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП є такою, що прийнята у межах повноважень та на підставі закону, тому її слід залишити без змін, а у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, суд зазначає, що інші доводи учасників провадження не спростовують зазначених вище висновків суду.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 665,60 грн, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 242-246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування та визнання протиправною постанови ЕНА № 7718271 від 14.08.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 127 КУпАП - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або проголошення рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне найменування сторін та інших учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернеста, буд. 3; ЄДРПОУ 40108646);

Повне судове рішення складене 19.10.2026.

Суддя Р.Я. Смалюх