Решение № 140733174, 05.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/13485/26

Справа №754/14765/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В. О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» через систему "Електронний суд" звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 7542677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який вчинено в електронній формі та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. ТОВ «Авентус Україна» зобов`язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальнику грошові кошти у розмірі 13000,00 грн строком на 360 днів, шляхом переказу на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,20% від суми кредиту за кожен день користування. Відповідач не виконав зобов`язань за договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 47320,00 грн, із яких заборгованість за тілом кредиту - 13000,00 грн, заборгованості за відсотками - 34320,00 грн. В подальшому, 30.09.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №30.09/24-Ф від 30.09.2024, за умовами якого право вимоги за договором № 7542677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.02.2024 перейшло до ТОВ «ФК«Укрглобал-Фінанс». Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10.08.2026 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

До суду надійшов відзив, у якому відповідач визнав факт отримання кредитних коштів у розмірі 13000,00 грн, однак не погоджується з розміром нарахованих процентів та штрафом. Відповідач стверджує, що згідно з внесеними змінами до Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, тому за його розраухнком належний розмір процентів становить 1173,73 грн. В обґрунтування також, зазначає, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, незаконним нарахування заборгованості по процентам в розмірі 34320,00 грн так як умови договору щодо встановлення розміру процентів за користування кредитом за ставками 2,20 % та 1,32 % в день, передбачені умовами договору № 7542677 від 02.02.2024,є нікчемною. Нормою Закону України «Про споживче кредитування» встановлюється максимальна процентна ставка у розмірі 1 %, але в цьому випадку її застосувати неможливо, оскільки в силу нікчемності зазначеного пункту про нарахування процентів, проценти в Договорі є неузгодженими. Одночасно представник відповідача подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити заявлену позивачем суму з 10000,00 грн до 2995,29 грн, посилаючись на неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи.

Представник відповідача через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, у якій повністю заперечив проти доводів відповідача, посилаючись на роз`яснення Національного банку України (лист вих. № 14-0004/12907 від 19.02.2024) те, що пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено тимчасові періоди поступового переходу до цієї ставки. Зокрема, встановлено, що протягом перших 120 днів з дня набрання чинності вказаним Законом (тобто до 22 квітня 2024 року включно) максимальний розмір денної процентної ставки становив 2,5 %. Позивач стверджує, що кредитний договір був укладений 02.02.2024, тому він підпадає під дію перехідного періоду. Погоджена сторонами ставка становить 2,2 % на день, що не перевищує встановлений на той момент законодавчий ліміт. Представник позивача стверджує, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн є повністю обґрунтованим, реальним та доведеним.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна заява, з якої вбачається, що представник позивача просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.02.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 7542677 про надання споживчого кредиту, який підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора, відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов пунктом 1.2, 1.3 договору № 7542677 ТОВ «Авентус Україна» зобов`язався надати позичальникові грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту - 13000,00 грн.

Пункт 1.4 договору визначає: строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів - кожні 30 днів. Деталі повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці, що є додатком № 1 до договору.

Пунктом 1.5.1 договору встановлено, що тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,20 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту (360 днів).

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредитодавець надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної карти) № НОМЕР_1.

Згідно з вимогами пункту 2.2 договору дати надання кредиту 02.02.2024.

Кредит вважається наданим в день перерахування кредитодавцем суми коштів на банківській рахунок позичальника, кредит вважається погашеним в день отримання кредитодавцем коштів в погашення заборгованості за кредитом.

Договором визначено, що у разі затримання клієнтом сплати процентів та /або частини кредиту (якщо таке повернення (виплата) частини кредиту передбачена Графіком платежів) щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі .

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит на суму 13000,00 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську картку Відповідача № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою (листом) ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» № 20241014-1/1 від 14.10.2024.

Відповідач також визнав факт отримання цієї суми у своєму відзиві.

30.09.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №30.09/24-Ф від 30.09.2024, за умовами якого право вимоги за договором №7542677 про надання споживчого кредиту від 02.02.2022 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

При цьому, розрахунки заборгованості, надані попередніми кредиторами в сукупності з платіжними дорученнями та документами, що надані банком про підтвердження перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Із дослідженого судом договору від 02.02.2024 № 7542677 встановлено, що його укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як встановлено судом, договір від 03.05.2024 № 7856847 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатору, та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Кредитор виконав у повному обсязі свої зобов`язання, перерахувавши на рахунок відповідача кошти, проте відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за договором належним чином не виконав внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 47320,00 грн.

Щодо нарахування відсотків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Позивач просить стягнути також проценти за користування кредитом у сумі 43032,00 грн, що нараховані за 241 днів користування кредитом (з 02 лютого 2024 року по 29 вересня 2024 року) за стандартною фіксованою процентною ставкою 2,20 % на день.

Відповідач заперечує проти цієї суми, зазначаючи, що відповідно до внесених змін до Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, а отже законною та обґрунтованою є сума процентів за 241 день користування у розмірі 1173,73 грн.

Оцінюючи аргументи сторін, суд бере до уваги, що пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %"

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %"

Отже, обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо. Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-IX, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-IX.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-IX), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024 року.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 381/1523/25; постанова Полтавського апеляційного суду від 25.02.2026 у справі № 548/1148/25; постанова Волинського апеляційного суду від 02.12.2025 у справі № 157/1164/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 205/2509/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 195/762/25, постанова Постанова Львівського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 464/355/25, постанова Львівського апеляційного суду від 12.02.2026 у справі № 944/3247/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитний договір із відповідачем був укладений 02.02.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX. З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому суд не бере до уваги розрахунок заборгованості процентів, наданий позивачем, оскільки він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1% на день.

Суд відхиляє посилання позивача на лист Національного банку України № 14-0004/12907 від 19.02.2024 в обґрунтування правомірності застосування перехідної ставки 2,20%. Суд зазначає, що відповідно до пункту 40 частини першої статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України надає рекомендації щодо діяльності учасників ринку фінансових послуг, а також щодо діяльності бюро кредитних історій. Отже, вказаний лист не є нормативно-правовим актом, носить виключно рекомендаційний та роз`яснювальний характер і не є обов`язковим для застосування судом. Натомість питання тлумачення та застосування норми права (зокрема, щодо вирішення колізій між положеннями закону) є виключною компетенцією суду і вирішується ним безпосередньо під час розгляду конкретної справи.

У справі, що розглядається, суд встановив, що за заявлений період користування кредитом з 02.02.2024 по 29.09.2024 року (241 день) загальний обсяг правомірно нарахованих процентів становить - 31330,00 грн (13000,00 грн х 1 % х 241 день).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню - у розмірі 31330,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вище наведені положення чинного законодавства, а також те, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню у розмірі 44330,00 грн, що складається з: заборгованості за кредитом - 13000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 31330,00 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

У прохальній частині позовної заяви, позивач просить здійснити розподіл судових витрат, зокрема стягнути з відповідачки на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту надання правової допомоги та розміру витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору № 02.08.2024 про надання юридичних послуг, що укладений між ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та ФОП Руденко К.В. ; копію довіреності від 18.09.2025, якою ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» уповноважило адвоката Руденка К.В., представляти свої інтереси, зокрема, в судах України; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412, що видане на ім`я Руденко К.В.; копію акту приймання-передачі наданих послуг №154 від 13.07.2026 до договору № 02.08.2024; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №4345 від 14.07.2026 з якої вбачається, що ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» здійснило платіж у розмірі 10000,00 грн. на користь Руденко К.В. із призначенням платежу: «Згідно договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 по акту № 154 від 13.07.2026 без ПДВ»; витяг з реєстру № 1 від 13.07.2026 до акту приймання-передачі наданих послуг № 154 до договору №02/08/2024, у відповідності до котрого Руденко К.В. підготував позовні заяви про стягнення заборгованості з боржників ТОВ «ФК«Укрглобал-Фінанс», зокрема: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договором №7542677 про надання споживчого кредиту від 02.02.2024 та клопотання про витребування доказів на суму 10000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Так, учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом. Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09.11.2021 у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 2995,29 грн, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також виходячи із пропорційності до задоволених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2494,17 грн (44330,00 грн.*2662,40 грн./47320,00 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 19, 81, 133, 141, 223, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 7542677 від 02.02.2024 у розмірі 44330,00 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2494,17 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанас», код ЄДРПОУ41915308, місцезнаходження: м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд.4.

Відповідач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 19.10.2026.

Суддя В.О.Сенюта