Решение № 140733171, 29.09.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/13342/26

Справа №754/14538/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника відповідача - Сологуб В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, - ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4622943, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 10000,00 грн, строком на 30 днів, під процентну ставку 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та комісією за надання кредиту у розмірі 1900,00 грн одноразово. В подальшому, 25.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладеного договір факторингу № 25-07/24, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 4622943 від 30.12.2021. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти. Строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідачка не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути із відповідачки у судовому порядку суми вказаної заборгованості, сплачений позивачем судовий збір та витрати понесені позивачем на правову допомогу. У зв`язку вище викладеним позивач звертається до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06.08.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Сологуб В.Л. заперечуючи обставини, що викладені у позовній заяві, подав відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що долучена до позовної заяви «Довідка про ідентифікацію» видана та підписана виключно кредитодавцем ТОВ «Мілоан» в односторонньому порядку і не підтверджена жодним незалежним джерелом. Також, представник зазначає, що у матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт видачі кредитних коштів на банківський рахунок відповідачки. Також, не доведено відступлення права грошової вимоги. Оригінали електронного договору та заяви на отримання кредиту, а також технічні дані (журнали/логи), що підтверджували б факт відправлення одноразового ідентифікатора саме на номер телефону, який належить відповідачу, та факт самостійного введення нею такого ідентифікатора, до матеріалів справи не надані. Крім того, зазначає, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між сторонами кредитного договору умовами, якими визначено вартість кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. На підставі викладеного, позивач не довів порушення його прав з боку відповідачки, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні. Зокрема, розмір заявлених витрат є співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом на підготовку цього відзиву. З огляду на викладене відповідач просить суд критично оцінити надані позивачем докази щодо розміру заборгованості та здійснити перевірку відповідності умов договору вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

Крім того, представник відповідачки просить здійснити розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн, про що вказано у відзиві та надано окрему заяву.

Представник ТОВ «Факторинг Партнерс» подала відповідь відзив, відповідно до якої вказує, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Факт ідентифікація відповідачки підтверджується довідкою про ідентифікацію, згідно даної довідки на номер телефону відповідачки було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідачка не заперечує, що всі відомості, вказані в заявці-анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Підписанням даного договору відповідачка погодилась на зазначені умови. Зокрема, представник зазначає, що відповідачкою не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору вона не була ознайомлена з усіма його умовами, передбаченими законом, або діяла на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе. Отже, нею було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Також, відповідачкою не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку відповідно до погоджених та чинних умов договору. Таким чином, відповідачкою не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. Також, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід прав вимоги кредитними договорами, укладеними з відповідачкою.

Крім того, сторона позивача вважає, що представник відповідача заявляючи вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу наведено відомості, які не повною мірою відповідають реальному обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а заявлений розмір витрат не підтверджений належними та достатніми доказами їх необхідності й співмірності. З урахуванням наведеного, позивач вважає, що вимога відповідача про стягнення 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою у заявленому розмірі та підлягає відхиленню.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Сологуб В.Л. надав заперечення на відповідь на відзив, де вказує, що наведені у відповіді на відзив доводи позивача не спростовують обставин та аргументів, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву від 27.08.2026, а в частині щодо нарахування комісій - навпаки, підтверджуються самим же джерелом, на яке посилається позивач. Позивачем не подано жодного нового доказу на підтвердження факту укладення договору саме відповідачем, отримання нею кредитних коштів чи здійснення нею часткових платежів за договором; твердження позивача про часткову сплату боргу спростовується власним же доказом позивача, долученим до позовної заяви.

Представник ТОВ «Факторинг Партнерс» подала додаткові пояснення, в яких зазначає, що заперечення відповідачем факту законності умов договору є недоречними, оскільки відповідачка частково сплачувала заборгованість по кредиту, що свідчить про визнання факту укладення договору та ознайомлення з його умовами. На момент укладення кредитного договору відповідачка не зверталась до кредитора із заявами про надання роз`яснень незрозумілих її умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, а також частково виконував умови договору що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору. При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.

Сторони по справі в судове засідання не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4622943 відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 10000,00 грн., а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 договору кредит надається строком на 30 днів з 30.12.2021 до 29.01.2022.

Згідно п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 7500,00 грн., та нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту на кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування, має право нарахувати проценти за стандартною ставкою передбачено п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.

Перерахування грошових коштів відповідачці за вказаним договором підтверджується квитанцією від 30.12.2021 (а.с.37).

Суд, оцінивши цей доказ, визнав його належним та достатнім для підтвердження обставин перерахування кредитних коштів від кредитодавця до позичальника. Кредитодавець є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України "Про платіжні послуги", ця квитанція (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.

Отже, підписання договору електронним підписом, відповідачка підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Отже, суд доходить висновку, що при укладені вищезгаданого кредитного договору було дотримано умови, порядок та обставини укладення цього договору, а також погоджено усі їх істотні обставини. Вказаний договір є чинними, а докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

25.07.2024 було укладено договір № 25-07/24 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4622943.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідачки за договором № 4622943.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що товариство на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за яким є відповідачка.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачка не надала своєчасно Товариству грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов Кредитного договору, а також вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідачка зобов`язання за вказаним вище договором не виконала.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначається, що:

- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);

- на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);

- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);

- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного позивачем, сума заборгованості за договором № 4622943 від 30.12.2021 за період з 30.12.2021 по 04.03.2022 складає 16566,83 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 8123,00 грн; прострочена заборгованість за процентами - 6543,83 грн, заборгованість по комісії - 1990,00 грн.

При цьому, відповідно до договору зазначено, що розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1 до кредитного договору № 4622943 від 30.12.2021).

Згідно графіку розрахунків на момент укладання договору заборгованість складала 19400,00 грн, згідно якого кредит - 10000,00 грн., комісія за надання кредиту - 1900,00 грн., проценти - 7500,00 грн.

На виконання умов кредитного договору щодо погашення кредиту ОСОБА_1 здійснювались наступні платежі: 29.01.2022 - сплачено на банківський рахунок ТОВ «Мілоан» грошову суму в розмірі 1880,00 грн - сплата процентів по кредиту, 500,00 грн - сплата тіла кредиту та 500,00 грн - сплата комісії за управління та обслуговування кредиту; 07.02.2022 - сплачено на банківський рахунок ТОВ «Мілоан» грошову суму в розмірі 950,00 грн - сплата тіла кредиту, 3039,00 грн - сплата процентів по кредиту та 950,00 грн - сплата комісії за управління та обслуговування кредиту; 22.02.2022 - сплачено на банківський рахунок ТОВ «Мілоан» грошову суму в розмірі 2059,00 грн - сплата процентів по кредиту, 427,00 грн - сплата комісії за управління та обслуговування кредиту та 427,00 грн - сплата тіла кредиту; 04.03.2022 - сплачено на банківський рахунок ТОВ «Мілоан» грошову суму в розмірі 1015,40 грн - сплата процентів. Загальна сума здійсненого погашення за кредитним договором № 4622943 від 30.12.2022 становить 1877,00 грн - тіло кредиту; 7993,40 грн - процентів по кредиту та 1877,00 грн - комісії за обслуговування та управління кредитом.

У даній справі судом встановлено, що доказів на погашення відповідачкою заборгованості за договором позики у сумі 8123,00 грн матеріали справи не містять. Тому, вимога про стягнення основної суми позики у розмірі 8123,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1.3 договору 4622943 від 30.12.2021, кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та невід`ємною його частиною.

Згідно з додатком № 1 до договору, а саме графіком платежів вбачається, що строк кредитування становить 30 днів, а отже за період з 30.12.2021 по 29.01.2022 сторонами визначено проценти за користування кредитними коштами, що становлять 7500,00 грн.

Однак, позивачем надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором від 30.12.2021, у відповідності до якого позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 30.12.2021 по 04.03.2022.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за нарахованими відсотками - 6543,83 грн.; прострочена заборгованість за комісією - 1900,00 грн, що вбачається з розрахунку заборгованості.

Суд наданий розрахунок до уваги не приймає, оскільки період розрахунку заборгованості виходить за межі строку кредитування, який обумовлений сторонами кредитного договору.

Зокрема, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України письмові матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка вчиняла дії спрямовані на пролонгацію дисконтного періоду.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 процентів, які були нараховані після спливу строку кредитування, є необгрунтованими, недовеленими та не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтвердження отримання відповідачкою кредитних коштів, враховуючи докази часткової оплату заборгованості за кредитом, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення суми заборгованості у розмірі 8123,00 грн, а саме заборгованості зі сплати тіла кредиту.

Решта позовних вимог не підлягає стягненню з відповідачки, оскільки нарахування процентів здійснено за межами строку кредитування.

Щодо частини позовної вимоги про стягнення комісії за договором, суд зазначає наступне.

Комісія за надання кредиту (1900,00 грн) та комісія за управління та обслуговування кредиту (нарахована окремими сумами 500,00 грн, 950,00 грн та 427,00 грн при кожному частковому погашенні - разом 1877,00 грн) не деталізовані - ані в умовах договору, викладених у позовній заяві, ані в первісному графіку платежів (додаток № 1 до договору), в якому зазначена лише одноразова «комісія за надання кредиту» у розмірі 1900,00 грн, а комісія «за обслуговування кредитної заборгованості» не встановлена. Позивачем не зазначено, за надання яких саме конкретних додаткових чи супутніх послуг встановлено кожен із цих платежів.

Так, у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України "Про споживче кредитування", адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту терміном шість місяців.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа №202/5330/19) у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування".

Товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону.

Суд звертає увагу, що у договорі не вказано, за які саме послуги позивач встановив комісію. Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 (справа №755/11636/21) та від 16.11.2022 (справа №755/9486/21).

Аналізуючи умови договору, суд дійшов переконання про те, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії, а відтак суд вважає, що відповідач не зобов`язаний сплачувати таку комісію, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором №4622943 від 30.12.2021 у розмірі 8123,00 грн.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

Згідно з приписами частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін - пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

З матеріалів справи встановлено, що 02.07.2024 між позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» в особі Керуючого партнера укладено договір про надання правової допомоги №02-07/2024. До матеріалів справи також долучено прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».

Згідно витягу з акту №38 про надання юридичної допомоги від 30.06.2026 сторони погодили надання правових послуг загальною вартістю 9000,00 грн., що включає надання усної консультації з вивченням документів - 2 год по 1500,00 грн та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 2 год по 3000,00 грн.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд звертає увагу на те, що усна консультація з вивченням документів мають організаційний характер та є складовими підготовки позовної заяви до суду. Крім того, тривалість складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду тривалістю, яка вказана в акті №19 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 суд приймає критично.

Із урахуванням наведеного, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та часткове задоволення позову (49,03%), суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3982,71 грн.

Представником відповідачки також заявлена вимогу про стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги №30-26 від 11.08.2026, додаткову угоду №1 від 31.08.2026, ордер серії АА №1167848, Акт наданих послуг №1 від 18.09.2026 та детальний опис надання правничої допомоги від 24.09.2026.

Позивач у поданних запереченнях, заперечує проти покладення на нього зазначених витрат у заявленому відповідачем розмірі, оскільки саме по собі подання договору між відповідачем та адвокатом, а також визначення у такому договорі фіксованого розміру гонорару не є безумовною підставою для стягнення відповідної суми з іншої сторони.

У даному випадку Додатковою угодою №1 від 31.08.2026 визначено фіксований розмір гонорару адвоката у сумі 25000,00 грн за надання правничої допомоги у справі №754/14538/26. При цьому сама по собі домовленість між відповідачем та його адвокатом щодо вартості правничої допомоги регулює їхні внутрішні договірні відносини, однак при вирішенні питання про компенсацію таких витрат за рахунок Позивача суд має оцінити саме ті витрати, які пов`язані з розглядом цієї справи та відповідають установленим процесуальним критеріям.

З поданого відповідачем Акта наданих послуг №1 від 18.09.2026 вбачається, що загальна сума послуг визначена у розмірі 25000,00 грн та включає сім позицій, зокрема підготовку та подання процесуальних документів, аналіз позовної заяви, підготовку заперечень, підготовку пояснень та участь адвоката у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у заяві представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу наведено відомості, які не повною мірою відповідають реальному обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а заявлений розмір витрат не підтверджений належними та достатніми доказами їх необхідності й співмірності

Враховуючи зазначене, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн не відповідає критеріям співмірності. Кірм того, послуги, наведені у п. 1, 2 на суму 5000, 00 грн не підлягають стягненню, оскільки охоплюються послугами, що наведені у пп. 3-7 акту наданих послуг. Відтак, з урахуванням принципу пропорційного відшкодування судових витрат відповідно до розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9806,00 грн.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 1305,42 грн. судових витрат (8123,00 грн х 2662,40 грн : 16566,83 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 610, 625, 631,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №4622943 від 30.12.2021 у розмірі 8123,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3982,71 грн та судовий збір у розмірі 1305,42 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9806,00 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 19.10.2026.

Суддя В.О.Сенюта