Решение № 140720502, 16.10.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/18236/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дію,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дію, в якій позивач просить суд визнати дії АТ «Сенс Банк» щодо нарахування відсотків за кредитним договором № 730C120130723001 від 23.07.2013 після спливу строку договору- неправомірними; зобов`язати АТ «Сенс Банк» списати неправомірно нараховані відсотки за кредитним договором №730C120130723001 від 23.07.2013 року після 22.07.2023 спливу строку кредитування.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23 липня 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ним було укладено кредитний договір № 730C120130723001 на суму 231 598 гривень зі строком повернення до 22 липня 2023 року включно. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації та запровадженням воєнного стану в Україні позивач несвоєчасно здійснював платежі, однак 11 березня 2026 року повністю сплатив залишок основного боргу в розмірі 47 292 гривні 88 копійок (з урахуванням попередньо сплачених 8 000 гривень у листопаді 2024 року). Позивач зазначає, що після 22 липня 2023 року - тобто після спливу строку дії кредитного договору банк продовжив безпідставно нараховувати проценти за користування кредитом та переносити їх на рахунок прострочених процентів, внаслідок чого сформувалася заборгованість у розмірі 31 357 гривень 04 копійки. Посилаючись на те, що нарахування процентів після закінчення строку кредитного договору є неправомірним, а також керуючись положеннями чинного законодавства, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, а докази позивача - неналежними та недопустимими. Зокрема, у відзиві зазначено, що закінчення строку дії кредитного договору не звільняє позичальника від виконання взятих на себе зобов`язань і не припиняє нарахування процентів за користування кредитом. Відповідно до положень Цивільного кодексу України та умов кредитного договору, обов`язок боржника щодо повернення кредиту та сплати процентів триває до повного виконання зобов`язань і досягнення нульових залишків на рахунках. Банк наголосив, що правомірно здійснював нарахування прострочених процентів та розподіляв внесено позичальником кошти відповідно до встановленої договором черговості погашення заборгованості, а тому вважає свої дії законними, а позов ОСОБА_1 необґрунтованим.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дію.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від представника відповідача Ременюк Т.О. надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову.

Від представника відповідача Ременюк Т.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його уачсті, позовні вимоги пітримує в повному обсязі.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що 23 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 730C120130723001.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору, банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 231 598 гривень на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 липня 2023 року включно. Процентна ставка за користування кредитом на перший річний період встановлена в розмірі 18,49 відсотків річних, а на кожний наступний річний період визначалася відповідно до умов пункту 2.4 договору.

У жовтні 2019 року в результаті реорганізації шляхом приєднання ПАТ «Укрсоцбанк» до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», останній став повним правонаступником усіх прав та обов`язків первісного кредитора. Надалі, 30 листопада 2022 року, АТ «Альфа-Банк» змінило своє найменування на Акціонерне товариство «Сенс Банк», що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням правового режиму воєнного стану, позивач допускав прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з умовами договору, 22 липня 2023 року закінчився строк кредитування. Станом на день спливу строку договору заборгованість позивача за кредитом становила 47 292 гривні 88 копійок. У листопаді 2024 року позивач здійснив частковий платіж у розмірі 8 000 гривень, а 11 березня 2026 року сплатив решту основного боргу в сумі 39 300 гривень, чим повністю погасив основну заборгованість за кредитним договором № 730C120130723001, загальний розмір якої становив 47 292 гривні 88 копійок.

Однак після 22 липня 2023 року, тобто після спливу визначеного договором строку кредитування АТ «Сенс Банк» продовжило нараховувати проценти за користування кредитом та переносити їх на рахунок прострочених процентів (виносити платіжні інструкції з призначенням платежу про перенесення заборгованості на рахунок прострочених процентів). Внаслідок таких нарахувань за період після закінчення строку дії договору у позивача сформувалася заборгованість у розмірі 31 357 гривень 04 копійки, яку банк вимагає від позичальника.

Позивач, не погоджуючись із такими нарахуваннями, звертався до банківської установи з вимогою надати роз`яснення, на що отримав відповідь про те, що банк нараховує проценти на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України до фактичного повернення позики та досягнення нульових залишків на рахунках. Оскільки добровільно врегулювати спір сторонам не вдалося, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання дій банку щодо нарахування відсотків після спливу строку договору неправомірними та зобов`язання списати вказані нарахування.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/26) наголошує, що проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки. Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником. У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України. Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором № 730C120130723001 від 23 липня 2013 року, строк дії якого закінчився 22 липня 2023 року. Позивач ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором у частині повернення основного боргу, сплативши в повному обсязі суму кредиту в розмірі 47 292 гривні 88 копійок (з урахуванням платежів, здійснених у листопаді 2024 року та березні 2026 року). Водночас банк після 22 липня 2023 року продовжував безпідставно нараховувати проценти за кредитним договором та формувати прострочену заборгованість у сумі 31 357 гривень 04 копійки.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Оскільки нарахування процентів банком після спливу строку дії кредитного договору суперечить вимогам цивільного законодавства та усталеній судовій практиці Верховного Суду, вимоги позивача про визнання таких дій банку неправомірними є обґрунтованими. Похідною вимогою від зазначеної є вимога про зобов`язання АТ «Сенс Банк» списати неправомірно нараховані проценти за цим кредитним договором після 22 липня 2023 року, також підлягає задоволенню для належного захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1 064 грн. 96 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дію задовольнити.

Визнати дії Акціонерного товариства «Сенс Банк» щодо нарахування відсотків за кредитним договором № 730C120130723001 від 23.07.2013 після спливу строку договору неправомірними.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» списати неправомірно нараховані відсотки за кредитним договором № 730C120130723001 від 23.07.2013 після спливу строку кредитування, а саме після 22.07.2023.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 23494714.

Повне судове рішення складене та підписане 16 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА