Решение № 140707867, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа №160/13828/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 22.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 29.01.2020 по 26.02.2026 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) окремо за періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 31.12.2025 та з 01.01.20 26 по 26.02.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою № 704;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2026 роки з розрахунку місячного грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки (за 2022 рік - 45 діб, за 2023 рік - 15 діб, за 2024 рік - 15 діб, за 2025 рік - 30 діб) та за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2025 роки з розрахунку місячного грошового забезпечення, обчисленого з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 29 календарних років служби з розрахунку місячного грошового забезпечення, обчисленого в такий самий спосіб із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2026 року;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14.06.2002 до 26.02.2026.

Протягом періоду з 29.01.2020 до 26.02.2026 відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн, що призвело до заниження всіх складових грошового забезпечення. На звернення позивача відповідач відмовив у перерахунку.

На думку позивача, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, а отже, розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року.

Застереження про 50 відсотків мінімальної заробітної плати не застосовується з огляду на пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Щодо періоду після 20.05.2023 позивач стверджує, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 визнано протиправним та нечинним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, тому він не підлягає застосуванню.

Заміна державного соціального стандарту фіксованою величиною 1762 грн суперечить меті Постанови № 704 та Закону № 1774-VIII.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, якою Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постановах від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25, і дійшов висновку про застосування пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції під час обчислення окладів для довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2024.

Оскільки надбавка за вислугу років та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення обчислюються у відсотках до посадового окладу та окладу за військовим званням, а грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні відпусток та одноразова грошова допомога у разі звільнення обчислюються з місячного грошового забезпечення, усі зазначені виплати, на думку позивача, проведено в заниженому розмірі.

Позивач також вважає, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані (постанова Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21). Компенсація податку на доходи фізичних осіб та утримання військового збору мають здійснюватися одночасно з виплатою грошового забезпечення (пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, Порядок № 44). Виплата має проводитися за КЕКВ 2112, оскільки від цього залежить відображення відомостей про єдиний внесок і страховий стаж, а після проведення виплати код змінити неможливо.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 03.06.2026 позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні повністю. Вказав, в спірний період з 29.01.2020 до 19.05.2023 підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103, за якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018. Скасування судом пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 (пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870). На підтвердження цього відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а та № 240/11952/19, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 та інші. Примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 норм права не містять, а їх невідповідність пункту 4 цієї постанови усунуто постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038. Крім того, вимога є передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив перерахунку грошового забезпечення.

Щодо періоду з 20.05.2023 до 26.02.2026 відповідач зазначив, що з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови № 481, яка встановила фіксовану розрахункову величину 1762 грн. Ця постанова є чинною та обов`язковою до застосування. Рішення у справі № 320/29450/24 відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не має зворотної дії в часі.

Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вважає вимогу передчасною, оскільки обов`язок виплатити компенсацію виникає лише після нарахування та виплати основної суми доходу (постанови Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 21.01.2021 у справі № 160/35/20). Крім того, позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату такої компенсації.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не зверталися, тому справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 14.06.2002 до 26.02.2026, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.03.2026 № 4/49 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.12.2025 № 78-РС позивача звільнено з військової служби в запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57 - виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.02.2026.

Тим самим наказом від 26.02.2026 № 57 позивачу визначено до виплати: одноразову грошову допомогу у разі звільнення за 29 календарних років служби в сумі 391445,63 грн; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік (45 діб) у сумі 40494,38 грн, за 2023 рік (15 діб) - 13498,13 грн, за 2024 рік (15 діб) - 13498,13 грн, за 2025 рік (30 діб) - 26996,25 грн; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2025 роки в сумі 125982,50 грн. У наказі також зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік позивач не отримував.

Відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця № 196 за 2025 та 2026 роки посадовий оклад позивача становив 3350 грн, оклад за військовим званням - 1020 грн, тобто їх обчислено із застосуванням розрахункової величини 1762 грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 26.02.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Довідкою від 15.05.2026 № 328 відповідач повідомив позивача, що нараховане та виплачене йому грошове забезпечення відповідає чинному законодавству та перерахунку не підлягає.

Відповідач не заперечує, що протягом усього спірного періоду посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися із застосуванням розрахункової величини 1762 грн.

Між сторонами виник спір щодо того, яку розрахункову величину відповідач мав застосовувати під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача в період з 29.01.2020 по 26.02.2026: прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року (позиція позивача), чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, а з 20.05.2023 - фіксовану величину 1762 грн, визначену пунктом 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (позиція відповідача).

Похідними від цього питання є вимоги про перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виплат при звільненні та компенсації втрати частини доходів.

Щодо строку звернення до суду

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини 26.02.2026, а до суду він звернувся 22.05.2026, тобто в межах тримісячного строку, установленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв.

Отже, підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду немає.

Щодо нормативного регулювання спірних правовідносин суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, тарифні коефіцієнти окладів за військовими званнями та розміри додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Щодо перерахунку грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704, не підлягають застосуванню, і з цієї дати діє пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції.

Такий самий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, на яку посилається і сам відповідач. Він узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 17.12.2019 у зразковій справі № 160/8324/19.

Доводи відповідача про те, що відповідно до пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870, скасування акта не поновлює дії попереднього акта, суд відхиляє.

Зазначене правило стосується випадків, коли Кабінет Міністрів України сам визнає свій акт таким, що втратив чинність, або скасовує його.

Воно не поширюється на наслідки визнання протиправним та скасування судом окремого положення нормативно-правового акта, яким було змінено попередню редакцію норми.

Визнання судом протиправними змін до пункту 4 Постанови № 704 означає, що ця норма діє в редакції, яка існувала до внесення таких змін.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а та № 240/11952/19, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 суд також відхиляє, оскільки висновки в цих справах стосуються періоду до 29.01.2020, тобто часу, коли пункт 4 Постанови № 704 діяв у редакції Постанови № 103.

Тому правовідносини в цих справах не є подібними до спірних.

Водночас первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 містить застереження, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням має бути не меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Проте відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18.

Сторони не заперечують, що мінімальна заробітна плата не підлягає застосуванню як розрахункова величина.

Отже, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено в розмірі 2102 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01.01.2021 - 2270 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 - 2481 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 - 2684 грн.

Натомість відповідач у цей період обчислював оклади позивача з розрахункової величини 1762 грн, тобто в меншому розмірі, ніж установлено законодавством.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), надбавка за вислугу років та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення визначаються у відсотках до посадового окладу та (або) окладу за військовим званням.

Тому заниження окладів зумовило заниження і цих складових грошового забезпечення.

Доводи відповідача про передчасність позовних вимог суд відхиляє.

Позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, і довідкою від 15.05.2026 № 328 відповідач повідомив, що грошове забезпечення перерахунку не підлягає.

Отже, спір щодо права позивача на грошове забезпечення в належному розмірі існує, а невиплата належних сум свідчить про порушення цього права.

З огляду на викладене бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо перерахунку грошового забезпечення в період з 20.05.2023 по 26.02.2026.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 не передбачає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Натомість для цього застосовується фіксована розрахункова величина 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Проте постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови № 481 відмовлено.

Отже, пункт 2 Постанови № 481 у судовому порядку протиправним та нечинним не визнано, і протягом усього періоду з 20.05.2023 по 26.02.2026 пункт 4 Постанови № 704 діяв у редакції Постанови № 481.

Відповідно, посилання позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 320/29450/24 як на підставу для незастосування Постанови № 481 є безпідставними.

Суд також зазначає, що навіть у разі визнання положення нормативно-правового акта нечинним таке положення відповідно до частини другої статті 265 КАС України втрачає чинність лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням і не має зворотної дії в часі.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 та від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 суд не бере до уваги.

Висновки в цій справі стосуються правовідносин щодо оформлення та направлення до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особі, звільненій з військової служби, станом на 01.01.2024, тобто сфери пенсійного забезпечення.

Натомість у цій справі спір стосується нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю в період проходження ним військової служби.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, саме у подібних правовідносинах.

Крім того, постанову від 17.02.2026 ухвалено до постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, за наслідками якої пункт 2 Постанови № 481 залишився чинним.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Нарахувавши та виплативши позивачу грошове забезпечення за період з 20.05.2023 до 26.02.2026 із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним на той час пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Отже, у задоволенні позовних вимог щодо цього періоду слід відмовити.

Щодо перерахунку одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, розмір зазначених видів допомоги залежить від розміру місячного грошового забезпечення на день підписання наказу про їх виплату.

Тому заниження посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 зумовило виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у меншому розмірі.

Ці виплати підлягають перерахунку, якщо накази про їх надання підписано в межах зазначеного періоду.

Натомість грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, накази про надання яких підписано з 20.05.2023, обчислено правомірно, оскільки на день підписання цих наказів діяв пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Крім того, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік позивач не отримував, що зазначено в наказі від 26.02.2026 № 57.

Тому підстав для її перерахунку немає.

Щодо перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги у разі звільнення.

Грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, а також одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (пункт 2 статті 15 Закону № 2011-XII) обчислюються з місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право за останньою займаною посадою на день звільнення (виключення зі списків особового складу).

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини 26.02.2026, тобто в період дії пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Отже, розрахунок зазначених виплат із застосуванням розрахункової величини 1762 грн здійснено відповідно до чинного на той час законодавства.

Підстав для зобов`язання відповідача провести їх перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2026, немає.

Щодо компенсації втрати частини доходів

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (стаття 3 Закону № 2050-III). Виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III). Аналогічні положення містять пункти 2-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Із системного аналізу цих норм випливає, що обов`язок відповідача виплатити компенсацію виникає в місяці фактичної виплати заборгованості. Розмір компенсації залежить від суми невиплаченого доходу та тривалості періоду невиплати, який закінчується в день фактичної виплати. Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів та їх нарахування (зокрема, на виконання рішення суду), а виплата компенсації має здійснюватися в тому ж місяці, у якому виплачується заборгованість. Невиплата компенсації в цьому місяці свідчить про відмову в її виплаті в розумінні статті 7 Закону № 2050-III.

Суд погоджується з позивачем, що право на компенсацію не залежить від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані (постанова Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21).

Проте на день ухвалення цього рішення заборгованість із грошового забезпечення позивачу не виплачено, її розмір не визначено, а строк виплати компенсації не настав.

Отже, відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо виплати компенсації, а вимога позивача спрямована на захист права, яке ще не порушене.

З огляду на це позовна вимога в цій частині є передчасною та задоволенню не підлягає.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом свого права в разі невиплати компенсації одночасно з виплатою заборгованості.

Щодо військового збору, компенсації податку на доходи фізичних осіб та коду економічної класифікації видатків.

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим зі служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі суми утриманого податку.

Отже, обов`язок виплатити позивачу компенсацію податку на доходи фізичних осіб виникає у відповідача безпосередньо в силу Порядку № 44 одночасно з виплатою грошового забезпечення. Утримання військового збору є обов`язком відповідача як податкового агента відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Доказів того, що відповідач відмовив або відмовить позивачу в компенсації податку на доходи фізичних осіб, а також порушення прав позивача у зв`язку з утриманням військового збору, матеріали справи не містять.

Вимоги в цій частині стосуються дій, які мають бути вчинені в майбутньому, і задоволенню не підлягають.

Водночас резолютивна частина рішення зобов`язує відповідача провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум, що не звільняє його від обов`язків, установлених податковим законодавством і Порядком № 44.

Визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, за яким проводиться виплата, належить до бюджетних процедур розпорядника бюджетних коштів і здійснюється відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333.

Позивач не надав доказів того, що відповідач здійснює чи має намір здійснити виплату грошового забезпечення за іншим кодом економічної класифікації видатків, а суд не може зобов`язувати суб`єкта владних повноважень дотримуватися вимог законодавства на майбутнє.

Тому підстав для задоволення позовних вимог у цій частині немає.

Щодо способу захисту порушеного права

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову суд може ухвалити рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивачу за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 грошове забезпечення виплачено, хоча й у меншому розмірі. Тому ефективним способом захисту його права є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за цей період з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 в належному розмірі.

Водночас щодо періоду з 20.05.2023 до 26.02.2026 відповідач довів, що діяв відповідно до чинного на той час законодавства.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших судових витрат не надав. Тому підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, обчисленого з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та інших щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається у відсотках до посадового окладу та (або) окладу за військовим званням, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою № 704, з урахуванням раніше здійснених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон