Решение № 140705286, 14.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/11156/26

Справа №754/10888/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14 жовтня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Кирилова А.А.

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2026 року до Деснянського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (м. Київ, пр.. Червоної Калини, 29) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.

Позивач є наймачем та власником частини квартири

АДРЕСА_1 на підставі ордеру на житлове приміщення № 31344 серія Б від 30.07.1993 року та договору купівлі - продажу 23/100 квартири від 25.03.2025 року.

За наявними у позивача відомостями за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані чотири особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , дата народження позивачу у цьому проекті не зазначена.

Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.09.2025 № 102/3-1629, наданим у відповідь на заяву позивача від 25.09.2025, повідомлено, що відповідно до даних Реєстру територіальної громади міста Києва станом на 29.09.2025 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 4 (чотири) особи.

Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.02.2026, наданим у відповідь на адвокатський запит від 19.02.2026 № 19/02-26 (АСКОД 102/1476 від 24.02.2026), повідомлено, що за даними Реєстру територіальної громади міста Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 19.08.1993 по теперішній час. У наданні інформації щодо усіх осіб, зареєстрованих за цією адресою, орган відмовив, посилаючись на конфіденційність персональних даних.

Історичними реєстраційними документами, наявними у позивача, підтверджується попередня реєстрація ОСОБА_2 , 1961 р. н., та ОСОБА_4 , 1990 р. н., у квартирі АДРЕСА_2 . Для підтвердження актуального складу зареєстрованих осіб позивач заявляє клопотання про витребування доказів судом.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактично не проживають у квартирі понад десять років, житловим приміщенням не користуються, особистих речей у квартирі не мають, участі в оплаті житлово- комунальних послуг та утриманні квартири не беруть. Домовленості між позивачем та відповідачами про збереження за відповідачами права користування квартирою на період їх відсутності немає.

ОСОБА_4 виїхав в 2014 році, останні раз приїздив 22.02.2022 на похорони Матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 і наступного дня виїхав з України та більше не приїздив Батько ОСОБА_2 не проживає приблизно з 1998 року Позивач не чинив відповідачам перешкод у користуванні квартирою, замки з метою недопуску відповідачів не змінював, вимог про вселення чи надання ключів від відповідачів не отримував. Вказане має значення для встановлення відсутності поважних причин непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні.

За відомостями позивача, відповідач ОСОБА_4 виїхав за кордон. Позивач не має можливості самостійно отримати від Адміністрації Державної прикордонної служби України офіційну інформацію щодо перетину державного кордону України відповідачем, оскільки такі відомості містять персональні дані та надаються за ухвалою суду або в інший визначений законом спосіб.

Останнє відоме позивачу фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_4, під`їзд 2, квартира невідома .

Відомості про точний номер квартири, РНОКПП, паспортні дані, засоби зв`язку та електронні кабінети відповідачів позивачу невідомі.

Факт непроживання відповідачів у квартирі можуть підтвердити свідки.

Список свідків із зазначенням їх місця проживання/перебування, місця роботи та обставин, які кожний свідок може підтвердити, буде подано додатково у строк, передбачений статтею 91 ЦПК України.

Збереження реєстрації відповідачів у квартирі за відсутності фактичного проживання та участі в утриманні житла створює для позивача перешкоди у здійсненні права користування житлом, зокрема: нарахування житлово-комунальних платежів, неможливість оформити субсидію, перешкоди в можливості приватизавції житла.

Так як квартира не перебуває в повній приватній власності позивача, а належить частково до державного/комунального житлового фонду і позивач діє в тому числі і як член сім`ї наймача, матеріально-правову підставу позову становлять і статті 71, 72, Житлового кодексу Української РСР. Позовні вимоги обґрунтовуються не проживанням особи понад встановлений законом строк без поважних причин. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Як зазначалось вище ОСОБА_4 не проживає в квартирі з 2014 року, а ОСОБА_2 з 1998 року. Останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 з АДРЕСА_4, під`їзд 2, квартира невідома .

З урахуванням наведеного, обставини тривалої відсутності відповідачів понад десять років, відсутність їх участі в утриманні квартири, відсутність речей у квартирі, відсутність домовленості про збереження права користування та відсутність перешкод з боку позивача підтверджують наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, за умови подання належних доказів цих обставин.

Заходи досудового врегулювання спору не проводилися, оскільки обов`язковий досудовий порядок законом для цієї категорії спорів не встановлено. Самостійно отримати повні відомості з Реєстру територіальної громади позивач не зміг, що підтверджується листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.02.2026.

Заходи забезпечення доказів або позову до подання цієї позовної заяви не здійснювалися.

Враховуючи вище наведене, позивач просить суд: Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 (у відповідях органу реєстрації: АДРЕСА_3 . Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Витребувати у Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації актуальну інформацію з Реєстру територіальної громади міста Києва щодо всіх осіб, зареєстрованих або задекларованих за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням ПІБ, дат народження, дат реєстрації місця проживання, у межах інформації, яка може бути надана суду. Витребувати в Головному центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 20.01.2022 по дату надання відповіді, із зазначенням дат виїзду з України та в`їзду в Україну, напрямку перетину, пункту пропуску та інших відомостей, які можуть бути надані суду відповідно до закону.

Ухвалою Деснянського районного суду м Києва від 24 червня 2026 року відкрито провадження в справі, призначено судове засідання, розгляд справи визначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

16 серпня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом - Гриценко Б.М. через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про виклик свідків та здійснення виклику відповідачів через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, надали суду заяву, про розгляд за їх відсутності, вимоги позову підтримують в повному обсязі, просили його задовольнити, проти заочного рішення не заперечують.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідачів, за наявних у справі матеріалів.

Третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація у судове засідання не з`явились. Будь яких заяв, клопотань на адресу суду не надходило. Причини неявки суду не відомі.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого Печерським відділом ЗАГС від 01.11.1988 року, народився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за № 1551.

На підставі розпорядження представника Президента України від 25.06.1993 р. №410/1 Перший зам Голови Держадміністрації района видано ордер на жиле приміщення №31344 серія Б на ім`я ОСОБА_2 з сім`єю з п`яти осіб на право зайняття житлового приміщення жилою площею 53,52 кв.м., яке складається з чотирьох в квартирі ізольованих кімнат за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_2 ; дружина ОСОБА_6 , син дружини ОСОБА_7 , син ОСОБА_1 , син ОСОБА_4 .

Довідкою виданою громадянину ОСОБА_2 підтверджено його проживання і прописку в АДРЕСА_1 разом з сім`єю з п`яти чоловік: ОСОБА_2 ; дружина ОСОБА_6 , син дружини ОСОБА_7 , син ОСОБА_1 , син ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу 23/100 (двадцять три сотих) частки квартири від 25.03.2025 року ОСОБА_1 є власником частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. та зареєстровано в реєстрі за №133.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №419494379 від 25.03.2025 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 .

Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.09.2025 № 102/3-1629, наданим у відповідь на заяву позивача від 25.09.2025, повідомлено, що відповідно до даних Реєстру територіальної громади міста Києва станом на 29.09.2025 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 4 (чотири) особи.

Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації наданим у відповідь на адвокатський запит від 19.02.2026 № 19/02-26 (АСКОД 102/1476 від 24.02.2026), повідомлено, що за даними Реєстру територіальної громади міста Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 19.08.1993 по теперішній час. У наданні інформації щодо усіх осіб, зареєстрованих за цією адресою, не вбачає за можливе.

Окрім цього, матеріали справи містять заяву свідка ОСОБА_8 , сусідки за адресою АДРЕСА_5 .

Суду повідомила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не проживають в кв. АДРЕСА_2 . Повідомила, що ОСОБА_4 вона бачила 4 (чотири) роки потому на похоронах матері. ОСОБА_2 не бачила 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В свою чергу, відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Ст. 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК УРСР, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово - комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово - комунальних послуг.

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР особа, яка не проживає на житловій площі більше шести місяців без поважних причин, може бути визнана судом такою, що втратила право користування житловою площею.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійснені покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах. Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини ( далі- ЄСП) від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich V. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-ХІ (витяги).

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється органом, уповноваженим на зняття з реєстрації, протягом семи днів на підставі, зокрема, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11.

Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст.13, ч.3 ст.16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та підлягають до задоволення.

На підставі ст.ст. 9,156 ЖК УРСР,ст.ст. 43,49,259,263 ЦПК України, ЦК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: