Решение № 140678209, 15.10.2026, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

15 жовтня 2026 року

Справа № 642/844/26

Провадження № 2/642/886/26

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2026 року Холодногірський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Степанової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки на нерухоме майно, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за Акціонерним товариством «СЕНС БАНК» право іпотеки на нерухоме майно, а саме : квартиру, загальною площею 65,5 кв. м., житловою 37,1 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 14 листопада 2007 року та внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна. а саме: квартиру, загальною площею 65,5 кв. м., житловою 37,1 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 14 листопада 2007 року та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного 14.11.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладеного договору кредиту №839/3/27/38/7-556, позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 572 700 грн. зі сплатою 12,75 відсотків річних з щомісячним погашенням основної заборгованості по 3 181,66 грн., та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 10.11.2022 року. В забезпечення виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги в день укладення договору - кредиту, 14.11.2007 р. було укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-825, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О.Л., зареєстрований в реєстрі за №1960, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на квартиру в АДРЕСА_2 . Відповідно до п.2/1/13 Договору Іпотеки Іпотекодавець не має права без письмової згоди Іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. В подальшому спірна квартира була реалізована на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2011 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ліквідатор арбітражний керуючий Захарченко І.Г. 31.03.2011 року ОСОБА_3 спірну квартиру продав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.09.2012 року у справі № 2-2344/11 відмовлено в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ліквідатора Захарченка Ігора Григоровича, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, а зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений та його визнано добросовісним набувачем квартири.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05.09.2012 вказане рішення суду скасовано, позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2011 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №839/3/27/38/7- 556 від 14.11.2007 звернуто стягнення на предмет та визначений спосіб реалізації шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України „Про іпотеку". В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав добросовісного набувача за договором купівлі-продажу - рішення скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. 12 серпня 2022 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК». З метою перевірки стану майна, яке було передано в забезпечення та в межах виконання рішення про стягнення заборгованості, Іпотекодержателем було отримано витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого було встановлено, що власником предмету іпотеки станом на сьогодні є Відповідач та обтяження Іпотекодержателя в реєстрі обтяжень нерухомого майна відсутні. Виконавчий лист 07.04.2017 року був повернутий стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та наразі фактично втрачений. Виконавчий лист у справі № 2-2344/11 не може бути виконаний, оскільки власником спірного майна, відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно є Відповідач- ОСОБА_1 , а не Боржник за виконавчим листом ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що наразі предмет іпотеки не перебуває під обтяженням, АТ «Сенс Банк» звернувся до державного реєстратора з заявою про внесення обтяження нерухомого майна, але отримав відмову. Відтак, єдиним можливим способом захисту свого порушеного права Позивач вважає звернення до суду з позовом про визнання прав іпотекодержателя. З посиланням на відповідні правові норми позивач зазначає, що банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав, а відсутність зареєстрованого обтяження в єдиного державному реєстрі не свідчить про існування такого обтяження взагалі, на підставі наведеного просить задовільнити позовні вимоги.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 16.02.2026 прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 16.02.2026 задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт та заборону реєстраційних дій на відчуження, передачу в іпотеку чи заставу банку, продаж, перерозподіл часток, внесення до статутного капіталу юридичної особи, реконструкцію, виділення, поділ часток, об`єднання часток, зміну площі об`єкту будь кому і в будь який спосіб чи вчиняти будь-які дії щодо продажу відчуження, передачу в іпотеку чи заставу банку, продажу, перерозподілу часток, внесення до статутного капіталу юридичної особи, реконструкцію, виділення, поділу часток, об`єднання часток, зміни площі об`єкту будь кому і в будь який спосіб щодо нерухомого майна а саме: квартиру, загальною площею 65,5 кв. м., житловою 37,1 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

18.05.2026 відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності.

19.05.2026 відповідачем поданий відзив на позовну заяву, який ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 19.05.2026 повернутий відпоавідачу без розгляду.

25.05.2026 відповідачем поданий відзив на позовну заяву, який ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 25.05.2026 повернутий відповідачу без розгляду.

23.06.2026 відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності.

23.06.2026 відповідачем подані письмові пояснення на позов, в яких останній зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог та просить застосувати строк позовної давності. Окрім того вказує, що є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2011, який не визнаний судом недійсним, при укладенні вказаного договору нотаріусом було перевірено факт відсутності заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на спірну квартиру та обтяження рухомого майна, спірна квартира не була під забороною, ніяких обтяжень та іпотек також не було. Продавець ОСОБА_3 не попереджав його до оформлення нами угоди про наявність якої-небудь суперечки чи нез`ясованих питань із приводу квартири. Апеляційний суд Харківської області рішенням від 05.09.2012 не визнав договір, укладений між ним та ОСОБА_3 недійсним, а визнаний недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2011, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . На підставі зазначеного рішення суду в 2012 році був виданий виконавчий лист № 2-2344/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , однак 07.04.2017 року виконавчий лист був повернутий стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, так як право користуання на зазначену квартиру має неповнолітня дитина ОСОБА_4 , 2009 року народження, а орган опіки та піклування не надав попередній дозвіл на реалізацію квартири. Рішення Київського районного суду м.Харкова, на підставі якого було вилучено запис про обтяження, не скасоване, не зобов`язано перереєструвати записи у реєстрі іпотек та у реєстрі заборон. Таким чином, право вимоги та права іпотекодержателя за іпотечним договором між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , не поновлені. На підставі наведеного, відповідач вважає себе добросовісним набувачем. Окрім того, в обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності, відповідач зазначив, що ПАТ «Укрсоцбанк» та АТ «СЕНС БАНК» є однією і тією ж стороною у зобов`язанні, тому не має правового значення за обставин даної справи те, коли позивач дізнався про порушення права іпотекодержателя, оскільки позивачем не заперечується те, що АКБ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель у іпотечному договорі від 14 листопада 2007 року) ще у 2011 році дізнався про порушення свого права, тобто АКБ «Укрсоцбанк» тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 10.07.2026 підготовче засідання у справі закрито.

02.10.2026 представником позивача подані додаткові пояснення у справі, в яких заперечував проти застосування строків позовної давності та зазначив, що позивач дізнався про порушення свого права 11.03.2025 під час отримання рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій початком перебігу строку позовної давності є саме ця дата, з позовною заявою Позивач звернувся 10.02.2026 року, тобто строк позовної давності у даній цивільній справі пропущений не був.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 05.09.2012 встановлено, що 14.11.2017 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №№839/3/27/38/7-556, згідно якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 572 700 грн. зі сплатою 12,75 відсотків річних з щомісячним погашенням основної заборгованості по 3 181,66 грн., та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 10.11.2022 року. Кредит був наданий на придбання нерухомого майна.

В забезпечення виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги в день укладення договору - кредиту, 14.11.2007 р. було укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-825, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О.Л., зареєстрований в реєстрі за №1960, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на квартиру в АДРЕСА_2 . Відповідно до умов кредитного договору відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечувати повернення кредиту, відсотків за його використання, а також сплати штрафних санкцій у разі невиконання кредитних зобов`язань у визначений термін.

02 грудня 2010 року постановою Господарського суду Харківської області по справі Б-50/214-10 за заявою ОСОБА_2 її визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Захарченко І.Г.

17 березня 2011 року постановою Харківського апеляційного господарського суду скасовано постанову про визнання ОСОБА_2 банкрутом, провадження у справі припинено.

З повідомлення направленого нотаріусом на адресу ПАТ „Укрсоцбанк" вбачається, що у зв`язку з прийняттям постанови господарського суду Харківської області від 02.12.2010 р., справа № Б-50/214-10 про визнанням ФОП ОСОБА_2 банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10.01.2011р. (справа № 2018/2-1203/11) та на підставі листа заяви арбітражного керуючого Захарченко І.Г. від 28.02.2011 р. про зняття заборони відчуження з нерухомого майна, нотаріусом була знята заборона відчуження з квартири АДРЕСА_3 про що вчинена реєстрація у Єдиному реєстрі заборон відчуження об*єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

В подальшому спірна квартира була реалізована на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2011 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від мені якої діяв ліквідатор арбітражний керуючий Захарченко І.Г. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салига Н.А., зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій № 369.

31.03.2011 року ОСОБА_3 спірну квартиру продав ОСОБА_5 про що був укладений відповідний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1754.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.09.2012 року у справі № 2-2344/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ліквідатора Захарченка Ігора Григоровича, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Слоневської Дарини Валеріївни про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прокопенко О.С. про захист прав добросовісного набувача за договором купівлі-продажу у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений, визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі - продажу, укладеного між ним та ОСОБА_3 який було посвідчено 31 березня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В, та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №1754.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05.09.2012 зазначене рішення змінено, позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2011 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ,, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій № 369, згідно якого набуто право власності на квартиру АДРЕСА_3 . В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №839/3/27/38/7- 556 від 14.11.2007 року укладеним між АКБ „Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 , яка становить 824 610,63 грн., з яких заборгованість за кредитом 502 995,07 грн., заборгованість за відсотками 260 863,95 грн., пеня 60 751,61 грн., штраф 51 543 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 визначивши спосіб реалізації шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України „Про іпотеку", надати ПАТ „Укрсоцбанк" право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, встановивши початкову ціну продажу не нижче 673 764,71 грн.

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В. про захист прав добросовісного набувача за договором купівлі-продажу - рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2012 року скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду встановлено, що «31.03.2011 року ОСОБА_3 спірну квартиру продав ОСОБА_1 , про що був укладений відповідний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1754. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець виключно на підставі згоди іпотекодержателя має право, зокрема, відчужувати предмет іпотеки. Статтею 12 Закону України «Про іпотеку`передбачено, що правочин, щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотеко держателя є недійсним. Недодержання стороною ( сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203, є підставою недійсності правочину, як зазначено у ч. 1 ст. 215 ЦК України. Відчуження спірної квартири, яка є предметом іпотеки, без згоди і дозволу, без повідомлення про це іпотекодержателя є порушенням і обмеженням майнових прав останнього та порушенням норм закону».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2012 року рішення апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2012 року залишено без змін.

Відповідно до постанови заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіна В.В., виконавчий лист № 2-2344/11 виданий 12.07.2016 на звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, передбаченого ЗУ "Про виконавче провадження", з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій- повернутий стягувачу, оскільки на реалізацію майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , на яке слід звернути стягнення згідно виконавчого документу, та право користування на яке має неповнолітня дитина ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) орган опіки та піклування не надав попередній дозвіл, через що виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 07.04.2020.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_3 з 12.04.2011 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Будь-яких інших доказів сторонами не надано, як і не здійснено заяв про неможливість подачі будь-яких доказів, а також не заявлялися клопотання про їх витребуваня.

Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб - власне такі дії особи не допускаються так само, як зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21).

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 квітня 2024 року в справі №346/2744/21).

Спірні правовідносини стосуються захисту прав іпотекодержателя на поновлення його прав на предмет іпотеки, який був відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1статті 526 ЦК України).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає у тому, що воно дає змогу задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною 1статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 усправі № 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 1статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

[…] Отже, положення частини 1статті 23 Закону №898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».

Забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 зроблено висновок, що:

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;

- у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;

- у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 вказано, що:

«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі №922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

У пункті 7.22 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 14-44гс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року у справі №127/12920/23.

Згідно з пунктом 1 частини 2статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц, від 09 вересня 2024 року у справі №466/3398/21).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі №466/3398/21).

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №917/1212/21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» вказував, що спірна квартира була предметом іпотеки за договором від 14.11.2007, проте, що відомості про припинення обтяження спірного нерухомого майна були безпідставно вилучені з Державного реєстру іпотек, договір іпотеки не припинив свою дію, основне зобов`язання не виконане, заборгованість, яка була стягнуто судовим рішенням не погашена, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання за позивачем прав іпотекодержателя щодо спірної квартири.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказував, що на момент придбання квартири АДРЕСА_3 , він покладалася на відомості із державних реєстрів та не знав про існування в минулому обтяжень на це майно.

Зважаючи, що зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконано, відомості про іпотеку у державному реєстрі було припинено без достатніх підстав, суд вважає, що таким діями порушено права позивача як іпотекодержателя та наявність підстав для визнання права іпотекодержателя за АТ «Сенс Банк».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню».

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Оскільки, для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю, встановивши, що позивач, як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки та враховуючи те, що суд апеляційної та касаційної інстанції вірно встановив недобросовісність дій відповідача, спрямованих на виведення майна з під іпотечного обтяження, суд враховує, що зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконано, відомості про іпотеку у державному реєстрі було припинено без достатніх підстав, тому вказаними діями було порушено прав позивача як іпотекодержателя та наявність підстав для визнання за банком прав іпотекодержателя спірного майна.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту є саме звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а отже, позивачем обрано ефективний спосіб захисту своїх прав.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем квартири, то саме по собі посилання відповідача про необізнаність щодо іпотеки, за встановлених обставин, не є підставою для відмови у позові.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

З конструкції ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. (Постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19)

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира після припинення іпотеки була відчужена на користь ОСОБА_3 , який пізніше відчужив це майно на користь ОСОБА_1 .

Зважаючи, на неодноразові зміни власника впродовж місяця, при належній обачності відповідач міг передбачити негативні для себе наслідки у разі набуття права власності на вказане майно.

Крім того, за наявності у ОСОБА_1 майнових вимог до продавця придбаної ним квартири, такі вимоги можуть бути предметом вирішення судом за його відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем АТ «Сенс Банк» права іпотекодержателя належної на праві власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , яке виникло на підставі укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О.Л., зареєстрований в реєстрі за №1960 - з огляду на те, що виключення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена Законом, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

При цьому відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Таким чином, суд дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги, що позивач на виконання свого процесуального обов`язку надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, тому позовні вимоги в частині визнання за АТ «Сенс Банк» права іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_3 - підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності, заявлених до застосування відповідачем, суд керується таким.

Стороною відповідача 18.05.2026 та 23.06.2026 подані до суду заяви про застосування строків позовної давності на подання позовної заяви.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Частина п`ята статті 261 ЦК України передбачає, що за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (частина перша статті 262 ЦК України).

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини друга та третя статті 264 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини третя-п`ята статті 267 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 та у справі №911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц).

Матеріали справи містять відомості про те, що стороні позивача про існування порушення його прав як іпотекодержателя на спірне майно стало відомо в жовтні 2011 року, оскільки представником Банку до Ленінського районного суду м. Харкова було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , ліквідатора Захарченка Ігора Григоровича, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Слоневської Дарини Валеріївни про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу. Тобто, строк позовної давності почався в цих правовідносинах з жовтня 2011.

Суд звертає увагу, що пред`являючи позов про визнання права іпотекодержателя позивач обґрунтовував свої вимоги саме вчиненням дій щодо внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та укладення правочинів щодо предмета іпотеки, які порушили права іпотекодержателя на спірне майно. Отже, моментом, з якого позивач дізнався про порушення свого права, є момент, коли він дізнався про відповідні зміни в реєстрі, а вже в подальшому про вчинення зазначених правочинів.

Тобто, саме з жовтня 2011 року позивач будучи обізнаним про те, що відсутнє обтяження предмета іпотеки, свідчить про обізнаність вибуття майна, та саме з вказаного часу для позивача у цій справі розпочав перебіг строк позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права.

В жовтні 2011 позивач реалізував право на звернення з позовом до суду, окрім того в 2012 році позивач реалізував своє право на примусове виконання рішення суду, пред`явивши виконавчий лист до виконання.

Позивачем зазначено, що 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Згідно Рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «АЛЬФА-БАНК» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року.

Протоколом №4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «АльфаБанк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт (п. 2.1. протоколу).

Таким чином, 15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1., 5.3., Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

12 серпня 2022 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК».

Посилання представник позивача, що виконавчий лист у справі № 2-2344/11 не може бути виконаний, оскільки власником спірного майна, відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно є Відповідач - ОСОБА_1 , а не Боржник за виконавчим листом ОСОБА_2 , суд не бере до уваги, оскільки при пред`явленні виконавчого листа до виконання в 2012 році власником вже був вказаний ОСОБА_1 та виконавчий лист було повернуто не з підстав неналежного боржника, а з підстав того, що на реалізацію майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , на яке слід звернути стягнення згідно виконавчого документу, та право користування на яке має неповнолітня дитина ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) орган опіки та піклування не надав попередній дозвіл, через що виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу.

07.04.2017 року був повернутий стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та наразі фактично втрачений.

Позивачем не надані докази звернення до відділу виконавчої служби із повтоним пред`явленням виконавчого листа до виконання, не надані докази звернення до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа або поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, тощо.

Окрім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 05.09.2012, яке залишено без змін ухвалою суду касаційної інстанції, позивачу було роз`яснено яким чином майно, яке є предметом іпотеки, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 , а саме шляхом звернення на нього стягнення з підстав ст. 27 Закону України «Про заставу». Проте, позивач не надав доказів звернення до суду до відповідача із відповідним позовом.

Посилання представника позивача, що про порушення свого права вони дізналися в березні 2025 року при отриманні рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій, тому початком перебігу строку позовної давності є саме ця дата, суд не бере до уваги з підстав, викладених вище.

Крім цього, суд зазначає, що вжиття іпотекодержателем активних дій щодо захисту порушеного права на предмет іпотеки з грудня 2012 року, або з моменту повернення виконавчого листа в квітні 2017 року могло запобігти тривалому невиконанню рішення суду, а відсутність таких дій суд вважає допущеною бездіяльністю з боку позивача.

Суд звертає увагу позивача на те, що головним у цьому спорі є саме час дізнання про порушення права щодо майна, яке перебувало в іпотеці банку (внесення запису про припинення іпотеки), яке відбулося в 2011 році і банк про таке дізнався в 2011 році, а не подальші дії з таким майном.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16, слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Враховуючи, те що позивач з 2011 року знає про порушення свої прав, скористався правом на звернення до суду, отримав та пред`явив виконавчий лист до виконання у 2012 році, проте після повернення виконавчого листа стягувачу з 2017 року жодних дій щодо спірного майна не вчиняв, не звертався до суду з заявами або позовами, суд вважає, що строк у який позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх цивільних справ сплив у січні 2016 року.

Відтак, позовні вимоги про визнання за АТ «Сенс банк» права іпотекодержателя на нерухоме майно пред`явлені позивачем з пропуском трирічного строку позовної давності.

При цьому, позивачем не надано доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності, заяв про поновлення строку позовної давності й доказів існування поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене суд доходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 КПК України. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 085,17 грн., який покладається на нього.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.4,5,11-13,76-81,133,141,258,259,263-265,352,354 ЦПК України,суд,

ухвалив:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки на нерухоме майно залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Судове рішення не проголошувалося відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 15.10.2026.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100 ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстарції: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя: