Решение № 140672094, 16.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8264/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу щомісячної страхової виплати, нарахованої на підставі постанови від 25.03.2026 №1141149752/1141149752-2026-1, за період з 09.03.2023 по 28.02.2026, а також щодо неповної виплати щомісячної страхової виплати за період з 01.03.2026 по дату ухвалення рішення у справі;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість зі щомісячної страхової виплати за період з 09.03.2023 по 28.02.2026 у сумі 83847,87 грн. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки НОМЕР_2 в АТ «А-БАНК»;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість зі щомісячної страхової виплати за період з 01.03.2026 по 31.07.2026 у сумі 11562,44 грн (з урахуванням часткової виплати 2890,61 грн, здійсненої 04.08.2026), а також за серпень 2026 року та наступні місяці, за які виплату не здійснено станом на дату ухвалення рішення, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки НОМЕР_2 в АТ «А-БАНК».

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 09.03.2023 по 28.02.2026 у сумі 14195,97 грн.;

- зобов`язати відповідача здійснювати подальшу виплату позивачу щомісячної страхової виплати, призначеної постановою від 25.03.2026 №1141149752/1141149752-2026-1, своєчасно та в повному обсязі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати щомісячної страхової виплати в межах суми стягнення за один місяць (пункт 1 частини першої статті 371 КАС України).

- у разі задоволення позову зазначити в резолютивній частині рішення конкретні суми, що підлягають виплаті позивачу, з метою забезпечення реального виконання рішення та можливості застосування абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України.

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, зобов`язавши відповідача подати до суду звіт про виконання рішення у встановлений судом строк (стаття 382 КАС України).

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу, яка має стійку втрату професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, постановою відповідача від 25.03.2026 було продовжено щомісячну страхову виплату з 09.03.2023, однак відповідач протиправно не виплатив сформовану заборгованість за період з 09.03.2023 по 28.02.2026 у розмірі 83847,87 грн., а також допустив поточну заборгованість у сумі 11562,44 грн., які були офіційно нараховані та визнані самим відповідачем у його письмових відповідях, у зв`язку з чим, через бездіяльність органу щодо фактичної виплати цих коштів та затримку строків, позивач додатково заявила до стягнення компенсацію втрати частини доходів у сумі 14195,97 грн. та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить повністю відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що управління діяло виключно на підставі та в межах повноважень, оскільки фактично нарахувало позивачу щомісячну страхову виплату за весь минулий час з 09.03.2023, проте реальна виплата заборгованості у сумі 83847,87 грн. наразі є неможливою через відсутність у Порядку №299 підзаконного правового механізму здійснення таких виплат за минулий період. Щодо поточної заборгованості за 2026 рік у сумі 11562,44 грн. відповідач наголошує на відсутності своєї протиправної бездіяльності, оскільки неотримання коштів банківською установою сталося через надання позивачем невідповідних виплатних реквізитів, які були виправлені в електронній справі лише з вересня 2026 року, а вимоги про стягнення компенсації та витрат на правову допомогу вважає передчасними й документально не підтвердженими, тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що посилання органу Пенсійного фонду на відсутність підзаконного механізму для виплати визнаного боргу в сумі 83847,87 грн. не може обмежувати її конституційне право на соціальний захист та суперечить усталеній практиці Верховного Суду й ЄСПЛ, оскільки відсутність затвердженого урядом порядку не є підставою для відмови у виплаті коштів. Твердження відповідача про передчасність позовних вимог щодо поточної заборгованості за 2026 рік у сумі 11562,44 грн. вважає необґрунтованими, оскільки заяву про зміну рахунку на АТ «А-БАНК» було подано ще 08.04.2026, а подальша затримка з оновленням реквізитів сталася з вини самого фонду. Крім того, позивач вказує на законність одночасного стягнення компенсації втрати частини доходів у сумі 14195,97 грн. як ефективного способу захисту прав, а заперечення відповідача щодо судових витрат вважає передчасними через наявне за законом право надати докази їхнього фактичного розміру протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі, тому просить відхилити заперечення відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах із ПАТ «ОП «Шахта «Жданівська» (код ЄДРПОУ 32953421) на посаді контрольного майстра відділу технічного контролю, де 21.08.1998 з нею стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом за формою Н-1 №124 від 25.08.1998.

Відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-04 №076914 за результатами огляду від 28.07.2009 обласною медико-соціальною експертною комісією №3 м. Донецька позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 20 відсотків.

Позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа (довідка від 18.11.2016 року №2306-640) із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Нарахування щомісячної страхової виплати позивачу було призупинено з 01.08.2022 робочим органом Фонду соціального страхування України.

09.03.2026 позивач через особистий кабінет вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про продовження страхових виплат, зазначивши виплатні реквізити АТ «Ощадбанк».

За результатами розгляду цієї заяви відповідач прийняв постанову №1141149752/1141149752-2026-1 від 25.03.2026 (електронна особова справа №1141149752), якою позивачу поновлено та продовжено щомісячну страхову виплату у розмірі 2142,14 грн на період з 09.03.2023 по 31.12.2054.

08.04.2026 позивач через вебпортал Пенсійного фонду України подала заяву про зміну реквізитів та переведення страхових виплат на поточний рахунок у АТ «А-БАНК».

13.05.2026 позивачем подано електронне звернення №ВЕБ-08001-Ф-С-26-290598 щодо надання інформації про виплати, за результатами розгляду якого відповідач листом від 09.06.2026 №26957-26178/П-02/8-0800/26 повідомив, що страхова виплата за квітень 2026 року була повернута АТ «Ощадбанк» через невідповідність реквізитів, а також роз`яснив процедуру подання окремої заяви для зміни реквізитів саме страхових виплат. При цьому у вказаному листі відповідач підтвердив, що позивач перебуває на обліку як отримувач щомісячної страхової виплати.

10.06.2026 на виконання роз`яснень позивач подала заяву №146693 про зміну реквізитів, яку відділ обслуговування громадян №1 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 10.06.2026 №0800-0204-8/50385 відхилив, зазначивши, що опрацювання заяви неможливе, оскільки позивач «не є отримувачем страхових виплат».

11.06.2026 позивач повторно подала заяви №148067, №146693 та звернення №ВЕБ-08001-Ф-С-26-354666 щодо забезпечення виплат на нові реквізити та надання інформації про борг.

15.06.2026 позивачка пройшла ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку (заявка №519895), яка була успішно опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області зі статусом «Виконано».

Листом від 02.07.2026 №30418-30546/П-02/8-0800/26 відповідач визнав опрацювання заяви від 11.06.2026 та повідомив про зміну реквізитів з наступного періоду та письмово зафіксував суми боргу: заборгованість за минулий період з 09.03.2023 по 28.02.2026 в сумі 83847,87 грн. (внесено до переліку боргів) та заборгованість з поточних виплат за чотири місяці (березень червень 2026 року) в сумі 11562,44 грн. Одночасно відповідач зазначив, що виплата 83847,87 грн. буде розглянута лише після визначення Кабміном правового механізму виплат за минулий період відповідно до Порядку №299.

07.07.2026 та 24.07.2026 позивач подала звернення №ВЕБ-28000-Ф-С-26-394779 і №ВЕБ-08001-Ф-С-26-419070 з вимогами погасити заборгованість.

Пенсійний фонд України листом від 23.07.2026 №2800-030302-8/56387 повідомив позивача, що суми страхових виплат за період з березня по липень 2026 року будуть перераховані через АТ «А-БАНК» у найближчий виплатний період.

Листом від 20.08.2026 відповідач додатково роз`яснив позивачу, що виплатні реквізити в електронній справі оновлено і страхові виплати за новими реквізитами здійснюватимуться починаючи з вересня 2026 року, а заборгованість у сумі 83847,87 грн. залишається на розгляді до зміни механізму Порядку №299.

Згідно з випискою АТ «А-БАНК» за рахунком НОМЕР_2 за період з 01.03.2026 єдиним фактичним зарахуванням від органів Пенсійного фонду України стала сума 2890,61 грн., яка надійшла 04.08.2026 з призначенням «Виплата згідно відомості», що підтверджує перерахування лише однієї місячної виплати замість заявлених п`яти (за березень липень 2026 року).

У зв`язку з неотриманням офіційно нарахованого та визнаного відповідачем основного боргу за минулий період у сумі 83847,87 грн., залишку поточної заборгованості за період з 01.03.2026 по 31.07.2026 у сумі 11562,44 грн. (з урахуванням виплати від 04.08.2026), а також неотриманням компенсації втрати частини доходів у сумі 14195,97 грн., обчисленої за період затримки виплат, позивач 07.08.2026 через систему «Електронний суд» звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Статтею 41 Закону №1105-XIV детально регламентовано строки здійснення страхових виплат.

Частиною першою цієї статті страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (частина 4).

За змістом частин сьомої - восьмої цієї статті встановлено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги. Страхові виплати за поточний місяць здійснюються протягом місяця з дня настання страхового випадку, а за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їхні поточні рахунки в банку.

На виконання певних положень Закону №1105-XIV Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та постанову від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідач у своїй відмові застосував пункт 8 Порядку виплати пенсій та здійснення страхових виплат особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих територіях, або виїхали з них та проживають на підконтрольній території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299.

Цією нормою передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

- після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

- за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У своїх листах-відповідях та у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що під час поновлення виплати виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною четвертою статті 41 Закону №1105-XIV, але вказав, що виплата визначеної суми заборгованості буде можлива лише після внесення змін до вказаного Порядку щодо визначення механізму виплати страхових виплат за минулий період.

Суд наголошує на фундаментальному принципі ієрархії нормативно-правових актів у правовій системі України.

Закони України мають вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений повноваженнями приймати нормативні акти виключно на виконання Конституції та законів України.

Підзаконний акт не може змінювати, обмежувати, звужувати чи скасовувати права особи, які прямо передбачені законом. Якщо норма закону чітко встановлює обов`язок державного органу здійснити виплату за минулий час і встановлює умови такої виплати, відсутність у підзаконному акті урядового рівня процедурного механізму не є легітимною підставою для зупинення дії закону та позбавлення особи її майнового права.

Відповідно до загальновизнаних принципів права, у разі колізії між нормами закону та нормами підзаконного акта застосуванню підлягають норми закону як акта вищої юридичної сили.

Таким чином, посилання відповідача на недосконалість Порядку або очікування внесення до нього змін є юридично неспроможним, оскільки стаття 41 Закону №1105-XIV є нормою, яка підлягає безумовному застосуванню.

Жодних змін до Закону №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з страхових виплат не приймалось, тому встановлення Урядом механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку виконання приписів закону та здійснення такої виплати, та не може позбавляти права особи на отримання належних сум.

Окрему увагу суд звертає на статус позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з довідкою від 18.11.2016 №2306-640 позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлює додаткові гарантії захисту прав цієї вразливої категорії громадян. Внутрішньо переміщені особи - це громадяни, які були змушені залишити своє місце проживання внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації та інших надзвичайних обставин. Держава несе позитивний обов`язок щодо створення умов для їх інтеграції, забезпечення їх соціальними виплатами за новим місцем проживання.

Призупинення, заморожування або відмова у виплаті заборгованості зі страхових виплат внутрішньо переміщеним особам з процедурних мотивів становить непропорційне втручання у їхні майнові права та ставить їх у надзвичайно скрутне матеріальне становище, враховуючи втрату ними житла та звичного середовища існування на тимчасово окупованих територіях або в зонах бойових дій.

Відмова відповідача у виплаті коштів, які є для позивача джерелом існування, прямо суперечить меті соціального страхування та принципам захисту прав внутрішньо переміщених осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з Донецької області, що підтверджується згаданою вище довідкою від 18.11.2016. Так, 09.03.2026 позивач звернулася із заявою до відповідача з проханням поновити страхові виплати, за результатами розгляду якої відповідач постановою від 25.03.2026 нарахував заборгованість за минулий період з 09.03.2023 по 28.02.2026 у розмірі 83847,87 гривень. Надалі, у зв`язку з неотриманням поточних сум через зміну банківських реквізитів, позивач зверталася до відповідача із заявами та зверненнями від 08.04.2026, 13.05.2026, 10.06.2026, 11.06.2026, 07.07.2026 та 24.07.2026 щодо переведення виплат до АТ «А-БАНК» та погашення боргу. За результатами розгляду цих звернень, а також з урахуванням листа Пенсійного фонду України від 23.07.2026 та проведеної відповідачем часткової виплати від 04.08.2026 року, станом на момент звернення позивача до суду сформувалася та залишилася невиплаченою поточна заборгованість зі страхових виплат за період з 01.03.2026 по 30.06.2026 у розмірі 11562,44 гривень.

Відповідач розглянув звернення позивача та надав відповідь листом від 02.07.2026, в якому не заперечує проти права позивача на отримання цих страхових виплат і не заперечує факту наявності заборгованості. Більше того, відповідач офіційно визнав, що сума виплат, які не виплачені за минулий період з 09.03.2023 по 28.02.2026, вже нарахована та облікована в загальній сумі 83847,87 гривень, а також за період з 01.03.2026 по 30.06.2026 у розмірі 11562,44 гривень. Також відповідач повідомив, що поточну виплату страхових коштів позивачу відновлено та розпочато з 09.03.2023 шляхом зарахування на банківський рахунок. Єдиною перешкодою для виплати нарахованої суми боргу відповідач визначив відсутність механізму виплати страхових виплат за минулий період у чинній редакції Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №299. Відповідач прямо зазначив, що виплата буде можлива лише після внесення змін до вказаного Порядку.

Оцінюючи такі дії відповідача, суд вважає їх проявом протиправної бездіяльності, яка грубо порушує законні права позивача. Як уже було детально проаналізовано судом, стаття 41 Закону №1105-XIV імперативно вимагає виплати страхових виплат за минулий час. Закон не ставить виконання цього обов`язку в залежність від наявності чи відсутності спеціальних постанов Кабінету Міністрів України або наявності в них певних алгоритмів і механізмів.

Нарахувавши суму заборгованості у розмірі 83847,87 гривень та у розмірі 11562,44 гривень, суб`єкт владних повноважень визнав майнові вимоги позивача. Відповідно, у позивача виникло правомірне очікування на негайне отримання цих коштів. Утримання цих коштів на рахунках пенсійного органу під приводом очікування гіпотетичних змін до підзаконних актів є формою свавілля. Органи державної влади повинні застосовувати чинне законодавство таким чином, щоб забезпечити реальне та ефективне відновлення порушених прав, а не уникати виконання закону шляхом посилання на власну нормативну неспроможність.

Крім того, суд звертає увагу, що тримання нарахованих, але не виплачених соціальних коштів у стані невизначеності протягом тривалого часу знецінює їх в умовах інфляційних процесів, що завдає додаткової шкоди особі. Держава в особі пенсійного органу не може поводитися пасивно, коли закон прямо вимагає активних дій щодо здійснення соціального забезпечення. Бездіяльність відповідача полягає саме у відсутності волевиявлення щодо фактичного перерахування облікованих коштів на рахунок позивача в банківській установі.

Відповідачем не враховано принцип верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави, як й не враховано, що положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та, відповідно, є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

Суд зазначає, що право особи на здійснення виплати заборгованості по страховим виплатам не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, що спростовує доводи відповідача, що на виплату нарахованої страхової виплати відсутні бюджетні асигнування. Схожого висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити нараховані та обліковані страхові виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Спосіб захисту порушеного права повинен бути ефективним і забезпечувати реальне поновлення прав особи, запобігаючи необхідності повторних звернень до суду.

У цьому контексті суд враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту означає, що суд не повинен обмежуватися лише констатацією порушення, а має вжити всіх передбачених законом заходів для усунення наслідків цього порушення і примусу суб`єкта владних повноважень до виконання його обов`язків.

Оскільки судом встановлено, що суми боргу в розмірах 83847,87 грн. та 11562,44 грн. вже розраховані та обліковані самим відповідачем за періоди з 09.03.2023 по 28.02.2026 та з 01.03.2026 по 30.06.2026 відповідно, спору щодо розміру цієї заборгованості між сторонами немає.

Судом також встановлено, що вимоги позивача щодо виплати належних їй сум на обраний та вказаний у позовній заяві конкретний банківський рахунок є обґрунтованими. Оцінюючи обставини здійснення поточних платежів, суд зазначає, що попри тривалі адміністративні зволікання з боку відповідача щодо своєчасного внесення оновлених реквізитів до матеріалів електронної особової справи, з вересня 2026 року вказані щомісячні виплати вже здійснюються на рахунок позивача, зазначений нею в позові. З огляду на це, єдиним логічним, законним та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є покладення на відповідача прямого обов`язку здійснити фактичну виплату цих коштів.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити заборгованість зі щомісячної страхової виплати за серпень 2026 року та наступні місяці, за які виплату не здійснено станом на дату ухвалення рішення, суд зазначає, що на момент розгляду справи відсутні будь-які офіційні дані та належні докази щодо нарахування, неотримання або затримки виплати щомісячних страхових сум за серпень, вересень та жовтень 2026 року. Оскільки захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише реально порушені права, які підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, суд може надати правовий захист виключно в межах чітко встановлених та відомих йому фактів порушень.

Системний аналіз викладених норм матеріального та процесуального права, оцінка фактичних обставин справи у їх сукупності дозволяють суду дійти висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III).

Згідно з статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: страхові виплати.

Тобто, статтею 2 Закону №2050-III прямо передбачано, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й страхові виплати.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Своєю чергою, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зміст наведених норм права свідчить про те, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затверджено Порядок №159.

Пункти 1, 2 Порядку №159 дублюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Так, згідно з абзацом першим пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При цьому, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (зокрема, щомісячного довічного грошового утримання); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств усіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні мати разового характеру (щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Так, спірним у даній справі є право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості зі щомісячних страхових виплат за період з 09.03.2023 по 28.02.2026.

Верховний Суд у постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата належних сум відбулися з вини відповідача, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Разом з тим, вимога щодо стягнення конкретної суми компенсації втрати частини доходів у розмірі 14195,97 грн. задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Аналіз норм Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить, що визначальними юридичними обставинами для нарахування та виплати вказаної компенсації є конкретні дати: дата нарахування доходу та дата його фактичної виплати. Основною і безумовною умовою для здійснення такої виплати є сам факт затримки виплати вже нарахованого доходу на один і більше календарних місяців.

Як встановлено судом, суми заборгованості перед позивачем є лише облікованими органами Пенсійного фонду, проте їх реальне перерахування на рахунок особи на момент розгляду справи ще не відбулося. Оскільки сума основного боргу відповідачем фактично не виплачена, точний розрахунок суми компенсації за весь час затримки (який за законом має тривати до дня реальної виплати боргу) є математично неможливим і може бути здійснений лише у місяці фактичного погашення заборгованості.

Разом з тим, відмова у стягненні фіксованої суми не означає відмови у праві на компенсацію. Оскільки сума основного боргу не виплачена, період затримки триває, а точний розрахунок компенсації за весь час затримки може бути здійснений лише у місяці фактичного погашення заборгованості, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі частини другої статті 11 КАС України та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію відповідно до Закону №2050-III і Порядку №159, починаючи з місяця, наступного за місяцем нарахування доходу, по день фактичної виплати суми основного боргу.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснювати подальшу виплату позивачу щомісячної страхової виплати, призначеної постановою від 25.03.2026 №1141149752/1141149752-2026-1, своєчасно та в повному обсязі, суд зазначає, що вказана постанова пенсійного органу є чинною, не скасована, а обов`язок щодо здійснення періодичних страхових платежів покладено на відповідача безпосередньо нормами закону. З огляду на те, що на момент розгляду справи відсутні докази наявності спору чи відмови органу Пенсійного фонду виконувати власне рішення на майбутні періоди, у суду немає підстав вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні таких виплат будуть порушені.

Позивач також просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, негайно виконуються рішення суду саме про стягнення суми виплати, що є вимогою майнового характеру. Однак зобов`язання вчинити дії є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожним за своїм значенням вимозі про стягнення конкретної суми.

Рішення суду у цій справі має саме зобов`язальний характер. Тому відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині суми стягнення за один місяць.

Що стосується встановлення судового контролю шляхом подачі звіту про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивач як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив чітко зазначив орієнтовний розрахунок таких витрат у розмірі 20000,00 грн. та заявив про свій намір подати відповідні докази на підтвердження їхнього фактичного розміру протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що повністю відповідає процесуальному порядку, визначеному частиною сьомою статті 139 КАС України, а тому заперечення відповідача з цього приводу є також передчасними.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати, нарахованої на підставі постанови від 25.03.2026 №1141149752/1141149752-2026-1, за період з 09.03.2023 по 28.02.2026, а також щодо неповної виплати щомісячної страхової виплати за період з 01.03.2026 по 30.06.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячної страхової виплати за період з 09.03.2023 по 28.02.2026 у сумі 83847,87 грн. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача НОМЕР_2 в АТ «А-БАНК».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячної страхової виплати за період з 01.03.2026 по 30.06.2026 у сумі 11562,44 грн. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача НОМЕР_2 в АТ «А-БАНК».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 09.03.2023 по 28.02.2026, обчислену відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159 за кожний місяць затримки, починаючи з місяця, наступного за місяцем, за який нараховано дохід, по день фактичної виплати суми заборгованості, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача НОМЕР_2 в АТ «А-БАНК».

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 16.10.2026.

Суддя А.В. Сіпака