Решение № 140660529, 16.10.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1025/26

Провадження № 2/456/2460/2026

РІШЕННЯ

іменем України

16 жовтня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

секретар судового засідання Яніцька М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору представниця позивача покликається на те, що 20.10.2024 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про надання кредиту № 1461-9957. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 4000,00 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка 1,00 % в день; стандартна % ставка 1,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору.

Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Відповідачка підтвердила виникнення зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідачка не скористалась своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів.

Відповідачка всупереч умовам кредитного договору не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором. Станом на 26.11.2025 загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 18256,00 грн., а саме: заборгованість за кредитом 4000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 12676,00 грн.; заборгованість по штрафам 980,00 грн.; заборгованість по комісії 600,00 грн.

У зв`язку з вищенаведеним позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1461-9957 від 20.10.2024, в розмірі 18256,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом 4000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 12676,00 грн. заборгованість по штрафам 980,00 грн.; заборгованість по комісії 600,00 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2662, 40 грн.

Представниця позивача у судове засідання не прибула, однак звертаючись до суду із позовом просила розглядати справу без її участі.

Відповідачка у судове засідання повторно не прибула, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила. 16.06.2026 відповідачка звертаючись до суду із заявою про перегляд заочного рішення просила розглядати справу без її участі.

16.06.2026 відповідачка звертаючись до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду від 06.05.2026 позов заперечила, покликаючись на те, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Відповідно до вимог законодавства, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Зазначила, що вона не укладала кредитний договір, в редакції, яку долучав представник позивача в якості копії до позовної заяви, не погоджувала відповідні процентні ставки та кабальні умови кредитування. Жоден доказ по справі не підтверджує, що вона узгодила саме цю редакцію договору та всі його умови. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину тощо. Позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню саме на позивача покладено обов`язок укладення договору, і позивач цей обов`язок в повній мірі не виконав. Отже, наведене вказує на неукладеність, в тому числі в електронному вигляді, оспорюваного правочину - договору про відкриття кредитної лінії №1461-9957 від 20.10.2024, що вказує на необгрунтованість вимог про стягнення з неї процентів за ставкою, яку вона нібито погодила в цьому договорі. Звернула увагу, що відповідно до договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс», надано в позику 4000,00 грн., 1% (знижена), 1% (стандартна), яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту, базовий період 30 днів. При цьому жодних посилань на докази того, що відповідач як позичальником вчинено певні дії, які б об`єктивно свідчили б про добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано. Тобто, укладаючи договір, споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, в даному випадку в період з 20.10.2024 - 18.11.2024 (базовий період), що відповідає правовій природі та економічному сенсу мікропозики, основною ознакою якої є короткостроковість. Тому укладаючи договір неможливо було передбачити, що позивач буде нараховувати проценти і після 18.11.2024, тим більше по іншій процентній ставці. Відтак, вважає, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору - 18.11.2024, який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування. Тому починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору. Зазначення у договорі двох строків кредитування призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Тому всі протиріччя в цій частині слід трактувати на користь споживача як слабшої сторони договору. Відповідно, кредитор міг нарахувати протягом базового періоду - 30 к.д., який позичальник розумів як узгоджений строк кредитування, по договору №1461-9957 від 20.10.2024 по зниженій % ставці 1% на день, проценти на суму: 1200,00 грн. проценти за період 20.10.2024 - 18.11.2024 (=4000 грн. *1 %* 30 днів). Зазначила, що позивач мав право заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після першого базового періоду, не чекаючи повного узгодженого періоду кредитування в 365 днів, що також підтверджує висновки щодо того, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за договором, розрахованої протягом усього додаткового строку кредитування. Отже, є безпідставними заявлені позивачем вимоги про стягнення з неї процентів, відповідно просить відмовити в задоволенні цих вимог. Зазначила, що оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, відповідно положення щодо обов`язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. На підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором та наявності у неї боргу за цим договором позивач надає тільки розрахунки заборгованості та довідку іншої фінансової компанії. Втім, зазначений розрахунок є некоректним та неналежним через низку суттєвих недоліків: він не містить чіткої формули, за якою здійснювалося обчислення, не відображає детальної послідовності розрахункових операцій, а також ігнорує відомості про часткове погашення кредиту позичальником. У сукупності ці обставини роблять наданий розрахунок неналежним і неприпустимим доказом у судовому процесі, оскільки він не відповідає вимогам достовірності, прозорості та об`єктивності, які є обов`язковими для документів, що використовуються як докази. Наголосила, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Однак, позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному

кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що

дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк,

правильність нарахування відсотків позивачем тощо. Зазначила, що не відомо, кому належить карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист LiqPay не містить ідентифікуючих даних про неї (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме їй.

Враховуючи вищенаведене відповідачка просить в задоволенні позову відмовити.

Заяви, клопотання учасників справи.

16.06.2026 відповідачка звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду від 06.05.2026.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 17.07.2026 скасовано заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06.05.2026 та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 22.09.2026 судове засідання проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи та відкладено розгляд справи.

З`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, враховуючи заперечення щодо позову відповідачки, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить такого висновку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

20.10.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1461-9957 продукту «СreditKasa», відповідно до умов якого кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором у порядку, передбаченому цим договором. Мета відкриття кредитної лінії: для задоволення особистих потреб позичальника. Загальний розмір кредиту за цим договором становить 4000,00 грн. Дата видачі кредиту 20.10.2024. Відповідно до п. 4.7 договору плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту. Тип процентної ставки за користуванням кредитом фіксована. Процентні ставки за користуванням кредитом, зазначені у пункті 4.10 договору, застосовуються у відповідні періоди дії договору і не можуть бути збільшені кредитодавцем в односторонньому порядку без письмової згоди позичальника. Згідно п. 4.10 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: - 1.00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою - 0.75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту. Комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого кредиту. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим договором кредиту у день видачі кредиту. Згідно п. 4.13 договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит становить 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 19.10.2025. Договір підписано позичальником одноразовим ідентифікатором А0037 /а.с.13-24/.

Додатком № 2 до договору про відкриття кредитної лінії №1461-9957 від 20.10.2024 є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1461-9957 (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України /а.с.33/.

Як вбачається із правил відкриття кредитної лінії ТОВ «Укр Кредит Фінанс», кредитодавець на підставі договору про відкриття кредитної лінії відкриває для позичальника кредитну лінію. Строк дії кредитної лінії становить 365 календарних днів з моменту укладення договору. Строк кредитування тобто, строк на який надається кредит є аналогічним строку дії кредитної лінії та становить 365 календарних днів з моменту надання кредиту позичальнику. Строк дії договору є рівним строку дії кредитної лінії. Строк кредитування/строк дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору. У такому випадку актуальний строк кредитування/строк дії договору зазначається в останній укладеній сторонами додатковій угоді до цього договору, якою змінювався строк кредитування/строк дії договору. Розмір кредиту, що надається заявнику/позичальнику визначається кредитодавцем на підставі проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності заявника, повідомляється заявнику/позичальнику в оферті та узгоджується сторонами у договорі. Мінімальний та максимальний розмір кредиту, який може потенційно отримати заявник/позичальник зазначаються кредитодавцем на сайті або у мобільному додатку /а.с.25-32/.

Відповідно до квитанції №2535080969, АТ КБ «Приват Банк» 20.10.2024 перераховано кошти у розмірі 4000,00 грн. за договором №1461-9957 від 20.10.2024. Платник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» /а.с.34/.

Як вбачається із довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1461-9957 від 20.10.2024, ОСОБА_1 видано кошти у розмірі 4000,00 грн. на карту № НОМЕР_1 /а.с.35/.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №1461-9957 від 20.10.2024, станом на 26.11.2025, сума заборгованості ОСОБА_1 становить 18256,00 грн., з яких основний борг 4000,00 грн., заборгованість за відсотками 12676 грн., заборгованість по штрафам - 980,00 грн., заборгованість по комісії 600,00 грн. /а.с.36-41/.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що 20.10.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1461-9957 продукту «СreditKasa», відповідно до умов якого кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором у порядку, передбаченому цим договором. Мета відкриття кредитної лінії: для задоволення особистих потреб позичальника. Загальний розмір кредиту за цим договором становить 4000,00 грн. Дата видачі кредиту 20.10.2024. Відповідно до п. 4.7 договору плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту. Тип процентної ставки за користуванням кредитом фіксована. Процентні ставки за користуванням кредитом, зазначені у пункті 4.10 договору, застосовуються у відповідні періоди дії договору і не можуть бути збільшені кредитодавцем в односторонньому порядку без письмової згоди позичальника. Згідно п. 4.10 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: - 1.00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою - 0.75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту. Комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого кредиту. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим договором кредиту у день видачі кредиту. Згідно п. 4.13 договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит становить 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 19.10.2025. Договір підписано позичальником одноразовим ідентифікатором А0037.

Судом встановлено, що договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Суд звертає увагу, що введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Суд звертає увагу, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, а також без отримання листа на адресу електронної пошти чи смс-повідомлення та здійснення позичальником входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, таке укладення кредитного договору є неможливим.

Враховуючи, що в договорі про відкриття кредитної лінії №1461-9957 від 20.10.2024 зазначено анкетні дані ОСОБА_1 , паспортні дані, адреса проживання, номер особистого електронного платіжного засобу, електронна адреса, договір підписано одноразовим ідентифікатором А0037, в суду відсутні сумніви в тому, що саме нею був такий укладено з ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Суд звертає увагу, що відповідачка ідентифікувалась в інформаційно-комунікаційній системі та залишила у ній свої контактні дані, паспортні дані, номер особистого електронного платіжного засобу, електронну адресу, відповідно отримала ідентифікатор саме за цими даними та ввела його. Дані дії були пов`язані з наміром укласти кредитний договір.

Слід зазначити, що згідно квитанції №2535080969 реквізити картки збігаються з тими, що зазначені відповідачкою та закріплені в кредитному договорі. Послідовність подій утворює безперервний ланцюг щодо підтвердження укладеного кредитного договору.

Суд звертає увагу, що доказів того, що персональні дані відповідачки (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку кредиторами здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, до суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за договором, відповідачка зазначений договір у судовому порядку не оспорювала. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідачки до суду не надані.

Відповідачка не спростувала того, що вона отримала кошти за кредитним договором, а лише посилається на недоведеність таких фактів позивачем.

Суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Суд звертає увагу, що відповідачка не надала жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що вона отримувала кошти за кредитним договором.

Окрім цього, відповідачка не подавала належно оформленого клопотання про витребування оригіналів документів у позивача.

Суд звертає увагу, що відповідачка на спростування належності банківської карти або рахунку на який було перераховано кредитні кошти не надала жодного доказу, хоча вона безпосередньо має доступ до свого рахунку, і в підтвердження чи спростування надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору мала можливість представити суду виписку по рахунку.

Твердження відповідачки про те, що позивач не надав належного оригіналу електронного доказу підписання, не довів факту отримання коштів саме відповідачкою не заслуговують на увагу та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Водночас суд звертає увагу, що відповідачка заперечуючи щодо позову вказала, що не укладала кредитний договір, в редакції, яку долучив представник позивача, відповідно фактично визнала, що договір між сторонами був укладений. Однак, відповідачка не надала жодних доказів, які б дали підстави стверджувати, що кредитний договір був укладений на інших умовах.

Суд звертає увагу, що на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії №1461-9957 від 20.10.2024, відповідачка не зверталась до кредитодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась із всіма умовами такого договору, в тому числі і з тими, що визначають підстави сплати процентів, комісії та їх розміру. Більше того, відповідачка, ознайомившись з умовами кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договору не заявляла.

Суд звертає увагу, що відповідачка фактично визнала, що договір був укладено, однак вказала, що строк договору становить 30 днів, відповідно проценти підлягають стягненню саме за цей період.

Однак суд з приводу наведеного зазначає, що згідно п. 4.13 договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит становить 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 19.10.2025. Пунктом 4.8 договору визначено, що базовий період складає 30 календарних днів.

Суд звертає увагу, що базовий період кредитування та строк кредитного договору це різні юридичні та економічні поняття, які визначають різні часові рамки користування грошима та дії угоди. Базовий період кредитування це початковий проміжок часу, визначений у кредитному договорі, протягом якого діють особливі (зазвичай пільгові або стандартні) умови нарахування відсотків та обслуговування боргу, а строк кредитування це період часу, протягом якого позичальник користується кредитними коштами та зобов`язаний повністю повернути їх банку або іншій фінансовій установі разом зі сплатою всіх відсотків та комісій.

В спірному договорі не було визначено пролонгацію, як вказує відповідачка, навпаки даний договір має чітко визначений строк, з яким відповідачка погодилась, укладаючи такий.

Відповідно кредитодавцем правомірно нараховано відповідачці проценти за користуванням кредиту, в межах строку дії договору, що становить 365 днів.

Заперечуючи щодо нарахування комісії відповідачка покликається, що позивачем неправомірно нараховано комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас суд звертає увагу, що згідно п. 4.11 договору комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого кредиту. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим договором кредиту у день видачі кредиту.

Слід зазначити, що комісія за надання кредиту та комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є тотожними поняттями. Комісія за видачу кредиту це одноразовий платіж (фіксована сума або відсоток від загального розміру позики), який банк або інша фінансова установа стягує з клієнта за оформлення та надання кредитних коштів. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (або кредиту) це періодичний (найчастіше щомісячний) платіж на користь банку чи фінансової установи, який позичальник сплачує понад суму основного боргу та процентів за користування коштами.

Відповідно умовами укладеного між сторонами договору визначено нарахування комісії (одноразового платежу) за видачу кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі і в судовому порядку).

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Отже, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача також і заборгованості за комісією, пов`язаної з наданням кредиту, яка має одноразовий характер.

До позовної заяви долучено розрахунок заборгованості за договором №1461-9957 від 20.10.2024, відповідно до якого станом на 26.11.2025, сума заборгованості ОСОБА_1 становить 18256,00 грн., з яких основний борг 4000,00 грн., заборгованість за відсотками 12676 грн., заборгованість по штрафам - 980,00 грн., заборгованість по комісії 600,00 грн.

Суд приймає до увагу даний розрахунок та зауважує, що в розрахунку зазначено процентну ставку за користування кредитом, період нарахування, основний борг, залишок нарахованих, неповернених процентів, тіла кредиту та комісії.

Щодо твердження відповідачки про ненадання первинних банківських документів на підтвердження укладеного кредитного договору, суд звертає увагу, що належним первинним документом, що фіксує рух коштів на рахунках, є банківська виписка.

Відповідно відповідачка маючи доступ до свого рахунку, заперечуючи щодо позову могла надати відповідну банківську виписку, оскільки саме вона, а не позивач має доступ до такої. Також відповідачка не заявляла відповідного клопотання про витребування доказів щодо перерахування коштів на її рахунок.

Суд звертає увагу, що докази про зарахування коштів в сумі 4000,00 грн на картку відповідачки суд вважає належними та допустимими на підтвердження виконання позичальником своїх зобов`язань.

Указані встановлені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що відповідачкою грошові кошти за цим кредитним договором були отримані на виконання умов договору.

Позиція відповідачки судом розцінюється як небажання виконувати умови кредитного договору з якими вона погодилась, підписавши договір електронним підписом з одноразовим ідентифікатором та отримавши кошти від позивача.

Позичальниця порушила умови кредитного договору, належним чином не виконуючи взяті на себе зобов`язання, чим допустила заборгованість перед кредитодавцем за договором про відкриття кредитної лінії №1461-9957 від 20.10.2024.

Суд вважає, що представниця позивача довела належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору, надання відповідачці кредиту, встановлення процентів за користування кредитом, комісії та строки повернення кредиту.

Щодо стягнення з відповідачки суми заборгованості по штрафам, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні`у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від12.06.2024 у справі№ 910/10901/23, який, відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23(провадження№ 61-8279св23), дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми Закону, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов за кредитним договором підлягає до задоволення частково.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитом у розмірі 4000, 00 грн., заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 12676,00 грн. та заборгованості по комісії у розмірі 600, 00 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже із відповідачки на користь позивача належить стягнути сплачений позивачем судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі в розмірі 2519, 47 грн., із розрахунку 17276 * 2662,40 : 18256.

На підставі статей 207, 526, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючисьстаттями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №1461-9957 від 20.10.2024 в загальному розмірі 17276,00 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 4000,00 грн., заборгованості за нарахованими процентами 12676,00 грн., заборгованості по комісії 600, 00 грн. та суму сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2519, 47 грн., а всього 19795,47 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто п`ять гривень сорок сім копійок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддяВ. М. Бораковський