Постановление суда № 140660428, 16.10.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4472/26

Провадження № 6/450/123/26

У Х В А Л А

про залишення подання без розгляду

16 жовтня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Мельничук І. І.

при секретарі Дикій О. Ю.

з участю представника заявника Хурдепи С. Ю.

представника боржника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Пустомити подання головного державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Хурдепи Святослава Юрійовича про скасування договорів дарування, боржник ОСОБА_2 , стягувач Волинська митниця Державної митної служби України, за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вегери Наталії Богданівни,

встановив:

головний державний виконавець Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Хурдепа С. Ю. 20.08.2026 звернувся до суду із поданням, в якому просить визнати недійсним договір дарування майбутнього об`єкта нерухомості від 15.05.2026 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Наталією Богданівною за реєстраційним номером №2133; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 15.05.2026, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Наталією Богданівною за реєстраційним номером №2138; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на майбутній об`єкт нерухомості - квартиру заг.пл. 43,68 кв.м., житловою пл. 11,81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3014646846060), здійснений приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Наталією Богданівною, номер запису про право власності 64787393 від 15 травня 2026 року; відновити право власності на майбутній об`єкт нерухомості - квартиру заг.пл. 43,68 кв.м., житловою пл. 11,81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3014646846060) за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623685500:03:002:0541, площею 0,1771 га., цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Львівська обл., Львівський р., с. Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 652338946236), здійснений приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Наталією Богданівною, номер запису про право власності 64787522 від 15 травня 2026 року; відновити право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623685500:03:002:0541, площею 0,1771 га., цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Львівська обл., Львівський р., с. Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 652338946236) за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування подання покликається на те, що на примусовому виконанні у Пустомитівському відділі державної виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження № 81525988 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Волинської митниці 5 880 996,51 грн та на користь держави 665,60 грн судового збору на підставі постанови Любомльського районного суду Волинської області від 2 квітня 2026 року, яка набрала законної сили 14 квітня 2026 року. Зазначає, що в ході примусового виконання встановлено факт відчуження боржником 15 травня 2026 року належних йому майбутнього об`єкта нерухомості квартири в м. Пустомити та земельної ділянки в с. Липники шляхом укладення договорів дарування на користь своєї доньки ОСОБА_3 . Стверджує, що вказані правочини вчинено після набрання судовим рішенням законної сили, безоплатно та на користь близької особи, унаслідок чого відчужено майно, на яке могло бути звернено стягнення в межах виконавчого провадження, що, на думку заявника, свідчить про намір боржника ухилитися від виконання судового рішення та уникнути погашення заборгованості. На підтвердження своєї позиції покликається на правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості зловживання правом та можливості кваліфікації правочинів як фраудаторних, тобто вчинених на шкоду кредитору з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника. З огляду на викладене просить вирішити питання щодо вжиття передбачених законом заходів у зв`язку з відчуженням боржником майна з метою ухилення від виконання судового рішення.

01.10.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» представником боржника ОСОБА_2 адвокатом Юрчаком В. В. подано письмові пояснення у справі, відповідно до яких представник заперечує проти задоволення подання, покликаючись на недоведеність фраудаторного характеру договорів дарування від 15 травня 2026 року. Зазначає, що самі по собі безоплатність правочинів, родинний зв`язок їх сторін та час укладення не свідчать про намір боржника ухилитися від виконання судового рішення. Стверджує, що заявником не доведено обізнаності боржника та обдарованої особи про зобов`язання на момент укладення договорів, наміру уникнути звернення стягнення на майно, відсутності в боржника іншого майна, а також завдання шкоди інтересам стягувача. Крім того, звертає увагу на те, що на момент укладення договорів виконавчі провадження ще не були відкриті, арешти чи інші обмеження щодо майна були відсутні, а заходи з виявлення майна боржника не вичерпано. Вважає також, що заявлені вимоги щодо скасування записів про право власності та відновлення права власності боржника є похідними від вимог про визнання договорів недійсними. З огляду на викладене просить у задоволенні подання головного державного виконавця про скасування договорів дарування відмовити в повному обсязі.

07.10.2026 року державним виконавцем Хурдепою С. Ю. подано заперечення на письмові пояснення представника боржника ОСОБА_2 адвоката Юрчака В. В., у яких державний виконавець зазначає, що доводи представника боржника про його необізнаність із судовим розглядом спростовуються постановою Волинського апеляційного суду від 28 серпня 2026 року, якою встановлено факт належного повідомлення боржника про судове засідання та отримання ним копії постанови Любомльського районного суду Волинської області від 02 квітня 2026 року 21 квітня 2026 року. Також вказує, що боржник, попри обов`язок подати декларацію про доходи та майно, станом на 07 жовтня 2026 року такої декларації не подав, а інших відомостей про належне йому майно до відділу державної виконавчої служби не надходило. Заперечує проти доводів щодо відсутності відомостей про вартість відчуженого майна, зазначаючи, що в договорах дарування сторони оцінили квартиру вартістю 1 127 361,40 грн, а земельну ділянку 738 000 грн. При цьому зауважує, що визначення вартості майна для цілей виконавчого провадження здійснюватиметься після його опису й арешту відповідно до вимог закону. З огляду на те, що боржник отримав постанову суду під час службового відрядження, а договори дарування уклав 15 травня 2026 року в с. Зимна Вода Львівської області, державний виконавець вважає, що наведені обставини свідчать про відчуження майна з метою ухилення від виконання судового рішення.

У судовому засіданні державний виконавець Хурдепа С. Ю. подання підтримав з підстав, аналогічних викладених у такому, просив таке задовольнити.

Представник боржника ОСОБА_2 адвокат Юрчак В. В. у судове засідання з`явився, подані письмові пояснення підтримав, просив у задоволенні подання відмовити в повному обсязі з підстав, наведених у них.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань чи інших заяв по суті справи не скеровували.

Заслухавши присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали подання, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги державного виконавця, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення подання по суті, суд дійшов наступних висновків.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підставою звернення державного виконавця до суду з даним поданням стало те, що боржник після набрання законної сили постановою відчужив належні йому майнові активи майбутній об`єкт нерухомості (квартиру) та земельну ділянку шляхом укладення договорів дарування на користь своєї доньки, що, на переконання державного виконавця, було спрямовано на уникнення звернення стягнення на це майно та ускладнює виконання судового рішення. Оскільки за результатами вжитих заходів іншого майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено, державний виконавець вважає за необхідне визнати зазначені договори дарування недійсними та відновити право власності на відчужене майно за боржником.

Повноваження виконавця на вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону № 1404-VIII через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

Зокрема, у частині першій статті 18 Закону № 1404-VIII зазначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У частині третій зазначеної статті визначені права виконавця у виконавчому провадженні, де в пункті 22 вказано, що виконавець може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Як уже зазначалося, виконавець на підставі приписів частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII зобов`язаний вживати усіх необхідних та передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень.

Процедура виконавчого провадження є істотною гарантією прав його сторін (стягувача і боржника). Внутрішньою формою діяльності будь-якого державного органу (у тому числі державної виконавчої служби чи приватного виконавця) є встановлений законом порядок здійснення низки однорідних процесуальних дій, її організація, внутрішня структура, тобто процесуальна форма. Процесуальна форма діяльності виконавця визначається як встановлений законодавством порядок, згідно з яким відбувається діяльність, спрямована на реалізацію функцій та виконання завдань щодо примусового виконання судових рішень.

Тож основною метою діяльності виконавця та його безпосереднім завданням є сприяння виконанню судових рішень, які на підставі статті 129-1 Конституції України є обов`язковими на всій території України. Для досягнення зазначеної мети виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів, передбачених законом, у межах своєї компетенції.

За змістом пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на майно боржника, у тому числі якщо воно перебуває в інших осіб.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти у разі здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний ухвалити рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти / електронні гроші, що знаходяться на рахунках / електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав (частина третя статті 9 Закону № 1404-VIII).

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників (частина четверта статті 9 Закону № 1404-VIII).

Оскільки в статті 9 Закону № 1404-VIII врегульовано алгоритм дій не учасників виконавчого провадження, а безпосередньо виконавця та уповноважених органів і установ, до яких звертається боржник, то правочини щодо майна боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, можуть бути визнані недійсними судом за зверненням виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження щодо конкретного боржника.

Водночас суд роз`яснює, що таке звернення повинне відбуватися в порядку позовного провадження, оскільки чинним процесуальним законодавством іншого механізму для визнання правочину недійсним не передбачено. Таке фундаментальне питання, як встановлення дійсності або недійсності правочину, потребує дотримання засад змагальності і не може бути вирішене судом за зверненням, у даному випадку поданням, виконавця на стадії виконання судового рішення в іншій справі.

Так, під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Засобом забезпечення виконання судового рішення може вважатися й звернення виконавця до суду з позовом про визнання вчиненого боржником на шкоду стягувачу правочину недійсним.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 зробила висновки про те, що покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить правилам статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Суд враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним.

Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні.

Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

З огляду на викладене, констатую, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

В той час як вже неодноразово було виснувано, що за захистом своїх невизнаних, оспорених або порушених прав має насамперед звертатися особа, чиї права не визнаються, оспорюються або порушуються. У цьому випадку такою особою, безумовно, є кредитор - стягувач у виконавчому провадженні. Проте якщо стягувач з певних причин за захистом своїх прав у спосіб оспорення фраудаторного правочину не звертається, то такий позов може пред`явити виконавець, оскільки таке право йому надано законом, а саме частиною четвертою статті 9 Закону № 1404-VIII.

Враховуючи вищенаведене, приходжу до висновку, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

Отже, норми статті 443 ЦПК України підлягають застосуванню виключно за відсутності спору про право.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).

Оскільки виконавець може звертатися з позовною заявою про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину), та враховуючи, що процесуальний кодекс не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, підлягають застосуванню правила частин третьої, четвертої статті 57 ЦПК України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

За наявності спору щодо визнання недійсними правочинів, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору.

При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи, яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому подання про визнання правочинів недійсними, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним власником майна відчуженого на підставі таких договорів у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Такий висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) про залишення позову без розгляду.

Отже, оскільки державний виконавець звернувся до суду із поданням про визнання недійсними правочинів щодо майна боржника, які, на його переконання, призвели до неможливості задоволення вимог стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторних правочинів), а заінтересована особа, а саме боржник ОСОБА_2 , заперечує проти задоволення подання, посилаючись на недоведеність обставин, які свідчили б про фраудаторний характер договорів дарування, суд дійшов висновку, що між сторонами існує спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, а не в межах справи в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що подання державного виконавця слід залишити без розгляду, роз`яснивши заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

На підставі наведеного та керуючись ст. 257-261, 353-354, 443 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

подання головного державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Хурдепи Святослава Юрійовича про скасування договорів дарування, боржник ОСОБА_2 , стягувач Волинська митниця Державної митної служби України, за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вегери Наталії Богданівни, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили у порядку ст. 261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 16.10.2026 року.

Суддя: І. І. Мельничук