Решение № 140655908, 16.10.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/710/26

Провадження №: 2/755/1939/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Лазоришин А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачки в режимі відеоконференції - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

у с т а н о в и в :

04.12.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 28.05.2010 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. Сторони мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між подружжям розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.09.2024 року у справі №755/12126/26. З моменту припинення стосунків між колишнім подружжям, дитина проживає разом з батьком та перебуває на його повному утриманні. Відповідачка не бере участь у вихованні та забезпеченні дитини, не цікавиться успіхами доньки у навчанні, її духовним та фізичним розвитком. Матір дитини перебуває за кордоном і не збирається повертатись до України. Позивач створив всі належні умови для проживання та розвитку дитини, дівчинка має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для її навчання та відпочинку. Батько займається всіма питаннями медичного обслуговування дитини, в разі необхідності забезпечує її лікування, за необхідності відвідує з дитиною сімейного лікаря. Факт самостійного виховання та утримання дитини батьком підтверджується Актом обстеження умов проживання від 01.05.2025 року, характеристикою дитини із навчального закладу від 01.05.2025 року, а також відповідний факт можуть підтвердити свідки. Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне з метою захисту прав та інтересів дитини і самого позивача, як батька (можливість скористатись трудовими пільгами та гарантіями при працевлаштуванні; відстрочкою від призову на військову служу під час мобілізації, на особливий період). Позивач вказує, що у дитини немає інших осіб, які будуть піклуватись про неї та забезпечувати всім необхідним, а тому виникла необхідність підтвердити факт самостійного вихованням батьком дитини віком до 18 років. Дитина проживає разом з батьком, він створив всі умови для її проживання, здійснює над нею опіку, доглядає, піклується про стан здоров`я, а відтак самостійно здійснює її виховання та утримання.

Ухвалою суду від 19.01.2026 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

19.03.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідачка не визнає позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що вона ніколи не ухилялась від виконання своїх батьківських обов`язків та продовжує брати активну участь у житті і вихованні доньки. З 09 березня 2022 року по 10 серпня 2024 року дитина проживала разом з відповідачкою у Німеччині (м. Мюнхен) у зв`язку з військовою агресією рф проти України. У цей період відповідачка забезпечила дитині належні умови проживання, освіти, медичного страхування та соціального захисту, дівчинка навчалась у гімназії м. Мюнхен, а також продовжувала дистанційне навчання в український школі. Влітку 2023 року позивач почав висловлювати бажання про повернення доньки в Україну, не дивлячись на безпечне та забезпечене проживання дитини в Німеччині. Намагаючись зберегти шлюб та беручи до уваги почуття і бажання доньки щодо повернення до України, додому, до батька, до її друзів, відповідачка разом з донькою на початку липня 2023 року приїхали до м. Києва. З початку липня 2023 р. по початок жовтня 2023 р. вся родина проживала однією сім`єю в належній відповідачці квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки військовий стан продовжувався, а відповідачка з донькою, перебуваючи в Німеччині, звикли до спокійної обстановки, без постійних повітряних тривог та обстрілів, родина прийняла рішення, що відповідачка з донькою повертаюся до Німеччини. Єдиною умовою позивача на той час було те, що відповідачка має декілька разів на рік привозити доньку до нього на певний період. Враховуючи складність оформлення відпустки на роботі відповідачки в Німеччині, її заплановані візити з донькою до Києва були зсунуті по часу, внаслідок чого відповідачка не змогла привезти доньку в Київ для відвідування батька, як йому обіцяла. Це стало першою причиною конфлікту з позивачем. Другою причиною конфлікту стало прийняття Закону України №3633-ІХ від 11.04.2024 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» яким було введено обов`язок для призовників, військовозобов`язаних і резервістів до 16.07.2024 р. уточнити свої військово-облікові дані. Влітку 2024 року, після прийняття вищезгаданого закону, позивач почав активно спілкуватися з донькою та налаштовувати її на повернення в Україну, пояснюючи доньці, що якщо вона буде проживати разом з татом в Україні, а мама при цьому залишиться в Німеччині, то тоді його не зможуть мобілізувати, він не опиниться на війні і не загине. Відповідачку це обурило, оскільки вона вважає, що позивач навмисно маніпулював почуттями доньки за для своєї вигоди. Саме з цього моменту, після вищезазначених розмов з батьком, донька почала наполягати на поверненні в Україну, незважаючи на постійні обстріли м. Києва, небезпеку, що з цим пов`язана, нехтуючи безпечними умовами, які відповідачка створила дитині в Німеччині. В серпні 2024 року відповідачка привезла доньку додому в Україну. Враховуючи побажання доньки, між відповідачкою та позивачем була досягнута усна домовленість про те, що донька може тимчасово проживати в Україні разом з позивачем до завершення навчання у гімназії №224 Дніпровського району м. Києва. Починаючи з серпня 2024 року і по теперішній час донька проживає разом з позивачем у квартирі, яка належить відповідачці та її батькові ОСОБА_5 . Відповідачка і донька зареєстровані в цій квартирі. Умови для проживання та розвитку доньки були створені задовго до початку повномасштабного вторгнення і до переїзду відповідачки з дитиною до Німеччини. Донька дійсно має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для її навчання та відпочинку, але це не одноосібна заслуга позивача. До переїзду відповідачки з донькою до Німеччини сторони у справі проживали однією сім`єю і разом як батьки, за активної участі відповідачки, створювали для доньки умови, необхідні для її комфортного проживання та навчання. Твердження позивача про те, що відповідачка не спілкується із донькою, не приймає участі у її вихованні та забезпеченні, не цікавиться її успіхами у навчанні, її духовним та фізичним розвитком є неправдивими і не відповідають дійсності. Факт самостійного виховання дитини передбачає відсутність участі іншого з батьків у житті дитини. Незважаючи на тимчасове проживання відповідачки в Німеччині, вона продовжує брати активну участь у житті доньки, постійно підтримує зв`язок із донькою, спілкується з нею телефоном та у месенджерах, відповідачка регулярно приїжджає в Україну до доньки, а також забирає доньку до себе в Німеччину на деякий час, крім того, відповідачка разом з донькою на її канікулах відвідували Італію. Всі ці подорожі підтверджуються квитками. Останній раз відповідачка приїжджала до доньки в Україну 03.03.2026 р. і була з нею до 11.03.2026 р. Крім того, довірена особа ОСОБА_6 супроводжувала доньку з Києва в Німеччину і з Німеччини до Києва в ті рази, коли відповідачка не мала можливості привезти дитину самостійно. Відповідачка зазначає, що цікавиться навчанням дитини, її здоров`ям та повсякденним життям. Відповідачка зареєстрована на освітній платформі «Єдина школа», де має можливість відстежувати успішність доньки, а також перебуває у батьківській групі класу у месенджері «Viber» та підтримує контакт із класним керівником, це підтверджується Характеристикою Гімназії №224 Дніпровського району м. Києва від 10.03.2026 року №32. Відповідачка вказує, що відкрила на доньку дитячу картку «Monobank» у АТ «Універсал Банк» та регулярно надавала фінансову допомогу доньці, здійснюючи грошові перекази на її дитячу банківську картку. Згодом дитяча картка доньки була закрита та була відкрита звичайна дебетова картка «Monobank» у АТ «Універсал Банк», на яку відповідачка продовжує регулярно здійснювати грошові перекази. Відповідачка купує доньці необхідні речі (одяг, взуття, побутові речі, догляд, тощо) та регулярно передає їй ці речі в Київ, або купує речі разом з дівчинкою. Твердження позивача про його самостійне виховання дитини є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач просить установити факт самостійного виховання ним доньки та її утримання, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для відповідачки як матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини позивачем пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Позивач звернувся до суду з вимогою про встановлення факту самостійного утримання та виховання ним неповнолітньої доньки, однак у позовній заяві не зазначив порушеного права, для якого необхідне встановлення такого факту у судовому порядку та не вказав за захистом якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права звертається позивач. Заявлена вимога фактично зводиться до констатації певного сімейного стану, який сам по собі не породжує для позивача жодних нових прав чи обов`язків, не змінює правового статусу матері та не вирішує конкретного правового питання. Позовна заява складена на восьми аркушах, з яких питанню дитини приділено лише один аркуш, а решта ж аркушів позову спрямована на переконання суду встановити факт самостійного виховання як підставу для отримання відстрочки від мобілізації.

27.03.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивач підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково представник позивача вказує, що викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву доводи є незаконними та безпідставними. З моменту припинення стосунків між сторонами та на теперішній час, дитина проживає та буде проживати з батьком, і перебуває повністю на його утриманні. При цьому, відповідачка участі у вихованні та забезпеченні доньки не приймає та зовсім не цікавиться її успіхами у навчанні, її духовним та фізичним розвитком. Сторони у справі фактично не спілкуються. Як було підтверджено відповідачем, вона постійно перебуває за кордоном і повертатись до України не збирається. Водночас, наданими до відзиву на позовну заяву квитками підтверджується, що приїзди в Україну відбуваються вкрай рідко. Крім того, всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності, лікування доньки, завжди вирішує позивач та відвідує сімейного лікаря з дитиною за необхідності. Факт самостійного утримання та виховання батьком дитини підтверджується Актом обстеження умов проживання №51 від 01.05.2025 року, згідно якого ОСОБА_4 з серпня 2024 року постійно проживає разом з батьком, який займається самостійно вихованням та утриманням дитини. Неповнолітня бажає і надалі проживати з батьком. На теперішній час, матір самоусунулася від участі у житті дитини, не бере участі у її вихованні, навчанні, розвитку, лікуванні, не підтримує регулярного спілкування, не цікавиться її емоційним станом та потребами. Така поведінка відповідача свідчить про відсутність реального батьківського піклування. Натомість, саме позивач протягом тривалого часу фактично та повністю самостійно утримує і виховує дитину, а саме: забезпечує її харчуванням, одягом, навчанням, медичним доглядом, психологічною підтримкою та повсякденним піклуванням. Саме позивач є єдиною особою, яка постійно перебуває поруч із дитиною, приймає всі рішення, пов`язані з її життям, та несе за неї повну відповідальність. Водночас, в якості доказів нібито участі у житті дитини відповідач надала лише чотири скріншоти переписки за декілька років відсутності її в Україні. Зазначені докази не свідчать про систематичне спілкування, не підтверджують наявність емоційного чи тісного зв`язку між матір`ю та дитиною, мають поодинокий та формальний характер. Станом на день подання відповіді на відзив, відповідач знову поїхала закордон та залишила дитину з батьком, який продовжує її утримувати та забезпечувати. Саме тому, доводи відповідача, що «я постійно підтримую зв`язок із донькою, спілкуюся з нею телефоном та у месенджерах» та «я цікавлюся її навчанням, здоров`ям та повсякденним життям. Я зареєстрована на освітній платформі «Єдина школа», де маю можливість відстежувати успішність доньки, а також перебуваю у батьківській групі класу у месенджері «Viber» та підтримую контакт із класним керівником», вочевидь не відповідають дійсності та є безпідставними. Відповідач намагається створити уявлення про утримання нею доньки. Однак, надані нею докази свідчать про протилежне. Так, як вбачається з наданої банківської виписки, за період двох років відповідач здійснила на банківську картку дитини лише декілька платежів на загальну суму 10552 грн, що є незначною та явно недостатньою сумою для забезпечення потреб дитини. Водночас, позивачем за цей час надано тільки на карту доньці «кишенькових коштів» - 36265,98 грн, незважаючи на те, що дитина фактично проживає з ним та саме він повністю її забезпечує. Доводи відповідача про утримання дитини та здійснення на її карту регулярних платежів, вочевидь не відповідають дійсності та жодним чином не підтверджують участь матері ні в утриманні, ні у вихованні дитини. Факт реєстрації за однією адресою сам по собі не свідчить про участь у вихованні та утриманні дитини. Більше того, сама відповідач зазначає, що постійно проживає за кордоном та не має можливості часто приїжджати в Україну, що прямо підтверджує її фактичну відсутність у житті дитини. Відповідач у відзиві на позовну заяву фактично підміняє предмет спору, ототожнюючи дану справу із позбавленням батьківських прав. Однак, позивач не заявляє вимог про позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав та самостійне виховання дитини одним із батьків є різними за змістом, підставами та правовими наслідками інститутами сімейного права й не можуть порівнюватись. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Натомість самостійне виховання та утримання дитини одним із батьків є фактичним та правовим станом, що характеризується відсутністю участі іншого з батьків у повсякденному догляді, вихованні, навчанні, розвитку та забезпеченні дитини, незалежно від того, чи позбавлений він батьківських прав. Отже, самостійне виховання можливе і без позбавлення другого з батьків батьківських прав, що прямо свідчить про відсутність між цими поняттями тотожності. Постанови Верховного Суду не містять правового висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини має бути обов`язково поєднана з вимогою про позбавлення батьківських прав. Посилання відповідача на вимоги чинного законодавства, яким передбачено процедуру та підстави для позбавлення одного з батьків батьківських прав є вочевидь недоцільними. При цьому, в подальшому, відповідач зайняла вже іншу позицію та стверджує, що «у даному випадку заявлена вимога фактично зводиться до констатації певного сімейного стану, який сам по собі не породжує для позивача жодних нових прав чи обов`язків, не змінює правового статусу матері та не вирішує конкретного правового питання». Крім того, незрозумілими є доводи, що позивач у позовній заяві не зазначив порушеного права, для якого необхідне встановлення такого факту у судовому порядку та не вказав за захистом якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права звертається позивач. Саме оскільки матір протягом двох років зовсім не піклувалася про доньку та навіть фактично не спілкується з нею, прагнення позивача реалізувати своє законне право на відстрочку від мобілізації є не формальним, а об`єктивно зумовленим інтересами дитини. У випадку мобілізації позивача дитина фактично залишиться без щоденного догляду, належного виховання та підтримки, оскільки інший з батьків участі у її житті не бере та не здатен забезпечити їй належні умови проживання і розвитку. Така ситуація грубо суперечитиме принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, оскільки розлучення дитини з єдиною близькою та відповідальною для неї особою - батьком, очевидно не забезпечить їй кращих умов життя, ніж проживання і виховання з найріднішою людиною, яка фактично виконує всі батьківські обов`язки. Самостійне виховання та утримання дитини не зводиться виключно до фінансових виплат. Утримання дитини охоплює комплекс дій, спрямованих на забезпечення її належних житлових умов, харчування, одягу, побутових потреб, медичного обслуговування, освіти, розвитку, щоденного догляду та піклування. Позов є законним і обґрунтованим, тому підлягає задоволенню в повному обсязі, а доводи, які були наведені у відзиві на позовну заяву є безпідставними і необґрунтованими.

11.04.2026 року до суду надійшли заперечення сторони відповідача, у яких відповідачка зазначає, що вважає доводи викладені представником позивача у відповіді на відзив хибними та такими, що не відповідають обставинам справи. З моменту розлучення, а саме з вересня 2024 року, та по теперішній час донька дійсно проживає з позивачем. Чи буде вона й надалі проживати з позивачем - питання наразі відкрите, тому що дитина погодилась проживати в Україні разом із батьком тільки із-за того, що позивач постійно тисне на її підліткову психіку та лякає її тим, що його можуть вбити на війні, а якщо вона буде проживати разом з татом в Україні, а мама при цьому залишиться в Німеччині, то тоді його (тата) не зможуть мобілізувати, він не опиниться на війні і не загине. Хоча насправді донька виявляє бажання проживати та вчитися в Німеччині, але під психологічним тиском позивача продовжує проживати з ним, незважаючи на постійні обстріли м. Києва, небезпеку, що з ними пов`язана, нехтуючи безпечними умови, які відповідачка створила дитині в Німеччині. Саме із-за того, що відповідачка цікавиться та переймається життям доньки та переживає за її майбутнє, вона продовжує проживати та працювати в Німеччині, сподіваючись, що позивач нарешті зрозуміє на яку небезпеку він наражає доньку, змушуючи її під психологічним тиском залишатись разом з ним, та зрозуміє той факт, яку перспективу в майбутньому дитині відповідачка може забезпечити у Німеччині, а саме: безпечне проживання без тривог та обстрілів, спокійне навчання європейського рівня без необхідності ховатися в бомбосховищі, вивчення ще однієї мови (німецької), та зрозуміє, що все вище перелічене, у порівнянні з його можливостями в м. Києві, має набагато більше перспектив для спільної дитини. В той час, коли донька проживала з відповідачкою в Німеччині, вони мешкали в пансіоні в одній кімнаті, яку відповідачка орендувала з 01.02.2024 по 31.08.2024, але весь час донька виявляла бажання проживати в просторій квартирі, де б у неї була окрема кімната з балконом. Після того як донька повернулась в Україну і почала проживати з позивачем, відповідачка постійно продовжує вмовляти її повернутися до неї в Німеччину за для її ж безпеки в першу чергу, і тих перспектив, які її очікують в Європі. Саме тому 01.02.2025 року відповідачка орендувала простору квартиру, де є окрема кімната для доньки і навіть з балконом, як вона мріяла та отримала місце реєстрації в цій квартирі, але, на жаль, психологічний тиск позивача на доньку заважає їй прийняти рішення повернутися до відповідачки в Німеччину. В березні 2022 року відповідачка з донькою вимушено виїхала в Німеччину для отримання захисту, для того, щоб донька психологічно не відчувала на собі наслідки вторгнення рф на територію України, щоб не чула звуки сирен та вибухів, щоб не ховалася у бомбосховищах, а могла спокійно жити і навчатися. На початку проживання в Німеччині відповідачка з дитиною мешкали в німецьких родинах, потім відповідачка знайшла роботу та окреме житло, донька почала ходити в німецьку школу, вивчати німецьку мову, знайшла нових друзів. Саме відповідачка в період з березня 2022 року по вересень 2024 року була єдиною особою, яка постійно перебувала із дитиною, приймала всі рішення, пов`язані з її життям, самостійно утримувала та виховувала дитину, а саме: забезпечувала її харчуванням, одягом, навчанням, медичним доглядом, психологічною підтримкою та повсякденним піклуванням, та несла за неї повну відповідальність. Під час перебування дитини в Німеччині відповідачка ретельно стежила за навчанням доньки і, як наслідок, дитина успішно закінчила навчальний рік 2023/2024 в німецький гімназії та отримала сертифікат зі знання німецької мови. Під час перебування доньки з позивачем, відповідачка продовжує цікавитись успіхами доньки у навчанні, постійно спілкується з класним керівником, зареєстрована на освітній платформі «Єдина школа». Визнання позивачем факту переказів від відповідачки на картку доньки грошових коштів спростовує твердження позивача про те, що донька повністю перебуває на його утриманні. 36265,98 грн. це загальна сума, яку позивач почав перераховувати на картку доньки тільки з 08.09.2023 року. Якщо брати період з якого донька стала проживати з позивачем, а саме півтора роки, то ця сума значно менше і становить 24133 грн. З початку проживання відповідачки з дитиною в Німеччині з березня 2022 року першу фінансову допомогу доньці у вигляді грошового переказу на її картку позивач здійснив тільки 08.09.2023 року в розмірі 130 грн., що підтверджує той факт, що в період перебування доньки в Німеччині, дитина перебувала повністю на утриманні відповідачки. Окрім грошових переказів, за період коли дитина стала проживати з позивачем, відповідачка регулярно купляє доньці одяг, взуття, косметику та інші дівочі товари та регулярно передає їй посилки, що також підтверджує факт утримання доньки відповідачкою. В останній візит відповідачки до доньки в лютому-березні 2026 року, відповідачка дізналась про судову справу, тому зберегла чеки, які засвідчують факт покупки одягу, їжі, та побутових речей для доньки, таких як ковдра, подушка, рушники. 04.04.2026 року відповідачка відправила доньці посилку. Відповідачка стверджує, що кожного дня спілкується з донькою і якщо робити скріншоти щоденного спілкування, то їх буде тисячі, і якщо всі ці скріншоти долучати до матеріалів справи, то справа буде мати декілька томів тільки спілкування. З моменту приїзду до Німеччини відповідачка та дитина отримали тимчасовий захист згідно ст. 24 Закону про перебування іноземних громадян на території Німеччини. Українці, які отримали тимчасовий захист в Німеччині, повинні дотримуватись певних правил перебування в Німеччині під захистом, в тому числі і дотримуватись правил відвідування України. Поїздки в Україну, згідно цих правил, діляться на 3 категорії. Короткострокові поїздки строком до 3 тижнів (21 календарного дня) на рік. Довгострокові поїздки строком до 6 місяців. Повернення в Україну. Тривалість поїздки має безпосередній вплив на дозвіл перебування в Німеччині. Отже, з огляду на зазначене вище, у відповідачки немає можливості часто відвідувати Україну. Відповідачка вказує, що залюбки повернулась би до України і проживала разом з донькою, але все ж таки має надію на те, що позивач перестане маніпулювати почуттями доньки і дасть їй можливість повернутися в Німеччину, поновити тимчасовий захист згідно ст. 24 Закону про перебування іноземних громадян на території Німеччини, продовжити навчання в Німеччині і саме головне - жити спокійно без постійних тривог та обстрілів. Крім того, за для того щоб мати змогу матеріально утримувати доньку і оплачувати орендні платежі за квартиру, про яку мріяла донька, відповідачка влаштувалась на роботу. За умовами трудового договору відповідачка має відпустку 26 робочих днів на рік, тобто не може часто відвідувати доньку і неодноразово їй це пояснювала. Відповідачка зазначає, що має з донькою дуже тісні і відверті стосунки, щодня вони обговорюють різні сфери життя дитини (навчання, друзі, стосунки з батьком і т.і.). Підтвердженням цього факту є безліч скріншотів з переписки. 16.03.2025 року донька поділилася з відповідачкою своїми переживаннями відносно стосунків з батьком, де вона пише: «Он начал матюкаться», «тока матом», «лучше бы у меня был другой папа», «я его ненавижу», «пускай уезжает отсюда», «я не хочу чтобы он тут жил». Зазначене ще раз доводить той факт, що позивач маніпулює несформованою психікою підлітка, дозволяє собі нецензурно висловлюватися в бік доньки, і вся його гра в турботливого тата це лише штучно створені умови для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідачка вказує, що в разі якщо позивача мобілізують, то вона як любляча і відповідальна мати, одразу приїде до доньки в Київ і забере її з собою в Німеччину. Крім того, в Києві у доньки є дідусь (тато відповідачки), який, в разі мобілізації позивача, може пожити з донькою поки відповідачка з Німеччини добереться до Києва. З огляду на вичерпний перелік умов для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач не підпадає під жодну з них, оскільки, відповідачка не померла, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, та активно приймає участь у вихованні та утриманні доньки. Відповідачка вважає доводи, викладені представником позивача у відповіді на відзив неправдивими, безпідставними та такими, що мають намір ввести суд в оману.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року задоволено заяву відповідачки про її участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Протокольними ухвалами суду від 15.04.2026 року задоволено заяви сторін про виклик свідків, відмовлено у витребуванні інформації з реєстру територіальної громади м. Києва щодо місця реєстрації відповідача та витребувано від відповідача довідку про його доходи.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Допитана в судовому засіданні в присутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якості свідка неповнолітня ОСОБА_4 суду показала, що вона живе зі своїм татом, має у квартирі окрему кімнату, а мама проживає в Німеччині. Дівчинка зазначає, що спілкується зі своєю мамою, але не кожен день, а приблизно через день. Мама дзвонить дитині, так само і дівчинка дзвонить мамі, обмінюються смс-повідомленнями. Матір час від час надсилає дівчинці посилки та кошти, цукерки, одяг, в залежності від того, що попросить дівчинка. Дівчинка зазначає, що кошти у матері вона просить не часто, в сумі до 1000,00 грн. Дівчинка знає коли в її матері заробітна плата і тоді дзвонить їй. Мати скидає кошти на картку дівчинки по 2 рази на місяць. Дівчинка зазначає, що мати приймає участь у її житті не так як їй би цього хотілось. Дівчинка хоче аби мати приїжджала, а вона не приїхала на її випускний. Телефонних дзвінків від матері достатньо, але дівчинка ображене на матір через те, що вона не часто до неї приїжджає.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 суду показав, що він є сусідом позивача, а відповідачку не знає. Свідок вказує, що позивач самостійно виховує дитину, є гарним батьком та гарною людиною. Дружину позивача свідок бачив лише один раз, коли вона гуляла з собакою. Позивач чуйний, свідок завжди бачить його з дитиною. Свідок може сказати про позивача лише хороші слова. Свідку не відомо чи допомагає у вихованні та утриманні дитини матір дівчинки, але бачить свідок тільки позивача. Свідок проживає по сусідству з позивачем з 2021 року і постійно бачить позивача, він гуляє з собакою, ходить на роботу, і дитину свідок бачить з позивачем, він завжди разом з дитиною, у тому числі в вихідні дні.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду показав, що він є батьком відповідачки, а позивач його колишній зять. Сторони у справі розірвали шлюб з ініціативи позивача. Після початку повномасштабної агресії рф проти України відповідачка разом з донькою виїхали до Німеччини і жили там два роки. Час від часу відповідачка привозила дитину до батька, щоб вони спілкувались. Водночас позивач подав цей позов, хоча два роки все було добре. Відповідачка привезла дитину до Києва, оскільки дівчинка хотіла жити в Києві, а мати хотіла їй показати, що зараз в Києві важко жити. Бажання дівчинки жити у Києві викликано тиском на неї з боку батька. Відповідачка живе в Німеччині, влаштувалась там на роботу аби підтримувати родину. Дівчинка їздила до мами в Німеччину, а мама до неї в Київ. Мати та донька спілкуються, мати пересилає дитині кошти та посилки. Позивач проживає в квартирі, яка належить відповідачці і самому свідку. Оскільки в квартирі живе дитина, тому дозволили жити в квартирі і самому позивачу. Коли позивач подав цей позов, свідок та відповідачка виписали його з квартири. Дитина має бажання жити з батьком через його психологічний тиск на дитину про те, що його заберуть на війну і повернуть в гробу.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній та відповіді на відзив, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що він турбується про свою дитину, а відповідачка проживає за кордоном. Позивач не може залишити свою дитину саму. Мати дівчинки приїздила до України в березні 2026 року, але дитиною не займалась. Мати дзвонить доньці, про що вони говорять позивач не знає, однак стверджує, що такі дзвоники почались лише після подачі ним позову до суду. Коли мати приїздила до України, вона була з дитиною 2-3 дні і при цьому ображала дівчинку, про що позивачу розповіла сама донька. Ще раз мати навідала дитину аби попрощатись перед від`їздом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та інших заявах сторони позивача по суті справи, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що між сторонами у справі був укладений шлюб, народилась спільна донька. В подальшому рішенням суду шлюб між сторонами був розірваний. Після припинення стосунків, дитина проживає разом з позивачем, а мати не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. Дитина навчається і позивач створив всі належні умови для проживання та розвитку дівчинки. Усіма питаннями щодо дитини займається саме позивач, що зокрема підтверджено показами свідків. Оскільки позивач самостійно виховує та утримує дитину, він має право на відстрочку від мобілізації. Матеріали справи містять всі докази на підтвердження факту проживання дитини з батьком та самостійне утримання і виховання ним дитини.

Відповідачка в судовому засіданні позовних вимог не визнала та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що сторона позивача говорить неправду, мати цікавиться дитиною та переймається її життям. Відповідачка не кидала своєї дитини, а разом із нею переїхала до Німеччині після початку повномасштабної агресії. В серпні 2024 року дитина разом з відповідачкою приїхали до України, оскільки батько тиснув аби дитина повернулась. Відповідачка вказує, що працює, як може виховує дитину, однак дівчинці не було зручно жити в гуртожитку у Німеччині. За час проживання дитини в Німеччині позивач надавав мінімальну допомогу, про дівчинку піклувалась відповідачка і звичайно було тяжко. В серпні 2024 року відповідачка отримала відпустку на роботі і разом з донькою поїхала в Україну до батька. Дівчинка забажала побути в Україні, мати вмовляла її повернутись до Німеччини, плакала, вже навіть було куплено два квитки на зворотну дорогу. Нажаль дитина ще не розуміє що таке безпека і не захотіла повертатись. Відповідачка до тепер очікує, що дитина повернеться до неї. Дівчинка добре навчалась в Німеччині і у соціальних служб не було жодних претензій до матері. Відповідачка вказує, що підтримує свою доньку, спілкується із нею, мати та донька обмінюються смс-повідомленнями. Конфлікт наявний тільки з батьком дитини. Коли батько організовував поїздку дитини до Туреччини відповідачка мала намір сплатити половину коштів, однак позивач від цього відмовився. Відповідачка вказує, що постійно займається вихованням дитини та хоче забрати дитину до себе в Німеччину. На теперішній час дівчинка проживає разом зі своїм батьком у квартирі, яка належить позивачці та її батьку в рівних долях. Отже, умови проживання дитини забезпечив не лише батько, а все наявне в квартирі набувалось разом. У березні 2025 року відповідачка приїздила до дитини коли були канікули, а також забирала дитину в червні 2025 року, потім повернула до батька. Відповідачка вказує, що через роботу та складну дорогу вона не має можливості часто приїздити до України, водночас вона створила належні умови для проживання дівчинки із нею в Німеччині. Відповідачка зазначає, що перераховує дитині кошти на її банківську картку, щодня спілкується з донькою, як може підтримує матеріально перераховуючи кошти в сумі від 100 грн. до 4000 грн. для забезпечення повсякденних потреб дитини. На теперішній час дитина є підлітком і це складно, тому відповідачка дзвонить дівчинці щодня, переписується із нею в месенджері, дитина розповідає про свої плани та повсякденне життя. Коли відповідачка приїжджала в Україну, вона купила дитині подушки, ковдру, рушники та багато інших речей. Також відповідачка возила дівчинку на відпочинок до Італії. Відповідачка просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що вона приймає участь у вихованні та утриманні дитини. Відповідачка вказує, що цікавиться життям дитини, її навчанням, спілкується з класним керівником, піклується про дитину і бажає аби дівчинка жила в безпечних у мовах в Німеччині та отримала європейську освіту. На думку відповідачки, факт її окремого проживання не свідчить про те, що мати самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судовому засіданні, у якому представник був присутнім особисто, зазначив, що предмет спору у цій справі не відноситься до компетенції Служби у справах дітей та сім`ї. Дитина по досягненні 14 років сама визначає місце свого проживання і представник просить прийняти рішення у якнайкращих інтересах дитини.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Києві народилась ОСОБА_4 батьками якої є: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (Т. 1, а.с. 17).

Місце проживання дівчинки з 11.11.2010 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 19).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.09.2024 року у справі №755/12126/24 розірваний шлюб між сторонами у справі, який був зареєстрований 28.05.2010 року (Т. 1, а.с. 20-21).

Згідно Акту обстеження умов проживання №51 від 01.05.2025 року, з метою підтвердження фактичного проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведене обстеження умов проживання в кв. АДРЕСА_2 . Умови проживання добрі, в квартирі чисто, прибрано, наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Дитина має окрему кімнату, ліжко, шафу для одягу, стіл для навчання, ноутбук, телефон. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_4 (донька). Стосунки, традиції в сім`ї: теплі, існує взаємопорозуміння та повага. ОСОБА_4 з серпня 2024 року постійно проживає з батьком, який займається самостійно вихованням та утриманням дитини. Неповнолітня бажає і надалі проживати з батьком (Т. 1, а.с. 22).

Згідно наявних в матеріалах справи письмових доказів, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності відповідачці та її батьку ОСОБА_5 (Т. 1. А.с. 238-243).

За змістом Довідки Гімназії №224 м. Києва від 01.05.2025 року, ОСОБА_4 навчається в Гімназії №224 Дніпровського району м. Києва в 8-А класі (Т. 1, а.с. 23).

Згідно характеристики на дитину від 01.05.2025 року з Гімназії №224 Дніпровського району м. Києва, ОСОБА_4 навчається в гімназії з 31.12.2024 року, зарекомендувала себе здібною ученицею з навчальними досягненнями достатнього рівня. Має здібності до вивчення предметів гуманітарного циклу. Має добрий загальний розвиток. Пам`ять добре розвинена, увага стійка. Уміє логічно мислити, аналізувати, робити правильні висновки, цілеспрямована. Учениця приходить на заняття в школу охайною, має все необхідне приладдя для навчання. Скромна, товариська, дотримується правил поведінки. Друзів має небагато, але підтримує дружні стосунки з усіма учнями. За період навчання в гімназії №224 Златою опікується тато, приходить до школи, на звернення класного керівника реагує. Мама на контакт з класним керівником не виходила. Зі слів дитини, мама мешкає за кордоном (Т. 1, а.с. 24).

За змістом характеристики на дитину від 10.03.2026 року з Гімназії №224 Дніпровського району м. Києва, ОСОБА_4 навчається в гімназії з 31.12.2024 р., прибула у 8 клас з гімназії №184. За час навчання зарекомендувала себе здібною ученицею з навчальними досягненнями достатнього та високого рівня. Має здібності до вивчення предметів гуманітарного циклу. Має добрий загальний розвиток. Пам`ять добре розвинена, увага стійка. Уміє логічно мислити, аналізувати, робити правильні висновки, цілеспрямована, є лідером класу. Учениця завжди приходить на заняття в гімназію охайною, має все необхідне приладдя для навчання. Скромна, товариська, дотримується правил поведінки. Друзів має небагато, але підтримує дружні стосунки з усіма учнями. Має доброзичливі відносини з вчителями. Батьки приймають участь у вихованні доньки. Наразі ОСОБА_8 проживає з батьком в Києві, тому він фактично приходить до гімназії, контактує з вчителями. Мама проживає за кордоном, але теж цікавиться навчанням та успіхами дочки дистанційно, спілкується з класним керівником, бачить результати навчальних досягнень ОСОБА_8 в електронному журналі, бере участь у вирішенні питань, пов`язаних з освітнім процесом (Т. 1, а.с. 122).

Убачається, що з вересня 2024 року по березень 2026 року відповідачка здійснювала перекази коштів на банківську картку своєї дитини в Монобанку з призначенням платежу «ОСОБА_4» на загальну суму 13957,03 грн. (Т. 1, а.с. 95-106).

Позивач надав виписку з власного банківського рахунку про перерахування ним коштів на картку доньки в період вересень 2023 року - березень 2026 року на загальну суму 36265, 98 грн. (Т. 1, а.с. 152-153).

Зі змісту довідки про доходи позивача від 27.04.2026 року убачається, що за період жовтень 2024 року - березень 2026 року його заробітна плата за вируванням податків та зборів склала 139260,81 грн., а на банківський рахунок позивача за період серпень 2024 року - квітень 2026 року перераховані кошти у вигляді забортної плати в загальній сумі 163060,81 грн. (Т. 2, а.с. 85-87).

Заперечуючи проти позову відповідачка надала суду копії квитків щодо її приїзду з Німеччини до м. Києва разом з донькою 04.08.2024 року та копії придбаних квитків на зворотну дорогу 15.08.2024 року (Т. 1, а.с 109-110).

Також відповідачкою надано копії квитків від 28.06.2025 року стосовно самої відповідачки та дитини, спрямуванням Київ - Мюнхен (Т. 1, а.с. 111-113), копії квитків від 22.03.2025 року щодо дитини та уповноваженої особи, спрямуванням Київ - Мюнхен (Т. 1, а.с. 114-116), копії квитків від 01.04.2025 року щодо дитини та уповноваженої особи, спрямуванням Мюнхен - Київ (Т. 1. А.с. 117-119), копії квитків від 26.06.2025 року щодо дитини та відповідачки, спрямуванням Мюнхен-Київ (Т. 1, а.с. 120-121) копії квитків від 05.10.2023 року щодо дитини та відповідачки, спрямуванням Київ-Мюнхен (Т. 1, а.с. 123-125).

На підтвердження спілкування з дитиною відповідачка надала скріншоти переписок з донькою (Т. 1, а.с. 126-129, 184, 200-206, Т. 2, а.с. 13-16, 44-47).

На підтвердження обізнаності у навчальному процесі дитини відповідачка надала роздруківки в власного електронного кабінету інтернет-порталу «Єдина школа» (Т. 1, а.с. 165-166, 196, Т. 2, а.с. 42-43).

У матеріалах справи міститься копія Німецького мовного диплому від 05.06.2024 року, згідно якого ОСОБА_4 підтвердила знання німецької мови на рівні В-1 - А-2 (Т. 1, а.с. 168).

Убачається, що 02.02.2025 року відповідачкою укладений договір оренди житлового приміщення в м. Мюнхен (Німеччина) та її місце проживання в Німеччині зареєстроване в м. Мюнхен (Т. 1, а.с. 175-178, 182).

13.05.2025 року відповідачкою у м. Мюнхен укладений трудовий договір з ТОВ «Optimum Care» (Амбулаторна служба догляду), згідно якого відповідачка працює на посаді помічника з догляду без спеціальної освіти (Т. 1, а.с. 191-194).

Згідно характеристики на відповідачку з місця її роботи від 27.02.2026 року, ОСОБА_9 з 01.06.2025 року працює в компанії ТОВ «Optimum Care» на посаді молодшої сестри. ОСОБА_10 вирізняється високим рівнем відповідальності, надійності про професіоналізму. Вона завжди виконує свої обов`язки ретельно, структуровано та самостійно. Особливо слід відзначити її відданість справі, готовність до виконання обов`язків та лояльність до компанії. ЇЇ поведінка щодо керівництва, колег та клієнтів завжди бездоганна і зразкова (Т. 2, а.с. 62).

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Як зазначалося вище, згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до приписів ЦК України у момент народження фізичної особи у неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Як зазначалося вище, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько.

Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, і факт окремого проживання не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину.

За не виконання, чи неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності.

Відповідно до правила п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Отже, зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виховання дитини батьками - це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитини побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Надані позивачем докази та покази свідків, свідчать лише про проживання дитини разом з батьком і про те, що батько здійснює свої батьківські обов`язки, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини, не доводять відсутності прийняття нею участі у вихованні і матеріальному забезпеченні дівчинки.

Саме по собі проживання матері окремо та проживання неповнолітньої доньки разом з батьком не може розцінюватися, як самостійне виховання та утримання дитини її батьком без участі матері.

У судовому засіданні не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір дитини позбавлена фактичної змоги виконувати свої батьківські обов`язки.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

Враховуючи закріплений в сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утриманні дитини, суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду для цілей визначених ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можливо коли особа самостійно виховує дитину з інших підстав, які прямо не визначені в ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і за умови, що такі підстави пов`язані із об`єктивною неможливістю іншим з батьків виконувати свої батьківські обов`язки, наприклад, тривала хвороба, зникнення безвісти до визнання судом безвісно відсутніми, перебування на тимчасово окупованій території, тощо.

У цій справі встановлено, що матір батьківських прав відносно неповнолітньої доньки не позбавлена, проживає за кордоном у Німеччині, за показами самої дитини та наявними в матеріалах справи письмовими доказами, матір спілкується з дівчинкою телефонним зв`язком, час від часу пересилає кошти та посилки.

Із наявних в матеріалах справи доказів також убачається, що матір час від часу навідує дитину в України, цікавиться та приймає участь у навчальному процесі доньки, придбаває для неї речі та товари.

Наведене свідчить, що матір приймає участь у вихованні дитини шляхом спілкування із нею та контролю її навчання тощо, а також приймає участь в утриманні доньки, перераховуючи кошти, передаючи посилки та придбаваючи речі для користування дитиною, а тому не можна дійти висновку, що позивач самостійно, без будь-якої участі матері виховує та утримує дитину.

Об`єм участі матері у вихованні та утриманні дитини (більший чи менший у порівнянні з об`ємом участі батька у вихованні та утриманні дитини) не має значення для вирішення питання самостійного виховання та утримання дитини одним з батьків, оскільки факт самостійного виховання та утримання дитини полягає у встановленні обставин повної відсутності участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини, але таких обставин у цій справі не встановлено, а наявні у справі докази та покази свідків, у тому числі самої дитини, свідчать про протилежне.

Відомості про те, що відповідачка зникла, фактично перебуває на окупованій території, має захворювання або про інші обставини, що об`єктивно перешкоджають їй виховувати та утримувати дитину в матеріалах справи відсутні.

Матір дівчинки проживає окремо від дитини, однак вочевидь у більшій чи меншій ступені фактично приймає участь у вихованні та утриманні доньки.

Докази на підтвердження обставин за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання неповнолітньої доньки суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

З аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом з одним із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Сам собою факт проживання дитини разом із батьком та виконання ним своїх власних батьківських обов`язків, не є достатнім доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину у розумінні заявленої позовної вимоги.

Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що відповідачка ухиляється від участі у вихованні дитини, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків. Навпаки, наявні у справі докази свідчать про протилежне.

У цій справі позивачем факту самостійного виховання та утримання дитини без участі матері не доведено, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 25, 30 ЦК України, ст. 65 Конституції України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про військовий обов`язок», «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», ст.ст. 7, 15, 141, 150, 153, 157, 164, 180, 181 СК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 16.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Харківське шосе, 4а, код ЄДРПОУ 37397237);

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя -