Решение № 140654251, 05.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2778/26Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/2778/26

За позовом: Акціонерного товариства Енергетична компанія України (01001, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 32984271)

до відповідача: Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 38727770)

про стягнення 986 173,71грн.

Представники сторін:

Від позивача: Корнієнко А.Г. довіреність ;

Від відповідача: Остапов В.В. самопредставництво ;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Енергетична компанія України звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України про стягнення 986 173,71грн.

Ухвалою від 13.07.2026р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Акціонерного товариства Енергетична компанія України було залишено без руху.

20.07.2026р. до господарського суду надійшла заява (вх. №25393/26) Акціонерного товариства Енергетична компанія України про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.07.2026р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2778/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

23.07.2026р. за вх.№25759/26 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 23.07.2026р. розгляд справи було призначено в судовому засідання з викликом сторін.

31.07.2026р. за вх. №26631/26 до суду від відповідача надійшла заява про перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.09.2026р. клопотання Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України від 31.07.2026р. за вх. №26631/26 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження було задоволено, призначено справу №916/2778/26 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.09.2026р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи було призначено по суті в судовому засіданні.

30.07.2026р. за вх. №26615/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

07.08.2026р. за вх. №27211/26 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої останній вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, між Акціонерним товариством «Енергетична компанія України» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №97-В-АМПУ-24 від 28.10.2024 року (далі Договір).

Чорноморська філія ДП «АМПУ» («Споживач») шляхом підписання Заяви-приєднання (із початком постачання електричної енергії з 01.01.2025 року) приєдналася до даного Договору.

За посиланнями позивача, положеннями п. 13.2 договору визначено, що усі права та обов`язки (в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, прийому-передачі товарів, робіт та послуг за кількістю і якістю тощо) виконуються відокремленими підрозділами (філіями) самостійно.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (придбаної) електричної енергії (п. 2.1. Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.01.2025, а в частині здійснення розрахунків Споживачем за фактично спожиту електричну енергію до повного виконання зобов`язань (п.13.1. Договору).

Відповідно до п.3.1 договору, постачання електричної енергії здійснюється протягом строку дії Договору. Початком постачання електричної енергії є дата, зазначена в письмовому повідомленні та/або заяві-приєднанні, що надсилається Постачальнику від Споживача та у якому визначаються персоніфіковані дані Споживача.

Пунктом 5.6. Договору передбачено, що приймання-передача електричної енергії, поставленої Постачальником та прийнятої Споживачем у Розрахунковому періоді оформлюється шляхом підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (за наявності) щомісячних Актів приймання-передачі, які оформлюються Постачальником та надаються Споживачу до 05 (п`ятого) числа місяця, наступного за Розрахунковим періодом.

Згідно п.5.7 договору, оплата електричної енергії, яка споживається за цим Договором, здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника зі спеціальним режимом використання в такому порядку: - до 10 числа Розрахункового періоду платіж у розмірі не більше 30% вартості очікуваних заявлених договірних величин постачання електричної енергії в Розрахунковому періоді на підставі оригіналу рахунку отриманого від Постачальника; - до 20 числа місяця наступного за Розрахунковим періодом остаточний розрахунок за електричну енергію, спожиту Споживачем в Розрахунковому періоді на підставі оригіналу рахунку отриманого від Постачальника, за умови підписання Сторонами Акта приймання-передачі електричної енергії, в порядку визначеному пунктом 5.6 цього Договором.

Постачальник та Споживач, за ініціативою однієї зі сторін, оформлюють акт звірки спожитої та сплаченої електричної енергії, відповідно до отриманих Постачальником фактичних показників засобу вимірювання, за даними адміністративного комерційного обліку, який безпосередньо надається Споживачу (п.5.13 договору).

За посиланнями позивача, постачання електричної енергії за Договором Чорноморській філії ДП «АМПУ» здійснювалося протягом одного розрахункового періоду січня 2025 року.

Так, як вказує позивач, за результатами постачання на підставі фактичних даних комерційного обліку сторонами було підписано Акт приймання-передачі електричної енергії за січень 2025 року, відповідно до якого: обсяг споживання становив 1 458 232,000 кВт*год; вартість поставленої електричної енергії становила 11 116 417,51 грн. з ПДВ. Вартість електричної енергії за зазначеним актом була повністю сплачена Споживачем відповідно до умов оплати, визначених Договором та підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Поряд з цим, як зазначає позивач, після проведення остаточних розрахунків оператор системи розподілу АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» здійснив коригування даних комерційного обліку та надав оновлений реєстр обсягів споживання електричної енергії за січень 2025р. та відповідно до скоригованих даних фактичне споживання Споживача становило: 1 571 535,000 кВт*год; вартість електричної енергії 11 980 150,75 грн з ПДВ;

Таким чином, як вказує позивач, порівняно з первинними даними комерційного обліку було здійснено коригування: обсягу споживання на 113 303,000 кВт*год в сторону збільшення; вартості електричної енергії на 863 733, 24 грн. з ПДВ в сторону збільшення.

За посиланнями позивача, у зв`язку із внесенням зазначених змін він сформував коригувальний акт та 14.03.2025 направив його Споживачу, який був отриманий 17.03.2025р. що підтверджується відміткою про їх отримання, проте коригувальний акт підписаний не був.

Позивач зазначає, що надалі він повторно звернувся до Споживача листом №1103/25 від 16.05.2025 з вимогою підписати коригувальний акт та здійснити оплату. Проте, листом №1226/15-04-07/Вих. від 13.06.2025 Споживач повідомив про відсутність правових підстав для підписання коригувального акта та здійснення додаткової оплати, повернувши направлені документи.

Позивач звертає увагу, що Чорноморська філія ДП «АМПУ» оскаржила у судовому порядку дії оператора системи розподілу АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» щодо донарахування обсягу споживання електричної енергії відповідно до акта надання послуг з розподілу електричної енергії за січень 2025 року №402500040462149-1. Так, Чорноморська філія ДП «АМПУ» просила визнати протиправними дії щодо донарахування 113 303 кВт*год електричної енергії на суму 268 146,05 грн з ПДВ. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов було задоволено. Однак постановою Верховного Суду від 26.02.2026 у справі №916/964/25 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

За посланнями позивача, після завершення судового розгляду, він повторно звернулося до Чорноморської філії ДП «АМПУ» з листом №1051/26 від 29.04.2026 до якого було додано коригувальний акт за січень 2025 року та запропонувавши підписати даний акт та здійснити оплату. Листом від 07.05.2026 Споживач відмовився від підписання коригувального акта, зазначивши, що Верховний Суд у справі №916/964/25 не встановлював правомірності нарахування обсягів споживання електричної енергії, а відмова у задоволенні позову зумовлена виключно тим, що питання правомірності таких нарахувань підлягає вирішенню в межах спору за позовом оператора системи розподілу до споживача про стягнення заборгованості, а не навпаки.

Позивач наголошує, що оскільки фактичний обсяг споживання електричної енергії був скоригований оператором системи розподілу, а Споживач відмовився підписати коригувальний акт та сплатити вартість додатково спожитої електричної енергії, за ним обліковується заборгованість в сумі 863 733,24грн.

Також в зв`язку з неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 33 082,17грн. та інфляційні витрати в розмірі 89 358,30грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Акціонерне товариство Енергетична компанія України звернулось до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Акціонерного товариства Енергетична компанія України направлені на стягнення з відповідача заборгованості в сумі 863 733,24грн.

При цьому підставою відповідного позову, як зазначає позивач стала відмова відповідача від оплати користувального акту за січень 2025р. складного за наслідками здійснення АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» коригування даних комерційного обліку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Акціонерним товариством «Енергетична компанія України» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №97-В-АМПУ-24 від 28.10.2024 року. Чорноморська філія ДП «АМПУ» («Споживач») шляхом підписання Заяви-приєднання (із початком постачання електричної енергії з 01.01.2025 року) приєдналася до даного Договору.

Згідно з частинами 1,2 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказує позивач, на виконання умов за результатами постачання на підставі фактичних даних комерційного обліку сторонами було підписано Акт приймання-передачі електричної енергії за січень 2025 року, відповідно до якого: обсяг споживання становив 1 458 232,000 кВт*год; вартість поставленої електричної енергії становила 11 116 417,51 грн. з ПДВ. Вартість електричної енергії за зазначеним актом була повністю сплачена Споживачем відповідно до умов оплати, визначених Договором та підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться в матеріалах справи.

В подальшому після проведення остаточних розрахунків оператор системи розподілу АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» здійснив коригування даних комерційного обліку та надав оновлений реєстр обсягів споживання електричної енергії за січень 2025р. та відповідно до скоригованих даних фактичне споживання Споживача становило: 1 571 535,000 кВт*год; вартість електричної енергії 11 980 150,75 грн з ПДВ;

Позивачем за наслідками проведених коригувань був сформований коригувальний акт від 14.03.2025р. на суму 863 733, 24 грн. з ПДВ. який відповідачем не був сплачений.

Відповідно до частин 1-2 статті 692 ЦК України, Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Так, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказує, що підставними для формування та виставлення відповідачу коригувального рахунку стали безпосередньо дії АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» яке здійснило коригування даних комерційного обліку та надав оновлений реєстр обсягів споживання електричної енергії за січень 2025 року.

Поряд з цим, як встановлено судом, ДП «АМПУ» зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом до АТ "ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ " про визнання протиправними дій АТ "ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" щодо донарахування обсягу споживання електричної енергії згідно акту надання послуг з розподілу електричної енергії за січень 2025 року № 40250040462149-1 з обсягами 113303 кВт год на суму 268146,05 грн з ПДВ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, позов задоволено. Визнано протиправними дії АТ "ДТЕК Одеські електромережі" щодо донарахування обсягу споживання електричної енергії згідно акту надання послуг з розподілу електричної енергії за січень 2025 року № 40250040462149-1 з обсягами 113303 кВт год на суму 268146,05 грн з ПДВ.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з недоведеності правомірності здійсненого нарахування та ненадання АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» належних і допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість такого донарахування. Зокрема, судові рішення обґрунтовано тим, що: відповідачем (АТ "ДТЕК Одеські електромережі") повідомлено позивача (ДП «АМПУ»), що 10.01.2025 його представниками проведено технічну перевірку комерційного обліку електричної енергії ПС Транспортна ком.48 Порт (ДП "АМПУ") заводський номер № 62049643. В ході перевірки встановлено порушення схеми комерційного обліку електричної енергії не з вини споживача. Схема обліку відновлена, лічильник працює в своєму класі точності; при здійсненні працівниками відповідача (АТ "ДТЕК Одеські електромережі") технічної перевірки та опломбування комерційного вузла обліку електричної енергії № 6049643, встановленого на об`єкті споживача, за результатами якої виявлені порушення, акт про порушення складений не був, що є порушенням п. 6.5.7 глави 6.5 розділу VІ Кодексу; сторонами у справі не заперечувався факт того, що лічильник № 6049643 встановлено у місці, до якого позивач не має вільного доступу (на території відповідача), у той же час представником відповідача зазначено, що відповідна технічна несправність могла бути викликана фізичним втручанням; в акті перевірки від 10.01.2025 міститься застереження, що акт вважається дійсним за умови підписання його представником споживача або неменше ніж трьома представниками ОСР. Проте, як вбачається зі змісту наданого документу, акт підписаний лише двома представниками ОСР, а підпис представника споживача відсутній; акт технічної перевірки №1110048 від 10.01.2025, на який посилається відповідач, не містить ретроспективного аналізу причин та дати виникнення поломки (якщо така була). Таким чином, роздруківки з АСКОЕ не можна визнати допустимими доказами, на яких може ґрунтуватися висновок про дату початку некоректної роботи лічильника; при здійсненні працівниками відповідача технічної перевірки та опломбування комерційного вузла облік електричної енергії № 6049643, встановленого на об`єкті споживача, за результатами якої виявлені порушення, акт про порушення складений не був, що є порушенням п. 6.5.7 глави 6.5 розділу VІ Кодексу.

В подальшому, за результатами касаційного перегляду справи № 916/964/25 Рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 було скасовано у задоволенні позовних вимог було відмовлено. При цьому скасовючи рішення попередніх інстанцій не надав оцінку встановлених судами обставин, а відмовив в позові через неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права.

Так, Верховний суд в п. 53 Постанови від 26.02.2026 по cправі № 916/964/25 вказав, що «встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійсненого АТ "ДТЕК Одеські електромережі" нарахування вартості послуг з розподілу електричної енергії за наданим відповідачем позивачу актом, може бути предметом доказування при вирішенні спору про право, зокрема: про стягнення заборгованості з оплати за отримані/неотримані послуги, в залежності від встановлених судами обставин щодо надання таких послуг». Тобто, Верховний суд не встановлював правомірності нарахування обсягів споживання електричної енергії, а відмова у задоволенні позову зумовлена виключно тим, що на думку даної колегії, питання правомірності таких нарахувань підлягає вирішенню в межах спору за позовом оператора системи розподілу до споживача про стягнення заборгованості, а не навпаки.

Позивач в позовній заяві вказує, що у постанові Верховного Суду у справі №916/964/25 від 26.02.2026 не міститься висновку про те, що звернутися до суду має виключно оператор системи розподілу і виключно з вимогою щодо стягнення відповідної заборгованості. Суд лише зазначив, що вимога про визнання дій оператора системи розподілу протиправними не є належним способом захисту права, а питання щодо правильності визначення обсягів споживання має вирішуватися у спорі про право, зокрема у спорі про стягнення заборгованості.

Поряд з цим, Верховний Суд розглядав питання належного способу захисту у правовідносинах «оператор системи розподілу споживач», які виникають на підставі договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та регулюються Кодексом комерційного обліку електричної енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (далі Кодекс), Кодексом системи розподілу та Законом України «Про ринок електричної енергії».

Разом з тим суд зазначає, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості за іншим договором: Договором про постачання електричної енергії споживачу № 97- В-АМПУ-24 від 28.10.2024, тобто договором постачання (купівлі-продажу) електричної енергії, укладеним між електропостачальником та споживачем, на який, поширюються загальні положення про купівлю-продаж та договір поставки (стаття 714 Цивільного кодексу України).

Правовідносини з розподілу електричної енергії (послуги) та правовідносини з постачання (купівлі-продажу) електричної енергії є різними самостійними видами правовідносин, що виникають на підставі різних договорів, регулюються різними нормами законодавства та мають різний суб`єктний склад: стороною договору про надання послуг з розподілу є оператор системи розподілу, а стороною договору постачання електричної енергії є постачальник.

Вказане розмежування вбачається також зі змісту Кодексу, який окремо визначає функції, права та обов`язки оператора системи та окремо функції, права та обов`язки постачальника.

При цьому постачальник, на відміну від оператора системи, не здійснює технічної перевірки вузлів обліку, не складає актів технічної перевірки чи актів про порушення і не наділений повноваженнями самостійно здійснювати донарахування обсягів спожитої електричної енергії.

Отже, з наведеного вбачається, що перевірка та підтвердження обставин правомірності та правильності здійсненого донарахування обсягу спожитої електричної енергії можливі виключно у спорі з оператором системи розподілу АТ "ДТЕК Одеські електромережі" як особи, що безпосередньо здійснювала технічну перевірку вузла обліку, склала відповідний акт технічної перевірки та надає послуги з розподілу електричної енергії.

Крім того, Верховний Суд у пункті 53 Постанови у справі № 916/964/25 зазначив, що правомірність нарахування може бути встановлена «в залежності від встановлених судами обставин щодо надання таких послуг». Тобто, суд касаційної інстанції наголосив, що вирішальним є не сам факт наявності акта чи здійснення оператором системи розподілу певного донарахування, а встановлення судом фактичних обставин надання саме послуг з розподілу електричної енергії. Тобто, в разі дослідження документів, що підтверджують надання послуг з розподілу електричної енергії, технічної документації, даних комерційного обліку, документів щодо роботи вузлів обліку, актів перевірок та інших доказів, які стали підставою для здійснення оператором системи розподілу відповідного донарахування, суд може надати оцінку правомірності такого донарахування.

Як вже зазначалось у межах даної справи такі обставини не є предметом доказування та не можуть бути встановлені судом. Позивач не є оператором системи розподілу, не надавав послуг з розподілу електричної енергії, а предметом позову не є стягнення плати за такі послуги. Відповідно, суд у даному спорі позбавлений процесуальної можливості перевіряти законність здійсненого АТ «ДТЕК Одеські електромережі» донарахування, оскільки для цього необхідно досліджувати правовідносини між оператором системи розподілу та споживачем, які не є предметом даного спору.

Cуди першої та апеляційної інстанцій у справі № 916/964/25, задовольняючи позов ДП «АМПУ», виходили саме з того, що здійснене АТ «ДТЕК Одеські електромережі» донарахування не підтверджене належними доказами та не відповідає вимогам нормативно-правових актів, які регулюють порядок визначення обсягів розподіленої електричної енергії.

З урахуванням наведеного, правомірність здійснення АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» нарахування додаткових обсягів споживання електричної енергії може бути встановлена виключно на підставі відповідного рішення суду, ухваленого за результатами розгляду спору за позовом такого оператора до споживача про стягнення відповідної заборгованості.

Як встановлено судом, на момент розгляду справи в суді АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» не зверталося до ДП «АМПУ» з позовом про стягнення заборгованості, що свідчить про відсутність рішення суду, яким би було встановлено правомірність спірних нарахувань. За відсутності такого рішення здійснене АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» донарахування додаткових обсягів споживання електричної енергії є таким, що не підтверджене документально.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд зазначав, що стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує правомірність складання коригувального акту та, відповідно, виникнення у відповідача заборгованості, позивач посилається на лист АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» від 09.06.2026 № 101/29/03-8031, наданий у відповідь на звернення позивача від 29.05.2026 № 1328/26.

Так, у своєму зверненні позивач просив оператора системи розподілу підтвердити фактичні обсяги розподіленої електричної енергії по споживачу Чорноморська філія ДП «АМПУ» за січень 2025 року, підтвердити факт та підстави здійснення коригування даних комерційного обліку за цей розрахунковий період, а також надати інформацію щодо чинності та актуальності зазначених скоригованих обсягів станом на дату надання відповіді на цей лист.

АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» надало відповідь в якої зазначено, що в лютому 2025 року на підставі технічної перевірки від 23.01.2025 та акта № 1113664 було проведено перерахунок обсягів електричної енергії за січень 2025 року на 113 303 кВт год, однак відомостей про зміст та результати самої технічної перевірки, виявлених під час неї порушення схеми обліку чи інші конкретні фактичні обставини, які б обґрунтовували саме такий обсяг донарахування, лист не містить, а питання чинності та актуальності скоригованих даних станом на дату відповіді залишено без змістовного підтвердження, обмежившись формальним посиланням на відображення коригування на платформі MMS.

Суд зазначає, що відповідний Лист від 09.06.2026 № 101/29/03-8031 не може прийматись, як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки як зазначено вище, з урахуванням висновків Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2026 у справі № 916/964/25, правомірність здійсненого оператором системи розподілу донарахування (коригування) підлягає встановленню виключно в межах розгляду відповідного судового спору про право, в якому предметом доказування буде факт правомірності спірного коригування в залежності від встановлення факту надання послуг з розподілу електричної енергії.

Лист АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» не підтверджує правомірність коригування та не містить доказів надання послуг з розподілу електричної енергії, а лише констатує факт його проведення, він не стосується предмета доказування у цій справі та є неналежним доказом.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих та беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність у відповідача заборгованості в заявленому розмірі, оскільки правомірність відповідного донарахування (коригування), з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2026 у справі № 916/964/25, підлягає встановленню виключно в межах окремого спору про право за позовом оператора системи розподілу, з яким останній до суду не зверталося, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості в сумі 863 733,24 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги, які є похідними від основної, а саме: про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 89 358,30грн. та 3% річних в розмірі 33 082,17грн.

Враховуючи те, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості відмовлено з підстав недоведеності, не підлягають судом задоволенню позовні вимоги позивача про нарахування на таку заборгованість інфляційних витрат, процентів річних та пені.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Енергетична компанія України в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову Акціонерного товариства Енергетична компанія України (01001, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 32984271) до Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 38727770) відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство Енергетична компанія України (01001, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 32984271)

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 р.

Суддя К.Ф. Погребна