Решение № 140653631, 16.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2309/26

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Саві», м. Дніпро,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит», м. Біла Церква Київської області,

про стягнення 139 810,57 грн.,

без виклику представників;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Саві», м. Дніпро (далі по тексту ТОВ «Компанія Саві») через систему «Електронний суд» 31.07.2026 звернулось до Господарського суду Київської області з позовом вих.№3 від 30.07.2026 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит», м. Біла Церква (далі по тексту ТОВ «Білоцерківлит»), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №0421-08 від 09.04.2021 та видатковою накладною №33 від 12.02.2025 у загальному розмірі 139 810,57 грн., з яких:

87 600,00 грн. основного боргу;

38 066,40 грн. пені, нарахованої за період з 27.02.2025 по 29.07.2026;

3729,60 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.02.2025 по 29.07.2026;

10 414,57 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період березень 2025 року червень 2026 року.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 17 662,40 грн., а саме 2662,40 грн. судового збору та 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині оплати за поставлений товар. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання з оплати товару, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

У позовній заяві позивач, посилаючись на частину 8 ст. 129 ГПК України, заявив, що остаточний розмір та розрахунок витрат на професійну правову допомогу з відповідними доказами буде подано протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.08.2026 позовну заяву ТОВ «Компанія Саві» залишено без руху, зобов`язано ТОВ «Компанія Саві» усунути недоліки позовної заяви в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.08.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подала заяву про усунення недоліків, до якої додано виправлену позовну заяву, оформлену відповідно до вимог статті 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2026 відкрито провадження у справі №911/2309/26 за правилами спрощеного позовного провадження.

Цією ж ухвалою суд зобов`язав відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дати отримання цієї ухвали подати суду докази оплати товару, поставленого за видатковою накладною №33 від 12.02.2025 (ч.2 ст. 74 ГПК України).

19.08.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд позов ТОВ «Компанія Саві» задовольнити частково, в частині основної заборгованості; зменшити розмір нарахованої пені до 3806,64 грн., застосувати до вимоги про стягнення пені наслідки пропуску строку позовної давності; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.

Відповідач твердить, що Договір №0421-08 від 09.04.2021 діяв до 31.12.2022, а правовідносини за поставкою від 12.02.2025 виникли після закінчення строку дії договору, що унеможливлює застосування положень договору, в тому числі і щодо штрафних санкцій.

На переконання відповідача, ТОВ «Білоцерківлит» прийняло товар за видатковою накладною №33 від 12.02.2025 в порядку договору, що був укладений у спрощений спосіб.

Відповідач зазначає що заявлена до стягнення пеня у розмірі 38 066,40 грн. є надмірно завищена, неспівмірна з можливими збитками та підлягає зменшення судом на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України. З огляду на те, що матеріальні втрати позивача повністю компенсуються стягненням інфляційних нарахувань та 3% річних за ст. 625 ЦК України, а також враховуючи відсутність збитків позивача та вжиття відповідачем усіх доступних заходів для якнайшвидшого погашення боргу, існують підстави для зменшення нарахованої пені до 10% від заявленого розміру.

Також відповідач твердить про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення пені. Відповідач вважає, що початок строку перебігу позовної давності для вимоги про стягнення неустойки настав 27.02.2025 та закінчився 27.02.2026.

24.08.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подала відповідь на відзив.

Позивач звертає увагу, що видаткова накладна №33 від 12.02.2025 містить пряме посилання на Договір №0421-08 від 09.04.2021, тому відсутність окремої додаткової угоди про продовження строку дії договору саме по собі не свідчить про відсутність договірних відносин після 31.12.2022.

Позивач заперечує посилання відповідача на наявність підстав для зменшення пені, вважає заявлене відповідачем клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Також, позивач заперечує пропуск строку позовної давності.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення в справах «Федіна проти України» від 02.09.2010, заява №17185/02, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, заява №36655/02, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, заява №19567/02, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004, заява №62771/00).

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши позов ТОВ «Компанія Саві» до ТОВ «Білоцерківлит» про стягнення 139810,57 грн., всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд

УСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

09.04.2021 між ТОВ «Компанія Саві» (постачальник) та ТОВ «Білоцерківлит» (покупець) був укладений договір №0421-08 (далі Договір), за умовами якого:

- постачальник зобов`язується поставляти покупцю (передавати у власність) товар, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку визначених даним договором приймати та оплачувати товар (п.1.1);

- оплата за товар здійснюється у наступному порядку: 50% від вартості замовлення покупець сплачує у вигляді передоплати не пізніше 3 календарних днів з моменту отримання рахунку, ще 50% від вартості замовлення покупець зобов`язаний сплатити не пізніше 10 робочих днів з моменту отримання товару (п.3.1.1);

- датою поставки товару вважається дата, яка вказана у видатковій накладній постачальника, яка підписується уповноваженим представником покупця (п.4.2);

- у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець, на вимогу постачальника, сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару, від загальної вартості неоплаченого товару, до моменту його оплати (п.6.4);

- даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, а в частині взятих на себе обов`язків, в тому числі і гарантійних до їх повного виконання (п.9.1);

- договір автоматично пролонгується на один (наступний) рік, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про намір його розірвати за 15 календарних днів до закінчення встановленого терміну (п.9.5).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

12.02.2025 за видатковою накладною №33 ТОВ «Компанія Саві» поставило, а ТОВ «Білоцерківлит» прийняло товар: Дріб сталева лита S 230 у кількості 1 тонна вартістю 87600,00 грн. з ПДВ.

30.06.2026 між ТОВ «Компанія Саві» та ТОВ «Білоцерківлит» був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2026 по 30.06.2026, за яким покупець визнав перед постачальником борг у розмірі 87 600,00 грн.

Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що Договір №0421-08 від 09.04.2021 припинився 31.12.2022, а правовідносини з поставки товару за видатковою накладною №33 від 12.02.2025 виникли після закінчення строку дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Одним із фундаментальних принципів цивільного законодавства України є принцип свободи договору, закріплений в статті 3 Цивільного кодексу України. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Приписами статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, а в частині взятих на себе обов`язків, в тому числі і гарантійних до їх повного виконання.

Сторони на основі вільного волевиявлення передбачили автоматичну пролонгацію договору на кожен наступний рік, а саме у пункті 9.5 визначили, що договір автоматично пролонгується на один (наступний) рік, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про намір його розірвати за 15 календарних днів до закінчення встановленого терміну. При цьому, жодних додаткових угод чи вчення інших правочинів для автоматичної пролонгації не є необхідним.

Враховуючи, що в установлений договором строк жодна зі сторін письмово не заявила про намір його розірвати, договір №0421-08 від 09.04.2021 вважається продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах.

Відтак, суд встановив, що станом на дату здійснення поставки за видатковою накладною №33 від 12.02.2025 договір №0421-08 від 09.04.2021 був чинним, а тому вирішуючи питання щодо порядку та строку оплати, сторони мали керуватись умовами вказаного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.1.1 Договору оплата за товар здійснюється у наступному порядку: 50% від вартості замовлення покупець сплачує у вигляді передоплати не пізніше 3 календарних днів з моменту отримання рахунку, ще 50% від вартості замовлення покупець зобов`язаний сплатити не пізніше 10 робочих днів з моменту отримання товару

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (постанова КГС ВС від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів внесення покупцем 50% передоплати, а також не містять копії відповідного рахунку, суд дійшов висновку, що покупець був зобов`язаний оплатити товар не пізніше 10 робочих днів з моменту його отримання, тобто до 26.02.2025, а з 27.02.2025 настало прострочення.

Частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

ТОВ «Білоцерківлит» доказів оплати товару, поставленого за видатковою накладною №33 від 12.02.2025, суду не подав, в тому числі на вимогу п.2 ухвали від 07.08.2026 про відкриття провадження, яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання на всій території України.

З огляду на те, що відповідач не оплатив товар, отриманий за видатковою накладною №33 від 12.02.2025, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 87600,00 грн. є документально підтверджена, законна та така, яку слід задовольнити повністю.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання з оплати, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача 38 066,40 грн. пені, нарахованої за період з 27.02.2025 по 29.07.2026.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України 09.02.1999 №1-рп/99).

Протягом частини спірного періоду нарахування пені, а саме до 27.08.2025, діяли норми Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено сторонами у п.6.4 Договору, за умовами якого у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець, на вимогу постачальника, сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару, від загальної вартості неоплаченого товару, до моменту його оплати.

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені за заявлений період становить 38066,40 грн., у зв`язку з чим вказану вимогу слід задовольнити повністю.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача 3729,60 грн. 3% річних за період прострочення з 27.02.2025 по 29.07.2026 та 10 414,57 грн. інфляційних втрат за період прострочення березень 2025 року червень 2026 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі періодів, заявлених позивачем, встановив, що його здійснено арифметично вірно, у зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних у сумі 3729,60 грн. та інфляційних втрат у сумі 10 414,57 грн. слід задовольнити повністю.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені до 10%, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24.

Відповідач твердить, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції у вигляді пені є надмірно завищеними, неспівмірними з можливими збитками та підлягають зменшенню судом. Нарахування інфляційних втрат та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання та вже повністю компенсують затримку розрахунку, що робить стягнення пені у повному обсязі надмірним тягарем для відповідача.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Доводи відповідача про те, що стягнення пені у повному обсязі є надмірним тягарем для відповідача не підтвердженні жодними аргументами та доказами. Відповідач не надав жодних доказів наявності виключних обставин, які об`єктивно перешкоджали йому оплатити товар протягом більше ніж півтора роки.

Фактично, аргументи відповідача зводяться лише на посилання про відсутність доведених позивачем збитків. Вказані доводи є неспроможними.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що нараховані інфляційні втрати та проценти річних повністю компенсують затримку в розрахунку. Суд погоджується із доводами позивача, що сам факт нарахування позивачем інфляційних втрат та процентів річних не припиняє та не нівелює право позивача на стягнення передбаченої договором пені.

Суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання. Станом на дату ухвалення даного рішення заборгованість з оплати товару існує майже 18 місяців.

З огляду на тривале порушення основного зобов`язання та відсутність доказів того, що належному його виконанню перешкодили об`єктивні, не залежні від волі відповідача поважні причини, суд не вбачає підстав для зменшення неустойки.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд зазначає таке.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верхового Суду від 22.08.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 51), від 07.07.2020 у справі N 712/8916/17-ц (пункт 28), 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129)).

Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст. 258 ЦК України).

Частиною 2 ст. 258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік встановлена зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1).

Разом із тим, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

03.06.2025 було офіційно опубліковано Закон України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ, яким виключено пункт 19, отже скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Зазначена норма набула чинності з 04.09.2025.

Отже, оскільки строк оплати товару та право на стягнення пені настало під час воєнного стану, строк позовної давності був зупинений, надалі річний строк позовної давності за вимогою позивача про стягнення пені розпочав перебіг 04.09.2025 і станом на дату подання позовної заяви (позовна заява сформована у системі «Електронний суд» 31.07.2026) не сплив.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд задовольняє позов ТОВ «Компанія Саві» повністю та ухвалює рішення про стягнення з ТОВ «Білоцерківлит» 87 600,00 грн. основного боргу, 38066,40 грн. пені, 3729,60 грн. процентів річних та 10 414,57 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку із задоволенням позову, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімальному законом встановленому розмірі 2662,40 грн. повністю.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Саві» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит» (09119, Київська область, м. Біла Церква, вул. Фастівська, буд. 23, ідентифікаційний код 40311757)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Саві» (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Вокзальна, буд. 5, ідентифікаційний код 42538486, рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «ОТП Банк»)

87 600,00 грн. (вісімдесят сім тисяч шістсот гривень нуль копійок) основного боргу,

38 066,40 грн. (тридцять вісім тисяч шістдесят шість гривень сорок копійок) пені,

3729,60 грн. (три тисячі сімсот двадцять дев`ять гривень шістдесят копійок) процентів річних,

10 414,57 грн. (десять тисяч чотириста чотирнадцять гривень п`ятдесят сім копійок) інфляційних втрат,

2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Конюх