Решение № 140638220, 09.10.2026, Віньковецький районний суд Хмельницької області

Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа № 670/47/26

Провадження № 2/670/151/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

09 жовтня 2026 року селище Віньківці

Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Голуба О.Є.

за участю секретаря судового засідання Сікорської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог.

До Віньковецького районного суду Хмельницької області в електронній формі за допомогою підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020 в розмірі 23 703,56 грн, судовий збір в розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 27.06.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №2577253, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором. Кошти кредиту надавалися товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку споживача № НОМЕР_1 .

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак відповідач не виконала належним чином умов кредитного договору.

26.02.2021 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021. Згідно даного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020.

Позивач зазначає, що згідно з п. 9.2. кредитного договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання споживачем зобов`язань за ним. У порушення вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов`язання - не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 23 703,56 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 7 285,00 грн, заборгованість за процентами - 16 418,56 грн.

Рух справи в суді та позиція сторін.

Ухвалою суду від 29.01.2026 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 19.02.2026 о 13 год 00 хв. Цією ж ухвалою надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву. Також даною ухвалою за клопотанням представника позивача витребувано докази на підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача.

19.02.2026 на 19.03.2026 у зв`язку із ненадходженням до суду витребуваних документів та неявкою відповідача.

Витребувані документи надійшли до суду 24.02.2026.

16.03.2026 представник позивача подала до суду заяву про поновлення процесуального строку та відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відповідач не визнає, так як вони є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підтверджені належними та допустимими доказами з наступних підстав. Відповідач з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» жодних кредитних договорів не укладала, в тому числі в електронній формі, грошові кошти від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» ніколи не отримувала, будь-яких заявок/анкет на отримання кредитних коштів та/або заяв на укладення кредитного договору не підписувала і не подавала, на веб-сайт ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та інших фінансових установ ніколи не заходила та не реєструвалася на них, власних персональних даних ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та іншим фінансовим установам не надавала, платіжну картку № НОМЕР_1 ніколи не оформляла та не отримувала, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Також зазначила, що для встановлення розміру даної ймовірної заборгованості за вказаним кредитним договором перед первісним кредитором (а отже, і перед позивачем), позивач зобов`язаний був надати банківські виписки, платіжні доручення, меморіальні ордери та/або інші первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Проте, жоден з первинних бухгалтерських документів, що підтверджував би факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором на рахунок відповідача, позивачем наданий не був. Докази надані позивачем не є бухгалтерськими документами, а отже не можуть бути належними та допустимими доказами існування заборгованості чи встановлення її розміру. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17-ц.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідач підписала кредитний договір електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Однак в кредитному договорі зазначено ідентифікаційні (персональні) дані, які не належать відповідачу, зокрема, номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який ніколи не належав відповідачу і таким номером мобільного телефону вона ніколи не користувалась. Єдиним номером мобільного телефону, яким відповідач користується протягом багатьох років є 0685225845, інших номерів телефонів, в тому числі того, що зазначений в кредитному договорі, в користуванні вона не мала. Враховуючи викладене, твердження позивача про підписання відповідачем кредитного договору електронним підписом ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що між сторонами виникли договірні кредитні правовідносини. Таким чином, за відсутності належних документів, що підтверджують здійснення та завершення платіжної операції, неможливо встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідно, позивачем не доведено одну з основних обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме факт передачі грошових коштів відповідачу, що виключає можливість задоволення позову про стягнення заборгованості.

Щодо нарахування відсотків за даним кредитним договором зазначала таке. Із аналізу спірного кредитного договору № 2577253 від 27.06.2020 вбачається, що строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується у Графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору. Звертала увагу суду на пункт 4.5. кредитного договору, відповідно до умов якого акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в п. 4.3. договору та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною відповідно до договору. Однак доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, оновлених графіків розрахунків, платежів та зміну дати повернення всієї суми кредиту (як це передбачено пункт 4.5. кредитного договору) матеріали справи не містять. Отже, кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитом за вказаним договором по 26.07.2020, але неправомірно провів нарахування відсотків по 25.02.2021. Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. Отже, право первісного кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, що у вказаній справі становить 26.07.2020.

З огляду на зазначене просить відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2577253 від 27.06.2020 в розмірі 23 703,56 грн.

Ухвалою суду від 19.03.2026 за клопотанням представника відповідача продовжено процесуальний строк для подачі відзиву та долучено поданий від 16.03.2026 відзив на позовну заяву до матеріалів справи. Представнику позивача надано право подати відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 06.05.2026 зобов`язано позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надати суду належні докази (первинні документи) на підтвердження надходження від ОСОБА_1 на рахунок кредитора коштів в загальному розмірі 8 200,00 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 2577253 від 27.06.2020.

07.05.2026 до суду надійшло клопотання про поновлення процесуального строку та відповідь на відзив. Позивач вважає аргументи у відзиві відповідача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання. У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують виконання первісним кредитором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» умов договору №2577253 від 27.06.2020 щодо переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника. Зазначає, що згідно положень п. 2.1 кредитного договору №2577253 від 27.06.2020, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту. Відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості, оскільки ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» не створює окремий рахунок для позичальника, а надає кошти на уже існуючий, а, отже, не може мати доступу до таких рахунків для того, аби отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій. Зауважує, що позивачем було надано копію листа-повідомлення про успішне перерахування коштів, що підтверджує перерахування коштів за кредитним договором № 2577253. Вказує також, що кредитор не отримує повні реквізити банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. У зв`язку з чим вищезазначений лист-повідомлення не містить повних реквізитів банківської картки. Відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі та Листі-Повідомленні про перерахування коштів є неможливим.

Відповідно до відомостей, що містяться в реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ (код ЄДРПОУ 39626179) є фінансовою установою, що та внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 1582 від 02.07.2015) та має право на надання платіжних послуг. Відповідно до отриманої ліцензії від Національного банку України № 21/1064-рк від 08 червня 2023 року, Товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Таким чином, вказаний вище лист містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, номер транзакції в ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», Session ID, сайт торгівця, код авторизації, Банк-еквайр, призначення платежу, суми цифрами, що відповідає вимогам чинного законодавства. Даний Лист підтверджує, що кошти в розмірі 15 000,00 грн було успішно перераховано на банківську картку позичальника, яку він вказав при укладенні кредитного договору (№ НОМЕР_1 ), ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ». Крім того, у матеріалах справи міститься картка обліку договору (розрахунок заборгованості) за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020, який є додатком до поданої товариством позовної заяви містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такого, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже місить відомості про позичальника та номер і дату кредитного договору, а також підтверджує факт видачі кредитних коштів на рахунок відповідача. Відповідно до Картки обліку договору (розрахунок заборгованості) за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020, 28.06.2020 та 25.09.2020 позичальником було здійснено платіж на погашення нарахованих відсотків та тіла кредиту у загальному розмірі 8200,00 грн. Отже, позивачем було надано належні докази на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 та її обов`язку щодо повернення отриманих коштів відповідно до умов кредитного договору.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020, Лист-Повідомлення про успішне перерахування коштів за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020 року та сам факт часткової сплати заборгованості за даним договором є належними, допустимими та достатніми доказом укладання відповідачем даного кредитного договору, отримання кредитних коштів, наявності та розміру заборгованості. Отже, сам по собі факт неналежності банківської картки відповідачці не свідчить про те, що кредитні кошти не були фактично перераховані кредитодавцем. Вказане лише підтверджує, що ОСОБА_1 надала реквізити, які їй не належать, однак це не спростовує факту належного виконання позивачем свого обов`язку з надання кредиту. Також варто звертав увагу на те що, ні чинне законодавство України, зокрема норми Цивільного кодексу України, ні умови укладеного кредитного договору, не містять вимоги щодо обов`язкової належності банківського рахунку (картки) позичальнику як умови дійсності кредитного договору або належного виконання кредитодавцем зобов`язання з надання коштів. Отже, навіть у випадку наявності неточностей або недостовірності реквізитів, зазначених відповідачем, такі обставини не звільняють відповідача від виконання взятих на себе договірних зобов`язань. Крім того, згідно з п.9.8 кредитного договору №2577253 від 27.06.2020: «Підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що: - перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті; - він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», що розміщені на Вебсайті та затверджені наказом №53-ОД від 16.01.2020, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися; - дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності.

Таким чином, зважаючи на часткову сплату позичальником нарахованих відсотків та тіла кредиту у загальному розмірі 8200,00 грн, той факт, що кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі із самостійним внесенням відповідачем власних персональних даних під час його оформлення, відсутні правові та фактичні підстави вважати, що зазначений кредитний договір не укладався ОСОБА_1 .. У строк, визначений п.1.4 кредитного договору, а саме: з 27.06.2020 до 27.07.2020 проценти за користування кредитом нараховувались відповідно до п 1.5.2 за стандартною процентною ставкою 1.90% в день. Починаючи з 28.07.2020 до 25.10.2020 року проценти нараховувались відповідно до п 1.5.2 за стандартною процентною ставкою у межах періоду прострочення - 90 календарних днів. Отже, у період з 28.07.2020 до 25.10.2020 (90 днів) відсотки правомірно було нараховані згідно п. 3.1. кредитного договору за відсотковою ставкою 1,90 %, що передбачена п. 1.5.2. кредитного договору. З огляду на вищевикладене заборгованість відповідача перед позивачем становить: 23703,56 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 7285,00 грн, заборгованість за відсотками - 16418,56 грн.

Враховуючи, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодилася з його умовами, немає підстав вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, порядок нарахування відсотків, визначення строку кредитування не були відомі відповідачу.

Ухвалою суду від 25.05.2026 за клопотанням представника позивача поновлено процесуальний строк та до матеріалів справи долучено подану відповідь на відзив.

16.06.2026 на виконання ухвали суду представник позивача подав до суду картку обліку договору № 2577253. Інших витребуваних судом документів до суду не надходило.

27.07.2026 представник відповідача подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що позивач не довів і особу отримувача таких коштів. При цьому, відповідач надала належні та допустимі докази, які підтверджують, що платіжна картка № НОМЕР_1 їй ніколи не належала, а АТ КБ «ПриватБанк» у відповідь на ухвалу суду повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 така картка не емітувалася. Більше того, у відповіді від 16.02.2026 банк прямо зазначив, що «надати відомості щодо особи, на ім`я якої було емітовано картку № НОМЕР_1 , не вбачається можливим, оскільки недостатньо інформації для пошуку» (а.с. 60). Таким чином, у справі відсутні докази не лише того, що спірні кошти отримала саме відповідач, але й взагалі відсутні докази того, що переказ 15 000,00 грн 27.06.2020 фактично був здійснений будь-кому. За таких обставин твердження Позивача про надання кредиту ґрунтуються виключно на його власних внутрішніх документах та припущеннях, тоді як жоден належний доказ не підтверджує ані факту ініціювання переказу, ані факту його виконання, ані особи отримувача коштів. Відповідно, позивач не довів належними та допустимими доказами одну з основних обставин, яка входить до предмета доказування у даній справі, а саме сам факт видачі кредиту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. Позивач не довів жодної із ключових обставин, які становлять предмет доказування у цій справі: не доведено факту видачі кредиту, не доведено факту здійснення Відповідачем будь-яких платежів на його погашення, не доведено навіть самого існування господарських операцій, на які посилається позивач. За відсутності таких доказів твердження про виникнення між сторонами договірних зобов`язань та їх подальше виконання ґрунтуються виключно на внутрішніх записах кредитора та припущеннях, що відповідно до статей 76, 77, 78, 81 ЦПК України не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Учасники справи у судове засідання, призначене на 13 годину 09 жовтня 2026 року не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

Представник позивача Усенко М.І. в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити, проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлялася судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення судом поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача Побережна І.В. в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та її представника, в задоволенні позовних вимог просила відмовити повністю. Також заявила клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

27.06.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2577253 про надання споживчого кредиту (надалі - договір) (а.с.34-36 зворот).

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора М260717, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний в п. 10 Договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Пунктом 1.3. договору визначено, що сума кредиту складає 15 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.4. договору строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору.

Згідно з п. 1.5. договору тип процентної ставки - фіксована. Знижена процентна ставка 0,95 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору (без пролонгацій), якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

Відповідно до п. 1.5.2. договору, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день від суми кредиту, застосовується:

- у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пп.1.5.1. договору для застосування зниженої процентної ставки;

- у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1- 4.6 цього договору;

- у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Згідно з п. 1.6. договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Відповідно до п. 1.7. договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за зниженою процентною ставкою 347,70 % річних (п.1.7.1.), за стандартною процентною ставкою 695,40 % річних (п.1.7.2.).

Відповідно до п.1.8. договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за зниженою процентною ставкою 19 275,00 грн (п.1.8.1.), за стандартною процентною ставкою 23 550,00 грн (п. 1.8.2.).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Відповідно до п. 2.4. договору кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. договору.

Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт (п. 3.1.).

Додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 2577253 від 27.06.2020 є графік платежів (а.с.7).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту сума кредиту (загальний розмір) становить 15 000,00 грн. Строк кредиту становить 30 днів. Спосіб надання кредиту: шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем не пізніше трьох календарних днів від дати підписання договору. Тип процентної ставки: фіксована (а.с.7 зворот - 9).

Договір про надання споживчого кредиту, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит підписані електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором М260717.

Як вбачається із довідки про ідентифікацію даною довідкою підтверджено, що ОСОБА_1 , з якою було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2577253 від 27.06.2020, ідентифікована ТОВ «Авентус Україна». Договір зі сторони товариства було підписано аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами копіювання за зразком, попередньо узгодженим сторонами в укладеному між сторонами договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів, та накладено на договір кваліфіковану електронну печатку Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Договір зі сторони клієнта було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання клієнтом одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на Веб-сайті товариства та направлено клієнту на його номер мобільного телефону, який повідомлений клієнтом в ІКС товариства та вказаний в договорі. Одноразовий ідентифікатор M260717, час відправки ідентифікатору клієнту 2020-06-27 13:41:41, номер телефону НОМЕР_4 (а.с.9 зворот).

Відповідно до копії листа ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 6514-ВП від 16.12.2025, відповідно до договору ВП-200417-1 від 20.04.17 було здійснено за дорученням ТОВ «Авентус Україна» наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів, зокрема 27.06.2020 на суму 15 000,00 грн ((п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), маска картки № НОМЕР_5 , код авторизації 280660, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-8572337 (а.с.10).

Як вбачається із картки обліку договору (розрахунку заборгованості ) за договором 2577253 від 27.06.2020, заборгованість ОСОБА_1 становить 23 703,56 грн, та складається із: заборгованість за тілом кредиту - 7285,00 грн; заборгованість за процентами - 16 903,56 грн (а.с.11-16).

Крім того, як вбачається з зазначеної відомості, частково здійснено сплату грошових коштів, зокрема 28.06.2020 здійснено платіж на суму 8000,00 грн, з яких 7715,00 грн зараховано як сплату основного боргу, 285,00 грн зараховано в рахунок сплати відсотків, та 25.09.2026 здійснено платіж на суму 200,00 грн, які зараховано в рахунок сплати відсотків.

З огляду на наведене, враховуючи те, що сторона відповідача заперечує укладення договору, отримання коштів та належність карткового рахунку відповідачу, суд дійшов висновку про необхідність отримання додаткової інформації зазначеної в розрахунку заборгованості наданого до суду в частині надходження коштів в рахунок сплати кредиту. Зокрема, належних доказів (первинних документів) на підтвердження надходження від відповідача ОСОБА_1 на рахунок кредитора грошових коштів в загальному розмірі 8200,00 грн за кредитним договором №2577253 від 27.06.2020.

Ухвалою суду від 06.05.2026 судом зобов`язано позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надати суду належні докази (первинні документи) на підтвердження надходження від ОСОБА_1 на рахунок кредитора коштів в загальному розмірі 8 200,00 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 2577253 від 27.06.2020.

Однак на виконання ухвали суду про надання первинних документів на підтвердження часткової сплати зазначених вище коштів суду було надано картку обліку договору (розрахунок заборгованості), яка подавалася з позовною заявою. Окрім того позивачем повідомлено, що будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують надходження коштів від відповідача, у нього та в первинного кредитора відсутні (а.с. 164-171).

Також судом встановлено, що належність вищевказаної банківської карти відповідачу ОСОБА_1 не підтверджується витребуваною судом за клопотанням представника позивача інформацією АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 в банку не була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 , а також банком повідомлено, що надати відомості щодо особи, на ім`я якої було емітовано дану платіжну картку не вбачається можливим, оскільки недостатньо інформації для пошуку. Банк просить надати повний номер рахунку (а.с.60).

Крім того, 26.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступає ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна» (а.с.16, зворот-20).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 2577253 від 27.06.2020 в сумі 23703,56 грн (а.с.20,зворот).

26 лютого 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 26.02.2021 до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року (а.с.21).

Як вбачається із платіжної інструкції № 25759 від 26.02.2021 ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перерахувало кошти у розмірі 1 633 761,43 грн на рахунок ТОВ «Авентус Україна» за відступлення права вимоги, згідно договору відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року, без ПДВ (а.с.21,зворот).

12.01.2026 ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу з метою погашення суми заборгованості (а.с.22).

Отже, наведеними вище належними та достатніми доказами підтверджено укладення кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 та перехід права вимоги до позивача.

Разом з тим, як встановлено судом, належних та достатніх доказів про зарахування коштів на рахунок маска карта № НОМЕР_1 зазначеного в договорі, а також належність вказаного рахунку відповідачу у справі відсутні, як і первинні докази часткового погашення відповідачем заборгованості за укладеним договором у справі відсутні.

З огляду на встановлені судом обставини, відсутні належні та достатні докази у справі, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань перед первинним кредитором за кредитним договором та відповідно позивачем, який отримав право вимоги за даним договором.

Застосоване судом законодавство при ухваленні рішення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021, № 732/670/19 від 09.09.2020, № 404/502/18 від 23.03.2020, № 127/33824/19 від 07.10.2020, № 561/77/19 від 16.12.2020.

У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527, 530 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України, встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України « Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Мотиви прийняття рішення судом та висновки суду.

Щодо укладення договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Отже, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальними правилами доказування, визначеними ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із системного аналізу положень законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож, аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг би бути укладений.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/16, від 31.01.2024 у справі №671/1832/20.

Дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що кредитний договір №2577253 від 27.06.2020 було укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора M260717, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору.

Підписавши вказаний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, ними погоджено усі істотні умови договору, правочин вчинено в формі, встановленій законом.

Обгрунтування стороною відповідача про не підписання спірного кредитного договору ОСОБА_1 про відсутність волевиявлення на його укладення: договір не підписувала, кредитних коштів не отримувала, номер мобільного телефону, що зазначений у кредитному договорі, їй не належить, - суд вважає неспроможними.

Як вбачається із спірного договору про надання споживчого кредиту, ідентифікаційні дані позичальника ОСОБА_1 відповідають персональним даним останньої (паспортні дані, адреса проживання, РНОКПП) протилежне відповідач не наводить.

Доводи сторони відповідача щодо того, що зазначений у договорі про надання кредиту мобільний номер телефону відповідачу не належить не є підставою вважати таким, що договір не був підписаний відповідачем, адже ця інформація є додатковими контактними даними позичальника, а належність основних особистих даних позичальника, зазначених у спірному договорі, ОСОБА_1 не спростовується.

Крім того, суд зауважує, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, у момент укладення договору їй не належить чи не належав станом на червень 2020 року та/або використовувався іншою особою без її відома чи доручення.

Відтак лише дане твердження відповідача не є належним доказом і саме по собі не свідчить про здійснення підписання договору іншою особою ніж позивачем, так як без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від відповідача з метою укладення договору, отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення позичальником входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету таке укладення кредитного договору є неможливим.

Отже, твердження сторони відповідача про те, що відповідач не підписувала зазначений договір, судом відхиляються, так як вони зводяться до припущень, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) суд зазначив, що тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

З огляду на наведене вище, матеріали справи не містять відомостей про те, що зазначений договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

Отже, кредитний договір належним чином укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Щодо виконання сторонами умов кредитного договору, доказів здійснення та завершення переказу коштів на рахунок відповідача, суд зазначає таке.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зауважує, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Отже, у справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17-ц.

Суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Отже, у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

Крім того, Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Такі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 та інших.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу ОСОБА_1 надаються кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн строком на 30 днів, зі сплатою відсотків, однак позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переказу коштів саме на рахунок відповідача чи рахунок (повний номер рахунку) який вказаний відповідачем.

Суд наголошує, що у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Оскільки позивач посилається на те, що він набув права вимоги за вказаним договором на підставі укладеного договору відступлення права вимоги, саме на останнього покладено обов`язок з доведення перерахування позичальнику грошових коштів на вказаний ним картковий рахунок.

Так, відповідно до п. 2.1. Договору про надання споживчого кредиту від 27.06.2020 №2577253 укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Однак суд зауважує, що надані стороною позивача документи не містять відомостей, що дозволили б стверджувати, що кредитні кошти дійсно були передані відповідачу в час і в сумі, як зазначено в позовній заяві. Суду для встановлення розміру даної ймовірної заборгованості за вказаним кредитним договором перед первісним кредитором та відповідно позивачем, не було надано банківські виписки, платіжні доручення, меморіальні ордери та/або інші первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, як встановлено судом, на підтвердження виконання товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором позивачем надано лист ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 6514-ВП від 16.12.2025, відповідно до змісту якого на виконання договору ВП-200417-1 від 20.04.17 за дорученням ТОВ «Авентус Україна» 27.06.2020 було здійснено успішний переказ коштів на суму 15000, маска картки № НОМЕР_1 , код авторизації unknow, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus - 8572337.

Однак наданий позивачем інформаційний лист оператора послуг з переказу коштів ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» самий по собі, без доведення волевиявлення відповідача ОСОБА_1 щодо перерахунку кредитних коштів саме на зазначену картку з неповним номером, не підтверджують виникнення у останньої зобов`язання по спірному договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків.

Суд також враховує, що у вказаному листі відсутні ПІБ відповідача, інформація щодо підстав перерахування, наприклад, на виконання кредитного договору, з його змісту неможливо встановити кому саме перераховувалися кошти та на який саме рахунок.

При цьому, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація вказана в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Відтак дані докази не є належними та достатніми на підтвердження перерахування коштів саме на рахунок зазначений відповідачем у кредитному договорі та загалом зарахування коштів на даний рахунок, а отже не можуть бути належними та допустимими доказами існування заборгованості чи встановлення її розміру.

Водночас на підтвердження неотримання кредитних коштів стороною відповідача додано довідки про номера рахунків та типи рахунків, які були відкриті для клієнта АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 - у наданому переліку немає карткового рахунку № НОМЕР_1 відповідача. Крім того, відповідачем надано виписки по картках/рахунках, що належать відповідачу за період 27.06.2020 на підтвердження, що операції за обраний період відсутні, в тому числі і на суму 15 000,00 грн.

При цьому, за клопотанням сторони позивача судом було витребувано у АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 ; виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 за 27.06.2020.

У відповідь на вказану ухвалу банком направлено лист від 16.02.2026 із повідомленням того, що на ім`я ОСОБА_1 в банку не емітовано карту № НОМЕР_1 , в зв`язку з чим неможливо надати запитувану інформацію, так як картка в банку не обслуговується за клієнтом ОСОБА_1 .

Крім того, у даній відповіді банк зазначив, що надати суду відомості щодо особи, на ім`я якої було емітовано картку № НОМЕР_1 , не вбачається можливим, оскільки недостатньо інформації для пошуку.

Отже, у справі відсутні докази не лише того, що спірні кошти отримала саме відповідач, а також і відсутні докази того, що переказ 15 000,00 грн 27.06.2020 фактично був здійснений будь-кому.

Беручи до уваги наведене, судом під час розгляду справи не було встановлено належність відповідної банківської картки відповідачу, а також загалом зарахування кредитних коштів на картку зазначену в кредитному договорі. Дані обставини також не були доведені стороною позивача під час розгляду справи.

Водночас, слід зауважити, що покладення саме на відповідача обов`язку щодо доведення обставин неотримання кредитних коштів суперечить принципу змагальності цивільного процесу.

Відтак, досліджуючи обставини та з`ясовуючи наявність доказів щодо виконання позикодавцем умов договору про надання споживчого кредиту в частині перерахування коштів або позичальнику ОСОБА_1 , або на повний номер рахунку, який вказано в кредитному договорі, судом не було встановлено такого виконання первинним кредитором, а стороною позивача цей факт залишився недоведеним.

Отже, в суду відсутні будь-які належні та достатні докази, зокрема первинні бухгалтерські документи, що підтверджували б факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором на рахунок відповідача, а також підтвердження часткової сплати відповідачем заборгованості.

За відсутності належних документів, що підтверджують здійснення та завершення платіжної операції, неможливо встановити факт виконання первинним кредитором умов договору щодо надання коштів, а також отримання відповідачем даних кредитних коштів.

За таких обставин твердження позивача про надання кредиту ґрунтуються виключно на внутрішніх документах первинного кредитора та припущеннях, тоді як жоден належний доказ не підтверджує ані факту виконання переказу та його зарахування, ані особи отримувача коштів.

З огляду на наведене вище, керуючись принципом змагальності, диспозитивності та оцінки доказів, яка не може бути здійснена на припущеннях, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено належними та достатніми доказами перерахування та зарахування коштів саме на рахунок визначений в умовах договору (оскільки повний рахунок судом під час розгляду справи не встановлено у зв`язку з відсутністю належних реквізитів рахунку та даних його власника), а також і особу отримувача таких коштів.

Вищевикладене позбавляє суд можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Авентус Україна» коштів в сумі 15 000,00 грн на картковий рахунок, який за доводами позивача був зазначений в договорі ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів підтвердження переказу коштів на рахунок, що належить відповідачу ОСОБА_1 в сумі 15 000,00 грн згідно договору № 2577253 від 27.06.2020.

Крім того, ухвалою суду від 06.05.2026 року суд, встановивши, що наданий позивачем розрахунок заборгованості містить відомості про здійснення відповідачем платежів у загальному розмірі 8200,00 грн (8 000,00 грн - 28.06.2020 року та 200,00 грн - 25.09.2020 року), зобов`язав позивача надати належні докази (первинні документи), які підтверджують надходження цих коштів на рахунок кредитора та відповідно вчинення таких дій відповідачем, що могло б підтвердити отримання коштів.

При цьому суд зазначив, що саме ці докази мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також роз`яснив позивачу наслідки неподання витребуваних доказів, передбачені положеннями ЦПК України. Проте позивач вимоги суду не виконав.

Однак позивач повідомив суд про отримання відповіді від ТОВ «Авентус Україна», відповідно до якої первісний кредитор вказав, що будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують надходження коштів від відповідача, у нього відсутні, а як підтвердження платежів надано виключно картку обліку договору (розрахунок заборгованості).

Суд зауважує, що картка обліку договору (розрахунок заборгованості) сама по собі не є достатнім доказом, за відсутності інших первинних бухгалтерських документів, та не підтверджує факту надходження коштів, здійснення господарської операції. Такий документ створюється кредитором в односторонньому порядку на підставі власних внутрішніх облікових даних і лише відображає інформацію, внесену самим кредитором до своєї інформаційної системи. Водночас він не підтверджує ні факту внесення коштів платником, ні факту їх зарахування на рахунок кредитора.

Отже, стороною позивача не було надано суду належні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують відповідне надходження коштів на його рахунок, з врахуванням того, що кожна господарська операція підлягає документальному оформленню та бухгалтерському обліку відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, після витребування доказів судом встановлено, що ні позивач, ні первісний кредитор не надали документи, що підтверджують факт здійснення відповідачем платежу за спірним кредитним договором для часткового погашення заборгованості. Доказів протилежного представником позивача суду не надано.

З огляду на принцип змагальності сторін та обов`язок кожної сторони доводити обставини, на які вона посилається, позивач повинен був надати належні докази фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу або на картку зазначену відповідачем (повний номер якої відсутній). Оскільки таких доказів суду не надано, твердження позивача про отримання відповідачем кредиту та наявність заборгованості ґрунтуються виключно на припущеннях.

Відтак, позивач не довів належними та допустимими доказами одну з основних обставин, яка входить до предмета доказування у даній справі, а саме сам факт видачі кредиту відповідачу, а також факту здійснення відповідачем будь-яких платежів на його погашення, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

За відсутності таких доказів твердження про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за кредитним договором не може ґрунтуватися на припущеннях, що відповідно до статей 76, 77, 78, 81 ЦПК України не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Схожі висновку викладенні у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23 (провадження № 61-16845 св 24).

Враховуючи наведені вище вимоги закону, досліджені докази та встановлені на їх підставі обставини, оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, а відтак позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2577253 від 27.06.2020 у розмірі 23 703,56 грн є недоведеними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Вирішення питання щодо судових витрат у справі.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене вище, оскільки суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та залишаються за позивачем.

На підставі ст. 2, 15, 509, 512, 514, 517, 526, 530, 536, 610-612, 625, 634, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 128, 247, 263-265, 268, 272, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1 корпус 28, 4 поверх.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 14.10.2026.

Суддя О.Є. Голуб