Решение № 140628262, 14.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6000/26

Провадження № 2/466/3915/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

02 липня 2026 року, ТОВ «Свеа Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 5602156 від 10.06.2025 року у розмірі 20 817 грн. та судовий збір.

В обґрунтування вимог зазначає, що 10 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5602156, відповідно до якого кредитодавець зобов`язався надати відповідачці кредит у розмірі 6 000,00 грн , строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за стандартною процентною ставкою 0,95 відсотка на день.

Укладення кредитного договору відбулося в електронній формі шляхом використання інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов укладеного договору первісний кредитодавець перерахував відповідачці кредитні кошти в розмірі 6 000,00 грн на банківську платіжну картку, реквізити якої були зазначені нею під час оформлення кредиту.

Проте відповідачка належним чином не виконувала взятих на себе договірних зобов`язань, не здійснювала своєчасного та повного погашення кредиту, процентів та інших передбачених договором платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

26 січня 2026 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01.02-2/26, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5602156 від 10 червня 2025 року.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 26 січня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідачки становить 20 817,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою кредитних зобов`язань та набуття права вимоги за кредитним договором, позивач просить стягнути з відповідачки зазначену заборгованість і понесені судові витрати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідачка ОСОБА_1 брала участь в двох судових засідання, під час яких отримала копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами, а отже була обізнана про наявність судового провадження, предмет заявлених позовних вимог та їх обґрунтування.

Однак у подальшому відповідачка не з`явилась до суду, причин своєї неявки не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.

Правом на подання відзиву на позовну заяву, передбаченим статтею 178 ЦПК України, відповідачка не скористалася. Будь-яких письмових заперечень щодо заявлених позовних вимог, альтернативного розрахунку заборгованості чи доказів належного виконання кредитних зобов`язань до суду не надала.

Про дату, час та місце останнього судового засідання відповідачка була належним чином повідомлена, що підтверджується розпискою про дату та час судового засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5602156.

Відповідно до пункту 1.2 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальниці грошові кошти в розмірі 6 000 грн, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісію, якщо така передбачена договором, та виконати інші договірні зобов`язання.

Згідно з пунктом 1.3 договору строк кредитування становить 360 днів, а періодичність платежів - кожні 30 днів. Конкретні дати здійснення платежів визначені графіком платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору.

Пунктом 1.4 договору передбачено разову комісію за надання кредиту в розмірі 600 грн.

Відповідно до пункту 1.4.1 договору стандартна процентна ставка за користування кредитними коштами становить 0,95 відсотка на день та застосовується в межах погодженого сторонами строку кредитування. Кредитний договір укладено в електронній формі.

З матеріалів кредитної справи вбачається, що 10 червня 2025 року , о 20 год 56 хв. 29 сек. кредитодавцем на номер мобільного телефону, зазначений позичальницею під час реєстрації, було направлено одноразовий ідентифікатор 76048, який о 20 год 57 хв 26 сек. використано для акцепту пропозиції щодо укладення кредитного договору.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Згідно зі статтею 12 цього Закону електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у визначеному законом порядку, за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні правові висновки щодо належності електронної форми кредитного договору та можливості його підписання одноразовим ідентифікатором викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Отже, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання сторонами встановленого законом порядку укладення кредитного договору в електронній формі, погодження його істотних умов та виникнення між сторонами відповідних цивільних прав і обов`язків.

На виконання умов договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало відповідачці кредитні кошти в сумі 6 000 грн шляхом їх перерахування на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 .

Факт перерахування коштів підтверджується долученим до матеріалів справи документом надавача платіжних послуг ТОВ «ПЕЙТЕК».

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка здійснювала платежі в рахунок виконання кредитного договору, зокрема 12 серпня 2025 року внесла 1 950,00 грн.

Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують фактичне виникнення кредитних правовідносин між сторонами та виконання первісним кредитодавцем обов`язку з надання кредитних коштів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від його виконання не допускається.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів.

На час вирішення спору погоджений сторонами строк кредитування закінчився, однак доказів повернення основної суми кредиту в повному обсязі суду не надано.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за основною сумою кредиту становить 6 000 грн.

Дослідивши умови кредитного договору, документи щодо перерахування коштів та розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 6 000 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.4.1 кредитного договору передбачено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 0,95 відсотка на день.

З огляду на розмір наданого кредиту - 6 000 грн, сума процентів за один день користування кредитом за стандартною ставкою становить: 6 000 грн ? 0,95 відсотка = 57,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 26 січня 2026 року вбачається, що загальна сума нарахованих процентів становить 13 167 грн.

При цьому позивачем враховано здійснений відповідачкою платіж у розмірі 1 950 грн, який зараховано в рахунок погашення процентної заборгованості.

Таким чином, залишок несплачених процентів становить: 13 167 грн - 1 950 грн = 11 217 грн. Суд враховує, що проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування наданими кредитними коштами та за своєю правовою природою відрізняються від неустойки, яка є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання.

Заявлені до стягнення проценти нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування та до закінчення такого строку.

Здійснений позивачем розрахунок процентної заборгованості відповідає встановленому договором розміру процентної ставки та враховує здійснений відповідачкою платіж.

Доказів внесення інших платежів у рахунок погашення процентів або обставин, які свідчили б про припинення відповідного зобов`язання, матеріали справи не містять.

Водночас суд виходить не лише з відсутності заперечень відповідачки, а й з досліджених письмових доказів, які підтверджують договірну підставу та розмір заявленої заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 11 217 грн процентів за користування кредитними коштами.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору № 5602156 від 10 червня 2025 року сторонами погоджено разову комісію за надання кредиту в розмірі 600 грн.

Умовами договору визначено, що зазначена комісія нараховується одноразово в дату надання кредитних коштів та є складовою плати за надання кредиту.

З аналізу змісту договору вбачається, що комісія в розмірі 600 грн була визначена сторонами під час укладення кредитного договору, її розмір є фіксованим, а обов`язок зі сплати виник у зв`язку з фактичним наданням кредитних коштів.

При цьому зазначена комісія не є штрафом, пенею чи іншим заходом відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки її нарахування не залежить від факту порушення позичальницею строків повернення кредиту.

Відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Суд також враховує положення Закону України «Про споживче кредитування», які передбачають включення до загальних витрат за споживчим кредитом процентів, комісій та інших обов`язкових платежів споживача, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Досліджена умова договору передбачає саме одноразову комісію за надання кредиту, а не періодичну плату за надання інформації про стан кредитної заборгованості чи здійснення інших дій, які кредитодавець відповідно до закону зобов`язаний виконувати безоплатно.

Враховуючи, що розмір комісії безпосередньо визначений договором, відповідачка погодила відповідну умову під час укладення електронного правочину, а кредитні кошти були фактично надані, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення разової комісії в розмірі 600 грн.

Доказів її сплати матеріали справи не містять.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 600 грн комісії за надання кредиту підлягають задоволенню.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції в загальному розмірі 3 000 грн.

Зазначені санкції нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, а саме порушенням строків внесення передбачених договором платежів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом із тим пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеною нормою встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошових зобов`язань за відповідними договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Отже, законодавцем встановлено спеціальне регулювання відповідальності позичальників за порушення кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану.

При цьому зазначене звільнення від відповідальності має імперативний характер та не залежить від того, чи передбачено відповідну санкцію умовами кредитного договору.

З матеріалів справи встановлено, що кредитний договір укладений 10 червня 2025 року, а штрафні санкції в розмірі 3 000 грн нараховані 11 липня 2025 року та 10 серпня 2025 року, тобто в період дії воєнного стану на території України.

Відтак, незалежно від погодження сторонами відповідних умов кредитного договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання у зазначений період суперечить імперативним положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд враховує, що правова природа штрафних санкцій полягає саме у застосуванні до боржника негативних майнових наслідків за порушення договірного зобов`язання.

Тому такі платежі не можуть розглядатися як звичайна плата за користування кредитними коштами та не підлягають стягненню в період дії встановлених законом обмежень.

Відповідний підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зокрема викладеними в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 000 грн штрафних санкцій є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що 26 січня 2026 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-2/26.

Відповідно до умов зазначеного договору первісний кредитор передає новому кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

На підтвердження набуття права вимоги позивачем надано копію договору факторингу, витяг із реєстру боржників, а також документи щодо виконання умов договору факторингу.

Із витягу з реєстру боржників убачається, що до складу переданих прав вимоги включено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5602156 від 10 червня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити своє право грошової вимоги до третьої особи.

Досліджені матеріали справи підтверджують набуття ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором № 5602156 від 10 червня 2025 року.

Водночас суд зазначає, що перехід права вимоги до нового кредитора не змінює правової природи первісного зобов`язання та не надає новому кредитору права вимагати стягнення сум, нарахування яких суперечить вимогам закону.

Відтак позивач має право на стягнення лише тієї заборгованості, яка виникла на законних підставах та підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує, що відповідачка була обізнана про розгляд справи, отримала позовну заяву та додані до неї матеріали, однак не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву та доказів на спростування заявлених вимог.

Разом із тим неподання відповідачкою відзиву та її неявка в судове засідання самі по собі не є підставою для автоматичного задоволення позову, оскільки обов`язок встановлення фактичних обставин справи та оцінки належності й достатності доказів покладається на суд.

Дослідивши наявні матеріали, суд встановив факт укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, неналежного виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань та переходу права вимоги до позивача.

При цьому судом встановлено, що заборгованість, яка підлягає стягненню, складається з: 6 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 11 217 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 600 грн - заборгованість за разовою комісією за надання кредиту. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 17 817 грн.

Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 000 грн штрафних санкцій слід відмовити з огляду на пряму законодавчу заборону їх стягнення за прострочення кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану. Таким чином, позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягають частковому задоволенню.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 599, 610, 629, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5602156 від 10 червня 2025 року в загальному розмірі 17 817 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот сімнадцять), яка складається з: 6 000 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту; 11 217 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 600 грн. - заборгованість за разовою комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 2662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 37616221.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя І. Є. Зима