Постановление суда № 140565170, 02.10.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/9639/26 2-к/760/11/26УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Гусак О.Ю.,

за участю:

представника заявника ОСОБА_1 ,

представників заінтересованих осіб: Іщенко Д.Ю.,

Домітращук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі за клопотанням ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Солом`янський відділ державної виконавчої служби про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Ситого В`ячеслава Олеговича звернувся до суду із клопотанням про визнання рішення Судів з питань бізнесу та майна Англії та Уельсу Високого суду правосуддя Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 звернувся до суду з метою визнання на території України рішення Судів з питань бізнесу та майна Англії та Уельсу Високого суду правосуддя Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії від 30 жовтня 2025 року у справі № BR-2020-000543, яким його звільнено від боргів у межах процедури банкрутства.

Заявник зазначає, що вказане рішення набрало законної сили відповідно до законодавства держави, в якій його ухвалено, та не підлягає примусовому виконанню, у зв`язку з чим просить визнати його в Україні в порядку, передбаченому главою 2 розділу IX ЦПК України. Посилається на відсутність міжнародного договору між Україною та Сполученим Королівством, який регулював би порядок визнання рішень такої категорії, та вважає, що рішення підлягає визнанню на підставі принципу взаємності.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилається на відсутність передбачених статтею 468 ЦПК України підстав для відмови у визнанні рішення іноземного суду, зазначаючи, що рішення ухвалено за згодою сторін, які погодили відповідний проєкт, а також що воно не стосується спору, розгляд якого належить до виключної компетенції судів України. Крім того, заявник вказує на відсутність рішення суду України та незавершеного судового провадження у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

У зв`язку з викладеним просить задовольнити клопотання.

08.05.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва прийнято справу до свого провадження суддею Усатовою І.А.

26.06.2026 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва призначено справу до судового розгляду.

03.09.2026 до суду надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_3 - адвоката Домітращук Ірини Михайлівни - про закриття провадження у справі № 760/9639/26 за клопотанням ОСОБА_3 про визнання в Україні ухваленого Високим судом Англії та Уельсу Consent Order від 30.10.2025 у справі № BR-2020-000543, яким ОСОБА_3 звільнено від банкрутства (discharge from bankruptcy).

Клопотання обґрунтовано тим, що заявник фактично просить не лише визнати судовий акт іноземного суду, а й поширити на території України його правові наслідки, зокрема щодо звільнення від зобов`язань перед кредиторами та можливості вчинення виконавчих дій стосовно його активів в Україні.

Представник зазначає, що питання визнання іноземної процедури банкрутства та судових рішень, ухвалених у її межах, регулюється спеціальними положеннями розділу VIII Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема статтями 97, 100 та 104, якими визначено порядок визнання іноземної процедури банкрутства, коло осіб, уповноважених звертатися з відповідною заявою, та компетентний суд. На думку представника, такі питання мають вирішуватися господарським судом у спеціальному порядку, а не в порядку цивільного судочинства.

Також у клопотанні зазначено, що загальні положення ЦПК України щодо визнання та виконання рішень іноземних судів не можуть підміняти спеціальний порядок, установлений законодавством для визнання іноземної процедури банкрутства та її правових наслідків. При цьому заявник звернувся до суду як фізична особа - боржник, тоді як спеціальна процедура передбачає звернення керуючого іноземною процедурою банкрутства до компетентного господарського суду з дотриманням установлених законом вимог.

З огляду на викладене представник вважає, що заявлене ОСОБА_3 питання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі № 760/9639/26 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

24.09.2026 від представника заявника - адвоката Ситого В.О. надійшли заперечення проти клопотання про закриття провадження, вважаючи їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень законодавства України.

Заявник зазначає, що рішення англійського суду від 30.10.2025 є остаточним судовим рішенням, ухваленим у справі про банкрутство, яким його звільнено від боргів, а тому просить визнати саме це рішення іноземного суду, а не іноземну процедуру банкрутства в цілому. На його переконання, такі правовідносини підлягають врегулюванню положеннями глави 2 розділу IX ЦПК України, яка визначає порядок визнання рішень іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню, оскільки законодавство України не містить заборони на звернення фізичної особи із заявою про визнання окремого остаточного рішення іноземного суду, ухваленого у справі про банкрутство.

Також заявник заперечує проти доводів представника ОСОБА_2 про необхідність розгляду клопотання за правилами Кодексу України з процедур банкрутства, посилаючись на те, що процедура банкрутства стосовно нього в Англії була припинена 30.10.2025, а відтак відсутні відкрите провадження у справі про банкрутство та необхідність визнання іноземної процедури банкрутства в порядку, передбаченому розділом VIII Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому заявник наголошує, що звернувся до суду як заінтересована особа з метою визнання правових наслідків остаточного рішення іноземного суду, яким його звільнено від боргів.

Крім того, заявник вважає безпідставними посилання на пропуск строку подання заперечень проти клопотання про визнання рішення іноземного суду. Зазначає, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2026 у справі № 760/9639/26 заінтересованій особі було запропоновано подати можливі заперечення протягом місяця з моменту отримання копії ухвали, а тому перебіг відповідного строку пов`язується саме з її отриманням, а не з моментом ознайомлення представника з матеріалами справи. У зв`язку із цим заявник вважає, що питання дотримання строку подання заперечень має вирішуватися з урахуванням дати вручення ухвали.

На думку заявника, закриття провадження за відсутності передбачених законом підстав призведе до необґрунтованого обмеження його права на доступ до суду.

Також заявник заперечує проти доводів про те, що визнання рішення англійського суду фактично означатиме поширення на території України всіх наслідків звільнення від боргів, які не були прямо встановлені іноземним судом, зазначаючи, що предметом його звернення є визнання остаточного судового рішення в межах процедури, передбаченої ЦПК України.

З огляду на викладене заявник вважає клопотання представника ОСОБА_2 про закриття провадження необґрунтованим, таким, що не враховує характеру заявлених вимог та правового змісту рішення іноземного суду, і просить відмовити в його задоволенні та продовжити розгляд справи.

У судовому засіданні представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Домітращук І.М. клопотання про закриття провадження у справі підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні. Зазначала, що заявлені ОСОБА_3 вимоги фактично стосуються визнання правових наслідків звільнення фізичної особи від боргів у межах процедури банкрутства, а тому не можуть розглядатися окремо від спеціального правового регулювання, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства. На думку представника, визнання рішення іноземного суду, ухваленого в межах процедури банкрутства, має здійснюватися з урахуванням положень розділу VIII Книги четвертої зазначеного Кодексу, а застосування загального порядку, передбаченого ЦПК України, у цьому випадку є неприпустимим. У зв`язку із цим представник вважала, що заявлене клопотання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та просила закрити провадження у справі.

Адвокат Іщенко Д.Ю. підтримав позицію адвоката Домітращук І.М.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_3 - адвокат Ситий В.О. проти задоволення клопотання про закриття провадження заперечував, просив відмовити в його задоволенні та продовжити розгляд справи з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначав, що предметом звернення є визнання окремого остаточного рішення англійського суду від 30 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_3 звільнено від боргів у межах процедури банкрутства, а не визнання іноземної процедури банкрутства в цілому. Посилався на те, що відповідна процедура банкрутства завершена, а тому відсутні підстави для застосування спеціального порядку, передбаченого Кодексом України з процедур банкрутства. Вважав, що клопотання підлягає розгляду в порядку, визначеному главою 2 розділу IX ЦПК України, яка передбачає можливість визнання рішень іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню. Також наголошував на необхідності забезпечення права заявника на доступ до суду та зазначав, що закриття провадження за відсутності передбачених законом підстав призведе до необґрунтованого обмеження такого права.

Заслухавши думки учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, суд виходить із того, що визначальним для розмежування судової юрисдикції є не лише суб`єктний склад учасників правовідносин, а й предмет заявлених вимог, їхній зміст, характер спірних правовідносин та наявність спеціального порядку їх судового розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про визнання на території України рішення Судів з питань бізнесу та майна Англії та Уельсу Високого суду правосуддя Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії від 30 жовтня 2025 року у справі № BR-2020-000543, яким його звільнено від боргів у межах процедури банкрутства.

Отже, предметом звернення є судове рішення, ухвалене іноземним судом у межах провадження у справі про банкрутство, а метою звернення, як зазначає сам заявник, є визнання в Україні правових наслідків звільнення його від боргів, зокрема щодо зобов`язань перед кредиторами та активів, які перебувають на території України.

Таким чином, правовідносини, з яких виникло це клопотання, безпосередньо пов`язані з іноземною процедурою банкрутства та наслідками її завершення, що зумовлює необхідність визначення належного порядку визнання відповідного судового рішення з урахуванням спеціального законодавства про банкрутство.

Відповідно до частини сьомої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства порядок виконання в Україні судових рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України за принципом взаємності, якщо інше не передбачено законом.

Наведена норма є спеціальною щодо визнання та виконання іноземних судових рішень у справах про банкрутство та підлягає застосуванню з урахуванням інших положень Кодексу України з процедур банкрутства, які регулюють транскордонні аспекти неплатоспроможності.

Згідно з частиною сьомою статті 97 Кодексу України з процедур банкрутства визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом під час провадження у справі про банкрутство, а також рішень про призначення, звільнення чи заміну керуючого іноземною процедурою банкрутства, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення.

Отже, законодавець прямо передбачив зв`язок між визнанням іноземної процедури банкрутства та визнанням судових рішень, ухвалених у межах такої процедури. При цьому вирішення питання про визнання окремого судового рішення не може здійснюватися без урахування правової природи відповідної процедури та спеціальних положень законодавства, які регулюють визнання іноземних судових актів у справах про банкрутство.

Суд ураховує, що положення розділу VIII Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства регулюють провадження у справах про банкрутство, пов`язаних з іноземною процедурою банкрутства, у межах правового регулювання банкрутства юридичних осіб. Водночас частина сьома статті 2 цього Кодексу встановлює загальне правило щодо визнання в Україні іноземних судових рішень у справах про банкрутство. Тому сам факт того, що заявник є фізичною особою, не усуває необхідності визначення належної юрисдикції з урахуванням зазначеної норми та характеру правовідносин, у яких ухвалено відповідне рішення.

Вирішуючи питання про належний порядок розгляду клопотання, суд також ураховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 910/5107/20.

У зазначеній справі Верховний Суд наголосив на необхідності застосування спеціального правового регулювання, передбаченого Кодексом України з процедур банкрутства, під час вирішення питань, пов`язаних із визнанням іноземної процедури банкрутства. Зокрема, частиною сьомою статті 97 цього Кодексу передбачено, що визнання іноземної процедури банкрутства охоплює також визнання судових рішень, ухвалених у межах такої процедури.

При цьому частиною другою статті 97 Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціального суб`єкта звернення із заявою про визнання іноземної процедури банкрутства - керуючого іноземною процедурою банкрутства. Натомість у цій справі ОСОБА_3 звернувся із клопотанням як боржник, просячи визнати рішення іноземного суду, яким його звільнено від боргів у межах процедури банкрутства.

Суд бере до уваги, що у справі № 910/5107/20 йшлося про процедуру банкрутства юридичної особи, яка на час розгляду не була завершена, тоді як у цій справі заявник посилається на завершення іноземної процедури банкрутства. Водночас зазначена відмінність не усуває необхідності врахування спеціального правового регулювання під час визначення порядку визнання рішення, ухваленого в межах іноземної процедури банкрутства. Саме по собі формулювання заявником вимоги як клопотання про визнання окремого судового рішення не змінює правової природи такого рішення та не є достатньою підставою для застосування виключно загального порядку, передбаченого ЦПК України.

Посилання заявника на те, що процедура банкрутства в Англії завершена 30 жовтня 2025 року, не спростовує наведеного висновку. Завершення іноземної процедури банкрутства є обставиною, яка характеризує стан відповідного іноземного провадження, однак саме по собі не змінює природи судового рішення, ухваленого в межах цієї процедури, та не перетворює питання визнання такого рішення на звичайне цивільне правовідношення.

Крім того, частина сьома статті 97 Кодексу України з процедур банкрутства прямо передбачає, що визнання іноземної процедури банкрутства охоплює також судові рішення щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення. Тому довід заявника про завершення процедури банкрутства не є самостійною підставою для висновку про можливість розгляду клопотання в порядку цивільного судочинства.

Суд також відхиляє доводи заявника про те, що він просить визнати виключно окреме остаточне рішення іноземного суду, а не іноземну процедуру банкрутства в цілому. Такий спосіб формулювання вимоги не змінює змісту судового акта, який заявник просить визнати, та його безпосереднього зв`язку з процедурою банкрутства. Саме правова природа відповідного судового рішення, а не лише визначення заявником предмета клопотання, має значення для встановлення належного порядку його визнання.

Не змінює висновків суду й посилання заявника на те, що спеціальні положення Кодексу України з процедур банкрутства передбачають звернення керуючого іноземною процедурою банкрутства, а не фізичної особи - боржника.

Визначення кола осіб, уповноважених звертатися із заявою про визнання іноземної процедури банкрутства, є питанням застосування відповідних матеріальних та процесуальних норм. Однак воно не може бути підставою для автоматичного віднесення заявлених вимог до цивільної юрисдикції, якщо предметом звернення є визнання судового рішення, ухваленого у межах процедури банкрутства, а законодавство містить спеціальне регулювання таких правовідносин.

Доводи заявника про відсутність відкритого провадження у справі про банкрутство в господарських судах України також не спростовують висновку про неналежність розгляду цього клопотання в порядку цивільного судочинства. Як убачається зі змісту частини сьомої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, законодавець окремо врегулював питання визнання в Україні судових рішень іноземних держав у справах про банкрутство. При цьому відсутність відкритого провадження в Україні сама по собі не означає, що правовідносини, пов`язані з визнанням іноземного судового рішення у справі про банкрутство, втрачають відповідну правову природу.

Щодо доводів заявника про відсутність міжнародного договору між Україною та Сполученим Королівством, який регулював би порядок визнання судових рішень такої категорії, суд зазначає, що сама по собі відсутність міжнародного договору не означає можливості застосування будь-якої процесуальної процедури на вибір заявника.

Частина сьома статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства прямо передбачає можливість визнання в Україні судових рішень іноземних держав у справах про банкрутство за принципом взаємності, якщо інше не передбачено законом. Отже, відсутність міжнародного договору стосується умов визнання іноземного судового рішення, але не усуває необхідності визначення належної судової юрисдикції та дотримання спеціального правового регулювання.

Посилання заявника на статті 471-473 ЦПК України та положення Закону України «Про міжнародне приватне право» також не спростовують наведених висновків. Загальні положення про визнання рішень іноземних судів підлягають застосуванню з урахуванням спеціальних норм законодавства, які регулюють окремі категорії правовідносин. У цьому випадку предметом звернення є рішення, ухвалене в межах процедури банкрутства, для визнання якого законодавець передбачив окреме правове регулювання.

Суд звертає увагу, що стаття 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає категорії рішень іноземних судів, які можуть бути визнані та виконані в Україні, а стаття 82 цього Закону відсилає до порядку, встановленого законом України. Відтак зазначені положення не можуть тлумачитися як такі, що усувають дію спеціального законодавства про банкрутство.

Щодо посилань заявника на положення ЦК України суд зазначає, що норми цивільного законодавства про припинення зобов`язань, зокрема статті 598 та 605 ЦК України, регулюють матеріально-правові підстави припинення зобов`язань, але самі по собі не визначають процесуальний порядок визнання в Україні судового рішення іноземного суду, ухваленого в межах процедури банкрутства. Тому такі положення не можуть бути самостійною підставою для віднесення заявленого клопотання до цивільної юрисдикції.

Суд також не погоджується з доводами заявника про те, що застосування спеціального законодавства про банкрутство можливе лише за умови продовження іноземної процедури банкрутства або наявності відкритого провадження щодо боржника в Україні. Зазначені обставини можуть мати значення для визначення конкретного механізму визнання іноземного судового рішення та правових наслідків такого визнання, однак не змінюють характеру правовідносин, з яких виникло звернення.

Щодо посилань заявника на практику Солом`янського районного суду м. Києва, зокрема на ухвали від 31 серпня 2012 року у справі № 2609/18811/12, від 07 червня 2013 року у справі № 760/1964/13-ц та від 21 жовтня 2013 року у справі № 760/12551/13-ц, суд зазначає, що судові рішення в інших справах не звільняють суд від обов`язку самостійно визначити належну юрисдикцію з урахуванням обставин цієї справи, чинного законодавства та актуальних правових висновків Верховного Суду. Сам факт розгляду подібних за зовнішніми ознаками заяв у порядку цивільного судочинства не є достатнім для висновку про правильність застосування такого порядку в цій справі.

Посилання заявника на право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також не є підставою для відмови в задоволенні клопотання про закриття провадження.

Право на доступ до суду не означає права особи на розгляд її звернення будь-яким судом за обраною нею процедурою. Зазначене право реалізується відповідно до встановлених законом правил судової юрисдикції, які мають легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя та правової визначеності.

Дотримання правил юрисдикції не може розглядатися як необґрунтоване обмеження права на судовий захист, оскільки такі правила спрямовані на розмежування компетенції судів та забезпечення розгляду справ уповноваженим судом у встановленому законом порядку.

При цьому закриття провадження у цій справі не є вирішенням по суті питання про можливість визнання рішення англійського суду на території України та не означає встановлення відсутності у заявника відповідного матеріального права. Суд вирішує виключно питання належного порядку судового розгляду заявленої вимоги.

Доводи заявника щодо строку подання заперечень проти клопотання про визнання рішення іноземного суду не впливають на вирішення питання про закриття провадження. Дотримання або недотримання учасником справи встановленого судом строку для подання заперечень не визначає предметної юрисдикції та не може усунути обов`язок суду перевірити, чи підлягає відповідне звернення розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, доводи представника заявника про безпідставність клопотання про закриття провадження не спростовують висновку суду про необхідність застосування спеціального правового регулювання до правовідносин, пов`язаних із визнанням судового рішення іноземного суду, ухваленого у справі про банкрутство.

Суд ураховує, що за змістом частини сьомої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства порядок визнання в Україні судових рішень іноземних держав у справах про банкрутство визначається спеціальним законодавством з урахуванням принципу взаємності. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 листопада 2022 року у справі № 910/5107/20, щодо необхідності застосування спеціального правового регулювання транскордонних процедур банкрутства.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлене ОСОБА_3 клопотання про визнання рішення іноземного суду, ухваленого в межах процедури банкрутства, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

З огляду на викладене, клопотання про закриття підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 19, 255, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання - задовольнити.

Закрити провадження у справі за клопотанням ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.А. Усатова