Решение № 140550087, 12.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8095/26 2/335/4184/2026РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» (первісним кредитором) та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір про надання фінансового кредиту № 140590 (далі - кредитний договір). Договір був підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL4522, надісланим на її номер телефону НОМЕР_1 . Відповідно до умов кредитного договору позичальнику було надано фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності строком на 90 днів, тобто до 04.10.2025 року. За користування кредитом позичальник зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 0,72% на добу від суми кредиту (262,8% річних). Також п. 1.4 кредитного договору передбачено комісію за послуги з надання та обслуговування кредиту у розмірі 25% від суми кредиту, що становить 1000,00 грн.

Первісний кредитор виконав зобов`язання за кредитним договором, перерахувавши 07.07.2025 кредитні кошти в сумі 4000,00 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».

19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого право вимоги заборгованості за кредитним договором № 140590 від 07.07.2025 року перейшло до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС». Факт оплати за відступлення права вимоги підтверджується платіжними інструкціями № 182 від 19.12.2025, № 211 від 22.01.2026 та № 235 від 18.02.2026.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії, станом на 20.02.2026 року утворилась заборгованість в розмірі 7620,80 грн, яка складається з: простроченого тіла кредиту - 4000,00 грн, прострочених процентів - 2620,80 грн та простроченої комісії - 1000,00 грн.

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість, судовий збір та понесені товариством витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 28.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету відповідача 28.07.2026 року.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористалася.

Суд розглядає справу за наявними матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

18.08.2026 представником позивача Пархомчуком С.В. подано до суду заяву про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи.

Дослідивши надані позивачем докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

07 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір про надання фінансового кредиту № 140590.

Договір укладено в електронній формі та підписано позичальником шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL4522, надісланим 07.07.2025 року на її фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта.

За умовами укладеного кредитного договору № 140590 від 07.07.2025 року та додатка № 1 до нього («Графік розрахунків та загальна вартість кредиту») сторони узгодили такі істотні умови: сума кредиту: 4 000,00 грн; строк кредитування: 90 днів, із датою повернення кредиту до 04 жовтня 2025 року включно; процентна ставка: фіксована, у розмірі 0,72% на добу від суми кредиту (262,8% річних); періодичність сплати процентів: кожні 14 днів відповідно до графіку розрахунків; комісія за обслуговування кредиту: відповідно до п. 1.4 Договору за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту встановлено комісію у розмірі 25% від суми фінансового кредиту, що становить 1 000,00 грн; форма надання кредиту: безготівкова, шляхом перерахування коштів на платіжну картку позичальника.

Первісний кредитор ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» виконав зобов`язання за кредитним договором № 140590 від 07.07.2025 року, перерахувавши 07 липня 2025 року о 17:18 кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн на банківську платіжну картку, № НОМЕР_2 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк», зазначену відповідачем у договорі.

Факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів через платіжний сервіс (платіжна інструкція № A873863B326352CLY140590T1609060, транзакція № 45189-78897-26053, код авторизації 004246).

19 грудня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» (клієнтом/первісним кредитором) та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (фактором/новим кредитором) було укладено договір факторингу № 19122025/2.

Відповідно до умов договору факторингу до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 140590 від 07.07.2025 року в загальній сумі 7 620,80 грн.

На виконання умов Договору факторингу ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» здійснило фінансування (сплату за відступлені права вимоги) на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», що підтверджується платіжними інструкціями № 182 від 19.12.2025 року на суму 700 000,00 грн, № 211 від 22.01.2026 року на суму 650 000,00 грн та № 235 від 18.02.2026 року на суму 650 000,00 грн.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).

Відповідач доказів належного виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним суду не надала, складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не спростувала.

Згідно з випискою з особового рахунка позичальника ОСОБА_1 у встановлений договором строк (до 04.10.2025) і надалі зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати нарахованих процентів та комісії належним чином не виконала та жодних платежів на погашення заборгованості не здійснила.

Заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 7 620,80 грн, з яких 4 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту (тіло кредиту), 2 620,80 грн - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Оскільки факт укладення кредитного договору та наявність заборгованості за ним підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідач не надала суду заперечень проти позову, доказів погашення заборгованості, вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості 7 620,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у повному обсязі - 2 662,40 грн.

Окрім судового збору позивачем заявлено до розподілу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500,00 грн.

На підтвердження понесення вищезазначених витрат позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 09.04.2026 року, акт про отримання правової допомоги від 17.08.2026 року та платіжну інструкцію № 5102 від 17.08.2026 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, у якій сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляла.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року в справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, суд зважає на те, що ця справа є справою незначної складності (типовий спір щодо стягнення кредитної заборгованості). Обсяг правової роботи (консультація, складання стандартного позову та заяви) є незначним, а розгляд справи здійснюється за відсутності учасників.

Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу (15 500,00 грн) більше ніж у 2 рази перевищує ціну позову (7620,80 грн), що свідчить про його неспівмірність зі складністю справи.

Враховуючи критерії розумності, співмірності, пропорційності до предмета спору, складність справи та час, дійсно необхідний адвокату для надання такого обсягу послуг, суд, керуючись ч. 3 ст. 141 ЦПК України та наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 137, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43561872; місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 140590 від 07 липня 2025 року в загальному розмірі 7620 (сім тисяч шістсот двадцять) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок та судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Стеценко