Решение № 140459057, 23.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/17302/26 2-о/760/414/26Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Усатової І. А.,

за участю секретаря Гусак О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою громадянки Федеративної Республіки Німеччини - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: громадянин Федеративної Республіки Німеччини - ОСОБА_2 , Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити юридичний факт, що громадянка ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Києві шляхом використання допоміжних репродуктивних технологій.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даною заявою про встановлення юридичного факту, позивач посилається на те, що 29.10.2025 року у подружжя громадянина ФРН ОСОБА_2 та громадянки ФРН ОСОБА_1 народилась дитина - син ОСОБА_4 в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства, який має генетичну спорідненість із заявником.

07 листопада 2025 року Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України видано свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , актовий запис № 2204, у якому громадянин ФРН ОСОБА_2 та громадянка ОСОБА_3 записані батьками цих дітей.

Позивач посилається на те, що звернення з даною заявою до суду обумовлене спеціальним для Федеративної Республіки Німеччина порядком реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном.

Так, Верховний федеральний суд ФРН у справі ХІІ ZB 320/17 від 20.03.2019 року, предметом розгляду у якій було питання запису матір`ю в Німеччині саме особи, яка була записана такою у свідоцтві про народження в Україні відповідно до українського права, зробив такий висновок: «Запис в українському реєстрі про народження, а також видане на його підставі свідоцтво про народження, не є рішенням, яке може бути визнаним в розумінні частини 1 параграфу 108 Закону про провадження у справах сім`ї та з питань добровільної підсудності».

Відповідно до ч. 1 параграфу 108 («Визнання іноземних рішень») Закону ФРН «Про порядок розгляду сімейних справ та справ добровільної підсудності» за винятком рішень у справах про шлюб, рішення, прийняті за кордоном визнаються без особливого провадження.

Таким чином, відповідно до законодавства ФРН, для оформлення батьківських прав позивача щодо їх дитини з урахуванням забезпечення як найкращих інтересів дитини, необхідно рішення компетентного суду України, яке б встановлювало юридичний факт батьківства позивача щодо їх дитини.

Рішення суду України про встановлення юридичного факту батьківства позивача щодо дитини є єдиним документом, який необхідний для оформлення батьківських прав на території ФРН, тому, у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України, встановлення цього факту іншими засобами є неможливим з огляду на вищевказані джерела права.

Наявність такого рішення забезпечуватиме права позивача та дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, а також права на повагу до сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, дана заява подана з метою охорони прав подружжя та дитини на повагу до приватного та сімейного життя, а також, з метою створення умов для здійснення подружжям особистих немайнових прав щодо дитини в країні їх громадянства та постійного проживання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження.

Заявник та її представник в судове засідання не з`явилися, сповіщені належним чином про розгляд справи, однак, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, в якій заяву підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання судом повідомлені належним чином. При цьому, ОСОБА_2 надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, в якій проти задоволення заяви не заперечував, просив задовольнити.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

За змістом ст. 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судом встановлено, що 18.10.2024 року між громадянином ФРН ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянкою ФРН ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено шлюб, свідоцтво про шлюб № НОМЕР_2 .

Копія паспорту громадянки ФРН ОСОБА_1 , № НОМЕР_3 , виданий Районною установою Фрідріхсхайн-Кройцберг, 29.12.2022 року.

Копія паспорту громадянина ФРН ОСОБА_6 , № НОМЕР_4 , виданий Посольством Франції в Люксембурзі, 22.11.2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя громадянина ФРН ОСОБА_6 та громадянки ФРН ОСОБА_1 народилась дитина - син ОСОБА_4 .

Дитина народилась у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, методом сурогатного материнства, а сурогатною матір`ю дитини стала громадянка України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом № 911 від 04.11.2025 року ТОВ РЕПРОДУКТИВНА КЛІНІКА «ЛІТА» та результатами дослідження ДНК на встановлення імовірності батьківства.

ОСОБА_7 , громадянка України, яка надавала послуги сурогатного материнства та народила дітей, надала свою письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. 31.10.2025 року, на визнання генетичної спорідненості, згоду на запис батьками дитини генетичних батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Як вбачається із свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , виданого Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 2204 від 07.11.2025 року, батьками дитини записані громадянин ФРН ОСОБА_2 та громадянка ОСОБА_3 .

Метою звернення до суду є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме - факт родинних відносин між громадянкою Німеччини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який народжений в Україні за допомогою допоміжних репродуктивних технологій.

Проте, суд не погоджується з заявленою метою встановлення такого факту.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Правове регулювання відносин при народженні дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, врегульоване положеннями статті 123 СК України, які передбачають порядок визначення походження такої дитини від подружжя.

Так, згідно до ст. 123 Сімейного кодексу України у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження. Органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану (ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Для державної реєстрації актів цивільного стану подається паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця заявника та документи, які підтверджують факти, що підлягають державній реєстрації (ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Внесення відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях (ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі. Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. У разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров`я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження (ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану виготовляються за затвердженими Кабінетом Міністрів України зразками та їх описами (ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Згідно п. 1 розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24 грудня 2010 року № 3307/5), державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Пунктом 1 розділу 3 вказаних Правил встановлено наступне:

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові;

Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України;

Підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів:

а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров`я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236.

б) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;

в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;

При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження такою жінкою;

Державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них;

Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, яка визнає себе батьком дитини;

Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження, дані про дату і місце народження дитини зазначають відповідно до рішення суду;

Державна реєстрація народження проводиться за заявою про державну реєстрацію народження батьків дитини чи одного з них, а в разі смерті батьків або в разі, якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження, - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров`я, в якому народилась дитина або в якому наразі перебуває (далі - інша особа);

Підписання заяви про державну реєстрацію народження батьками, які не перебувають у шлюбі, є їх спільною заявою про визнання батьківства;

Батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану;

У разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, а також довідка про генетичну спорідненість батьків /матері чи батька/ з плодом. При цьому в графі «Для відміток» актового запису про народження робиться один з таких записів: «Матір`ю дитини, яка ідентифікована електронною системою охорони здоров`я за даними заяви про згоду на запис подружжя батьками дитини, є громадянка (прізвище, власне ім`я, по батькові)» або « Матір`ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є громадянка (прізвище, власне ім`я, по батькові)», а також зазначаються найменування закладу (установи), що видав(ла) довідку, дата її видачі та номер, дані нотаріуса (прізвище та ініціали, нотаріальний округ чи державна нотаріальна контора), дата та за яким реєстровим номером засвідчено справжність підпису жінки на заяві про її згоду на запис подружжя батьками дитини.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , виданого Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 2204 від 07.11.2025 року, що знаходиться в матеріалах справи, батьками дитини записані громадянин ФРН ОСОБА_2 та громадянка ОСОБА_3 .

Реєстрація даного факту народження дитини здійснена відповідно до п. 11 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/2 від 18.10.2000, у редакції наказу № 3307/5 від 24.10.2010), що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.

Зокрема, у державному реєстрі актів цивільного стану записано, що заявники:громадянин Французької Республіки - ОСОБА_9 є батьком, а його дружина - громадянка Федеративної Республіки Німеччина - ОСОБА_8 є матір`ю дитини чоловічої статі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також зазначено, що ОСОБА_4 народжений сурогатною матір`ю - ОСОБА_7 , у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Громадянка України ОСОБА_7 своєю заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвою А.Ю. за № 1999 від 31.10.2025. надала згоду на те, щоб батьками народженої нею дитини - хлопчика на ім`я ОСОБА_4 , у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства були записані - Французької Республіки - ОСОБА_9 та Федеративної Республіки Німеччина - ОСОБА_8 .

Таким чином сам факт народження дитини та його походження встановлено у спосіб, визначений чинним законодавством - шляхом видачі свідоцтва про народження дитини.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що зазначені заявником заінтересовані особи - ОСОБА_2 та Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - ці обставини не заперечують.

Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України).

Крім того, відповідно до статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно до п. 2 ч.1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Матеріалами справи підтверджено, що заявниця ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, у той час як, відповідно до норм чинного законодавства України, громадянин Французької Республіки - ОСОБА_9 та громадянка Федеративної Республіки Німеччина - ОСОБА_8 вже визнані батьками дитини ОСОБА_4 , що вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 2204 від 07.11.2025 року,.

Таким чином, вказаним документом вже встановлений факт родинних відносин та додатково не потребує встановлення в порядку окремого провадження відповідно до законодавства України.

Суд сприймає критично посилання заявниці на те, що встановлення факту родинних відносин в судовому порядку необхідне для відповідних органів ФРН, оскільки жодних органів ФРН в якості заінтересованих осіб залучено не було та не надано відповідних листів вказаних органів щодо відмови у проведенні вказаної реєстрації юридичного факту саме уповноваженими органами ФРН та необхідності для цього судового рішення ухваленого за правилами ЦПК України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 року "Mennesson проти Франції" (65192/11) та "Labassee проти Франції" (65941/11) суд констатував порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободі вказав, що застосування сурогатного зачаття порушує делікатні питання етичного характеру. В принципі держави повинні мати значну можливість розсуду у питаннях стосовно сурогатного зачаття. Проте можливість розсуду має бути обмежена, коли йдеться про спорідненість, оскільки заторкується наріжний аспект ідентичності особи. Тому Суд має встановити, чи було дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави і інтересами особи, якої безпосередньо стосується таке рішення, з огляду, зокрема, на основоположний принцип, відповідно до якого у кожному випадку, що стосується становища дитини, її вищий інтерес має бути пріоритетом. Наслідки невизнання у французькому праві зв`язку спорідненості між зачатими у такий спосіб дітьми і юридичними батьками не обмежується становищем останніх, котрі єдині робили вибір способу розмноження, з яким не згодна французька влада: ці наслідки торкаються і самих дітей, чиє право на повагу до приватного життя, котре вимагає, щоб кожен міг встановити суть своєї особистості, включно зі спорідненістю, значною мірою порушується. Тому постає серйозне питання про сумісність такого становища з вищим інтересом дітей, дотримання якого має керувати усіма рішеннями щодо них. Цей аналіз набуває особливого значення, коли, як у даній справі, один із юридичних батьків є водночас і біологічним. З огляду на важливість біологічної спорідненості як складової ідентичності кожного, не можна стверджувати, що є відповідним інтересу дитини позбавлення її юридичного зв`язку такого характеру, в той час як біологічна реальність цього зв`язку встановлена, і дитина, і один з її батьків вимагають повного його визнання. Проте, не лише зв`язок між дітьми-заявницями і їхнім біологічним батьком не був визнаний під час клопотання про реєстрацію свідоцтв про народження, але й його встановлення шляхом визнання батьківства або усиновлення зіткнулось із заборонною юриспруденцією, ухваленою з цього питання Касаційним судом. З урахуванням наслідків такого серйозного обмеження щодо ідентичності і права на повагу до приватного життя дітей-заявниць, Європейський суд вважає, що створюючи перешкоду як для визнання, так і для встановлення у національному праві зв`язку спорідненості з біологічним батьком, держава-відповідач вийшла за межі, дозволені для можливості розсуду. З огляду також на вагу, якої слід надати інтересу дитини під час зважування інтересів, право на повагу до приватного життя дітей-заявниць було порушене.

У своєму консультативному висновку «Про визнання в національному законодавстві законних відносин батьки-дитина між дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, і передбачуваною матір`ю» від 10.04.2019 року Велика Палата Європейського суду з прав людини зазначила наступне:

35. Відповідно до прецедентного права суду стаття 8 Конвенції вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин між дитиною, народженою згідно з домовленостями про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваним батьком, якщо він є біологічним батьком. Як було повідомлено раніше, в справі Mennesson, наведеній вище, Суд чітко виявив, що відсутність такої можливості тягне за собою порушення права дитини на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 (дивіться Mennesson, наведена вище, §§ 100- 01; дивіться також Labassee проти Франції, № 65941/11, 26 червня 2014 року; Foulon і Bouvet проти Франції, № 9063/14 і 10410/14, 21 липня 2016 року, і Laborie проти Франції, № 44024/13, 19 січня 2017 року).

36. У зв`язку з вищевикладеним Суд зазначає, що на сьогоднішній день в своєму прецедентному праві він зробив певний акцент на існуванні біологічного зв`язку принаймні з одним із передбачуваних батьків (дивіться рішення, наведені вище, а також рішення у справі Paradiso і Campanelli проти Італії ([ВП], № 25358/12, § 195, 24 січня 2017 року)).

37. Для визначення в контексті цього запиту для отримання консультативного висновку (дивіться пункти 32, 34 та 36 вище), чи вимагає стаття 8 Конвенції від національного законодавства надання можливості визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, укладеної за кордоном, і передбачуваною матір`ю, два фактори будуть мати особливе значення: найкращі інтереси дитини і межі розсуду, доступні для держав-учасників.

38. Щодо першого фактора, Суд посилається на істотно важливий принцип, згідно з яким, коли виникає ситуація з дитиною, найважливіші інтереси цієї дитини є першочерговими (дивіться, зокрема, наведені вище Paradiso і Campanelli, § 208; Х проти Латвії [ВП], № 27853/09, § 95, ECHR 2013; Mennesson, наведена вище, §§ 81 і 99; Labassee, наведена вище, §§ 60 і 78, і Wagner та J.M.W.L. Люксембургу, № 76240/01, § 133, 28 червня 2007 року).

39. В справі Mennesson (наведена вище, § 99) та Labassee (наведена вище, § 78) Суд визнав що "Франція [може] бажати стримувати своїх громадян від виїзду за кордон для того, щоб скористатися методами допоміжної репродукції, забороненими на власній території". Проте він зазначив, що наслідки невизнання у французькому законодавстві законних відносин батьки-дитина між дітьми, зачатими в такий спосіб, та передбачуваними батьками, не обмежувались лише батьками, які обрали певний метод допоміжної репродукції, заборонений органами влади Франції. Вони також негативно впливали на самих дітей, право на повагу до приватного життя яких суттєво постраждало.

40. Таким чином, невизнання законних відносин між дитиною, народженою відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, виконаної за кордоном, і передбачуваною матір`ю має негативний вплив на декілька аспектів права цієї дитини на повагу до приватного життя. Загалом, як зазначив Суд у справах Mennesson і Labassee, наведених вище, невизнання в національному законодавстві відносин між дитиною та передбачуваною матір`ю є несприятливим для дитини, оскільки воно ставить його або її в положення правової невизначеності щодо його або її особистості в суспільстві (§§ 96 та 75, відповідно). Зокрема, існує ризик того, що таким дітям буде відмовлено в доступі до громадянства їх передбачуваної матері, яке гарантують законні відносини батьки-дитина; для них може бути складніше залишатися в країнах проживання їх передбачуваної матері (хоча цей ризик не виник в справі, яку розглядав Касаційний суд, оскільки передбачуваний батько, який також є біологічним батьком, мав громадянство Франції); їх право на успадкування майна їх передбачуваної матері може бути порушене; їх постійні стосунки з нею опиняються під загрозою, якщо передбачувані батьки розлучаються або передбачуваний батько помирає; а також вони не мають захисту у випадку, якщо їх передбачувана мати відмовиться піклуватися про них або припинить це робити. […]

42. Проте, з урахуванням міркувань, викладених в пункті 40 вище, а також того факту, що найкращі інтереси дитини також тягнуть за собою законне встановлення особистості осіб, відповідальних за його або її виховання, задоволення його або її потреб і забезпечення його або її добробуту, а також можливість дитини жити і розвиватися в стабільних умовах, Суд вважає, що загальна і абсолютна відсутність можливості отримати визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до домовленостей про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваною матір`ю є несумісною з найкращими інтересами дитини, які вимагають принаймні те, щоб кожна ситуація розглядалася в світлі особливих обставин справи.

43. Стосовно другого фактора, як зазначив Суд в справі Mennesson (наведена вище, § 77) і Labassee (наведена вище, § 57) межі розсуду держав залежать від обставин, галузі і контексту; у зв`язку з цим одним з відповідних факторів може бути існування або відсутність спільного знаменника у правових системах Договірних Держав. Тому, з одного боку, якщо поміж державами-учасницями Ради Європи немає консенсусу як щодо відносної важливості задіяного інтересу, так і щодо оптимальних засобів його захисту, зокрема, якщо справа порушує делікатні питання моралі і етики, можливість розсуду є широкою. Вищезазначене порівняльно-правове дослідження демонструє, що, незважаючи на певну тенденцію до можливості законного визнання відносин між дітьми, зачатими відповідно до угоди про сурогатне материнство, укладеної за кордоном, і передбачуваними батьками, в Європі не існує консенсусу з цього питання (дивіться пункт 23 вище).

44. Проте Суд також зазначив в тих самих рішеннях (§§ 77 і 80, а також §§ 56 і 59, відповідно), що, якщо розглядається особливо важливий аспект ідентичності особи, наприклад, стосовно законних відносин батьки-дитина, межі розсуду, надані державі, зазвичай були обмежені. З цього витікає, що межі розсуду, надані державі-відповідачеві, необхідно зменшити (в тому ж місці). […]

46. Як підсумок, з урахуванням вимог найкращих інтересів дитини і звужених меж розсуду Суд вважає, що в такій ситуації, на яку посилається Касаційний суд в його питаннях (дивіться пункти 9 і 32 вище) та як Суд визначив в пункті 36 вище, право на повагу до приватного життя дитини, народженої за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин батьки-дитина між передбачуваною матір`ю, зазначеною як "законна мати" у свідоцтві про народження, офіційно виданому за кордоном.

47. Хоча національне провадження не стосується справи дитини, народженої відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, укладеної за кордоном, та зачатої з використанням яйцеклітин передбачуваної матері, Суд вважає важливим наголосити на тому, що якщо ситуація в іншому випадку схожа на ситуацію, яка розглядається в цьому провадженні, необхідність надання можливості визнання законних відносин між дитиною та передбачуваною матір`ю застосовується з ще більшою силою в такій справі.

48. Друге питання стосується питання, чи право на повагу до приватного життя дитини, народженої за допомогою гестаційного сурогатного материнства за кордоном, в ситуації, коли він або вона були зачаті з використанням яйцеклітини донора-третьої сторони, вимагало визнання правових відносин батько-дитина з майбутньою матір`ю у формі внесення в реєстр народжень, шлюбів та смертей докладної інформації свідоцтва про народження, законно встановлених за кордоном, або чи може воно дозволяти використання інших засобів, таких як усиновлення дитини передбачуваною матір`ю.

49. Саме в інтересах дитини така ситуація невизначеності законних відносин з його або її передбачуваною матір`ю повинна бути настільки нетривалою, наскільки це можливо. Як було вказано раніше, якщо і до того часу, доки ці відносини не будуть визнані в національному законодавстві, дитина буде перебувати у вразливому становищі щодо декількох аспектів її права на повагу до приватного життя (дивіться пункт 40 вище).

50. Проте з цього неможливо зробити висновок, що держави-члени зобов`язані обирати реєстрацію відомостей зі свідоцтв про народження, законно виданих за кордоном.

51. Суд зазначає, що в Європі не існує консенсусу з цього питання: якщо встановлення або визнання законних відносин між дитиною та передбачуваним батьком є можливим, процедура відрізняється від однієї держави до іншої (дивіться пункт 24 вище). Суд також зазначає, що ідентичність особи розглядається менш безпосередньо, якщо цим питанням не є сам принцип встановлення або визнання його походження, а скоріше засіб, який повинен бути здійснений для досягнення цієї мети. Відповідно, Суд вважає, що вибір засобів, за допомогою яких можливо отримати дозвіл на визнання законних відносини між дитиною і передбачуваними батьками, знаходиться в межах розсуду держав.

52. На додаток до цього висновку щодо меж розсуду Суд вважає, що стаття 8 Конвенції не накладає на державу загальне зобов`язання визнавати ab initio відносини батьки-дитина між дитиною та передбачуваною матір`ю. Найкращі інтереси дитини - які перш за все повинні бути оцінені in concreto, а не in abstracto - вимагають, щоб визнання цих відносин, законно встановлених за кордоном, було можливим не пізніше ніж тоді, коли вона стануть практичною реальністю. В принципі не Суд, а в першу чергу національні органи влади повинні оцінити, чи і коли за особливих обставин справи ці відносини стали практичною реальністю.

53. Найкращі інтереси дитини, з таким тлумаченням, не можуть означати, що визнання законних відносини батьки-дитина між дитиною і передбачуваною матір`ю, необхідне для того, щоб забезпечити право дитини на повагу до приватного життя в значенні статті 8 Конвенції передбачає зобов`язання держав реєструвати відомості зі свідоцтва про народження, виданого за кордоном, в частині, в якій передбачувана мати зазначається як законна мати. Залежно від обставин кожної справи інші засоби можуть також належним чином слугувати цим найкращим інтересам, в тому числі усиновлення, яке, з урахуванням визнання цих відносин, створює подібні наслідки реєстрації відомостей зі свідоцтва про народження, виданого за кордоном.

54. Важливим є те, що не пізніше ніж тоді, коли, згідно з оцінюванням обставин кожної справи відносини між дитиною та передбачуваною матір`ю стають практичною реальністю (дивіться пункт 52 вище), повинен існувати ефективний механізм, який дозволяє визнання цих відносин. Усиновлення може задовольнити цю вимогу у тому випадку якщо умови, що керують ним, є відповідними та процедура дозволяє швидко приймати рішення для того, щоб дитина протягом тривалого часу не залишалася в ситуації правової невизначеності щодо відповідних відносин. Очевидно, ці умови повинні містити оцінювання судами найкращих інтересів дитини в світлі обставин справи.

55. Як підсумок, з урахуванням меж розсуду, доступних для держав щодо вибору засобів, альтернатив реєстрації, зокрема, усиновлення передбачуваною матір`ю, можуть бути прийнятними, оскільки процедура, встановлена національним законодавством, забезпечує їх швидке і ефективне виконання відповідно до найкращих інтересів дитини.

56. Касаційний суд в своєму запиті для отримання консультативного висновку вказав, що законодавство Франції сприяло усиновленню дитини чоловіка/дружини (дивіться пункт 14 вище). Це може бути повне усиновлення (adoption pleniere) або просте усиновлення (adoption simple). […]

58. З огляду на це Суд не повинен висловлювати думку в контексті свого консультативного висновку стосовно того, чи відповідає законодавство Франції про усиновлення критеріям, викладеним у пунктах 54-55 вище. Саме це питання повинні вирішувати національні суди (дивіться пункт 25 вище) з урахуванням вразливого становища відповідних дітей в той час, коли триває процес усиновлення.

На цих підставах Європейський суд з прав людини одноголосно прийняв наступний висновок: У ситуації, в якій, як і в контексті, викладеному в питаннях Касаційного суду, дитина народилася за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство і була зачата з використанням статевих клітин передбачуваного батька та стороннього донора, і в якій законні відносини батьки-дитина між передбачуваним батьком були визнані в національному законодавстві: 1. право дитини на повагу до приватного життя в значенні статті 8 Конвенції передбачає можливість визнання законних відносин батьки-дитина між передбачуваною матір`ю, яка зазначається як "законна мати" в свідоцтві про народження, офіційно виданому за кордоном; 2. право дитини на повагу до приватного життя в значенні статті 8 Конвенції не вимагає, щоб таке визнання прийняло форму внесення в реєстр народжень, шлюбів та смертей відомостей зі свідоцтва про народження, офіційно виданого за кордоном, інший засіб, наприклад, усиновлення дитини передбачуваною матір`ю може бути використане за умови, що процедура, передбачена національним законодавством, гарантує, що воно може бути здійснене швидко і ефективно відповідно до найкращих інтересів дитини.

Також суд враховує правові висновки ЄСПЛ, які були наведені в справі "Mennesson проти Франції" (65192/11) та у консультативному висновку «Про визнання в національному законодавстві законних відносин батьки-дитина між дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, і передбачуваною матір`ю» від 10.04.2019 року Великої Палати Європейського суду з прав людини, відповідно до яких ЄСПЛ звернув увагу на можливість застосування до спірних правовідносин іншої процедури визнання жінки матір`ю дитини, народженої шляхом сурогатного материнства, а саме шляхом усиновлення.

Факт родинних відносин між заявницею ОСОБА_8 та дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уже встановлений у передбаченому законом порядку та підтверджений актовим записом про народження і свідоцтвом про народження дитини, відповідно до яких заявниця зазначена матір`ю дитини. За таких обставин відсутні правові підстави для повторного встановлення цього факту в порядку окремого провадження.

Посилання заявниці на необхідність ухвалення рішення суду України для оформлення відповідних правовідносин на території Федеративної Республіки Німеччина не є достатньою підставою для задоволення заяви, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що уповноважені органи ФРН відмовили у визнанні вже зареєстрованого факту материнства чи вимагали саме рішення суду України про встановлення такого факту.

При цьому встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження не може підміняти передбачені законом механізми визнання або оформлення батьківсько-дитячих правовідносин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись ст. 3, 4, 76, 258-259, 263-265, 293, 315-316, 354-355 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова