Решение № 140444895, 06.10.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/15908/26

Провадження № 2/643/8668/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Семенової Я.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кашуби Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и в :

Стислий зміст позовних вимог та доводів позивача

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» в особі представника адвоката Усенка М.І. через підсистему «Електронний суд» звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №79067585 від 22.03.2025 в сумі 19 307,20 гривень. Також просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 гривень, та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 гривень.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивачем зазначено, що 22.03.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» був укладений кредитний договір №79067585, згідно з умовами якого відповідач отримав 4 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Зазначив, що відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Посилався, що ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму, але відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. Зазначив, що сума заборгованості відповідача становить 19 307,20 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4 000,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків 13 107,20 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 200,00 грн; прострочена заборгованість за штрафами 2 000,00 грн. Зауважив, що відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. №2561/24294314 від 22.05.2026.

Аргументи учасників справи

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався.

Рух справи

Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 31.07.2026 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання.

Участь у справі сторін та інших учасників справи

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, у прохальній частині позовної заяви просив про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс».

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету користувача в підсистемі «Електронний суд», про причини неявки суду не повідомив.

За правилами п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

За правилами п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Ураховуючи, що в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

22.03.2025 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» було укладено Договір про споживчий кредит №79067585 22.03.2025, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника. Типом кредиту є кредит (а.с. 6-16).

У п. 1.2 Договору сторони погодили, що сума (загальний розмір) кредиту становить 4 000,00 грн.

Кредит надається 2025 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів з 22.03.2025 (п. 1.3 Договору). Повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом та сплата комісії, має здійснюватися позичальником відповідно до Графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів): 17.03.2026 (п. 1.4 Договору).

Згідно з п. 1.5 Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 13 934,40 гривень в грошовому виразі та 2800.7 відсотків річних у процентному значенні. Тип процентної ставки за цим договором фіксована.

Денна процентна ставка становить 0,97%. Клієнт з урахуванням умов Програми лояльності, офіційні правила якої розміщені на офіційному сайті Товариства, вказаному в п. 1.12 цього Договору, отримує від Товариства знижку в розмірі 87.5% на платіж по нарахованим процентам в рамках окремих платіжних періодів, за умови сплати суми платежу в розмірі та в дату згідно з Графіком платежів. Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту в розмірі 5% від суми кредиту, що складає 200,00 грн (п.п. 1.5.1-1.5.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

У п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору сторони погодили, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування.

У п.п. 2.2.3 п. 2.3 Договору сторони погодили, що пільгова процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,8% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування Кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка. Стандартна процента ставка фіксована незмінна у розмірі 0,96% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду. Пільговий період: 14 календарний днів з 22.03.2025 по 05.04.2025; стандартний період: 346 календарних днів з 06.04.2025 по 17.03.2026.

Відповідно до п.п. 2.4.1 Договору, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та у терміни, що встановлені у Графіку платежів, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 4.7 Договору, у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4 кредитного договору на 1 (один) календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санації (штраф), у розмірі 10% від суми отриманого кредиту (п. 1.2. Договору). У разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4. кредитного договору на 10 (десять) календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санації (штраф), у розмірі 40% від суми отриманого кредиту (п. 1.2 Договору).

У розділі 12 договору «Реквізити сторін» у графі «Позичальник» містяться особисті дані ОСОБА_1 , зокрема реквізити платіжної картки позичальника.

Указаний договір був підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором HVOHdjub (а.с. 16 зворот).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 22.03.2025 було підписано Додаток 1 до Договору про споживчий кредит, який містить Графік платежів за договором про споживчий кредит №79067585 від 22.03.2025 (а.с. 17-18).

Крім того, 22.03.2025 ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором К53m8yFX було підписано Паспорт споживчого кредиту продукту «79067585» (а.с. 18 зворот - 20).

05.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 підписали Угоду про внесення змін до Договору про споживчий кредит №79067585 від 22.03.2025 щодо продовження строку повернення кредиту, якою погодили строк повернення кредиту за договором №79067585 від 22.03.2025 31.03.2026, процентна ставка протягом строку продовження строку користування/повернення кредиту кредиту: пільгова процентна ставка 0,8% та нараховується з 05.04.2025 по 15.04.2025, стандартна (базова) процентна ставка становить 0,96% та нараховується з 16.04.2025 по 31.03.2026. До угоди додано Графік платежів (а.с. 20 зворот 22).

Угода підписана ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором ееUVZCba (а.с. 22).

Згідно з довідкою про ідентифікацію №24294314/І від 28.05.2026, виданою ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з яким укладено договір про споживчий кредит №79067585 від 22.03.2025 ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс». Акцепт (Договір) підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: HVOHdjub час відправки ідентифікатора позичальнику 22.03.2025 09:53:26, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_3 (а.с. 22 зворот).

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у сумі 4 000,00 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» №304803-1577754555-20042026 від 20.04.2026, згідно з яким було успішно виконано транзакцію №1577754555 в сумі 4 000,00 грн 22.03.2025 на картку № НОМЕР_4 (а.с. 23).

Позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №79067585 від 22.03.2025, з якого убачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 22.03.2025 становить 4 000,00 грн за тілом кредиту, 13 107,20 грн за процентами, 2 000,00 грн штраф, 200,00 грн - комісія. З 22.03.2025 по 05.04.2025 нарахування відсотків по кредиту здійснювалося в сумі 4,00 грн в день; з 06.04.2025 по 15.04.2025 в сумі 32,00 грн в день; з 16.04.2025 по 16.03.2026 в сумі 38,40 грн в день. З розрахунку убачається, що ОСОБА_1 частково погашав заборгованість за відсотками: 04.04.2025 в сумі 52,00 грн та 05.04.2025 в сумі 4,00 грн. 22.03.2025 ОСОБА_1 було нараховано комісію в сумі 200,00 грн, 17.04.2025 штраф за прострочку в сумі 400,00 грн; 26.04.2025 в сумі 1 600,00 грн (а.с. 23 зворот 26).

Позивачем надано копію претензії № 256124294314 від 22.05.2026, скерованої на адресу ОСОБА_1 , в якій повідомлено про необхідність виконати зобов`язання за кредитним договором №79067585 від 22.03.2025 в сумі 19 307,20 гривень (а.с. 26 зворот).

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Вимогами ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» унормовано, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Правилами ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

За змістом ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, 22.03.2025 ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №79067585 в електронній формі, шляхом накладення електронного підпису, відтвореного за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора HVOHdjub.

У вказаному Договорі сторонами були погоджені всі істотні умови договору. Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 4 000,00 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується матеріалами справи.

У постанові від 06 травня 2020 року, прийнятій у справі №372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться,

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України визначає.

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Як убачається з наданого суду розрахунку заборгованості, складеного позивачем, сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 16.03.2026 становить 4 000,00 грн за тілом кредиту, 13 107,20 грн за процентами.

Суд, перевіривши розрахунок заборгованості відповідача, складений позивачем, приймає його та погоджується з ним, позаяк проценти нараховувалися в межах визначеного договором строку, за визначеними у договорі пільговою та стандартною процентними ставками.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, унаслідок чого у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 4000,00 грн та за процентами у сумі 13 107,20 грн.

У свою чергу, з приводу нарахування ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» до сплати ОСОБА_1 комісії за надання кредиту в сумі 200,00 гривень (п.п. 1.5.3 Договору №79067585), то суд зважає на таке.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31.07.2025, прийнятій у справі №199/441/21, провадження №61-9002св23, положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.

Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи наведене, умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання та обслуговування кредиту, є нікчемними.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.

Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене вище, положення Договору №79067585 від 22.03.2025 про сплату позичальником на користь банку комісії за надання кредиту (підпункт 1.5.3 Договору) суперечать положенням ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено плату за послуги ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс», які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п.п. 1.5.3 Договору №79067585 від 22.03.2025 умови щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту в сумі 200,00 гривень, є нікчемними.

За таких обставин, ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту на загальну суму 200,00 гривень, а відтак, позовні вимоги ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 200,00 грн є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

Водночас, що стосується нарахованого позивачем відповідачу штрафу в сумі 2 000,00 грн, суд зазначає таке.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 183/7850/22 від 31 січня 2024 року зазначено, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);

на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, суд доходить висновку, що нарахування позивачем ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» відповідачу штрафу за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 2 000,00 грн слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача - на 88,60% , з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2 358,88 гривень (17 107,20 гривень (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 19 307,20 гривень (загальна сума позовних вимог) = 88,60% х 2662,40 гривень (сума сплаченого судового збору).

Крім зазначеного, у пред`явленому позові позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 гривень.

Так, судом встановлено, що між позивачем ТОВ «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката, керуючого партнера Усенка М.І. 02 липня 2025 року було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №0207 (а.с. 29 зворот).

Відповідно до Акту №2563 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 28.05.2026, сторони підтвердили факт надання Адвокатським об`єднанням «Апологет» та прийняття ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» послуг відповідно до положень укладеного ними Договору про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02 липня 2025 року: боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , кредитний договір: №79067585 від 22.03.2025, сума наданих послуг відповідно до Договору складає: 8000,00 грн. У п. 6 Акту зазначено, що ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» зобов`язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок АО «Апологет» протягом 1 року з моменту підписання Акту (а.с. 30 зворот).

Адвокатським об`єднанням «Апологет» складено детальний опис наданих послуг до Акту №2563 від 28.05.2026 за Договором про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02 липня 2025 року (а.с. 31).

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Водночас суд зважає на те, що правилами ч. 2 ст. 141 ЦПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 88,60% від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 088,00 гривень (8 000 х 88,60% : 100% = 7 088,00).

Водночас, суд ураховує, що складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, справа розглядається у спрощеному позовному провадженні, представник позивача у судове засідання не з`явився, тобто, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання позовної заяви.

Ураховуючи предмет та ціну позову, розмір задоволених позовних вимог, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з 7 088,00 грн до 3 000,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за кредитним договором №79067585 від 22.03.2025 в сумі 17 107 (сімнадцять тисяч сто сім) гривень 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 358 (дві тисячі триста п`ятдесят вісім) гривень 88 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс», код ЄДРПОУ: 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя : Я.Ю. Семенова