Решение № 140356308, 06.10.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокусправа № 580/9819/26м. ЧеркасиЧеркаський окружний адміністративний суд у складі судді Тихонова І.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2026 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, прийняте 02.09.2026 за заявою ОСОБА_1 № 3243 від 25.08.2026 та ідентифіковане у листі ГУ ПФУ в Черкаській області від 03.09.2026 № 2300-0210-8/66521 як рішення № 231050006110, про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, врахувавши, зокрема, періоди 26.04.1986 18.07.1987 та 01.05.1991 01.10.1991 як періоди постійного проживання ОСОБА_1 у с. Багачівка Звенигородського району Черкаської області - зоні посиленого радіоекологічного контролю, призначити йому з 25.08.2026 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII;

у разі скасування оскаржуваної відмови та незадоволення вимоги, зазначеної у пункті 5, через недостатність установлених обставин для прямого призначення пенсії - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3243 від 25.08.2026 з урахуванням правової оцінки суду, зокрема висновків щодо доведених періодів проживання, належності поданих документів та способу обчислення зниження пенсійного віку.

Позов обґрунтований тим, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_1 , яке не анульовано та чинність якого відповідачем не оспорюється.

Села Багачівка та Михайлівка Звенигородського району Черкаської області були віднесені до зони посиленого радіоекологічного контролю відповідно до Переліку населених пунктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

20 березня 2026 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

За результатами наступного звернення рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05 червня 2026 року № 231050006110 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з визначенням періоду проживання у зоні станом на 01 січня 1993 року тривалістю 3 роки 10 місяців 29 днів.

Після цього позивачем було отримано доступ до погосподарських книг села Багачівка, у зв`язку з чим Багачівським старостинським округом 19 червня 2026 року надано відповідь № 145, якою визнано помилковість дати повернення позивача до села, зазначеної у попередній довідці від 11 листопада 2025 року № 247.

19 червня 2026 року видано уточнену довідку № 145, відповідно до якої ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав у селі Багачівка у періоди: 26 квітня 1986 року 19 грудня 1987 року; 05 листопада 1989 року 10 жовтня 1990 року; 01 травня 1991 року 23 серпня 1996 року.

25 серпня 2026 року позивач звернувся із заявою № 3243 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 03 вересня 2026 року № 2300-0210-8/66521 позивачу повідомлено про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02 вересня 2026 року № 231050006110, яким відмовлено у призначенні пенсії.

Зі змісту зазначеного листа вбачається, що відповідач визнав страховий стаж позивача тривалістю 39 років 8 місяців 22 дні, а також загальний період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю 25 років 10 місяців.

Разом з тим, станом на 01 січня 1993 року відповідач визначив період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю тривалістю 3 роки 9 місяців 29 днів.

Підставою неврахування періоду з 01 травня 1991 року по 01 жовтня 1991 року відповідач зазначив те, що відповідно до трудової книжки позивач у період з 10 жовтня 1990 року по 02 жовтня 1991 року працював у місті Сміла, яке не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 17.09.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.10.2026 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що заява позивача від 25.08.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності.

За результатами розгляду 02.09.2026 прийнято рішення №231050006110 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості проживання та/або роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.

Відповідач зазначив, що на момент звернення позивач мав 57 років та страховий стаж 39 років 08 місяців 22 дні. При цьому документами підтверджено проживання у відповідній зоні загальною тривалістю 25 років 10 місяців, однак станом на 01.01.1993 лише 03 роки 09 місяців 29 днів, що є меншим за встановлені пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII чотири роки.

Період з 01.05.1991 по 01.10.1991 відповідачем не зараховано до відповідного пільгового періоду, оскільки згідно із записами трудової книжки позивач у цей час працював у місті Сміла, яке, за даними відповідача, не належить до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідач вказав, що право на зниження пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII залежить від підтвердження передбачених законом факту та тривалості постійного проживання або роботи у відповідній зоні. На підтвердження своєї позиції послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №572/456/17 та від 19.09.2024 у справі №460/23707/22.

Щодо вимоги про зобов`язання призначити пенсію відповідач зазначив, що відповідно до статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення та виплата пенсій належать до компетенції органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим суд не може підміняти відповідний орган при вирішенні питань, віднесених законом до його компетенції.

Крім того, відповідач заперечив проти стягнення судових витрат, посилаючись на цільове призначення коштів Пенсійного фонду України.

На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

02.10.2026 представником позивача відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідачем у відзиві підтверджено факт звернення позивача 25.08.2026 із заявою про призначення пенсії, прийняття 02.09.2026 рішення № 231050006110 про відмову у її призначенні, вік позивача 57 років, страховий стаж 39 років 8 місяців 22 дні, а також врахування періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 тривалістю 3 роки 9 місяців 29 днів.

Зазначив, що неврахування відповідачем періоду з 01.05.1991 по 01.10.1991 обґрунтовано лише посиланням на роботу позивача у м. Сміла, однак сам факт роботи в іншому населеному пункті не спростовує постійного проживання позивача у с. Багачівка. На підтвердження проживання позивач посилається на уточнену довідку органу місцевого самоврядування від 19.06.2026 № 145, відомості погосподарських книг, акт депутата, паспортні дані та інші документи, які, на його думку, підлягають оцінці у сукупності.

Представник позивача також зазначив, що надані докази підтверджують повернення позивача до с. Багачівка, його проживання за відповідною адресою та доїзд до місця роботи у м. Сміла, а тому підстав для автоматичного виключення спірного періоду з часу проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю не було.

Посилаючись на положення статей 78, 90 КАС України та практику Верховного Суду, представник позивача наголосив на необхідності оцінки доказів у їх сукупності та зазначив, що наявність роботи поза межами відповідної зони сама по собі не свідчить про припинення постійного проживання у населеному пункті, розташованому в такій зоні.

Крім того, представник позивача вказав, що з урахуванням спірного періоду загальна тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 перевищує чотири роки, що, на його думку, є достатнім для набуття права на зниження пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України № 796-XII. Зазначив, що позивач на час звернення вже досяг необхідного віку та має страховий стаж, визнаний відповідачем, понад 39 років.

Також представник позивача заперечив проти доводів відповідача про передчасність вимоги щодо зниження пенсійного віку на п`ять років, посилаючись на те, що позивач уже досяг віку, необхідного для призначення пенсії, а встановлення факту чотирирічного проживання у відповідній зоні безпосередньо впливає на наявність у нього права на пенсію.

У зв`язку з наведеним представник позивача просив врахувати подані докази у їх сукупності, встановити факт постійного проживання позивача у с. Багачівка у спірні періоди та задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_1 .

25 серпня 2026 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою № 3243 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII.

За результатами розгляду заяви 02 вересня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 231050006110 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Як убачається зі змісту зазначеного рішення та матеріалів справи, на час звернення позивач мав 57 років та страховий стаж тривалістю 39 років 8 місяців 22 дні.

Відповідачем також визначено, що загальна тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю становить 25 років 10 місяців. При цьому станом на 01 січня 1993 року до відповідного періоду зараховано 3 роки 9 місяців 29 днів.

Підставою для неврахування періоду з 01 травня 1991 року по 01 жовтня 1991 року зазначено те, що згідно із записами трудової книжки позивач у період з 10 жовтня 1990 року по 02 жовтня 1991 року працював у місті Сміла Черкаської області, яке не віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

З матеріалів справи встановлено, що 19 червня 2026 року Багачівським старостинським округом видано уточнену довідку № 145, відповідно до якої позивач був зареєстрований та проживав у селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області, зокрема, у період з 01 травня 1991 року по 23 серпня 1996 року.

Зазначена довідка складена на підставі відомостей погосподарських книг та інших документів щодо проживання позивача за відповідною адресою.

Також матеріалами справи підтверджується наявність погосподарської книги села Багачівка, відомостей особового рахунку, акта депутата від 19 червня 2026 року, паспортних даних та інших документів, на які позивач посилається як на докази його проживання у селі Багачівка у спірний період.

Крім того, у матеріалах справи міститься архівний витяг від 29 червня 2026 року № 99/06-03 із протоколу № 163 від 29 березня 1993 року, у якому містяться відомості щодо проживання позивача у селі Багачівка.

Згідно із записами трудової книжки позивача, останній у період з 10 жовтня 1990 року по 02 жовтня 1991 року працював у місті Сміла Черкаської області.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність різних за своїм змістом документів щодо місця проживання позивача та його трудової діяльності у відповідний період, а також те, що при розгляді заяви від 25 серпня 2026 року відповідач врахував частину періодів проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю, однак не врахував період з 01 травня 1991 року по 01 жовтня 1991 року.

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність неврахування відповідачем зазначеного періоду до часу проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю та, відповідно, правомірність рішення від 02 вересня 2026 року № 231050006110 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, мають право на зменшення пенсійного віку на два роки та додатково на один рік за кожні три роки проживання або роботи, але не більше п`яти років.

Приміткою до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідних зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи у цей період.

Отже, для виникнення у позивача права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII необхідно встановити: належність позивача до відповідної категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи; факт постійного проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю; проживання або роботу в цій зоні не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року; наявність необхідного страхового стажу; досягнення віку, визначеного з урахуванням відповідного зниження пенсійного віку.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23 звернув увагу на необхідність доведення факту проживання або роботи у відповідній зоні протягом встановленого статтею 55 Закону № 796-XII строку. У цій справі касаційний суд погодився з відмовою у позові саме з огляду на недоведеність необхідного періоду проживання. Отже, правовим критерієм є не сама наявність посвідчення, а підтвердження передбачених законом юридичних фактів.

Разом з тим, наведений висновок не означає, що факт проживання може підтверджуватися виключно одним видом документа.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, право на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілих від Чорнобильської катастрофи підтверджується, зокрема, документами про періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, виданими відповідними органами, а також посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Такий підхід застосовується і в актуальній судовій практиці 2026 року.

Судом встановлено, що позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_1 . Доказів анулювання або визнання недійсним зазначеного посвідчення суду не надано.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідки про період проживання або роботи на відповідних територіях, які видаються органами місцевого самоврядування.

У цій справі таким документом є уточнена довідка Багачівського старостинського округу від 19 червня 2026 року № 145.

Судом встановлено, що зазначена довідка видана після перевірки первинних документів, зокрема погосподарських книг, акта депутата та паспорта позивача, та містить конкретні періоди його реєстрації і проживання у селі Багачівка.

При цьому попередню довідку від 11 листопада 2025 року № 247 орган місцевого самоврядування фактично уточнив, письмово пояснивши походження помилкової дати 02 жовтня 1991 року. Зокрема, у відповіді від 19 червня 2026 року № 145 зазначено, що у погосподарській книзі за 1991 1995 роки точної дати повернення не містилося, а дата 02 жовтня 1991 року була помилково перенесена з трудової книжки як дата закінчення роботи у місті Сміла та неправильно ототожнена з датою повернення за місцем проживання.

Отже, уточнена довідка № 145 не є довільно складеним новим документом, а є результатом перевірки первинних облікових матеріалів та виправлення раніше допущеної методичної помилки.

Щодо періоду 01 травня 1991 року 01 жовтня 1991 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не врахувано цей період виключно з тієї підстави, що позивач згідно з трудовою книжкою працював у місті Сміла з 10 жовтня 1990 року по 02 жовтня 1991 року. Такий висновок суд вважає передчасним та не обґрунтованим.

Трудова книжка підтверджує факт трудових відносин позивача з роботодавцем у місті Сміла, однак сама по собі не є документом, який встановлює місце його постійного проживання.

Верховний Суд у постанові від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23 розглядав аналогічну за правовою природою ситуацію та зазначив, що відомості трудової книжки не можуть автоматично спростовувати факт постійного проживання на відповідній території, підтверджений документом органу місцевого самоврядування. У цій же постанові Верховний Суд прямо вказав, що робота в іншому населеному пункті сама по собі не виключає постійного проживання особи у зоні радіоактивного забруднення.

У цій справі на підтвердження проживання позивача в селі Багачівка у спірний період подано не лише уточнену довідку № 145, а й погосподарську книгу № 7 за 1991 1995 роки, особовий рахунок № 317, акт депутата Звенигородської міської ради від 19 червня 2026 року, складений за результатами опитування чотирьох мешканців села Багачівка, а також технічний паспорт на мотоцикл, у якому зазначено адресу позивача в селі Багачівка.

Зміст акта депутата узгоджується з іншими доказами та містить відомості про те, що з 01 травня 1991 року позивач повернувся до будинку АДРЕСА_1 , постійно там проживав, а до роботи у місті Сміла та назад їздив власним мотоциклом.

Суд бере до уваги, що технічний паспорт мотоцикла сам по собі не підтверджує факту регулярних поїздок, однак у сукупності з показаннями осіб, опитаних при складанні акта, та іншими документами підтверджує об`єктивну можливість такого способу пересування.

Таким чином, сам факт роботи позивача у місті Сміла не свідчить про його постійне проживання у цьому місті та не спростовує документально підтвердженого проживання у селі Багачівка.

Відповідачем не надано доказів того, що у період з 01 травня 1991 року по 01 жовтня 1991 року позивач фактично проживав у місті Сміла, був зареєстрований там, мав житло або іншим чином здійснював постійне проживання за місцем роботи.

Отже, висновок відповідача про неврахування цього періоду ґрунтується лише на припущенні про тотожність місця роботи та місця проживання.

Такий підхід не відповідає вимогам статті 2 КАС України щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо періоду 26 квітня 1986 року 18 липня 1987 року, суд зазначає наступне.

На підтвердження проживання позивача у селі Багачівка у зазначений період судом враховуються: уточнена довідка Багачівського старостинського округу від 19 червня 2026 року № 145; погосподарська книга № 4 за 1986 1990 роки, особовий рахунок № 343; довідка закладу освіти від 29 квітня 2026 року № 138 про непроживання позивача у гуртожитку; архівний витяг Архівного відділу Звенигородської районної військової адміністрації від 29 червня 2026 року № 99/06-03 з протоколу № 163 від 29 березня 1993 року; архівна довідка Трудового архіву Звенигородської міської ради від 07 травня 2026 року № 101 про роботу позивача у 1987 році в колгоспі ім. Пархоменка в селі Багачівка.

Особливе значення суд надає протоколу № 163 від 29 березня 1993 року, в якому щодо позивача міститься персональний запис про те, що він постійно, не менше чотирьох років, починаючи з 1986 року, проживає на території зони посиленого радіологічного контролю в селі Багачівка. У протоколі також зазначено категорію потерпілого та номер посвідчення.

Цей документ складено безпосередньо у 1993 році, тобто у період, який є юридично значущим для застосування статті 55 Закону № 796-XII, та задовго до виникнення спору щодо призначення пенсії.

Суд враховує також, що факт навчання позивача у Козацькому СПТУ № 37 не є сам по собі доказом його постійного проживання за місцем навчання. Довідка від 29 квітня 2026 року № 138 підтверджує, що у гуртожитку навчального закладу позивач не проживав.

Водночас погосподарська книга відображає перебування позивача у складі домогосподарства в селі Багачівка, а архівна довідка № 101 підтверджує його трудову діяльність у цьому ж населеному пункті в 1987 році.

Оцінюючи наведені докази у сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд доходить висновку, що вони є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою та достатні для висновку про постійне проживання позивача у селі Багачівка в зазначений період.

Щодо виконання чотирирічної умови, суд зазначає наступне.

Відповідач визначив період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року тривалістю 3 роки 9 місяців 29 днів.

При цьому відповідач не врахував періоди, щодо яких суд дійшов висновку про їх документальне підтвердження, а саме 26 квітня 1986 року 18 липня 1987 року та 01 травня 1991 року 01 жовтня 1991 року.

При обчисленні тривалості підтверджених періодів проживання із застосуванням пізнішої з наявних дат повернення після проходження військової служби та неврахуванням днів вибуття загальна тривалість таких періодів перевищує чотири роки.

Отже, необхідна умовами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII тривалість проживання станом на 01 січня 1993 року позивачем виконана.

Посилання відповідача на те, що попереднім рішенням було визначено інший період проживання, не має преюдиційного значення для цього спору, оскільки позивач після попереднього розгляду подав нові документи, зокрема уточнену довідку № 145 та документи, отримані в результаті перевірки первинних джерел.

Крім того, саме відповідач у рішенні від 02 вересня 2026 року зазначив новий результат розрахунку 3 роки 9 місяців 29 днів, однак не навів належного та зрозумілого покрокового обґрунтування зміни попереднього показника 3 роки 10 місяців 29 днів.

Наведене додатково свідчить про недостатню обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Щодо права на зниження пенсійного віку на п`ять років, суд зазначає наступне.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що вимога про зменшення пенсійного віку на п`ять років є передчасною.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII максимальне зниження пенсійного віку для осіб, які постійно проживали або працювали у зоні посиленого радіологічного контролю та виконали встановлену законом чотирирічну умову, становить п`ять років.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22 роз`яснив, що максимальна величина зниження пенсійного віку може бути досягнута залежно від загальної тривалості проживання або роботи у відповідній зоні, незалежно від застосування початкової величини зниження. У цій справі Верховний Суд також прямо визнав неправомірним врахування органом ПФУ роботи в іншому населеному пункті як обставини, що автоматично спростовує проживання особи в зоні, та безпосередньо зобов`язав Пенсійний фонд призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку.

У цій справі відповідач сам визнав загальну тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю 25 років 10 місяців.

Таким чином, за умови встановлення необхідного чотирирічного періоду проживання станом на 01 січня 1993 року загальна тривалість проживання позивача у відповідній зоні є достатньою для застосування передбаченої законом максимальної межі зниження пенсійного віку п`яти років.

При цьому суд зазначає, що посвідчення потерпілого категорії 4 саме по собі не є безумовною підставою для призначення пенсії. Право позивача встановлюється не лише на підставі посвідчення, а на підставі сукупності доказів, які підтверджують юридично значущі обставини, передбачені статтею 55 Закону № 796-XII.

Щодо страхового стажу та віку, суд зазначає наступне.

Відповідач визнав страховий стаж позивача у розмірі 39 років 8 місяців 22 дні та зазначив, що всі подані періоди страхового стажу зараховані.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV у 2026 році право на пенсію за віком після досягнення 60 років виникає за наявності не менше 33 років страхового стажу.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 25 серпня 2026 року досяг 57 років. За умови встановлення права на передбачене статтею 55 Закону № 796-XII п`ятирічне зниження пенсійного віку його пенсійний вік становить 55 років.

Таким чином, за віком та страховим стажем позивач відповідає умовам призначення пенсії за віком; спірним є лише наявність передбачених статтею 55 Закону № 796-XII підстав для зниження пенсійного віку.

Тому твердження відповідача про те, що право позивача на пенсію виникає лише 10 червня 2029 року, є наслідком неврахування права на зниження пенсійного віку та не може бути самостійною підставою для відмови.

Суд встановив, що рішення за заявою позивача № 3243 від 25 серпня 2026 року прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається відповідний структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

У постанові від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23 Верховний Суд прямо зазначив, що дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який безпосередньо прийняв рішення за заявою особи.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є належним відповідачем у цій справі.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що питання призначення пенсії належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не вправі зобов`язати відповідача призначити пенсію.

Належність відповідних повноважень до компетенції Пенсійного фонду не виключає повноважень суду щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушеного права. У разі встановлення протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та наявності у позивача всіх передбачених законом умов для призначення пенсії суд вправі зобов`язати такий орган вчинити відповідні дії.

У цій справі судом встановлено наявність у позивача необхідного страхового стажу, віку, статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а також передбаченого статтею 55 Закону № 796-XII періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю та підстав для зниження пенсійного віку на п`ять років.

Отже, після встановлення зазначених обставин вирішення питання про право позивача на призначення пенсії не передбачає здійснення відповідачем дискреційного розсуду, а тому належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, якщо звернення відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Оскільки позивач звернувся із заявою 25 серпня 2026 року та на цю дату, з урахуванням передбаченого статтею 55 Закону № 796-XII зниження пенсійного віку на п`ять років, досяг необхідного пенсійного віку, пенсія підлягає призначенню з дня звернення, тобто з 25 серпня 2026 року.

Таким чином, судом встановлено, що позивач має передбачені законом умови для призначення пенсії за віком із застосуванням п`ятирічного зниження пенсійного віку, зокрема необхідний страховий стаж, статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та достатню тривалість проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач не надав належної оцінки доказам, що підтверджують проживання позивача у спірний період, а посилання на його роботу в м. Сміла саме по собі не спростовує факту постійного проживання у с. Багачівка.

За встановлених обставин рішення відповідача від 02 вересня 2026 року № 231050006110 не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню.

Оскільки судом встановлено наявність у позивача права на пенсію та відсутність необхідності у додатковому розсуді відповідача, належним способом захисту є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком із застосуванням п`ятирічного зниження пенсійного віку з 25 серпня 2026 року.

Підстав для зобов`язання відповідача повторно розглядати заяву суд не вбачає.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України у разі задоволення позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, понесені нею та документально підтверджені судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Оскільки позов підлягає задоволенню, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72 77, 90, 139, 241 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02 вересня 2026 року № 231050006110 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із застосуванням положень пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 25 серпня 2026 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на п`ять років відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням установлених судом періодів постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю з 26 квітня 1986 року по 18 липня 1987 року та з 01 травня 1991 року по 01 жовтня 1991 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги якщо рішення не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення в повному обсязі після проголошення вступної та резолютивної частин з дня складення рішення в повному обсязі.

СуддяІлля ТИХОНОВ