Решение № 140353065, 06.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/40804/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 08.12.2025 позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 16.09.2007 року по 06.12.2007 року на день його увільнення з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України - 06.12.2007 року;

2. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 23.10.2025 року дату фактичної часткової сплати боргу, про що зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

3. Стягнути з МВС України розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 23.10.2025 року дату фактичної часткової сплати боргу;

4. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті розміру грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу, про що зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

5. Стягнути з МВС України розмір грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу;

6. Стягнути з МВС України три проценти річних від простроченої суми основного боргу не сплаченої суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року день звільнення з ОВС МВС України за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

8. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виготовити оновлене подання для перерахунку пенсії підполковнику міліції ОСОБА_1 з 06.12.2007 року, дня звільнення з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням сплати боргу грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року та розміру вислуги років, станом на 05.12.2007 року: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дні, визначеної у наказі МВС України №287 о/с від 21.03.2024 року яке, в подальшому, направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для перерахунку з 06.12.2007 року пенсії ОСОБА_1 .

Ухвалою судді від 12.12.2025 постановлено залишити позовну заяву без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви з вимогами викладеними у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України.

12.12.2025 від позивача надійшла заява (вх. №131537/25) про приєднання до матеріалів справи позовної заяви в новій редакції.

Суд зазначає, що в ухвалі суду від 12.12.2025 судом зазначено, що «позивач просить визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України; визнати протиправною відмови Міністерства внутрішніх справ України, однак в порушення вимог ч. 1 ст. 5 КАС України позивачем не визначено способу захисту шляхом визначення зобов`язальної частини».

Дослідивши позовну заяву в новій редакції суд констатує, що позивачем не вчинено належних дій для усунення недоліків позовної заяви, які зазначені в ухвалі від 12.12.2025.

Ухвалою судді від 16.12.2025 постановлено продовжити на 5 днів строк для усунення недоліків.

23.12.2025 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/135305/25) про приєднання позовної заяви в новій редакції, в якій позовні вимоги викладені наступним чином:

1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України у сплаті підполковнику міліції ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 05.12.2007 року не в день звільнення з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України 06.12.2007 року, як того вимагає Закон, а тільки 01.05.2024 року у сумі 1 990 гривень 51 копійка, згідно з платіжною інструкцією №815 від 01.05.2024 року;

Визнати протиправною дією Міністерства внутрішніх справ України утримання податків та зборів, всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1170 від 22 грудня 2010 року зі сплаченої 01.05.2024 року суми грошового забезпечення на день звільнення 06.12.2007 року з ОВС МВС України ОСОБА_1 за період з 10.06.2007 року по 05.12.2007 року у сумі 1 990 гривень 51 копійка та зі сплаченої 23.10.2025 року суми грошового забезпечення на день звільнення 06.12.2007 року за період з 10.06.2007 року по 16.09.2007 року у сумі 2261.95 грн., адже, відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, зокрема, не є базою нарахування єдиного внеску відшкодування, які нараховані працівникам за час затримки розрахунку під час звільнення;

2. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року на день його увільнення з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України 06.12.2007 року, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, з урахуванням раніше сплачених сум;

3. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 23.10.2025 року дату фактичної часткової сплати боргу, про яку зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

4. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 18 липня 2022 року - без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки, попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 6 місяців, відлік яких, починається з дня набрання чинності Законом №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;

5. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті розміру грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу, про яку зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

6. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити розмір грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу;

7. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити три проценти річних від простроченої суми основного боргу не сплаченої суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року день звільнення з ОВС МВС України за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

8. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виготовити оновлене подання для перерахунку пенсії підполковнику міліції ОСОБА_1 з 06.12.2007 року, до дня звільнення з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням сплати боргу грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року та розміру вислуги років, станом на 05.12.2007 року: у календарному обчисленні 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні 29 років 8 місяців 23 дні, визначеної у наказі МВС України №287 о/с від 21.03.2024 року яке, в подальшому, направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для перерахунку з 06.12.2007 року пенсії ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що МВС України, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, сплатило грошове забезпечення за період з 10.06.2007 року по 05.12.2007 року не в день звільнення ОСОБА_1 з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України - 06.12.2007 року, як того вимагає Закон, а тільки 01.05.2024 року у сумі 1990 гривень 51 копійка, згідно з платіжною інструкцією №815 від 01.05.2024 року, з якої, всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1170 від 22 грудня 2010 року, утримало податки та збори.

Вважаючи такі, дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 25.12.2025 постановлено позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві без розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 постановлено апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити; ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року скасувати; справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Матеріали адміністративної справи №420/40804/25 надійшли до Одеського окружного адміністративного суду 02.03.2026 за вх. №21964/26.

Ухвалою судді від 04.03.2026 постановлено позовну заяву в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України у сплаті підполковнику міліції ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 05.12.2007 року не в день звільнення з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України 06.12.2007 року, як того вимагає Закон, а тільки 01.05.2024 року у сумі 1 990 гривень 51 копійка, згідно з платіжною інструкцією №815 від 01.05.2024 року;

- визнання протиправною дією Міністерства внутрішніх справ України утримання податків та зборів, всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1170 від 22 грудня 2010 року зі сплаченої 01.05.2024 року суми грошового забезпечення на день звільнення 06.12.2007 року з ОВС МВС України ОСОБА_1 за період з 10.06.2007 року по 05.12.2007 року у сумі 1 990 гривень 51 копійка та зі сплаченої 23.10.2025 року суми грошового забезпечення на день звільнення 06.12.2007 року за період з 10.06.2007 року по 16.09.2007 року у сумі 2261.95 грн., адже, відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, зокрема, не є базою нарахування єдиного внеску відшкодування, які нараховані працівникам за час затримки розрахунку під час звільнення;

- зобов`язання МВС України розрахувати та сплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року на день його увільнення з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України 06.12.2007 року, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, з урахуванням раніше сплачених сум повернути позивачу.

Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 з позовними вимогами:

1. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 23.10.2025 року дату фактичної часткової сплати боргу, про яку зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

2. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і сплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 10.06.2007 року по 18 липня 2022 року - без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки, попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 6 місяців, відлік яких, починається з дня набрання чинності Законом №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;

3. Визнати протиправною дією відмову Міністерства внутрішніх справ України у розрахунку та виплаті розміру грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу, про яку зазначено у листі МВС України №20401/01/12-2025 від 06.06.2025 року;

4. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити розмір грошової компенсації втрати доходу, у зв`язку з не виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 23.10.2025 року день фактичної часткової сплати боргу;

5. Зобов`язати МВС України розрахувати та сплатити три проценти річних від простроченої суми основного боргу не сплаченої суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року день звільнення з ОВС МВС України за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

6. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виготовити оновлене подання для перерахунку пенсії підполковнику міліції ОСОБА_1 з 06.12.2007 року, до дня звільнення з ОВС МВС України з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням сплати боргу грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 06.12.2007 року та розміру вислуги років, станом на 05.12.2007 року: у календарному обчисленні 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні 29 років 8 місяців 23 дні, визначеної у наказі МВС України №287 о/с від 21.03.2024 року яке, в подальшому, направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для перерахунку з 06.12.2007 року пенсії ОСОБА_1 .

Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

10.03.2026 від представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України надійшла заява (вх. №ЕС/26045/26) про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.03.2026 постановлено заяву представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України (вх. №40804/26 від 10.03.2026) про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження повернути заявнику без розгляду.

18.03.2026 від представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України надійшла заява (вх. №ЕС/29677/26) про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.03.2026 постановлено відмовити у задоволенні заяви представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України (вх. №ЕС/29677/26 від 18.03.2026) про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

20.03.2026 від представника відповідача МВС України надійшов відзив (вх. ЕС/30954/26) з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог.

У вказаному відзиві вказали, що в порушення вимог статті 77 КАС України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що він перебував із Міністерством внутрішніх справ України у безпосередніх трудових (службових) відносинах, отже МВС не було роботодавцем ОСОБА_1 , як наслідок норми статей 47, 116 та 117 КЗпП, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, та положення Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на які посилається позивач в якості обґрунтування позову, на МВС не розповсюджуються.

МВС є неналежним відповідачем у справі, оскільки роботодавцем позивача було Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268), про що свідчать рішення судів у справах № 22-а-6964/08; № 2а-5830/10/1570; № 2а-5831/10/1570; № 2а/1570/8165/2011 та листи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 11.11.2009 (вих. № 14/1-Я-364) та від 05.04.2011 (вих. № 14/1-Я-67). При цьому відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридична особа публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 08592268) припинена 29.07.2024 (номер запису 1005561110015034669). Правонаступником прав та обов`язків ліквідованого ГУ МВС України в Одеській області (зокрема щодо зобов`язання ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні), ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740).

23.03.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕП/4703/26) про відмову у задоволенні клопотання про вихід із спрощеного поновленого провадження.

27.03.2026 від позивача надійшла аналогічна за змістом заява (вх. №33965/26).

30.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №34414/26) в якому викладено заперечення доводів відповідача.

Ухвалою суду від 11.08.2026 постановлено витребувати від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України довідку із детальним розрахунком грошового забезпечення за два останніх місяця роботи перед звільненням, довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ).

18.08.2026 від представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України надійшла заява (вх. №ЕС/94564/26), в якому просить продовжити строк для надання суду витребуваної інформації, оскільки станом на 17.08.2026 витребувана судом інформація від Департаменту фінансово-облікової політики та бухгалтерського обліку, Галузевого державного архіву МВС та Національної поліції України до Департаменту юридичного забезпечення не надходила. Зазначені вище обставини унеможливлюють виконання ухвали суду від 11.08.2026 у встановлений судом строк з поважних причин.

21.08.2026 від представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України надійшла заява (вх. №ЕС/96093/26) про долучення листа Галузевого державного архіву МВС, наданою листом від 18.08.2026 №720/31/06-20, в якому зазначено, що до повноважень державних архівів, зокрема ГДА МВС, здійснення розрахунку середньомісячного та середньоденного розміру грошового забезпечення не належить.

Ухвалою суду від 01.09.2026 постановлено відмовити у задоволенні заяви представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України (вх. №ЕС/94564/26 від 18.08.2026) про продовження строку для подання доказів.

Ухвалою суду від 01.09.2026 постановлено витребувати від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України особову картку/довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2007 рік.

09.09.2026 від представника відповідача МВС України надійшло клопотання (вх. №ЕС/103646/26) про долучення до матеріалів справи лист МВС України від 08.09.2026.

21.09.2026 від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справи України надійшов лист (вх. №107737/26) про долучення довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 04.02.2021 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 квітня 2021 року за №463/36085. Внесення до архівної довідки інших відомостей не передбачено затвердженою формою.

25.09.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕП/15414/26) про прискорення розгляду.

28.09.2026 від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справи України надійшов лист (вх. №110644/26) про долучення архівної довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески за січень 2007 року та за період з квітня 2007 року по червень 2007 року.

28.09.2026 від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справи України надійшов лист (вх. №99318/26), в якому повідомлено, що в частині видачі ГДА МВС довідки із детальним розрахунком грошового забезпечення за два останні місяці роботи перед звільненням, довідки (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення не виявляється можливим.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Позивач перебував у трудових відносинах з Міністерством внутрішніх справ України (далі МВС України), починаючи з листопада 1987 року по жовтень 2002 року, та з грудня 2005 року по грудень 2007 року, що відповідачем за час розгляду справи не заперечувалось та підтверджено матеріалами справи.

З 01.12.2005 ОСОБА_1 було прийнято на службу органів внутрішніх справ і наказом МВС України № 413 о/с від 20.07.2006 було призначено на посаду начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального Управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.

16 серпня 2007 року ОСОБА_1 подав рапорт щодо звільнення з ОВС за скороченням штатів відповідно до п. 64 «г», у зв`язку з реформування Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, згідно наказу № 71 від 12.03.2007.

Наказом МВС України № 1237 від 21.09.2007 ОСОБА_1 звільнено згідно з п. 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом в органах внутрішніх справ України за віком, - який був оскаржений ОСОБА_1 в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду 21.07.2008 по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання нечинним та скасування наказу позовні вимоги задоволені частково: зобов`язано МВС України внести зміни в наказ №1237 від 21.09.2007 в частині спеціального звання ОСОБА_1 , зазначивши замість «майора міліції» - «підполковник міліції» та провести перерахунок загального та пільгового стажу служби; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі 22-а-6964/08 від 08.12.2008, вищевказану постанову скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволений частково: МВС України зобов`язано внести зміни в наказ від 21.09.2007 № 1237, виклавши його в іншій редакції: підполковника міліції ОСОБА_1 , увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки у перший робочий день після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності 06.12.2007 року». Зобов`язано МВС України розрахувати на день звільнення підполковника ОСОБА_1 вислугу років у календарному та пільговому обчисленні. В іншій частині позовних вимог відмолено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок з 13 серпня 2008 року та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29.09.2011 № 14/1029, з урахуванням процентної надбавки за вислугу років підполковника ОСОБА_1 , а саме: у календарному обчисленні 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні 29 років 8 місяців 23 дня.

Зазначеним судовим рішенням також, зокрема, встановлено, що вислуга років підполковника ОСОБА_1 станом на 05.12.2007 у календарному обчисленні складає 21 рік 4 місяці 29 днів, у пільговому 29 років 8 місяців 23 дні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 по справі № 420/11606/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо зазначення у листі № 57343/22-2021 від 15.12.2022 інформації про розмір вислуги років ОСОБА_1 на день звільнення з МВС України: «у календарному обчисленні - 18 років 11 місяців 28 днів; у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 00 днів та часу навчання в цивільному навчальному закладі 02 роки 06 місяці 00 днів, що підтверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2007 року №1237 o/c (зі змінами)».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 по справі № 420/11606/22, виправлено описку в тексті та резолютивній частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №420/11606/22, зазначивши вірну дату листа №57343/22-2021 « 15.12.2021 року», замість « 15.12.2022 року». В решті текст рішення суду від 28.02.2023 у справі №420/11606/22 - залишено без змін.

Дані обставини були встановленні рішенням суду від 13.11.2023 по справі №420/21122/23.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі №420/21122/23 було зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України внести зміни у наказ МВС України від 21.09.2007 №1237 «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 , виклавши пункт цього наказу щодо ОСОБА_1 в наступній редакції: «підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-926485), увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки у перший робочий день після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності 06.12.2007. Вислуга років, станом на 05.12.2007 року, складає: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дні. Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України здійснити розрахунок та сплату грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 ».

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі №420/21122/23, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, МВС України видано наказ №287 о/с від 21.03.2024 про внесення змін в наказ МВС від 21.09.2007 № 1237 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 , виклавши пункт цього наказу щодо ОСОБА_1 в редакції рішення суду:

«підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-926485), увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки в перший робочий день після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності 06.12.2007.

Вислуга років, станом на 05.12.2007, становить: у календарному обчисленні 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні 8 місяців 23 дні. 29 років

Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України здійснити розрахунок та сплату грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 ».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року №420/15649/24 зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 10.06.2007 по 16.09.2007 на день його увільнення з посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки 06.12.2007, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У вказаному рішення суд вказав, що «разом з тим, аналізуючи вищевказане, позивач у період з 10.06.2007 року по 16.09.2007 року перебував у розпорядження МВС України, при цьому, перебуваючи на лікарняному, що підтверджується матеріалами справи. Враховуючи встановлені обставини суд доходить висновку, що до розрахунку грошового забезпечення, виконаного Ліквідаційної комісією Головного управління МВС в Одеській області на виконання рішення суду від 13.11.2023 року по справі №420/21122/23, було невраховано період перебування позивача у розпорядженні МВС України з 10.06.2007 року по 16.09.2007 року, внаслідок чого МВС України нарахувало та виплатило позивачу грошове забезпечення за спірний період не у повному розмірі.»

На підтвердження виконання рішення суду №420/15649/24, позивачем долучено платіжну інструкцію №2011 від 21 жовтня 2025 року про перерахунок грошових коштів у сумі 2261,95 грн на рахунок НОМЕР_3 ; Коментар: 1001050, 2800, Сплата грошового забезпечення за період з 10.06.2007 по 16.09.2007 на день увільнення з посади 06.12.2007 ОСОБА_1 згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 y справі № 420/15649/24.

Згідно листа Департаменту фінансово-облікової політики та бухгалтерського обліку МВС України оформленого листом №70510/15-2025 від 03.11.2025 від 03.11.2025 в якому повідомлено, зокрема, що

«на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025, а також після надходження до Департаменту фінансово-облікової політики та бухгалтерського обліку МВС всіх необхідних документів, ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення за період з 10.06.2007 по 15.09.2007 на загальну суму 2 937,60 грн (з урахуванням попередньої виплати грошового забезпечення за 16.09.2007) та після утримання податків і зборів кошти на загальну суму 2 261,95 грн платіжною інструкцією від 21.10.2025 № 2011 було перераховано на картковий рахунок.

Крім того, інформуємо, що розрахунок грошового забезпечення за період з 10.06.2007 року по 15.09.2007 року ОСОБА_1 проводився із наступних складових, а саме:

посадового окладу у розмірі 210,00 грн,

окладу за спеціальне звання у сумі 130,00 грн,

надбавки за вислугу років у сумі 119,00 грн

щомісячної 100-відсоткової надбавки у сумі 459,00 грн.

Також, зазначаємо, що нарахування грошового забезпечення за період з 16.09.2007 року по 06.12.2007 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 проводилось з розрахунку вище вказаних складових грошового забезпечення.».

На думку позивача, вбачається протиправні дії відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем в день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової частини без компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини 2 статті 56 названого Закону службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Частинами 1 та 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року №988 (далі Постанова №988) установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», Постанови №988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі Порядок №260).

Згідно з пунктом 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 15 Розділу І Порядку № 260 закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу сум, належних йому при звільненні, тобто затримкою розрахунку при звільненні.

Спеціальне законодавство, а саме Закон України№580-VIII, Постанова №988 та Порядок №260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача, вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Постановою суду від 27.07.2023 у справі №560/11025/22 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошового забезпечення.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Невиплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

З урахуванням викладеного саме день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Судом встановлено, що з 01.12.2005 ОСОБА_1 було прийнято на службу органів внутрішніх справ і наказом МВС України № 413 о/с від 20.07.2006 було призначено на посаду начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального Управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.

16 серпня 2007 року ОСОБА_1 подав рапорт щодо звільнення з ОВС за скороченням штатів відповідно до п. 64 «г», у зв`язку з реформування Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України, згідно наказу № 71 від 12.03.2007.

Наказом МВС України № 1237 від 21.09.2007 ОСОБА_1 звільнено згідно з п. 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом в органах внутрішніх справ України за віком, - який був оскаржений ОСОБА_1 в судовому порядку.

Наказом МВС України від 27.04.2009 № 813 о/с внесено зміни до Наказу МВС України № 1237 о/с від 21.09.2007 в частині дати звільнення з ОВС, а саме, з 06.12.2007.

Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 07.12.2007, з дня наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

При цьому, як встановлено судом з архівної довідки про суми грошового забезпечення за 2007 рік, вбачається що грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось по червень 2007 року.

За таких обставин суд вважає за можливе взяти за основу для розрахунку середнього грошового забезпечення суми грошового забезпечення за травень та червень 2007 року.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 07.12.2007 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 23.10.2025 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.10.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 07.12.2007 по 18.07.2022, суд враховує таке.

Так відповідно до архівної довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески наданої від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справи України у травні 2007 року складає 5464,91 грн за червень 2007 року становить 3632,98 грн.

Загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 9097,89 грн (5464,91 грн + 3632,98 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період 61 календарний день.

Таким чином, середній заробіток позивача складає 149,15 грн (9097,89 грн / 61 день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 07.12.2007 по 18.07.2022 становить 5338 календарних дні та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 184 календарних дні (6 місяців).

Середній заробіток за період з 07.12.2007 по 18.07.2022 складає:

149,15 грн * 5338 днів = 796 162,70 грн.

Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає:

149,15 грн * 184 днів = 27443,60 грн.

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (№ в ЄДРСР 131035280) зробила наступний висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати».

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Згідно довідки наявної в матеріалах електронної справи №420/11606/22 міститься архівна довідка за 2007 рік з якої вбачається, що при звільненні позивачу було виплачено у добровільному порядку 4168,29 грн

- 2261,95 грн, виплачено на виконання судового рішення у справі №420/15649/24.

Частка заборгованості відповідно до алгоритму, виведеного Верховним Судом складає:

2261,95 грн / 4168,29 грн * 100% = 5,43 %.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати грошового забезпечення належна позивачу має складати:

823605,30 грн * 5,43% = 44721,77 грн.

Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 06 грудня 2007 року по 23 жовтня 2025 року (дата фактичного розрахунку), суд зазначає таке.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Приписи абз.1 п.4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд вказує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі №816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі №280/676/19, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багатьох інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Враховуючи те, що відповідач з 06 грудня 2007 року не нарахував та не виплатив позивачу суми грошового забезпечення у визначеному законодавством розмірі, позивач набув право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 06 грудня 2007 року по 23 жовтня 2025 року дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо його неналежності як відповідача у цій справі, оскільки саме Міністерством внутрішніх справ України було здійснено остаточний розрахунок із позивачем 23 жовтня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи та встановлено рішенням суду у справі № 420/15649/24.

Щодо решти вимог суд зазначає, що позивачем не заявлено основної позовної вимоги в частині розрахунку та сплати три проценти річних від простроченої суми основного боргу, а також щодо виготовлення оновленого подання для перерахунку пенсії з 06.12.2007, до дня звільнення з ОВС МВС України для перерахунку пенсії.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Водночас суд зазначає, що вимоги щодо розрахунку та виплати трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу, а також щодо виготовлення оновленого подання для перерахунку пенсії не є похідними від вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки їх задоволення не обумовлюється задоволенням зазначеної вимоги та має самостійний предмет правового регулювання.

Отже, за відсутності у позовній заяві відповідних самостійних позовних вимог суд не має правових підстав вирішувати питання щодо правомірності дій або бездіяльності відповідача у цій частині.

Крім того суд звертає увагу на висновок сформований у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч.2 ст.9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 07.12.2007 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 у розмірі 44721,77 грн;

- визнання протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справі України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 23.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №420/15649/24 та наявність підстав для зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 23.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №420/15649/24.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 07.12.2007 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з а період з 07.12.2007 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 у сумі 44721,77 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справі України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 23.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №420/15649/24.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 23.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №420/15649/24.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 );

Відповідач Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА