Постановление суда № 140346786, 23.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

щодо оскарження дій органу державної виконавчої служби

23 вересня 2026 року Справа № 915/1294/24

м. Миколаїв.

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Табачної О.С.,

від сторін та державного виконавця представники не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

скаргу ОСОБА_1 ,

на дії Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Волкомор Анни Володимирівни, 54006, м. Миколаїв, вул. Робоча, 1;

у виконавчому провадженні ВП № 81382940

по виконанню наказу від 01.04.2026, виданого на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2026 у справі №915/1294/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ-КО Кобер",

вул. Броварська, буд. 156, Броварський район, смт. Велика Димерка, Київська область, 07442; e-mail: info@al-ko.ua;

до ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1 ;

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 208926 грн. 44 коп., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - гр. ОСОБА_1 ) звернувся зі скаргою від 18.08.2026, зареєстрованою в Господарському суді Миколаївської області 18.08.2026 за №12207/26, на дії у виконавчому провадженні ВП № 81382940 Заводським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС), допущені останнім у ході примусового виконання наказу від 01.04.2026 р., виданого на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2026 у даній справі, у котрій просить суд про наступне:

"1.Визнати неправомірними рішення заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Волкомор А., викладені у листі від 03.07.2026, яким відмовлено у знятті арешту з рахунку № НОМЕР_1 ;

2. Визнати неправомірними рішення заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Волкомор А., викладені у листі 10.07.2026, якими відмовлено у знятті арешту з рахунку № НОМЕР_1 ;

3. Визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_3 , яка полягає у неналежній перевірці обставин щодо рахунку № НОМЕР_1 після отримання документів, що підтверджують зарахування на цей рахунок пенсійних виплат, та у невжитті необхідних заходів для усунення порушення моїх прав;

4. Зобов`язати ОСОБА_3 усунути порушення моїх прав шляхом прийняття постанови про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ "ПриватБанк", на який зараховуються пенсійні виплати;

5. Зобов`язати ОСОБА_3 припинити подальше звернення стягнення на кошти, що зараховуються на зазначений рахунок як пенсійні виплати;

6. Зобов`язати ОСОБА_3 вжити передбачених законом заходів для поновлення мого порушеного права та повернення мені 13 025,34 грн., фактично стягнутих 12.08.2026 з рахунку № НОМЕР_1 у межах виконавчого провадження № 81382940".

Скаргу обґрунтовано тим, що заступник начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Волкомор А. у ході виконання рішення суду в даній справі у виконавчому провадженні № 81382940 винесено спірну постанову від 01.07.2026, котрою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 , зокрема, рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк", призначений для виплати пенсій. Такими діями, на думку скаржника, порушено приписи ст.ст. 18, 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження", так як боржника позбавлено можливості отримувати пенсійні виплати.

У письмових запереченнях на скаргу, зареєстрованих у Господарському суді Миколаївської області 21.09.2026 за № 14047/26, Відділ ДВС не визнав викладених у скарзі доводів, посилаючись на те, що АТ "Приват Банк ", отримавши оскаржувану постанову про арешт коштів боржника, не повідомив орган державної виконавчої служби про наявність на рахунку боржника коштів, накладення арешту та звернення стягнення на котрі заборонено законодавством.

У наданих поясненнях ТОВ "АЛ-КО Кобер" вважає скаргу гр. ОСОБА_1 необґрунтованою та безпідставною, так як не доведено, що рахунок боржника відноситься до спеціального рахунку, а кошти, які містяться на ньому, мають спеціальний режим виконання.

Дослідивши матеріали скарги, пояснення сторін, господарської справи № 915/1294/24, суд приходить до такого.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2026 у даній справі, яке набрало законної сили, вирішено про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ-КО Кобер" грошові кошти у загальній сумі 208926 грн. 44 коп., із яких: 70092 грн. 31 коп. - основний борг, 8051 грн. 56 коп. - пеня; 91513 грн. 63 коп. - 25 % річних та 39268 грн. 88 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, а також грошових коштів на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору в сумі 3133 грн. 90 коп.

На підставі цього рішення судом видано наказ від 01.04.2026, котрий ТОВ "АЛ-КО Кобер" пред`явлено для виконання, і постановою державного виконавця Відділу ДВС від 01.07.2026 відкрито виконавче провадження ВП № 81382940.

У подальшому заступником начальника Відділу ДВС Волкомор А. винесено спірну постанову від 01.07.2026 про арешт коштів боржника, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на загальну суму 233766 грн. 37 коп., котрою, серед інших, накладено арешт на рахунок боржника № НОМЕР_1 в АТ "ПриватБанк" у м. Миколаєві.

Зазначений рахунок, згідно довідки АТ "ПриватБанк" від 02.07.2026 № J7SPAK0QKLH0S6FS, використовувався боржником для отримання пенсійних виплат. Суд вважає, що спірна постанова не є незаконною в частині накладення арешту на кошти для пенсійних виплат на зазначеному рахунку в "ПриватБанк".

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ суду є виконавчим документом. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (ч. 1 ст. 18, ч. ч. 1, 2 ст. 327 ГПК України).

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ст. 18 Закону).

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (ст. 48 Закону).

В матеріалах справи відсутні докази того, що рахунок боржника № НОМЕР_1 у АТ "ПриватБанк" у м. Миколаєві належить до категорії рахунків, на які забороняється звернення стягнення та накладення арешту. Отже, державним виконавцем постановою від 01.07.2026 року у виконавчому провадженні № 81382940 накладено арешт на кошти боржника відповідно до вимог чинного законодавства, в межах Закону України "Про виконавче провадження".

Перелік коштів, на які не може бути звернуто стягнення, також визначено ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження". В даному переліку відсутні кошти, які надходять на рахунки боржника, в тому числі для пенсійних виплат.

Суд також визнає, що виокремлення рахунків зі спеціальним режимом використання не належить до повноважень органу державної виконавчої служби, так як саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 20.04.2022 року в справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Таким чином, системний аналіз правових норм підтверджує, що заступником начальника відділу ДВС (державним виконавцем) правомірно накладено арешт на кошти боржника відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", який визначає умови і порядок виконання рішення суду, і норми якого є імперативними.

Ураховуючи наведене, суд визнає, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії органу державної виконавчої служби в частині накладення арешту на кошти, необхідні та призначені для оплати пенсії боржника, а також про неналежну перевірку обставин та (відмова) зняття арешту з таких коштів, що знаходяться на розрахунковому рахунку боржника в АТ "ПриватБанк" належить відмовити.

Щодо вимог скарги про зобов`язання прийняти постанову про зняття арешту з рахунку; припинити звернення стягнення на кошти, що зараховуються на зазначений рахунок як пенсійні виплати; повернення стягнутих коштів, то суд визнає їх безпідставними, так як скаржником не доведено протиправності оскаржуваних дій органу державної виконавчої служби в цій частині.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Керуючись ст.ст. 234, 339, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Оформлене відповідно до статті 234 цього Кодексу, ухвалу підписано 06.10.2026 року.

Суддя С.М.Коваль.