Решение № 140332952, 05.10.2026, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/140/26 Провадження № 2/613/497/26 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі

головуючого судді Шалімова Д.В.,

при секретарі Герасимюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 613/140/26, пров. № 2/613/497/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», представник позивача Ткаченко М.М., адвокат Ліпкевич І.В. до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Богодухівського районного суду Харківської області надійшла позовна заява ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором № 2429682 від 02 червня 2021 року, судовий збір у розмірі 2 622 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 9 000 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 02 червня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір № 2429682. 13 жовтня 2021 року укладено договір № 13/10-2021, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2429682. 10 березня 2023 року було укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2429682. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 2429682. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 2429682 від 02 червня 2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 17 801 грн. 60 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 4000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13 801 грн. 60 коп.

Ухвалою судді Богодухівського районного суду Харківської області від 02 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року, за клопотання сторони позивача, витребувано з АТ КБ «Приватбанк» письмові докази по справі.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року, за клопотання сторони відповідача, витребувано з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» письмові докази по справі.

Представник позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - адвокат Ліпкевич І.В. в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Також відповідач надала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, прохала відмовити ТОВ «Коллект Центр» у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначила, що з позовними вимогами не погоджується повністю, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Строк позовної давності пропущено, позивач обґрунтовує позов вимогами за кредитним договором, який, за його твердженням, був укладений у 2021 році. Позов подано у 2026 році, тобто після спливу загальної позовної давності тривалістю три роки. Кредитний договір нею не укладався, вона жодного кредитного договору не укладала, електронного волевиявлення не здійснювала, коштів за вказаним договором не отримувала. Між нею та первісним кредитором, а також між нею та позивачем відсутні будь-які договірні правовідносини. Кредит оформлений шахрайським шляхом, оскільки, у 2021 році мав місце несанкціонований доступ третіх осіб до її мобільного номеру телефону, який був прив`язаний до банківських сервісів та електронних ідентифікацій. Треті особи, без її відома та згоди, шляхом шахрайських дій оформили мікрокредити. Також вважала, що позивач не довів факту отримання нею коштів, наданий позивачем лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) не є належним та допустимим доказом. Таким чином, надані позивачем документи підтверджують лише факт здійснення фінансової операції, але не підтверджують отримання коштів саме відповідачем, що унеможливлює покладення на неї будь-яких кредитних зобов`язань. Вказана платіжна картка їй не належить, коштів на її рахунки не зараховувалось. Крім того, право вимоги позивача належним чином не підтверджене, позивач не довів належним чином: законність набуття права вимоги; обсяг та дійсність заборгованості; відповідність договору відступлення права вимоги вимогам закону.

Представник позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М. надала до суду відповідь на відзив, відповідно до якого прохала позовну заяву про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що 02 червня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2429682. Відповідач підписала договір за допомогою одноразового ідентифікатора «g51431». Договір містить персональні дані відповідача необхідні для укладення договору, зокрема: паспортні дані, РНОКПП, адресу реєстрації. Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомилася і погодилася з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи, що первісний кредитор ТОВ «Маніфою» не є банком, відповідна операція щодо переказу коштів була здійснена оператором платіжних послуг на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства. Дана обставина підтверджується: листом ТОВ «Універсальна платіжні рішення», з якого слідує, що 02 червня 2021 року об 11.48 год. здійснено переказ на суму 4000 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 92038903, призначення платежу: Зачисление 4 000 грн. на карту НОМЕР_1 . При цьому, відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мала безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на її банківську картку, вказану під час укладення договору, не надходили. Зокрема, вона мала можливість здійснити запит до банку про наявність у неї карткових рахунків, на які було перераховано кошти за договором, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на спростування пред`явленого до неї позову. Щодо заяви відповідачки про застосування строку позовної давності зазначила, що позивачем не пропущено позовну давність при зверненні до суду, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24.00 год. 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану.

Від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до змісту яких, остання вважала, що всі операції на картку відбулися без її участі та волі, оскільки, відповідно до наданої нею до суду виписки з АТ КБ «ПриватБанк», на її картку № НОМЕР_1 у період 02 червня 2021 року по 12 червня 2021 року надійшли кошти як грошовий переказ (4 000 грн., комісія 20 грн.). Згідно з випискою, це не кредит і кредитного договору на її картку вона не підписувала, фінансових зобов`язань у неї не виникло. Таким чином, виписка банку чітко підтверджує, що кошти були зараховані як переказ, а не кредитні кошти. На час зарахування коштів на її картку могли використовувати номер телефону сторонні особи без її відома, тому вона не могла контролювати операції. Вона зверталася до оператора мобільного зв`язку Київстар (контакт-центр) для отримання підтвердження звернень щодо відновлення номера, проте їй повідомили, що через строк давності надати такі документи неможливо. Зважаючи на це, вона подала звернення до Кіберполіції України, щоб отримати письмове підтвердження про факт звернення щодо шахрайських дій з її номером телефону, письмового підтвердження від Кіберполіції ще не отримано.

Представник позивача ОСОБА_2 надала до суду додаткові пояснення, відповідно до яких, зазначила, що відповідачка посилається на те, що виписка з АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує, що на її картку № НОМЕР_1 у період 02 червня 2021 року по 12 червня 2021 року надійшли кошти як грошовий переказ (4 000 грн., комісія 20 грн), дане зарахування із точністю до хвилини відображає зарахування кредитних коштів у відповідності до листа ТОВ «Універсальна платіжні рішення», який долучено позивачем на підтвердження зарахування кредиту. Згідно з випискою, це не кредит і кредитного договору на свою картку вона не підписувала, фінансових зобов`язань на неї не виникло. Таким чином, виписка банку чітко підтверджує, що кошти були зараховані як переказ, а не кредитні кошти. Крім того, зазначає, що на час зарахування коштів на її картку могли використовувати її номер телефону сторонні особи без її відома, тому вона не могла контролювати операції. З цього приводу вона звернулася до Кіберполіції щоб отримати письмове підтвердження про факт звернення щодо шахрайських дій з її номером телефону, однак відповіді ще не отримала. Вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами. Посилаючись на шахрайські дії відносно номера телефону та укладення кредитного договору, відповідачкою не надано доказів того, що органами досудового розслідування, було встановлено наявність події кримінального правопорушення, пред`явлено підозру винним особам

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.

Матеріалами справи встановлено, що 02 червня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2429682.

Згідно з п.п. 2.1 договору, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п.п. 2.2 2.5 договору, позика надається на умовах повернення, платності та строковості в національній валюті України гривні; тип позики: короткострокова; мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; сума позики: 4 000 грн.; строк позики: до «17» червня 2021 року (15 днів); середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 0.01000 від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики; середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики; базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1.99000 % від суми позики за кожен день користування позикою; позикодавець надає позичальнику можливість сплати процентів за користування позикою на акційних умовах, виключно за умови належного виконання позичальником зобов`язань за цим договором; розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 1.01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою.

13 жовтня 2021 року укладено договір № 13/10-2021, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2429682.

З копії договору № 10-03/2023/01 про відступлення прав вимоги від 10 березня 2023 року вбачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2429682.

Відповідно до Реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, ТОВ «ФК «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12 388 грн., з яких: 4 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 6 368 грн. заборгованість за процентами; 2 020 грн. заборгованість за простроченими процентами.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір-є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договір позики № 24296820 від 02 червня 2021 року було укладено в електронній формі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що договір позики № 2429682 від 02 червня 2021 року підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора « g51431», відповідно до п. 9 дововору.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору, є безпідставними та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Слід зазначити, що особа, яка укладає електронний договір, має бути ідентифікована за допомогою персональних даних (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону, банківська картка тощо). Відповідно до чинного законодавства, факт входу користувача до особистого кабінету, подання заявки, акцептування умов та підтвердження правочину через одноразовий ідентифікатор свідчать про її вільне волевиявлення на укладення договору.

Під час укладення кредитного договору відповідач самостійно надавала відомості, які її ідентифікують, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, РНОКПП, адресу проживання, номер телефону, а також дані платіжної картки. З боку відповідача договір було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора «g51431». Зі свого боку позикодавець провів належну ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Суд бере до уваги, що без отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на вебсайт фінансової установи за допомогою логіна й пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19. Таким чином, укладення кредитного договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем, таких не надано, що в силу положень статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Таким чином, суд зазначає, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умі що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умі щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

Щодо заперечень сторони відповідача про те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів за кредитними договорами, суд зазначає наступне.

Згідно з умовами договору позики № 2429682 від 02 червня 2021 року, кредитні кошти перераховувались у безготівковій формі на банківський рахунок відповідача.

Відповідачем ОСОБА_1 до суду надано виписку про рух грошових котів по банківській картці № НОМЕР_1 , з якого вбачається, що в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_3 рахунок ( НОМЕР_4 , на який 02 червня 2021 року об 11.48 год. зараховано грошові кошти в сумі 4 000 грн.

Відповідно до копії інформації ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №2782_230606135002 від 06 червня 2023 року, на номер картки НОМЕР_1 , 02 червня 2021 року об 11.48 год. було успішно перераховано кошти в сумі 4 000 грн.

Отже, ОСОБА_1 було отримано грошові кошти за договором позики № 2429682 від 02 червня 2021 року.

Щодо викрадення особистих даних відповідача та використання їх в шахрайських цілях третіми особами, у зв`язку з чим в ході розгляду справи ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, то таке звернення за відсутності даних про порушення кримінального провадження та визнання в ньому заявника потерпілим не є достатнім та належним доказом неукладення кредитного договору і неотримання кредитних коштів.

При цьому, суд наголошує, що без здійснення дій відповідачем із реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора та повідомлення ним кредитору особистих даних про себе, що надали можливість його ідентифікувати та надіслати йому для підпису кредитного договору одноразового ідентифікатора, такий договір, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, не був би укладений.

Суд зазначає, що сам по собі факт зазначення інформації про вчинення по відношенню до відповідача шахрайських дій, без наявності відносно будь-яких осіб обвинувального вироку, яким би було встановлено, що останні скористалися персональними даними відповідача для оформлення кредитного договору на ім`я останнього, не доводить, що кредитний договір було укладено сторонніми особами, а не відповідачем ОСОБА_1 .

Подібного висновку дійшов Верховний суд у постанові №337/869/17 від 02.10.2019 у справі №337/869/17.

Факт того, що договір укладено іншими особами, які незаконно використали конфіденційну інформацію про особу ОСОБА_1 , не доведено, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У зв`язку із наведеним та враховуючи, що відповідач не надала доказів того, що платіжна картка № НОМЕР_1 , на яку 02 червня 2021 року були перераховані кошти за договором позики в сумі 4 000 грн., їй не належить або вибула із її володіння поза її волею і була використана третіми особами у незаконний спосіб, суд приходить до висновку про те, що кредитний договір був укладений відповідачем. Тому, кредитний договір є правомірним, а його укладення відповідає закону та внутрішній волі відповідача.

У відповідності до ст. ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Згідно до змісту ст. 536 ЦК України за користування грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти та розмір процентів встановлюється договором.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За загальним правилом згідно ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, зазначеними нормами закону початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. У зв`язку з цим початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусово-судовому порядку.

Відповідач прохала застосувати строк позовної давності.

Даючи оцінку доводам відповідача в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою, такі висновки зроблені в Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 № у справі № 910/21682/15 (провадження № 910/17038/21).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість: за договором позики № 2429682 в сумі 17 801 грн. 60 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 4000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 13 801 грн. 60 коп.

Одночасно з цим, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи (справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, невеликий обсяг досліджуваних доказів), та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, вимог виваженості та справедливості, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 6 000 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 6 000 грн., тим самим частково задовольнивши дану вимогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 2 662 грн. 40 грн.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред`явлених доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 261, 526, 530, 635, 1048, 1049, 1050, 1054, 1082 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77,80, 81, 89, 141, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306 ) заборгованість за договором позики № 2429682 від 02 червня 2021 року в сумі 17 801 (сімнадцять тисяч вісімсот одну) гривню 60 копійок, судовий збір у розмірі 2 662 ( дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 ( шість тисяч ) гривень, ВСЬОГО: 26 464 (двадцять шість тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» , місцезнаходження 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2026 року .

СУДДЯ