Постановление суда № 140278936, 02.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8540/26

Провадження № 2-ві/761/44/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савчук Ю.Н.

при секретарі: Яцишин А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шевченківського районного суду міста Києва Романишеної Інни Павлівни у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання недостовірною інформації та її спростування,, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні судді Шевченківського районного суду м.Києва Романишеної І.П. перебуває справа №761/8540/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання недостовірною інформації та її спростування.

26 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Шевченківського районного суду міста Києва Романишеної І.П.

У заяві про відвід заявник зазначає, що існують обставини, які, на її думку, викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді. Зокрема, заявник посилається на те, що суддя Романишена І.П. нібито надавала секретарям судового засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказівки не зазначати у протоколах судових засідань окремі відомості, а саме: розпорядження головуючого та постановлені ухвали, заяви і клопотання сторін та інших учасників справи, а також основний зміст пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Заявник вважає, що такими діями суддя приховувала інформацію про перебіг судових засідань.

Крім того, у заяві зазначено про нібито штучне створення підстав для стягнення адвокатом ОСОБА_4 судових витрат. На підтвердження цього доводу заявник посилається, зокрема, на обставини проведення судових засідань 05 травня 2026 року та 25 червня 2026 року, а також на обставини проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

Так, щодо судового засідання 05 травня 2026 року заявник зазначає, що її присутність у судовому засіданні підтверджується ухвалою суду від 05 травня 2026 року, відповідно до якої позивач у судовому засіданні заявляла низку клопотань, зокрема про витребування доказів, визнання явки відповідача обов`язковою та надання додаткових пояснень.

Щодо судового засідання 25 червня 2026 року заявник посилається на ухвалу від 25 червня 2026 року та зазначає, що брала участь у судовому засіданні.

Також заявник зазначає, що судове засідання, призначене на 02 липня 2026 року, не відбулося у зв`язку з повітряною тривогою у м. Решетилівка Полтавської області. Щодо судового засідання, призначеного на 06 серпня 2026 року, заявник зазначає, що воно не відбулося, оскільки Шевченківський районний суд міста Києва нібито не забезпечив проведення відеоконференції, посилаючись також на відсутність відповідного протоколу судового засідання.

Заявник також посилається на ухвалу від 26 серпня 2026 року та зазначає, що у судовому засіданні 26 серпня 2026 року нею було заявлено відвід секретарю судового засідання ОСОБА_3 у зв`язку з обставинами проведення відеоконференції.

Окремим доводом заяви є твердження про позапроцесуальне спілкування судді Романишеної І.П. з адвокатом ОСОБА_4, яке, на переконання заявника, свідчить про заінтересованість судді у певному результаті розгляду справи.

Заявник зазначає, що про обставини, які, на її думку, є підставою для відводу, їй стало відомо 26 вересня 2026 року після надходження до її електронного кабінету ухвали від 25 вересня 2026 року та протоколу судового засідання від 26 серпня 2026 року.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Романишеної І.П. від 29.09.2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід визнано необґрунтованою та передано для вирішення питання про відвід судді, визначеному в порядку, передбаченому частиною третьою статті 40 ЦПК України.

За результатами автоматизованого розподілу матеріали заяви про відвід передано на розгляд судді 01.10.2026 року.

В судове засідання для вирішення заяви про відвід суд не викликав сторони, враховуючи положення ч.8 ст.40 ЦПК України, а саме: суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, заяву про відвід судді, суд приходить до наступного.

Чинним ЦПК України чітко визначено перелік підстав для відводу (самовідводу) судді, серед яких не передбачено відвід судді, з підстав зазначених заявником у даній заяві.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Вказане випливає з принципу об`єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до яких об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків.

Статтею 40 ЦПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09 листопада 2006р. у справі «Білуха проти України», від 28 жовтня 1998р. у справі «Ветштан проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» суд зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

Згідно ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Відповідно до ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 КПК України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у відповідній частині передбачено: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…».

Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.

У рішенні у справі «Castillo Algaro v. Spain» (постанова від 28 жовтня 1998 року, збірник 1998-VIII, с. 3116, параграф 45) зазначено, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у людей.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Вказане випливає з принципу об`єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до яких об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків.

Відповідно до п. 2.5. Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Заявник вважає, що суддею Романишеною І.П. надавалися секретарям судових засідань вказівки щодо невнесення до протоколів окремих відомостей.

Разом із тим із наведених у заяві обставин не вбачається, що такі дії були зумовлені особистою заінтересованістю судді у результаті розгляду справи або її ставленням до заявника. Питання правильності та повноти фіксування судового засідання є процесуальним питанням, яке має вирішуватися у порядку, встановленому ЦПК України.

Крім того, згідно з Інструкцією щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 06 червня 2022 року № 156, з наступними змінами та доповненнями, протокол судового засідання ведеться одночасно із здійсненням технічного запису, а відповідно до положень ст. 247 ЦПК України, технічний запис судового засідання є додатком до протоколу судового засідання, а відтак немає необхідності детально відображати в ньому зміст процесуальних дій, що вчиняються судом та учасниками цивільного процесу. Про зміст конкретної процесуальної дії особа зможе дізнатися з технічного носія інформації, а у протоколі судового засідання достатньо зазначити тільки її порядковий номер, назву і час її вчинення.

Дослівний запис у протоколі судового засідання всіх пояснень учасників судового процесу, які надані під час судового розгляду, діючими нормами процесуального права не передбачений.

Процесуальними гарантіями законності та об`єктивності технічного запису судового засідання і протоколу судового засідання є право осіб, які беруть участь у справі, ознайомитися з технічним записом та протоколом.

Протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Отже, посилання заявника на неповноту або, на її думку, неправильність відображення перебігу судового засідання у протоколі, не свідчить про наявність обставин, які об`єктивно ставлять під сумнів неупередженість судді.

Заявником не наведено конкретних відомостей про те, що суддя Романишена І.П. мала намір приховати певні обставини саме з метою забезпечення певного результату розгляду справи, а також не наведено доказів, які б підтверджували таку мету. Тому наведені заявником обставини не можуть бути розцінені як самостійна об`єктивна підстава для відводу судді.

З положення ст.36 ЦПК України випливає, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, існує необхідність довести стороною наявність відповідних суб`єктивних та об`єктивних критеріїв.

Водночас, надаючи оцінку об`єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов`язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.

При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.

Суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Отже, нормами процесуального закону врегульовано, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно повинні бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Аналогічний висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №990/310/23 та в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №990/122/23.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що існує дуже тісний взаємозв`язок між гарантіями «незалежного та неупередженого» суду та правом на «суд, встановлений законом». Хоча кожен із них слугує конкретним цілям у ролі окремих гарантій справедливого судового розгляду, Суд вбачає взаємну рису в інституційних вимогах пункту 1 статті 6, оскільки вони керуються метою дотримання основоположних принципів верховенства права та розподілу влади. Суд зазначає, що в основі кожної з цих вимог лежить необхідність підтримувати довіру суспільства до судової системи й гарантувати її незалежність від інших гілок влади (рішення у справі «Гудмундур Андрі Астрадссон проти Ісландії» (Gudmundur Andri Asdradsson v. Iceland) від 1 грудня 2020 року, заява № 26374/18; рішення у справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania) від 9 лютого 2021 року, заява № 15227/19).

Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 травня 1989 року у справі «Гаушільдт проти Данії» («Hauschildt v. Denmark», заява №10486/83) зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Отже, для задоволення відводу за об`єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №908/137/18.

Суд звертає увагу, що не може бути підставою для відводу заява, яка містить лише припущення про існування обставин прямої чи опосередкованої заінтересованості судді в результаті розгляду справи, а також обставин, які викликають сумнів у його неупередженості або необ`єктивності, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявником жодних доказів щодо упередженості судді Романишеної І.П. не подано.

Як убачається зі змісту заяви про відвід, її доводи ґрунтуються виключно на незгоді позивача з процесуальними рішеннями судді.

Заявник пов`язує упередженість судді також із тим, що, на її думку, процесуальні дії суду створювали адвокату ОСОБА_4 можливість заявляти та в подальшому стягувати судові витрати. Суд вважає такий довід необґрунтованим.

Згідно з положеннями ЦПК України питання щодо складу та розподілу судових витрат вирішуються судом на підставі відповідних заяв учасників справи та доказів, які підтверджують понесення таких витрат.

Сам факт участі адвоката у судових засіданнях, подання ним процесуальних документів, участі у відеоконференціях та вчинення інших процесуальних дій не свідчить про наявність будь-якої особистої заінтересованості судді у виникненні у такого представника права на відшкодування витрат.

Заявником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що суддя Романишена І.П. особисто заінтересована у стягненні судових витрат на користь адвоката ОСОБА_4, має з ним спільний майновий інтерес, перебуває у приватних відносинах, які можуть вплинути на її безсторонність, або іншим чином отримує чи може отримати будь-яку вигоду від такого стягнення.

Отже, наведений довід ґрунтується на припущенні заявника про можливий зв`язок між процесуальними діями судді та майбутнім вирішенням питання про судові витрати, однак не підтверджує наявності обставин, передбачених статтею 36 ЦПК України.

Посилання заявника на проведення судових засідань 05 травня 2026 року та 25 червня 2026 року, а також на обставини, пов`язані з судовими засіданнями, призначеними на 02 липня та 06 серпня 2026 року, також не свідчать про упередженість судді.

Щодо незабезпечення проведення суддею Романишеною І.П. судового засідання 06 серпня 2026 року в режимі відеоконференції, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.212 ЦПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Отже, відповідно до вимог процесуального закону, проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснюється судом виключно за умови наявності в суді відповідної технічної можливості.

Із самої лише обставини проведення або непроведення судового засідання, його відкладення, участі особи в режимі відеоконференції чи виникнення технічних перешкод не випливає наявність особистої заінтересованості судді у результаті розгляду справи.

Обставина непроведення судового засідання 02 липня 2026 року у зв`язку з повітряною тривогою не може свідчити про упередженість судді з огляду на наступне.

ВС зазначив, що під час вирішення питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початку судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, обов`язком суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та враховувати те, що відсутній учасник справи не з?явився в судове засідання з об?єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Постанова КЦС ВС від 2 квітня 2025 року у справі № 369/2256/20 та від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24.

Що стосується судового засідання, призначеного на 06 серпня 2026 року, то наведені заявником обставини щодо організації відеоконференції та забезпечення технічної можливості її проведення стосуються організаційно-процесуального забезпечення судового розгляду.

Незгода заявника з тим, як саме було організовано участь у відеоконференції, не свідчить сама по собі про те, що суддя була упередженою або мала намір перешкодити участі заявника у розгляді справи.

Так само посилання на ухвалу від 26 серпня 2026 року та обставини заявлення відводу секретарю судового засідання не свідчать про наявність підстав для відводу саме судді.

Обставини щодо дій секретаря судового засідання та оцінка правильності проведення відповідного судового засідання є самостійними процесуальними питаннями та не свідчать автоматично про особисту упередженість судді.

Отже, фактично доводи заявника зводяться до незгоди з окремими процесуальними діями судді, порядком проведення судових засідань, їх фіксацією, організацією відеоконференції та можливими процесуальними наслідками таких дій.

Ч.4. ст.36 ЦПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до викладеного у Висновку №3 Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку судді, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред`являються їм у зв`язку із добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду справи, здійсненні оцінки свідчень, повинні вирішуватись за допомогою апеляції.

Отже, незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням по адміністративному провадженню з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).

В ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».

Також, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» вказано, що процесуальні дії судді, законність та обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно незгода сторони з винесенням суддею судового рішення, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін у справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, за вказаними доводами позивача підстави для задоволення заяви про відвід судді відсутні.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що обставини, наведені ОСОБА_1 у заяві про відвід, не свідчать про наявність передбачених статтею 36 ЦПК України підстав для відводу судді Романишеної І.П.

Керуючись ст.36, 40 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволені заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевченківського районного суду міста Києва Романишеної Інни Павлівни у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання недостовірною інформації та її спростування - відмовити.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя: