Постановление суда № 140153795, 29.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25511/26

УХВАЛА

29 вересня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.,

при секретарі Гоменюк Р.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСМІКС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості, карток відмов,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2026/000226/2 від 07.08.2026, №UA500500/2026/000227/2 від 10.08.2026, №UA500500/2026/000228/2 від 15.08.2026; визнати протиправними та скасувати картки відмов в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці за №UA500500/2026/000585 від 07.08.2026, №UA500500/2026/000589 від 10.08.2026, №UA500500/2026/000597 від 15.08.2026.

Ухвалою судді від 31.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.09.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСМІКС» надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд заборонити Одеській митниці до закінчення розгляду справи №420/25511/26 по суті та набрання рішення суду по справі законної сили переховувати надану ТОВ «ТЕСМІКС» по митним деклараціям №26UA500500027105U0 від 07.08.2026, №26UA500500027356U7 від 10.08.2026р., №26UA500500027954U2 від 15.08.2026 фінансову гарантію у сумі 2 894 761,66 грн з рахунку Одеської митниці до Державного бюджету України у якості митних платежів.

В обґрунтування заяви зазначено, що оскарження рішень Одеської митниці про коригування митної вартості та карток відмов у судовому порядку не зупиняє їхню дію. Згідно з ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України, строк дії фінансової гарантії, грошової застави на суму 2 894 761,66 грн, сплаченої Товариством для випуску товарів у вільний обіг, становить 90 днів, після чого митниця зобов`язана перерахувати ці кошти до Державного бюджету України. Після спливу 90 днів та автоматичного перерахування коштів до бюджету, у разі подальшого задоволення позову, повернути гроші на поточний рахунок підприємства буде неможливо. Відповідно до ст.ст. 43, 200-1 ПК України, надміру сплачений ПДВ повертається виключно на рахунок у системі електронного адміністрування (ПДВ-рахунок), використання коштів з якого суворо обмежене. Це позбавить позивача можливості вільно розпоряджатися власними коштами, чим завдасть шкоди його правам та порушить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, заборона митниці перераховувати фінансову гарантію до Державного бюджету до набрання рішенням суду законної сили є співмірним заходом, який збереже існуюче становище сторін та забезпечить реальний захист прав позивача.

Представник позивач у підготовче засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданої до суду заяви, розгляд справи просив провести без його участі.

До суду з`явився представник відповідача, який проти задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову заперечував з підстав його необґрунтованості та неспівмірності заявлених заходів із позовними вимогами.

Вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову в заявлений спосіб.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).

Суд зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача (заявника) та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).

В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСРУ № 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

В питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: "Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

В той же час, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

З огляду на предмет спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить позивач, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.

При цьому заходи щодо забезпечення позову повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Забезпечивши позов шляхом заявленої заборони, суд фактично ухвалить рішення без розгляду справи по суті, оскільки завчасно надасть оцінку правомірності та законності спірному акту (в оскаржуваній частині), який є предметом спору, що не відповідає меті застосування інституту забезпечення позову.

Вирішуючи порушене питання, суд враховує, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також доказів того, що захист цих прав стане неможливим або вимагатиме значних зусиль та витрат у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Згідно пункту 43.4 статті 43 Податкового кодексу України у разі повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 200-1.7 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Водночас, згідно з відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України № 643-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість», на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не поширюється дія Закону України "Про виконавче провадження", зокрема на кошти, що перебувають на таких рахунках, не може бути: накладено арешт; звернено стягнення.

Оцінюючи доводи заявника щодо процедури повернення надміру сплачених митних платежів та ПДВ відповідно до ст.ст. 43, 200-1 Податкового кодексу України, суд зазначає, що сама по собі наявність законодавчо визначеного порядку повернення коштів з бюджету або їх зарахування на рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ не є беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Можливе виникнення у позивача складностей під час процедури повернення коштів у майбутньому чи використання їх у певний спосіб є лише припущеннями щодо ймовірних наслідків, тоді як судовий захист надається порушеним правам, а не тим, які можливо будуть порушені.

Окрім того, заявлений спосіб забезпечення позову шляхом заборони митному органу перераховувати фінансову гарантію до Державного бюджету України фактично втручається у дискреційні повноваження Одеської митниці та процедури, прямо врегульовані нормою ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України. Суд зауважує, що заходи забезпечення позову не можуть порушувати встановлений законом порядок виконання обов`язків суб`єктом владних повноважень чи пред`являти вимоги щодо зупинення дій, які випливають із виконання норм законодавства, за відсутності доведених ознак очевидної протиправності спірних рішень.

Таким чином, оскільки заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 153 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАВИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСМІКС» про забезпечення його позову до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості, карток відмов - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк