Решение № 140064448, 25.09.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1904/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25 вересня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

головуючого судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з даною позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що «16.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №27684-02/2024, який підписано електронним підписом позичальника. Відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 10 100 грн. Відповідач належним чином не виконала кредитні зобов`язання. 14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №14082024, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024. Сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою і документально підтвердженою та складає 37 875,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за основною сумою боргу, 27 775,00 грн заборгованість за процентами. Тому просять стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024 у загальному розмірі 37 875,00 грн, а також судові витрати».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 12.05.2026 відкрив провадження у даній справі та призначив судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; витребував з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , з відображенням часу зарахування кредитних коштів за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

23.09.2026 відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просить відмовити позивачу в частині стягнення неустойки (штрафу, пені) та незаконно нарахованих процентів; зменшити розмір суми заборгованості, що підлягає стягненню, з урахуванням норм п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України; врахувати складне матеріальне становище та сімейні обставини відповідача при визначенні остаточного розміру заборгованості.

Також 23.09.2026 відповідач ОСОБА_1 подала до суду клопотання, в якому просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу (або зменшити їх розмір до мінімального), оскільки заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є надмірними та неспівмірним зі складністю справи; у разі ухвалення рішення про часткове стягнення заборгованості просить розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців із виплатою рівними частинами щомісяця, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, вона залишилась єдиним опікуном і годувальником неповнолітньої дочки, сплата всієї суми заборгованості одноразово є дня неї неможливою та призведе до вкрай скрутного матеріального становища їхньої сім`ї.

Судовий розгляд відкладався з поважних причин.

У судове засідання 23.09.2026 учасники справи не з`явились, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлялись судом в установленому законом порядку.

Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у позовній заяві просив розгляд справи провести за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 попередньо подала до суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити за її відсутності, заперечення щодо розрахунку заборгованості підтримує в повному обсязі.

У частині третій статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 23.09.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що 16.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №27684-02/2024, за умовами якого товариство надає клієнту кредит у розмірі 10 100,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором; кредит надається строком на 120 днів; дата надання кредиту 16.02.2024, дата погашення кредиту 14.06.2024; процентна ставка 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.2 цього договору; кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3 , що підтверджується копією такого договору.

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 21.05.2026, наданого на виконання вимог ухвали судді Вінницького районного суду Вінницької області від 12.05.2026, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ; 16.02.2024 на картку № НОМЕР_4 було зараховано кошти в сумі 10 100,00 грн.

Згідно з копією розрахунку заборгованості за кредитним договором№27684-02/2024 від 16.02.2024, складеного ТОВ «Аванс Кредит», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024 складає 37 875,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 27 775,00 грн заборгованість за процентами.

14.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №14082024, за умовами якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов`язується оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями у загальному розмірі 36 501 087,96 грн, що виникли у клієнта за основними договорами, укладеними між боржниками та первісним кредитором.

Згідно з копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024, яка станом на момент відступлення права вимоги складає 37 875,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 27 775,00 грн заборгованість за процентами.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 (справа № 2-383/2010) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У Законі України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої та дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Нормами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Як убачається з копії кредитного договору №27684-02/2024 від 16.02.2024 він підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 (справа № 906/1174/18) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 (справа № 910/12525/20) зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №14082024, за умовами якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024, яка станом на момент відступлення права вимоги складає 37 875,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 27 775,00 грн заборгованість за процентами.

Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підписанням договору №27684-02/2024 від 16.02.2024 ОСОБА_1 надала згоду з його умовами, а також із положеннями усіх додатків до нього.

Водночас положення укладеного договору №27684-02/2024 від 16.02.2024 є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 (справа № 559/1605/18) зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.

При цьому кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, у тому числі їх не оскаржила відповідач, вони не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню обох сторін.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту укладення договору №27684-02/2024 від 16.02.2024, а також факту отримання коштів у сумі 10 100,00 грн.

Водночас відповідач ОСОБА_1 просить зменшити розмір суми заборгованості, що підлягає стягненню, з урахуванням норм пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Однак з розрахунку заборгованості за договором №27684-02/2024 від 16.02.2024 убачається, що первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» не нараховував жодних штрафних санкцій (пені, неустойки) на суму заборгованості ОСОБА_1 .

Установлено, що первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» нараховував проценти за період з 16.02.2024 до 14.06.2024, розмір яких становить 2,50% в день (120 днів).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (статтю 8 було доповнено частиною п`ятою відповідно до Закону №3498-IX від 22.11.2023).

У пункті 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» №3498-IX, визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Закон набрав чинності 24.12.2023.

Отже, у даному випадку законодавець використав ультраактивну форму регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України №3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, а тому в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 2,5%, в період часу з 23.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 1,5%, а з 21.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 1%.

Водночас згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України №3498-ІХ умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

З урахуванням викладеного, треба дійти висновку, що проценти за договором №27684-02/2024 від 16.02.2024, укладеним між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 , мають бути визначені у такому розмірі: з 16.02.2024 до 22.04.2024 (67 днів) 10 100,00 грн х 2,50% = 252,50 грн х 67 днів = 16 917,50 грн; з 23.04.2024 до 14.06.2024 (53 дні) = 2 500,00 грн х 1,50% = 151,50 грн х 53 днів = 8 029,50 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості за процентами за період з 16.02.2024 до 14.06.2024, відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування», становить 24 947,00 грн.

Крім того, суд враховує і те, що згідно з розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 сплатила на користьТОВ «Аванс Кредит» кошти в сумі 2 525,00 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №27684-02/2024 від 16.02.2024, з урахуванням «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування», а також часткової сплати кредиту, складає 32 522,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 22 422,00 грн заборгованість за процентами.

Оскільки долучені до позовної заяви докази підтверджують надання коштів ОСОБА_1 , отримання і використання таких коштів останньою, нарахування процентів, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідач кошти в добровільному порядку ні ТОВ «Аванс Кредит», ні його правонаступнику ТОВ «Діджи Фінанс» не повернула, тобто відповідач не виконала договірні зобов`язання, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що треба задовольнити частково, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №27684-02/2024 від 16.02.2024 у загальному розмірі 32 522,00 грн, з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 22 422,00 грн заборгованість за процентами.

Відповідач ОСОБА_1 доказів на спростування встановлених судом обставин не надала, не оспорила ані факт укладення договору або його форму, ані його умови, а здійснення операції із використанням картки свідчить про встановлення кредитором контакту із клієнтом та згоду останньої з умовами обслуговуванням під час отримання кредитних коштів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 2 288,22 грн (32 552,00 ? 2 662,40 / 37 875,00) треба стягнути з відповідача на користь позивача.

У частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У прохальній частині позовної заяви позивач ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

На підтвердження таких витрат до позову долучено копію договору №42649746/01 від 02.01.2026 про надання правової допомоги, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (клієнт).

Згідно з копією акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 10.04.2026, виконавець надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 6 000,00 грн.

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Тобто дана цивільна справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Отже, у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.

Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. №1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31.10.2019 №4-в/2019).

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Установлено, що юридичну консультацію позивачу надавала фізична особа підприємець ОСОБА_2 , яка не є адвокатом.

З урахуванням вищевикладеного відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на правничу допомогу, надану фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , у розмірі 6 000,00 грн.

Такі висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.07.2022 (справа № 496/3134/19).

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265, ч. 1 ст. 267 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи, тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина п`ята статті 435 ЦПК України).

Тотожна за змістом норма передбачена й у частині першій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26.12.2003 №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін як стягувача, так і боржника та дотримуватися їх балансу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 (справа №9901/598/19).

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини, а також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №796/43/2018, від 19.06.2019 у справі №2-55/10).

Відповідач ОСОБА_1 у поданому до суду клопотанні просила в разі ухвалення рішення про часткове стягнення заборгованості розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців із виплатою рівними частинами щомісяця, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік і вона залишилась єдиним опікуном і годувальником неповнолітньої дочки, сплата всієї суми заборгованості одноразово є дня неї неможливою та призведе до вкрай скрутного матеріального становища їхньої сім`ї.

Однак вищенаведені доводи не можуть розцінюватись як такі, що є особливими або винятковими, та, у відповідності до приписів статті 435 ЦПК України, унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення про стягнення коштів, оскільки відповідач ОСОБА_1 не надала відомостей про її дійсний майновий стан, що є обов`язковим для врахування судом при вирішенні питання про розстрочення виконання судового рішення.

Крім того, суд також враховує, що безпідставне розстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

За таких обставин на даний час відсутні підстави для розстрочення виконання рішення суду.

Керуючись статтями 10, 12, 19, 81, 133, 137, 141, 211, 247, 258-260, 263-265, 435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за договором №27684-02/2024 від 16.02.2024 у загальному розмірі 32 522 (тридцять дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн 00 коп., з яких: 10 100,00 грн заборгованість за кредитом, 22 422,00 грн заборгованість за процентами.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 22 коп.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса місцезнаходження: м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київської області.

Відповідач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного судового рішення 25.09.2026.

СУДДЯ