Решение № 139954484, 21.09.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 539/3234/26

Провадження № 2/539/2344/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Алтухової О.С.,

за участю секретаря Ануфрієвої Н.М.,

учасники по справі у судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що 10.09.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір №501182501, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 25 760,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит на строк до 10.09.2023, з моменту отримання кредиту та сплатити проценти в розмірі 21.99 % за користування кредитним коштами на умовах, визначених умовами Договору кредиту.

17.05.2021 було укладено договір № 2 відповідно до якого АКЦІОНЕРНЕ

ТОВАРИСТВО "АЛЬФА-БАНК" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФЛЕКСІС" права вимоги за

кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 501182501.

18.05.2021 було укладено договір № 18-05/21 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З

ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФЛЕКСІС"

відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

«ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в

тому числі за договором № 501182501.

10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №501182501.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за

договором № 501182501.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника станом на день підготовки позову відповідно до розрахунку заборгованості становить 50 715 грн.48 коп., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 23 562 грн. 59 коп., заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги 24 317 грн. 30 коп., заборгованість за процентами нарахованими згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості)- 2612 грн. 00 коп., заборгованість за пенею та/або штрафами 223 грн. 59 коп.

Позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 50 715 грн.48коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 16 000 грн.00 коп.

Ухвалою суду від 06.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.07.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що не згідний з позовом.

Зазначив, що спірний кредитний договір було закрито, а зобов`язання за ним припинено, що підтверджується довідкою про закриття кредитного договору, виданою кредитодавцем. Копія зазначеної довідки додається до цього відзиву.

Отже, станом на дату закриття договору кредитодавець документально підтвердив припинення кредитних правовідносин за спірним договором. Після видачі такої довідки відсутні правові підстави повторно заявляти до стягнення тіло кредиту, проценти, штрафні санкції чи будь-які інші платежі за цим самим договором.

На момент набуття позивачем права вимоги спірна вимога вже була відсутня або принаймні позивач зобов`язаний належними та допустимими доказами спростувати видану первісним кредитором довідку про закриття договору та довести, що заборгованість фактично існувала після дати його закриття.

Первісний кредитор не може передати новому кредитору більше прав, ніж мав сам. Якщо кредитний договір закрито та зобов`язання за ним припинено, право вимоги про стягнення заборгованості за таким договором не існує, а тому не може бути предметом дійсного відступлення. Сам факт включення відомостей про відповідача до реєстру боржників, доданого до договору відступлення права вимоги, не створює заборгованості та не спростовує офіційного документа первісного кредитора про закриття договору.

Згідно зі статтею 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення. Отже, позивач, який посилається на правонаступництво, повинен довести не лише формальний факт укладення договорів відступлення, а й існування невиконаного грошового зобов`язання на дату кожного переходу права вимоги. Таких доказів, які б узгоджувалися з довідкою про закриття кредитного договору, позивачем не надано.

Для спростування довідки про закриття кредитного договору позивач мав би надати, зокрема, повну виписку за кредитним рахунком за весь період дії договору, первинні документи щодо видачі та погашення кредиту, деталізований розрахунок із зазначенням дат і підстав кожного нарахування та платежу, документи, що пояснюють підстави закриття договору, а також докази існування залишку боргу саме на дату відступлення права вимоги. Наявні у позові документи не усувають суперечності між заявленим боргом та виданою кредитедавцем довідкою про закриття договору.

Будь-які сумніви та суперечності у документах кредитора не можуть покладатися на споживача. Позивач як професійний учасник ринку стягнення заборгованості мав перевірити дійсність і обсяг придбаної вимоги до звернення до суду.

Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу

Позивач просить стягнути 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статей 137 та 141 Цивільного процесуального кодексу України такі витрати підлягають розподілу лише за умови доведення їх дійсності, необхідності та співмірності зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та значенням справи для сторони.

Ця справа є типовою, позов складено за шаблонною формою, предмет спору не є складним, а заявлена сума витрат у розмірі 15 000,00 грн є явно неспівмірною. Крім того, у разі відмови в задоволенні позову витрати позивача на професійну правничу допомогу не можуть бути покладені на відповідача.

Отже, довідка про закриття спірного кредитного договору підтверджує припинення зобов`язання та спростовує твердження позивача про наявність заборгованості. Позивач не довів існування дійсної, непогашеної та такої, що могла бути відступлена, вимоги до відповідача, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

29.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено таке.

Щодо довідки про погашення заборгованості.

Довідка про погашення заборгованості є неналежним доказом, оскільки

підтверджує, що Відповідач не має заборгованості саме перед АТ Сенс Банк. Проте,

вочевидь, АТ Сенс Банк закрив заборгованість у зв`язку з відступленням прав

вимоги. Посилання відповідача на наявну в матеріалах справи довідку не

спростовують наявності заборгованості за інший період, оскільки вказана довідка

лише засвідчує факт відсутності невиконаних зобов`язань перед Банком.

Враховуючи, що первісний кредитор відступив права вимоги, заборгованість

існували на момент такого відступлення. В подальшому, відповідно до умов договору,

первісний кредитор втратив права вимоги до боржників, отже не міг прийняти

виконання зобов`язань. Довідки від наступних кредиторів матеріали справи не

містять.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного

виконання зобов`язання Відповідачем, а долучена довідка не спростовує

наявність заборгованості, оскільки вказана довідка лише засвідчує факт

відсутності невиконаних зобов`язань перед Банком після їх відступлення

новому кредитору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь Позивача

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка

заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката,

які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із

складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції.

Сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної

допомоги. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах

справи доказами та є лише особистою думкою Відповідача. Отже, такі твердження є

припущеннями.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі

підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають

розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично

сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є

усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у

справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Договірні відносини між Позивачем та Адвокатом за Договором є виключно цивільно-правовими правовідносинами між сторонами цього договору і не впливають на жодні права Відповідача у справі.

Вони мають на меті лише обумовлені угодою обов`язки та відповідні дії сторін даного договору, що не суперечать правовим нормам та не зачіпають інтереси третіх осіб.

Відтак, будь-які посилання на цей договір з метою доведення порушень прав

Відповідача є необґрунтованими.

13.08.2026, 14.08.2026, 31.08.2026, 09.09.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано додаткові пояснення по справі, а 25.08.2026 та 17.09.2026 заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначає.

Щодо розміру заборгованості, визначеного первісним кредитором.

Згідно з детальним розрахунком АТ «СЕНС БАНК», долученим до матеріалів справи, загальна заборгованість за кредитним договором визначена банком у розмірі

38720,16 грн, у тому числі:

за кредитом 23 562,59 грн;

за процентами 6 139,02 грн;

за комісіями 8 794,96 грн;

штрафні платежі 223,59 грн;

пеня 0,00 грн.

Разом: 38 720,16 грн.

Водночас відповідно до позовної заяви ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заявлено до

стягнення 50 715,48 грн, з яких:

23 562,59 грн заборгованість за основним зобов`язанням;

24 317,30 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату

відступлення права вимоги;

2 612,00 грн проценти, нараховані після відступлення права вимоги;

223,59 грн пеня та/або штраф.

Таким чином, розрахунок позивача істотно не узгоджується з розрахунком

первісного кредитора АТ «СЕНС БАНК».

Зокрема, первісний кредитор визначає розмір процентів у сумі 6 139,02 грн, тоді як

позивач зазначає 24 317,30 грн процентів уже на дату відступлення права вимоги.

Різниця становить 18 178,28 грн.

Навіть якщо до визначених банком процентів 6 139,02 грн додати всю суму

банківських комісій 8 794,96 грн, сукупно це становить 14 933,98 грн, що все одно

на 9 383,32 грн менше, ніж заявлені позивачем 24 317,30 грн процентів.

Отже, з наданих матеріалів не вбачається, на підставі яких первинних банківських

документів та яких умов кредитного договору позивач визначив саме 24 317,30 грн

процентів станом на дату відступлення права вимоги.

Щодо обсягу права вимоги, яке могло бути передане новому кредитору

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора

переходять права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували

на момент переходу цих прав.

У зв`язку з цим позивач повинен довести не лише факт укладення договорів про

відступлення права вимоги, а й конкретний обсяг грошової вимоги, який існував та

був переданий щодо кредитного договору відповідача.

Оскільки первісний кредитор надав суду власний деталізований розрахунок

заборгованості, який не відповідає розрахунку ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у частині

процентів та загальної суми заборгованості, така суперечність підлягає оцінці судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України саме сторона, яка заявляє вимогу, повинна

довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Щодо процентів у сумі 2 612,00 грн, нарахованих після відступлення права

вимоги.

Окремого обґрунтування потребує заявлена позивачем сума 2 612,00 грн процентів,

нарахованих після відступлення права вимоги.

Позивач має довести: конкретну умову кредитного договору, яка дозволяла продовження такого

нарахування;

період, за який здійснювалося нарахування;

процентну ставку, застосовану при розрахунку;

арифметичний розрахунок по кожному відповідному періоду;

наявність у особи, яка здійснювала таке нарахування, відповідного права після

відступлення вимоги.

За відсутності належного та прозорого розрахунку зазначена сума не може

вважатися доведеною лише на підставі одностороннього розрахунку позивача.

Щодо довідки АТ «СЕНС БАНК» про закриття кредиту.

До відзиву відповідачем уже долучено довідку АТ «СЕНС БАНК» від 07.07.2026 № CSE20260707/311956, відповідно до якої станом на дату її формування заборгованість

відповідача перед АТ «СЕНС БАНК» за кредитним договором № 501182501HPLS від

10.09.2019 відсутня, а кредитний договір закрито.

З урахуванням наданих банком матеріалів відповідач просить оцінювати зазначену

довідку у сукупності з документами щодо відступлення права вимоги та детальним

банківським розрахунком заборгованості, а не ізольовано.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу

Відповідач підтримує викладене у відзиві клопотання про відмову у стягненні або

істотне зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У запереченні на відповідь на відзив зазначив, що пояснення позивача підтверджують змішування різних складових боргу. Сума 14 933,98 грн, яку позивач у реєстрі та загальному підсумку відносить до процентів, за банківським розрахунком складається з 6 139,02 грн власне процентів та 8 794,96 грн комісії. Зміна назви складової у реєстрі відступлення не перетворює комісію на проценти та не усуває обов`язку суду перевірити законність самої комісії.

Умова про щомісячну комісію 2,40 % має ознаки нікчемності

Кредитним договором передбачено щомісячну комісію за «розрахунково-касове

обслуговування» у розмірі 2,40 % від суми кредиту 25 760,00 грн, тобто 618,24 грн щомісяця.

За графіком загальна сума такої комісії становить 29 675,52 грн, що перевищує суму 20 000,00 грн, фактично спрямовану на рахунок позичальника.

У договорі не визначено конкретного переліку послуг, їх змісту, періодичності та вартості

кожної послуги, за які справляється ця фіксована щомісячна плата. Операції з переказу коштів і видачі готівки при цьому окремо тарифікуються. Отже, позивач має довести, яка саме самостійна оплачувана послуга надавалася щомісяця позичальнику понад дії, що становлять обов`язок кредитодавця за законом.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статей 215, 216 ЦК України умови договору, які покладають на споживача плату за обов`язкові дії кредитодавця або не дають змоги встановити предмет платної послуги, не можуть бути підставою для стягнення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 сформульовано підхід щодо нікчемності плати за дії, які кредитодавець зобов`язаний виконувати безоплатно (провадження № 14-44цс21). Подібна умова АТ «Альфа-Банк» про 2,40 % щомісячної плати за загально визначене розрахунково-касове обслуговування оцінювалася Касаційним Цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 09.11.2022 у справі № 752/18564/20, провадження № 61-20419св21 (ЄДРСР № 107291595).

Нікчемність умови встановлюється законом і не потребує окремого зустрічного позову. У разі встановлення її нікчемності суд має застосувати відповідні наслідки при перевірці розміру вимог: не включати комісію та врахувати, що раніше внесені платежі не могли законно спрямовуватися на її погашення. Простого віднімання залишку 8 794,96 грн недостатньо, адже частину платежів банк міг раніше зарахувати саме в рахунок цієї комісії. Без перевірюваного перерахунку залишок тіла кредиту та процентів не є доведеним.

Залишок основного боргу 23 562,59 грн не підтверджений повним первинним

розрахунком.

Загальна сума кредиту за договором становила 25 760,00 грн: 20 000,00 грн мали бути перераховані позичальнику, а 5 760,00 грн спрямовані на страхування. Відповідач не заперечує наявності підписаної заяви на страхування, однак сама заява не підтверджує фактичного перерахування 5 760,00 грн страховикові. Для включення цієї суми до тіла кредиту потрібні платіжна інструкція, банківський меморіальний документ або виписка з рахунку одержувача, що дає змогу ідентифікувати страховика, суму, дату і призначення платежу.

Подана карткова виписка відображає операцію з перерахування 20 000,00 грн та подальші операції за рахунком. Посилання на цю виписку не є визнанням боргу. З неї неможливо встановити повний рух за позичковим рахунком, щомісячне нарахування кожної складової та черговість зарахування всіх платежів. Без повної бухгалтерської відомості й перерахунку після виключення комісії база 23 562,59 грн не може вважатися належно доведеною.

Арифметична відтворюваність 9 383,32 грн і 2 612,00 грн не доводить права

на їх стягнення.

Позивач подав таблиці, за якими 9 383,32 грн нараховано за 661 день у період

18.05.202109.03.2023, а 2 612,00 грн за 184 дні у період 10.03.202309.09.2023, із

застосуванням ставки 21,99 % річних до бази 23 562,59 грн. Ці суми арифметично відтворюються з урахуванням округлення. Однак правильність множення не замінює доказів правової підстави, належної бази, допустимого періоду та статусу кредитора в кожний день нарахування.

По-перше, база 23 562,59 грн є спірною з причин, наведених у розділах 23. По-друге, строк договору визначено до 10.09.2023, але матеріали мають містити всі вимоги первінаступних кредиторів про дострокове повернення. Якщо кредитор до спливу строку реалізував право за частиною другою статті 1050 ЦК України, наслідки для подальшого нарахування договірних процентів мають оцінюватися з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. По-третє, слід встановити точну дату переходу права вимоги за конкретним договором № 501182501, а не лише дату рамкового договору факторингу.

Ланцюг відступлення та дата набуття права ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»

потребують документального підтвердження.

Позивач посилається на послідовність відступлень: АТ «Альфа-Банк» ТОВ «ФК «Флексіс» за договором факторингу № 2 від 17.05.2021; ТОВ «ФК «Флексіс» ТОВ «Вердикт Капітал» за договором № 18-05/21 від 18.05.2021; ТОВ «Вердикт Капітал» ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за договором № 10-03/2023/01 від 10.03.2023.

Разом із тим у переліку додатків позову витяги, що мають індивідуалізувати вимогу до відповідача, пов`язано з додатковою угодою № 7_15 від 04.02.2025. Сам збіг початку періоду нарахування 2 612,00 грн із датою рамкового договору 10.03.2023 не доводить, що право за конкретним кредитним договором перейшло до позивача саме в цей день. Так само дата 04.02.2025 сама по собі не доводить відсутності раніше нарахованої та згодом відступленої вимоги. Для правильної кваліфікації необхідні читабельні умови договору, додаткової угоди, реєстру та акта приймання-передачі.

Крім того, банківський залишок визначено станом на 18.05.2021, і з цієї ж дати ТОВ

«Вердикт Капітал» починає власний період нарахування процентів. Без умов про момент

переходу права та без розшифровки операцій за 18.05.2021 неможливо виключити подвійне врахування цього дня або нарахування особою, яка на відповідний момент ще не набула права вимоги.

Сума 223,59 грн не індивідуалізована та може підлягати обов`язковому

списанню.

У банківському розрахунку й письмових поясненнях 223,59 грн названо штрафом, у

розрахунках наступних кредиторів пенею, а в позові «пенею та/або штрафами».

Позивач не зазначив дату прострочення, вид порушеного обов`язку, конкретну умову договору, період і формулу нарахування. За таких розбіжностей неможливо перевірити ані правову природу, ані допустимість цієї суми.

За пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про

споживче кредитування» споживач звільняється від відповідальності за прострочення у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним у визначений цим пунктом строк. Неустойка (штраф, пеня) та інші передбачені договором платежі, нараховані за таке прострочення у зазначений період, підлягають списанню кредитодавцем.

Договір від 10.09.2019 підпадає під часовий критерій цієї норми. Тому, якщо 223,59 грн нараховано за період з 01.03.2020, сума не підлягає стягненню; якщо позивач стверджує, що її нараховано раніше, саме він має довести точну дату, підставу і розрахунок.

«Кредитні канікули» мають бути враховані у розрахунку

У банківській виписці містяться відомості про оформлення кредитних канікул: наказ від

26.03.2020, рішення від 10.04.2020, статус «завершено». Однак відсутні текст рішення, період пільги, правила нарахування процентів і комісії та оновлений графік. Без цих документів неможливо перевірити, чи правильно банк визначив прострочення і залишок станом на дату першого відступлення.

Витрати на правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн не підтверджені як

необхідні та співмірні.

За відсутності належного детального підтвердження у стягненні 16 000,00 грн слід

відмовити, у будь-якому разі зменшити суму до розумного та співмірного розміру і розподілити її пропорційно результату розгляду позову.

Також зазнасив, що разом із поясненнями від 28.08.2026 позивач не подав первинної банківської виписки про рух коштів, деталізованого та перевірного розрахунку, доказів фактичного надання платних послуг, первинних реєстрів передачі спірної вимоги або інших документів, які дозволяли б незалежно перевірити наведені суми. Пояснення сторони не можуть замінити первинні докази.

Щодо комісії у сумі 8 794,96 грн.

Позивач прямо підтвердив, що у реєстрі боржників сума 14 933,98 грн, позначена як

проценти, утворена шляхом додавання 6 139,02 грн процентів та 8 794,96 грн комісії.

Арифметичний збіг загальної суми не змінює правової природи платежів і не доводить

законність комісії. Комісія не може стягуватися як проценти лише внаслідок її іншого

найменування у реєстрі.

Посилання позивача на загальну можливість установлення комісій не звільняє його

від обов`язку довести, за які саме конкретні додаткові чи супутні послуги передбачался щомісячна плата, що такі послуги не належать до інформації, яка надається безоплатно відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», і що вони фактично надавалися.

Позивач безпідставно намагається перекласти доказування на відповідача. Саме

особа, яка просить стягнути 8 794,96 грн, повинна довести правову і фактичну підставу цієї суми.

Щодо додаткових процентів у сумах 9 383,32 грн та 2 612,00 грн.

Називання ставки 21,99 % річних, загальних періодів та дат договорів відступлення не

є повним розрахунком. Позивач не навів у поясненнях таблиці з початковим залишком на

кожний період, кількістю днів, формулою, проміжними результатами, змінами залишку,

платежами та іншими операціями. Без цих даних неможливо перевірити правильність сум 9383,32 грн і 2 612,00 грн.

Арифметична відтворюваність приблизного результату не підтверджує правильності

вихідного залишку 23 562,59 грн та не замінює первинного обліку руху коштів і платежів.

Щодо штрафу у сумі 223,59 грн.

У розрахунку первісного кредитора штраф відображено за період з 10.02.2020 по

10.03.2020. Цей період охоплює дні після 01.03.2020. Твердження позивача, що вся сума була нарахована виключно за лютий, не підтверджено поденним розрахунком або іншим

первинним документомПункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачає звільнення споживача від неустойки та інших платежів за прострочення, нарахованих з 01.03.2020, а відповідні суми підлягають списанню.

За відсутності розмежування за днями позивач не довів, що 223,59 грн повністю виникли до 01.03.2020.

Щодо переходу права вимоги та додаткової угоди від 04.02.2025

Позивач стверджує, що додаткова угода № 7/15 від 04.02.2025 мала виключно

технічний характер. Проте саме по собі таке пояснення не підтверджує, які конкретно

відомості були змінені, чи містив первинний реєстр станом на 10.03.2023 належні

ідентифікаційні дані відповідача, номер спірного договору та точний обсяг переданої

вимоги.

Для перевірки переходу саме спірної вимоги необхідно дослідити первинний реєстр та акт його приймання-передачі у редакції на 10.03.2023, повний текст додаткової угоди і

перелік виправлених нею відомостей. Пізніше виправлення реєстру не може підтверджувати первинне включення вимоги без дослідження документа до внесення змін.та

17.08.2026, 20.08.2026, 28.08.2026 та 16.09.2026 представником позивача подано письмові заперечення та пояснення по справі в яких зазначили наступне.

Щодо доводів Відповідача про змішування процентів та комісії і неправомірність комісійної винагороди.

Необґрунтованими є доводи Відповідача про те, що відображення у Реєстрі боржників суми 14 933,98 грн як заборгованості за нарахованими процентами свідчить про неправомірне змішування процентів та комісії, а також про недоведеність заявленого

Позивачем розміру заборгованості.

Як уже зазначалося Позивачем, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого

первісним кредитором АТ «СЕНС БАНК», станом на 18.05.2021 року за Договором №

501182501 від 10.09.2019 року існувала заборгованість у загальному розмірі 38 720,16 грн,

з яких 23 562,59 грн заборгованість за тілом кредиту, 6 139,02 грн заборгованість за

нарахованими процентами, 8 794,96 грн заборгованість за комісією та 223,59 грн

заборгованість за штрафом.

Водночас у Реєстрі боржників до договору відступлення права вимоги відповідна

заборгованість була відображена у такому складі: 23 562,59 грн тіло кредиту, 14 933,98

грн заборгованість за нарахованими процентами та 223,59 грн штраф.

При цьому загальна сума заборгованості залишилася абсолютно незмінною.

Сума 14 933,98 грн є арифметичною сумою двох складових, визначених первісним

кредитором, а саме 6 139,02 грн процентів та 8 794,96 грн комісії: 6 139,02 грн + 8 794,96

грн = 14 933,98 грн.

Отже, наведена Відповідачем відмінність стосується виключно способу відображення складових уже сформованої первісним кредитором заборгованості, а не її фактичного розміру. Жодного додаткового нарахування у розмірі 8 794,96 грн після відступлення права вимоги Позивачем не здійснювалося.

Більше того, зазначена сума комісії була сформована саме первісним кредитором до

моменту відступлення права вимоги. Наступні кредитори, у тому числі ТОВ «ФК

«ФЛЕКСІС», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», не формували

зазначену заборгованість повторно та не збільшували її шляхом включення додаткової

комісії. Вони набули право вимоги у тому обсязі, який існував на момент його переходу.

Таким чином, посилання Відповідача на те, що зміна назви складової у Реєстрі не

може перетворити комісію на проценти, саме по собі не спростовує позицію Позивача,

оскільки Позивач і не стверджує, що комісія за своєю правовою природою є процентами.

Йдеться про те, що первісним кредитором дві окремі складові заборгованості проценти

та комісія були об`єднані при відображенні переданої вимоги в Реєстрі під одним

найменуванням, при цьому їх загальний розмір залишився незмінним.

Відповідно, відмінність у найменуванні відповідної складової у документах

первісного кредитора та Реєстрі боржників не свідчить про суперечність між такими

документами, оскільки їх арифметичне співвідношення повністю узгоджується, а загальний розмір заборгованості є тотожним.

Щодо доводів Відповідача про нікчемність умови Договору щодо комісійної

винагороди, слід зазначити, що сам по собі факт встановлення договором комісії не

свідчить про нікчемність відповідної умови. Для висновку про її неправомірність

необхідно встановити правову природу конкретного платежу та з`ясувати, чи справлялася

така плата за дії, які кредитодавець відповідно до закону зобов`язаний здійснювати

безоплатно.

У цьому випадку сторони при укладенні Договору № 501182501 від 10.09.2019 року

прямо погодили умову про надання послуг з розрахунково-касового обслуговування та

визначили комісійну винагороду за обслуговування кредиту у розмірі 2,40 % від суми

кредиту (п.п (б) п.1 Договору). Отже, відповідна умова була безпосередньо погоджена

сторонами як складова умов кредитування та визначала передбачений договором

платіж за обслуговування кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

З вищенаведеного вбачається, що Закон про споживче кредитування безумовно та

однозначно передбачає право Кредитодавця на встановлення комісії за надання та

обслуговування кредиту за Кредитним договором.

Відтак, починаючи з 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон про споживче

кредитування, а рівно й зміни до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,

після чого зазначена стаття 11 прийняла той вигляд, який має і до цього моменту («1. Цей

Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить

Закону України "Про споживче кредитування"»).

Таким чином, спеціальним законодавством України прямо визначені

можливості Кредитодавця як включати до тексту кредитних договорів із

споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а

також вимагати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача.

Відповідач, посилаючись на нікчемність цієї умови, фактично виходить із

припущення, що будь-яка комісія за обслуговування кредиту є платою за дії, які

кредитодавець зобов`язаний здійснювати безоплатно. Проте такий висновок не випливає

автоматично ані з факту встановлення комісії, ані з її розміру.

У справі № 496/3134/19, на яку посилається відповідач як на підставу своїх доводів

Велика Палата Верховного Суду не сформулювала висновку про незаконність комісій

як таких. Навпаки, у пункті 31.18 постанови від 13.07.2022 року Велика Палата прямо

зазначила, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо

передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за

обслуговування кредиту. Підставою для висновку про нікчемність спірної умови у

вказаній справі стало встановлення конкретних обставин: у кредитних договорах не було

визначено переліку додаткових та супутніх послуг, за які справлялася комісія, а фактично

така плата була пов`язана з наданням інформації про стан кредитної заборгованості, яка

відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має надаватися

споживачу безоплатно.

Отже, зазначена постанова не містить висновку про те, що будь-яка комісія,

передбачена договором споживчого кредиту, є незаконною або нікчемною. Навпаки,

правова позиція Великої Палати виходить із допустимості встановлення комісій за

умови, що вони є платою за визначені договором додаткові чи супутні послуги

кредитодавця та не стягуються за дії, які відповідно до закону повинні здійснюватися безоплатно.

Саме лише зазначення у Договорі формулювання «розрахунково-касове

обслуговування» не дає підстав автоматично ототожнювати всю передбачену договором

комісію з оплатою безоплатних інформаційних послуг або інших дій кредитодавця, плата

за які заборонена законом. При цьому Відповідач не зазначає, яка саме конкретна дія чи

послуга, що охоплювалася погодженою сторонами комісією, є безоплатною в силу прямої

норми закону. Фактично його доводи зводяться до загального твердження про нікчемність

комісії без встановлення конкретної законодавчої заборони щодо справляння саме такого

платежу за умовами укладеного сторонами Договору.

Таким чином, доводи Відповідача одночасно стосуються двох різних питань: способу відображення вже існуючої заборгованості у Реєстрі боржників та правової оцінки самої умови Договору про комісійну винагороду. Жодне з них не підтверджує недоведеність загального розміру заборгованості.

Отже, відображення у Реєстрі суми 14 933,98 грн як однієї складової не свідчить про

зміну чи збільшення заборгованості, оскільки ця сума повністю відповідає сумі процентів

та комісії, визначених первісним кредитором. Водночас твердження про нікчемність комісії не може ґрунтуватися виключно на її розмірі, назві чи наявності відповідної умови у Договорі та потребує доведення того, що така комісія встановлена саме за дії, плату за які закон прямо забороняє стягувати.

За таких обставин посилання Відповідача на необхідність виключення 8 794,96

грн зі складу заборгованості є передчасним та належними доказами не обґрунтоване,

а наведені ним доводи не спростовують розрахунок заборгованості та загальний

розмір вимог Позивача.

Щодо правомірності нарахування процентів у розмірі 9 383,32 грн та 2 612,00 грн.

ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»

Посилання відповідача на те, що арифметична відтворюваність сум 9 383,32 грн та 2

612,00 грн сама по собі не доводить права на їх стягнення, є безпідставним.

Позивачем чітко визначено правову підставу, періоди та порядок нарахування

процентів. Так, 17.05.2021 року АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» права вимоги, у тому числі за Договором № 501182501, а вже 18.05.2021 року ТОВ «ФК

«ФЛЕКСІС» відступило відповідні права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал». У подальшому,

10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги ТОВ «Коллект Центр».

Таким чином, нарахування процентів ТОВ «Вердикт Капітал» у період з 18.05.2021

року по 09.03.2023 року та ТОВ «Коллект Центр» у період з 10.03.2023 року по 09.09.2023

року повністю відповідає послідовності переходу права вимоги за конкретним

кредитним договором. При цьому ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» після набуття права вимоги

подальшого нарахування процентів не здійснювало.

Відтак доводи про необхідність встановлення «точної дати переходу права вимоги»

не спростовують заявлених нарахувань, оскільки такі дати безпосередньо підтверджуються договорами відступлення та узгоджуються з періодами, за які кожним наступним кредитором здійснювалося нарахування.

Крім того, проценти нараховувалися за ставкою 21,99 % річних, яка прямо

передбачена умовами Договору № 501182501 від 10.09.2019 року. Позивач не змінював

погоджену сторонами процентну ставку та не застосовував будь-якої іншої ставки.

Необґрунтованим є і посилання відповідача на необхідність додаткового

встановлення обставин щодо дострокового повернення кредиту. У матеріалах справи

відсутні підстави вважати, що кредитор до настання визначеного договором строку

скористався правом на дострокове повернення кредиту. Навпаки, відповідно до пункту 2

Договору кінцевою датою повернення кредиту визначено 10.09.2023 року, а

нарахування процентів здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку

кредитування до 09.09.2023 року включно.

Отже, наведені відповідачем міркування щодо можливого дострокового пред`явлення вимоги є припущеннями та не спростовують фактичних обставин, покладених позивачем воснову розрахунку.

Таким чином, суми 9 383,32 грн та 2 612,00 грн є не лише арифметично

відтворюваними, а й мають належну договірну та фактичну підставу: нараховані за

погодженою процентною ставкою 21,99 % річних, у межах визначеного договором строку

кредитування та за періоди, протягом яких відповідні права вимоги належали ТОВ

«Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» відповідно.

Тому твердження відповідача про відсутність доказів правомірності таких

нарахувань ґрунтується на припущеннях та фактично не спростовує ні розміру, ні

періодів, ні правової підстави нарахування процентів.

Щодо безпідставності доводів відповідача про необхідність списання суми

штрафу у розмірі 223,59 грн.

Посилання відповідача на необхідність списання суми 223,59 грн є безпідставним,

оскільки зазначена сума була нарахована первісним кредитором АТ «Сенс Банк» за

період прострочення у лютому 2020 року, тобто до 01.03.2020 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора сума 223,59 грн

відображена у відповідному рядку за період з 10.02.2020 року по 10.03.2020 року.

Водночас зазначення у розрахунку кінцевої дати такого періоду 10.03.2020 року не означає, що спірна сума була нарахована саме за період після 01.03.2020 року. Такий розрахунок сформований за принципом відображення у кожному рядку розрахункового періоду, протягом якого обліковувалася відповідна заборгованість, а не окремої дати здійснення нарахування. Відтак дата 10.03.2020 року є кінцевою датою відображеного у розрахунку періоду та датою формування відповідного запису, тоді як саме нарахування стосується прострочення, що виникло та обліковувалося за відповідний період у лютому 2020 року.

Посилання відповідача на пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону України «Про споживче кредитування» є необґрунтованим, оскільки встановлене

цією нормою звільнення від відповідальності поширюється на неустойку та інші платежі,

нараховані за прострочення у період з 01.03.2020 року. Спірна сума 223,59 грн була

нарахована за прострочення, що припадає на лютий 2020 року, тобто за період, який

передує встановленому законом часовому обмеженню.

Таким чином, сума 223,59 грн є складовою заборгованості, нарахованою первісним

кредитором за лютий 2020 року, а тому посилання відповідача на положення щодо списання неустойки, нарахованої за прострочення з 01.03.2020 року, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо безперервності ланцюга відступлення права вимоги та моменту набуття

ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прав за договором № 501182501.

Заперечення відповідача щодо недоведеності ланцюга відступлення та дати набуття

ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги є безпідставними, оскільки матеріалами справи

підтверджується послідовний перехід права вимоги за кредитним договором № 501182501.

Так, 17.05.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» укладено договір

№ 2, предметом якого було відступлення, зокрема, права вимоги за кредитним договором

№ 501182501. Відповідно до п. 2.3 цього договору право вимоги вважалося відступленим з дати повної оплати фактором ціни права вимоги. Така оплата була здійснена 17.05.2021

року, що підтверджується платіжним дорученням № 253.

У подальшому, 18.05.2021 року, ТОВ «ФК «Флексіс» відступило право вимоги ТОВ

«Вердикт Капітал» за договором № 18-05/21. Відповідно до п. 2.3 цього договору право

вимоги вважалося відступленим з дати підписання сторонами акта приймання-передачі

Реєстру боржників. Такий акт підписано 18.05.2021 року, що підтверджує набуття ТОВ

«Вердикт Капітал» права вимоги саме з цієї дати.

Надалі, 10.03.2023 року, між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»

укладено договір № 10-03/2023/01. Згідно з п. 5.2 цього договору права вимоги вважаються відступленими та набутими Новим кредитором у день належного підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників. Вказаний акт підписано 10.03.2023 року, у зв`язку з чим саме з цієї дати ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги за договором № 501182501.

Таким чином, момент набуття права вимоги кожним наступним кредитором

визначається не лише датою укладення відповідного договору, а умовами самого

договору та фактичним виконанням передбачених ним умов щодо передачі права

вимоги. У даному випадку такі обставини підтверджуються відповідними платіжними документами та актами приймання-передачі Реєстрів боржників.

Окремо слід зазначити, що додаткова угода № 7/15 від 04.02.2025 року, на яку

посилається відповідач, не є документом, яким ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право

вимоги за договором № 501182501. Зазначена додаткова угода стосувалася внесення

змін до Реєстру боржників за основним договором відступлення у зв`язку з

виявленням технічних описок та неточностей у відповідному Реєстрі. Відтак, її дата не може розглядатися як дата переходу права вимоги до позивача та жодним чином не

спростовує того, що таке право було набуте ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» ще 10.03.2023 року

на підставі договору № 10-03/2023/01 та відповідного акта приймання-передачі.

Отже, твердження відповідача про необхідність визначати дату набуття

позивачем права вимоги з урахуванням дати додаткової угоди № 7/15 є помилковим,

оскільки така угода мала технічний характер та стосувалася коригування даних

Реєстру, а не первинного переходу права вимоги.

Відповідно, нарахування процентів ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у період з 10.03.2023

року по 09.09.2023 року здійснювалося вже після набуття ним права вимоги за договором

№ 501182501 та в межах встановленого договором строку кредитування. Доводи

відповідача про недоведеність моменту переходу права вимоги та можливість подвійного

врахування заборгованості є припущеннями, які не підтверджені належними доказами.

Стосовно доводів відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу

позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», які останній просить Суд стягнути з відповідача.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на отримання професійної

правничої допомоги до суду було надано Договір про надання правової допомоги №01-

07/2024 від 01.07.2024 року; Прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений рішенням

загальних зборів №01-12/2025 від 01.12.2025 року; Заявку на надання юридичної допомоги

№2340 від 01.05.2026 року; Витяг з Акту №22 про надання юридичної допомоги від

29.05.2026 року.

Отже, факт надання правничої допомоги, її обсяг та вартість підтверджуються

витягом з Акту №22 про надання юридичної допомоги від 29.05.2026 року, який

містить детальний опис виконаних робіт та наданих послуг та свідчить про виконання зобов`язань виконавцем.

Питання співмірності витрат вирішується судом виключно на підставі

доказів, а не припущень іншої сторони.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що спір виник виключно через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду, вважаємо, що заявлена до стягнення сума витрат позивача на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю даної справи, натомість, зворотного відповідачем не доведено, а тому підстави для відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу відсутні.

Щодо безпідставності клопотання відповідача про витребування доказів

Клопотання відповідача про витребування доказів є безпідставним та таким, що

подане з порушенням встановленого процесуального порядку.

Насамперед, посилання відповідача на те, що необхідність у витребуванні зазначених документів нібито остаточно виникла лише після отримання банківського розрахунку, судового засідання 18.08.2026 року та подання позивачем додаткових пояснень, не відповідає фактичним обставинам справи.

Відзив на позовну заяву був поданий відповідачем ще 16.07.2026 року. Саме у відзиві відповідач мав можливість та повинен був заявити всі клопотання щодо доказів, які, на його думку, є необхідними для підтвердження його заперечень проти позову. При цьому переважна більшість питань, зазначених у поданому клопотанні, безпосередньо стосується обставин, які відповідач оспорював уже у відзиві, зокрема розміру заборгованості, складу кредитної заборгованості, нарахування процентів, комісії, штрафних санкцій, переходу

права вимоги.

Отже, твердження про те, що необхідність у витребуванні таких доказів виникла лише після 18.08.2026 року, є необґрунтованим. Відповідач фактично намагається обґрунтувати несвоєчасність подання клопотання обставинами, які були йому відомі задовго до його подання.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України учасник справи, який не може самостійно подати доказ, повинен зазначити причини неможливості його подання у

визначений законом строк. При цьому сама лише вказівка відповідача на те, що він «не має доступу» до внутрішніх регістрів банку або не є стороною договорів факторингу, не

підтверджує вжиття ним заходів для самостійного отримання відповідних доказів.

У клопотанні відсутні докази того, що відповідач до звернення до суду самостійно

звертався до АТ «СЕНС БАНК» із відповідними запитами, отримував відмову в наданні

документів або вчиняв інші дії, спрямовані на отримання доказів. Аналогічно не наведено

жодних доказів звернення до позивача з вимогою надати документи, які відповідач просить витребувати у ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Таким чином, відповідач не довів об`єктивної неможливості самостійного

отримання доказів, а тому відсутні передбачені статтею 84 ЦПК України підстави для їх витребування судом.

Крім того, клопотання не відповідає критерію процесуальної необхідності.

Значна частина документів, які відповідач просить витребувати, вже фактично

підтверджується матеріалами справи або документами, поданими позивачем. Зокрема,

позивачем надано документи, що підтверджують укладення кредитного договору,

виникнення заборгованості, її розмір, перехід права вимоги за кредитним договором №

501182501 та здійснення відповідних нарахувань.

Так само відповідач просить витребувати документи, які не мають самостійного

значення для вирішення спору або фактично спрямовані на проведення нового, повторного дослідження вже встановлених обставин. Саме по собі бажання відповідача отримати додаткові документи для повторної перевірки розрахунку заборгованості не свідчить про необхідність їх витребування судом.

Окремо слід звернути увагу, що вимоги відповідача щодо витребування від АТ

«СЕНС БАНК» документів про подальший рух заборгованості та від ТОВ «КОЛЛЕКТ

ЦЕНТР» документів, на підставі яких здійснювалися нарахування, значною мірою

стосуються обставин, які вже відображені у поданих до суду документах та розрахунках.

Відповідач не зазначає, яку саме конкретну обставину, що має істотне значення для

вирішення спору, неможливо встановити на підставі наявних у справі доказів.

Натомість клопотання містить надмірно широкий перелік документів, у тому числі

«регістри», «первинні дані», «інші регістри аналітичного обліку», документи щодо всіх

платежів та внутрішніх операцій, без належного обґрунтування необхідності кожного

такого документа для вирішення конкретного спірного питання.

Саме по собі посилання відповідача на те, що без усіх перелічених документів

«вирішити спір неможливо», не є належним обґрунтуванням клопотання про витребування доказів.

Таким чином, відповідач не довів ані своєчасності подання клопотання, ані

об`єктивної неможливості самостійно отримати необхідні докази, ані їх належного

значення для встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення

справи. З огляду на викладене, клопотання відповідача про витребування доказів є

необґрунтованим, надмірним за своїм змістом та фактично спрямованим на додаткове збирання доказів після подання відзиву, а тому не підлягає задоволенню.

Учасники в судове засідання не з`явилися.

За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

10.09.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір №501182501, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 25 760,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит на строк до 10.09.2023, з моменту отримання кредиту та сплатити проценти в розмірі 21.99 % за користування кредитним коштами на умовах, визначених умовами Договору кредиту.

17.05.2021 було укладено договір № 2 відповідно до якого АКЦІОНЕРНЕ

ТОВАРИСТВО "АЛЬФА-БАНК" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФЛЕКСІС" права вимоги за

кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 501182501.

18.05.2021 було укладено договір № 18-05/21 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З

ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФЛЕКСІС"

відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

«ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в

тому числі за договором № 501182501.

10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №501182501.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив зобов`язання, що призвело до настання правових наслідків, встановлених договором та законом.

Суд частково погоджується з доводами відповідача щодо неправомірності нарахування комісії.

З аналізу вимог пункту 4 частини першої та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» суд вбачає, що цей Закон передбачає право фінансової установи встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказаний висновок Верховного Суду кореспондується зі спірними правовідносинами, оскільки відповідач також надає фінансові послуги та на нього розповсюджуються норми Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення комісії за кредитним договором за обслуговування в розмірі 8794,96 грн не узгоджується із нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо правомірності нарахування процентів у розмірі 9 383,32 грн та 2 612,00 грн. ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

17.05.2021 року АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» права вимоги, у тому числі за Договором № 501182501, а вже 18.05.2021 року ТОВ «ФК

«ФЛЕКСІС» відступило відповідні права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал». У подальшому,

10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги ТОВ «Коллект Центр».

Таким чином, нарахування процентів ТОВ «Вердикт Капітал» у період з 18.05.2021

року по 09.03.2023 року та ТОВ «Коллект Центр» у період з 10.03.2023 року по 09.09.2023

року повністю відповідає послідовності переходу права вимоги за конкретним

кредитним договором. При цьому ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» після набуття права вимоги

подальшого нарахування процентів не здійснювало.

Проценти нараховувалися за ставкою 21,99 % річних, яка прямо

передбачена умовами Договору № 501182501 від 10.09.2019 року.

Необґрунтованим є і посилання відповідача на необхідність додаткового

встановлення обставин щодо дострокового повернення кредиту. У матеріалах справи

відсутні підстави вважати, що кредитор до настання визначеного договором строку

скористався правом на дострокове повернення кредиту. Навпаки, відповідно до пункту 2

Договору кінцевою датою повернення кредиту визначено 10.09.2023 року, а нарахування процентів здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку

кредитування до 09.09.2023 року включно.

Таким чином, суми 9 383,32 грн та 2 612,00 грн є не лише арифметично

відтворюваними, а й мають належну договірну та фактичну підставу: нараховані за

погодженою процентною ставкою 21,99 % річних, у межах визначеного договором строку

кредитування та за періоди, протягом яких відповідні права вимоги належали ТОВ

«Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» відповідно.

Щодо доводів відповідача про необхідність списання суми

штрафу у розмірі 223,59 грн.

Посилання відповідача на необхідність списання суми 223,59 грн є безпідставним,

оскільки зазначена сума була нарахована первісним кредитором АТ «Сенс Банк» за

період прострочення у лютому 2020 року, тобто до 01.03.2020 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора сума 223,59 грн.

відображена у відповідному рядку за період з 10.02.2020 року по 10.03.2020 року.

Водночас зазначення у розрахунку кінцевої дати такого періоду 10.03.2020 року не означає, що спірна сума була нарахована саме за період після 01.03.2020 року. Такий розрахунок сформований за принципом відображення у кожному рядку розрахункового періоду, протягом якого обліковувалася відповідна заборгованість, а не окремої дати здійснення нарахування. Відтак дата 10.03.2020 року є кінцевою датою відображеного у розрахунку періоду та датою формування відповідного запису, тоді як саме нарахування стосується прострочення, що виникло та обліковувалося за відповідний період у лютому 2020 року.

Посилання відповідача на пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону України «Про споживче кредитування» є необґрунтованим, оскільки встановлене

цією нормою звільнення від відповідальності поширюється на неустойку та інші платежі,

нараховані за прострочення у період з 01.03.2020 року. Спірна сума 223,59 грн була

нарахована за прострочення, що припадає на лютий 2020 року, тобто за період, який

передує встановленому законом часовому обмеженню.

Таким чином, сума 223,59 грн є складовою заборгованості, нарахованою первісним

кредитором за лютий 2020 року, а тому посилання відповідача на положення щодо списання неустойки, нарахованої за прострочення з 01.03.2020 року, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає тіло кредиту 23 563 грн. 59 коп., заборгованість за нарахованими процентами 18134 грн.34 коп., заборгованість за штрафом - 223 грн. 59 коп.

Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань в строк, передбачений договором, не виконав, суд знаходить позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 2200,50 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, укладений позивачем ТОВ «Коллект Центр» в особі директора Ткаченко М.М. з Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», про надання юридичних послуг.

Відповідно до витягу з акту №18 про надання юридичної допомоги сторони за Договором №01-07/2024 від 01.07.2024 погодили надання наступних правових послуг: надання усної консультації з вивченням документів 4000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачці її до суду 12 000 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21

Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката у сумі 16000,00 грн. неспівмірний зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у суму 8000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89,137,141, 142, 229, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договорами №501182501 від 10.09.2019 у розмірі 41 920 (сорок одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2200 (дві тисячі двісті) гривень 50 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м.Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання/реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено та підписано 21 вересня 2026 року.

Суддя Лубенського міськрайонного суду

Полтавської області О.С. Алтухова