Решение № 139928112, 22.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2026Справа № 910/8166/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 76621,88 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 76621,88 грн заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 від 09.10.2009.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою від 08.07.2026 Господарський суд міста Києва вказану позовну заяву залишив без руху.

13.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.07.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/8116/26 та розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.07.2026 направлена судом до електронного кабінету відповідача.

Згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно із повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету відповідача 16.07.2026 о 22:50, а отже вважається врученою відповідачу 17.07.2026.

Відтак, згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Суд враховує, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 від 09.10.2009 надав відповідачу у 2025 році послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на загальну суму 76621,88 грн.

Позивач зазначає, що в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач відшкодування витрат зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на загальну суму 76621,88 грн за 2025 рік не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості у сумі 76621,88 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

09.10.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (правонаступником, якого є Державне агентство резерву України, комітет, відповідач) та Державним підприємством "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (правонаступником, якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", зберігач, позивач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 (надалі - договір), відповідно до умов якого Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом (пункт 1.2.).

Зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.8 договору зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

У п.3.1 договору визначено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно із п.4.2. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли комітет визнає за можливе відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Відповідно до п.4.3 договору оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

У пункті 7.2 договору передбачено, що усі додатки і зміни до цього договору є невід`ємною частиною цього договору, якщо вони підписані повноважними представниками сторін.

Згідно із пунктом 7.3 договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2009 року, і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).

У подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди до договору, зокрема, №1 від 16.12.2010, №2 від 05.11.2010, №3 від 01.09.2011, №4 від 24.05.2012, №5 від 01.07.2013 та №6 від 15.09.2016.

У пункті 1 додаткової угоди №6 сторони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2016 рік в сумі 15 355,21 грн, в т.ч. ПДВ 2 559,20 грн.

За змістом пункту 2 додаткової угоди №6 оплата здійснюється на підставі актів по відшкодуванню за зберігання ТМЦ мобілізаційного резерву.

Листом від 10.07.2025 №2270/МР позивач направив відповідачу додаткову угоду до договору та кошторис витрат разом із додатками на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2025 рік.

Листом від 21.08.2025 №2750/МР позивач повторно направив відповідачу додаткову угоду до договору та кошторис витрат разом із додатками на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2025 рік.

Позивач зазначає, що відповідач відповіді на листи не надав, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Листами від 09.10.2025 №3271/4, від 09.10.2025 №3272/4, від 09.03.2026 №615/4, від 09.03.2026 №616/4 позивач направив Державному агентству резерву України звітні документи про витрати на зберігання за чотири квартали 2025 року, а також акти на відшкодування витрат зі зберігання. Докази направлення зазначених листів наявні у матеріалах справи. Відповідач на зазначені листи відповіді не надав, акти не підписав.

Відповідно до наявних у матеріалах звітів про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) в одному відокремленому приміщенні складу інв.№103-10025 за І-IV квартали 2025 року, загальна вартість витрат становить 76621,88 грн (за І квартал 2025 року - 14128,90 грн; за ІІ квартал 2025 року - 13178,50 грн; за ІІІ квартал 2025 року - 36464,15 грн; за IV квартал 2025 року - 12850,33 грн).

14.01.2026 позивач направив Державному агентству резерву України претензію від 14.01.2026 №103/Ю, в якій вимагав сплатити витрати за зберігання за І та ІІ квартали 2025 року.

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що відповідач не оплатив вартість витрат зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2025 рік позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 76621,88 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч.1 ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч.2 ст.938 Цивільного кодексу України).

Предметом спору є стягнення боргу з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за чотири квартали 2025 року, а відтак, порядок укладання та виконання договорів, пов`язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву регулюється Законом України "Про державні резерви" (набрав чинності 16.12.2023).

У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про державні резерви" визначено, що відповідальне зберігання державного матеріального резерву - послуга із зберігання з дотриманням необхідних умов для забезпечення належної якості відповідної кількості закладених до державних резервів матеріальних цінностей у суб`єктів господарювання незалежно від форми власності (резидентів та нерезидентів), у тому числі поза межами території України, відповідно до порядку та умов, визначених цим Законом та договором.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державні резерви" державні резерви складаються з державного матеріального резерву та мобілізаційного резерву. Державний матеріальний резерв призначається для: 1) забезпечення потреб України в особливий період; 2) забезпечення стратегічних потреб України; 3) надання гуманітарної допомоги. Мобілізаційний резерв призначається для забезпечення потреб України в особливий період.

За змістом частини 6 статті 10 Закону України "Про державні резерви" мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних резервів. Особливості формування і розміщення мобілізаційного резерву, здійснення поставок, порядок фінансування заходів, закладення і відпуску матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відшкодування витрат з проведення операцій створення, накопичення, подання та проходження звітності про їх рух, порядок освіження та розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи доказами (звітами про витрати за зберігання позивач у 2025 році, актами на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей) зберігав матеріальні цінності державного (мобілізаційного) резерву.

Також матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт направлення відповідачем листами від 09.10.2025 №3271/4, від 09.10.2025 №3272/4, від 09.03.2026 №615/4, від 09.03.2026 №616/4 Державному агентству резерву України звітних документів про витрати на зберігання за чотири квартали 2025 року, а також актів на відшкодування витрат зі зберігання.

Відповідно до звітів про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) в одному відокремленому приміщенні складу інв.№103-10025 за І-IV квартали 2025 року, загальна вартість витрат становить 76621,88 грн.

Акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за спірний період підписані лише з боку позивача.

Водночас матеріали справи не містять доказів належного виконання позивачем передбачених договором обов`язків, а також доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання зазначених актів чи подання ним заперечень щодо відомостей, наведених у таких актах.

За таких обставин відсутність підпису відповідача на актах сама по собі не свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог, а зазначені акти у сукупності з іншими наявними у справі доказами можуть підтверджувати факт відповідального зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за спірний період та понесення відповідних витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачем.

За змістом частин 1 та 2 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Як зазначено судом вище, відповідно до умов договору відшкодування витрат із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли комітет визнає за можливе відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата здійснюється на підставі актів по відшкодуванню за зберігання ТМЦ мобілізаційного резерву (п.4.2. договору, п. 2 додаткової угоди №6).

У статті 7 Закону України "Про державні резерви" зазначено, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення державних резервів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел. Держава гарантує повне і своєчасне фінансування державних резервів в обсязі, достатньому для їх належного забезпечення.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою КМУ від 12.04.2002 №532 (далі за текстом - Порядок) запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям (далі - відповідальні зберігачі) витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

За змістом пункту 3 статті 21 Законом України "Про державні резерви" до приведення інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом їх норми діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Порядку застосовуються і до спірних правовідносин.

Пунктом 2 Порядку визначено, що сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачуються пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до пункту 5 Порядку Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Пунктом 7 Порядку визначено, що відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити витрати позивача (зберігача) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за весь час зберігання такого майна.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У договорі строк здійснення оплати на користь позивача щодо відшкодування за зберігання матеріальних цінностей не встановлений.

Як підтверджується матеріалами справи 14.01.2026 позивач направив Державному агентству резерву України претензію від 14.01.2026 №103/Ю, в якій вимагав сплатити витрати за зберігання за І та ІІ квартали 2025 року.

Водночас, щодо строків оплати витрат за зберігання за ІІІ та IV квартали 2025 року, то суд враховує, що згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, а тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Так, у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 вказано, що: "законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) вказано, що "оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України".

Суд також враховує, що відповідач жодних дій щодо відшкодування витрат на зберігання з моменту отримання ним первинних та звітних документів, актів на відшкодування витрат на зберігання, рахунків на оплату до моменту звернення позивача з цим позовом до суду не вчиняв.

З урахуванням наведеного, з огляду на характер спірних правовідносин, враховуючи наявний у відповідача обов`язок відшкодувати витрати зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву, суд дійшов висновку, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 76621,88 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 76621,88 грн.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов`язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 від 09.10.2009 щодо відшкодування витрат зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2025 рік, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості у сумі 76621,88 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленка, будинок 28/9; ідентифікаційний код 37472392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (54037, місто Миколаїв, вулиця Знаменська, будинок 4; ідентифікаційний код 09794409) заборгованість в розмірі 76621,88 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3328,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.09.2026.

Суддя С.О. Турчин