Постановление суда № 139926229, 19.09.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/7486/26

Провадження № 1-кс/461/5688/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2026 року м.Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1

з участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

підозрюваного ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові погоджене з прокурором клопотання старшого слідчого в ОВС 2-ого відділення слідчого відділу Управління СБУ у Львівській області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №22026140000000214 від 17.09.2026 за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України та за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

19.09.2026 року до Галицького районного суду м. Львова надійшло погоджене з прокурором клопотання старшого слідчого в ОВС 2-ого відділення слідчого відділу Управління СБУ у Львівській області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №22026140000000214 від 17.09.2026 за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, та за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Слідчий клопотання обґрунтовує наступним.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 , як колишній військовослужбовець та знаючи про порядок придбання, зберігання, перевезення та використання вибухових пристроїв в силу проходження військової служби, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи за попередньою змовою групою осіб з діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 17.09.2026, незаконно придбав, переносив та зберігав вибуховий пристрій без передбаченого законом дозволу.

17.09.2026 у ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , при не встановлених на даний час обставинах, виник злочинний умисел на вчинення терористичного акту із застосуванням вказаного вибухового пристрою, шляхом здійснення його вибуху для створення небезпеки для життя та здоров`я людей, заподіяння майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків з метою порушення громадської безпеки, а також вчинення залякування населення.

Зокрема, в той же день, о 16.02 год. ОСОБА_7 , реалізуючи заздалегідь узгоджений із ОСОБА_4 злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, перебуваючи в стані наркотичного та алкогольного сп`яніння, прибули транспортним засобом марки «Daewoo Lanos» зеленого кольору з д.н.з. НОМЕР_2 до будівлі ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , маючи при собі вибуховий пристрій, який зберігався за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було достовірно відомо про спосіб використання та властивості даного пристрою.

Тоді ж, прибувши до в`їзду на парковку ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у вказаному транспортному засобі, ОСОБА_4 , будучи водієм даного автомобіля, передав ОСОБА_7 вказаний вибуховий пристрій, після чого ОСОБА_7 , будучи пасажиром, відчинив праве бокове вікно та викинув вибуховий пристрій, який впав на територію ІНФОРМАЦІЯ_2 біля виїзду з парковки.

При цьому, ОСОБА_7 усвідомлював, що вибраний ним та ОСОБА_4 спосіб та місце застосування вибухового пристрою створить небезпеку для життя та здоров`я людей, заподіяння майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Згодом, 17.09.2026 близько 17.32 год. військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помітив на території вказаного територіального центру невідомий йому предмет та, з метою встановлення походження даного предмету, підійшов до нього та відштовхнув його, внаслідок чого відбувся вибух і ОСОБА_8 отримав чисельні тілесні ушкодження.

В подальшому вищевказана протиправна діяльність ОСОБА_4 була зупинена внаслідок затримання його 17.09.2026 правоохоронними органами в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

17.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

Слідчий у клопотанні зазначає, що з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків щодо нього необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави, оскільки більш м`які запобіжні заходи, зважаючи на особу підозрюваного, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, суспільну небезпеку злочину та обставини його вчинення, не зможуть запобігти ризикам, передбаченим КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Тому просить клопотання задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні просив задовольнити подане клопотання. Надав пояснення аналогічні викладеним у клопотанні.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що повідомлена ОСОБА_4 підозра є необґрунтованою, а наявних матеріалів недостатньо для підтвердження зазначеної органом досудового розслідування правової кваліфікації дій підозрюваного. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу поклався на розсуд суду.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні просив застосувати до нього більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Заслухавши думку прокурора щодо поданого клопотання, позицію захисника, пояснення підозрюваного, дослідивши надані матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав

Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу відповідає вимогам ст. 184 КПК України.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Встановлено, що слідчим відділом УСБУ у Львівській області за процесуального керівництва Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22026140000000214 від 17.09.2026 за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, та за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

17.09.2026 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

17.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

Поняття «обґрунтована підозра» визначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого цей термін означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Аналогічна позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

При цьому мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання, на що Європейський суд з прав людини звертав увагу у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства».

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 стверджується зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, а саме:

- повідомленням начальника ГВ КР УСБУ у Львівській області від 17.09.2026 про кримінальне правопорушення, у якому зазначено про протиправну діяльність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ;

- протоколом обшуку від 17.09.2026, під час якого вилучено мобільні телефони ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ;

- відомостями, отриманими з ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- матеріалами оперативного підрозділу за результатами виконання доручення слідчого;

- протоколом огляду відеокамер від 17.09.2026, на якому зафіксовано факт вчинення кримінального правопорушення;

- іншими матеріалами, отриманими в установленому порядку під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені матеріали, суд вважає, що вищеперелічені відомості у своїй сукупності є достатніми для висновку суду про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , оскільки існують факти та інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане кримінальне правопорушення.

При цьому на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання про доведеність вини ОСОБА_4 поза розумним сумнівом та не здійснює остаточної кримінально-правової оцінки його дій, оскільки такі питання підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Питання щодо остаточної правової кваліфікації дій підозрюваного, наявності чи відсутності в його діях усіх елементів складу інкримінованого кримінального правопорушення, а також остаточна оцінка належності, допустимості, достовірності та достатності доказів для визнання особи винуватою не є предметом вирішення слідчим суддею під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

На цій стадії слідчий суддя перевіряє, чи наявні факти та інформація, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з подією кримінального правопорушення та є достатніми для продовження кримінального переслідування і застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, доказування обґрунтованості підозри вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість підозри може встановлюватись тільки щодо діяння, яке підпадає під ознаки правопорушення за законом про кримінальну відповідальність. Обґрунтованість підозри не може ґрунтуватись на суб`єктивних припущеннях, а має підкріплюватись конкретними відомостями у кримінальному провадженні.

Обґрунтованість підозри не передбачає, що уповноважені органи на цьому етапі мають оперувати доказами, достатніми для ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з іншою метою та стандартом доказування на стадії досудового розслідування.

Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих матеріалів таких самих вимог, як при вирішенні питання про винуватість особи за результатами судового розгляду.

Слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу перевіряє наявність обґрунтованої підозри, однак не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема встановлювати винуватість особи та оцінювати докази з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального чи виправдувального вироку.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною настільки, щоб виправдати застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження.

Не вдаючись до оцінки доказів з точки зору доведеності поза розумним сумнівом вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що належить до компетенції суду під час судового розгляду, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин доходить висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження достатніх підстав вважати ОСОБА_4 причетним до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

Визначаючи стандарт «достатня підстава», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 у справі №11-132сап21 звернула увагу на відмінність відповідних стандартів доказування, які застосовуються на різних стадіях провадження.

Таким чином, оцінюючи в сукупності обставини даного кримінального провадження та враховуючи наявні матеріали щодо можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, суд вважає, що повідомлена ОСОБА_4 підозра на даній стадії кримінального провадження є обґрунтованою.

Відтак, доводи захисника ОСОБА_5 про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри та недостатність наявних матеріалів для підтвердження зазначеної органом досудового розслідування правової кваліфікації не спростовують наведених висновків слідчого судді.

Надані стороною обвинувачення матеріали на даному етапі кримінального провадження містять сукупність відомостей, які об`єктивно пов`язують ОСОБА_4 з обставинами події, що розслідується, зокрема з його перебуванням разом із ОСОБА_7 у транспортному засобі, на якому вони, за версією органу досудового розслідування, прибули до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також із діями щодо передачі ОСОБА_7 вибухового пристрою безпосередньо перед його викиданням на територію вказаного територіального центру.

Водночас оцінка того, чи утворюють установлені за результатами повного досудового розслідування фактичні обставини всі об`єктивні та суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення саме за ч. 2 ст. 258 КК України, потребує дослідження та оцінки всієї сукупності доказів і не може бути підмінена остаточним висновком слідчого судді при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

Відтак, наведені захисником заперечення щодо правової кваліфікації на цьому етапі не спростовують наявності обґрунтованої підозри у розумінні стандарту, який застосовується під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється.

Слідчим доведено, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Слідчий суддя враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «W. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його особистих обставин та інших факторів.

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Бекчиєв проти Молдови».

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, яке є особливо тяжким злочином у розумінні ст. 12 КК України, санкцією якої передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, а отже, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, може вчинити спроби переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Попри ситуацію, пов`язану із введенням в Україні воєнного стану, а саме обмеження щодо перетину Державного кордону України, можливість незаконного залишення території України не може бути повністю виключена, що у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження враховується судом при оцінці вказаного ризику.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» зазначено, що необхідність забезпечити належний хід провадження може бути релевантною підставою для первісного тримання особи під вартою, а суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи вчинення іншого злочину.

Отже, підозра особи у вчиненні особливо тяжкого злочину та покарання, яке може бути призначене за такий злочин, є одним із факторів, який має враховувати суд при вирішенні питання про запобіжний захід, хоча такий фактор сам по собі, без оцінки інших обставин у сукупності, не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що на даний час у рамках досудового розслідування зазначеного кримінального провадження не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування, зокрема не встановлені всі причетні особи до вчинення кримінального правопорушення.

Ураховуючи вищевикладене, у випадку незастосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою останній, достовірно знаючи про місце перебування документів або речей, за допомогою яких було реалізовано злочинний намір, може їх знищити, спотворити, приховати, не надавши органам досудового розслідування можливості встановити місце їх перебування та вилучити у встановленому законом порядку.

Крім того, перебуваючи на волі, ОСОБА_4 може спілкуватися з причетними до вчинення кримінального правопорушення особами з приводу планів укриття злочинної діяльності, знищення, приховання та спотворення речових доказів, що негативно вплине на подальше здійснення досудового розслідування та притягнення винних до кримінальної відповідальності, а також може надавати таким особам допомогу у переховуванні від органу досудового розслідування.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість незаконно впливати на свідків, експертів та інших учасників у цьому ж кримінальному провадженні, виражається у тому, що підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на інших осіб, у тому числі осіб, невідомих на даній стадії органу досудового розслідування, яким відомі обставини вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, з метою примушування їх до дачі завідомо неправдивих показань або відмови від їх надання, що негативно вплине на хід досудового розслідування в цілому.

У випадку незастосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою це може призвести до забезпечення конспірації злочинної діяльності шляхом надання порад та вказівок стосовно показань свідків у вказаному кримінальному провадженні.

Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, обґрунтовується тим, що на даний час досудове розслідування перебуває на початковій стадії, не встановлено усіх обставин вчинення кримінального правопорушення та всіх осіб, які можуть бути до нього причетними.

Враховуючи характер та обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, перебуваючи на волі, останній може вживати заходів, спрямованих на перешкоджання встановленню фактичних обставин кримінального правопорушення, узгоджувати свою поведінку з іншими причетними особами та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, та на даний час залишається військовослужбовцем.

З огляду на наведені у клопотанні обставини, орган досудового розслідування вказує на можливість вчинення ОСОБА_4 з метою уникнення кримінальної відповідальності іншого кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від військової служби, у тому числі шляхом самовільного залишення місця служби або дезертирства.

Наведені обставини у сукупності з характером та конкретними обставинами кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, враховуються слідчим суддею при оцінці ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Геращенко проти України» Суд звертав увагу на необхідність судового контролю за матеріально-правовими та процесуальними умовами законності позбавлення свободи, включаючи перевірку обґрунтованості підозри та мети застосування тримання під вартою. Аналогічні питання розглядалися Європейським судом з прав людини у справі «Буткевичюс проти Литви».

У рішенні «Тимошенко проти України» Європейський суд з прав людини виходив з того, що для відсутності свавільності позбавлення свободи недостатньо лише його формальної відповідності національному законодавству: застосування такого заходу має бути виправданим конкретними обставинами справи. Відповідні підходи щодо необхідності належного обґрунтування позбавлення свободи відображені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Нештяк проти Словаччини» та «Хайредінова проти України».

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи або навчання, репутацію, майновий стан та інші обставини.

Слідчим суддею встановлено та враховано, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України; на даному етапі кримінального провадження наявні матеріали, які свідчать про обґрунтованість повідомленої йому підозри; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , старшим майстром 24 батальйону безпілотних систем «Кратос», у військовому званні солдат, має постійне місце проживання та, зі слів, раніше не судимий.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність і передбачає, що нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж у випадках та відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема допускає законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й належний захист загальносуспільних прав та інтересів, при цьому дотримуючись гарантій, передбачених Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Летельє проти Франції» зазначено, що продовжуване тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.

При цьому особлива тяжкість деяких злочинів та їх наслідки можуть враховуватися судом разом з іншими конкретними обставинами при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Європейський суд з прав людини у справі «Чанєв проти України» наголошував на необхідності відповідності позбавлення свободи вимогам ст. 5 Конвенції та наявності належних правових підстав для тримання особи під вартою.

Таким чином, при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу слідчий суддя враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, обґрунтованість повідомленої підозри, конкретні обставини кримінального провадження та встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Слідчим суддею окремо враховано доводи захисника ОСОБА_5 про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри та недостатність матеріалів для підтвердження правової кваліфікації його дій.

Разом з тим, як встановлено вище, сукупність наданих стороною обвинувачення матеріалів на даній стадії кримінального провадження є достатньою для висновку про наявність обґрунтованої підозри у розумінні ст. 5 Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, наявні матеріали містять відомості щодо спільного перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у транспортному засобі під час події, а за версією органу досудового розслідування саме ОСОБА_4 , перебуваючи за кермом автомобіля, передав ОСОБА_7 вибуховий пристрій, який у подальшому був викинутий на територію ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Такі відомості в сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження є достатніми саме для того рівня підозри, який необхідний на стадії вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Водночас доводи сторони захисту щодо недостатності підтвердження правової кваліфікації підлягають перевірці у ході подальшого досудового розслідування та судового розгляду. Вирішення питання про те, чи доведені всі елементи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, потребує дослідження всієї сукупності доказів та їх остаточної оцінки і не може бути вирішене слідчим суддею таким чином, щоб фактично підмінити розгляд кримінального провадження по суті.

Таким чином, доводи захисника ОСОБА_5 не спростовують висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_4 .

Слідчим суддею також враховано прохання підозрюваного ОСОБА_4 про застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Разом з тим, враховуючи встановлені під час розгляду клопотання ризики, передбачені п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, характер та конкретні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, початкову стадію досудового розслідування, а також дані про особу ОСОБА_4 , слідчий суддя доходить висновку, що застосування домашнього арешту не зможе у повній мірі забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим ризикам.

Зокрема, перебування ОСОБА_4 за місцем проживання в умовах домашнього арешту саме по собі не виключатиме можливості незаконного впливу на учасників кримінального провадження, узгодження поведінки з іншими особами, знищення, приховування чи спотворення речей та документів, які мають значення для кримінального провадження, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Суд вважає, що існують обставини, які свідчать про обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, достатні підстави вважати наявними ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.

Згідно зі ст. 183 КПК України заборон щодо застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає.

Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтями 258-258-6 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.

При цьому, враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, наявність вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд не вбачає підстав застосувати до підозрюваного більш м`який запобіжний захід.

За вказаних обставин ОСОБА_4 необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів, у тому числі домашній арешт, не зможе запобігти встановленим ризикам, забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним процесуальних обов`язків.

Щодо визначення розміру застави слідчий суддя виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтями 258-258-6 КК України.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.

При вирішенні питання щодо визначення застави суд враховує характер та конкретні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема те, що за версією органу досудового розслідування дії підозрюваного були пов`язані із застосуванням вибухового пристрою на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок вибуху якого військовослужбовець отримав тілесні ушкодження, а також встановлені судом ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Враховуючи викладене, характер та обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , наявність встановлених ризиків та положення ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав не визначати підозрюваному розмір застави.

Таким чином, клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 194, 196, 197, 369, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Застосувати до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» на строк до 15.11.2026 року, без визначення розміру застави.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на старшого слідчого в ОВС 2-ого відділення слідчого відділу Управління СБУ у Львівській області ОСОБА_6 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали, а підозрюваним, який перебуває під вартою, з моменту вручення йому копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1