Решение № 139908550, 10.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/10984/25

№ 2/183/3537/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кадіївської міської ради Сіверськодонецького району Луганської області, Луганської обласної військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в :

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням заяви про уточнення вимог, посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та на день смерті проживала, як внутрішньо переміщена особа, за адресою місця реєстрації позивача: АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина у вигляді квартири загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останній на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 травня 1993 року Житлово-комунальною конторою № 4 будівельного тресту «Саранськжитлобуд» (мовою оригіналу - ЖКК № 4 треста СЖС) згідно розпорядження № 4 від 01 квітня 1993 року, зареєстрованого в Стаханівському БТІ за р. № 148/9513.

За життя ОСОБА_2 заповіту не складала.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі № 279/2991/25, яке набрало законної сили 17 липня 2025 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Івчук С.С.

На підставі поданої заяви 11 серпня 2025 року була заведена спадкова справа за № 211/2025, номер у Спадковому реєстрі № 74449797, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 82160351 від 11 серпня 2025 року.

11 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Івчук С.С. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на квартиру загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останній на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 травня 1993 року Житлово-комунальною конторою № 4 будівельного тресту «Саранськжитлобуд» (мовою оригіналу - ЖКК № 4 треста СЖС) згідно розпорядження № 4 від 01 квітня 1993 року, зареєстрованого в Стаханівському БТІ за р. № 148/9513, проте відповіддю приватного нотаріуса від 09 вересня 2025 року за вих. № 872/02-14 їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що нею не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на квартиру за спадкодавцем та рекомендовано було звернутися до суду з відповідним позовом.

В той же час, загальновідомим є те, що вся інформація щодо об`єктів нерухомого майна станом на 07.04.2014 зберігалася в архіві КП «Стаханівське БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Кадіївської міської територіальної громади Алчевського району Луганської області є окупованою, КП «Стаханівське БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року

Отже, отримати інформацію щодо реєстрації об`єктів нерухомого майна, що підлягають спадкуванню, та прав на них з органів БТІ не представляється можливим з об`єктивної причини, так як до 01 січня 2013 року функції з державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна було покладено на органи БТІ. Реєстрація виконувалась за письмовим зверненням власника. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна зберігалась в архіві БТІ на паперових носіях. Станом на 07.04.2014 року законодавство не вимагало обов`язкового переведення інформації в електронний формат.

ОСОБА_1 посилається на те, що відсутність інформації щодо реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який почав діяти з 01.01.2013 року, та відмова нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права звернутись до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки іншого шляху для захисту її прав немає.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на квартиру загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року зобов`язано приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Івчука Станіслава Станіславовича (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть № 1593, складений 17 листопада 2021 року Коростенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представник остання просила розглянути справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача Кадіївської міської ради Сіверськодонецького району Луганської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позов до суду не подавав.

Представник відповідача Луганської обласної військової адміністрації в судове засідання не з`явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, в якому позовні вимоги не визнав з огляду на те, що Луганської обласної військової адміністрації у даній справі не є належним відповідачем, в той час як належним є - Кадіївська міська рада Сіверськодонецького району Луганської області, у зв`язку з чим наявні підставі для відмови в задоволенні позову до Луганської обласної військової адміністрації. Також у відзиві просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що у справі бере участь декілька відповідачів, від одного з них надійшов відзив, суд не проводе заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 93 років у м. Коростень Коростенського району Житомирської області померла мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 17 листопада 2021 року Коростенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) складено відповідний актовий запис № 1593, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2021 року.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина у вигляді квартири загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останній на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 травня 1993 року Житлово-комунальною конторою № 4 будівельного тресту «Саранськжитлобуд» (мовою оригіналу - ЖКК № 4 треста СЖС) згідно розпорядження № 4 від 01 квітня 1993 року, зареєстрованого в Стаханівському БТІ за р. № 148/9513.

За життя ОСОБА_2 заповіту не складала, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 82159457 від 11 серпня 2025 року.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі № 279/2991/25, яке набрало законної сили 17 липня 2025 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Спадкова справа № 211/2025 після смерті ОСОБА_2 була заведена 11 серпня 2025 року Приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Івчук С.С., номер у Спадковому реєстрі № 74449797, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 82160351 від 11 серпня 2025 року.

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом є її дочка, тобто позивач ОСОБА_1 . Інші спадкоємці за законом та заповітом відсутні.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася до Приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Івчук С.С із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповіддю приватного нотаріуса від 09 вересня 2025 року за вих. № 872/02-14 їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що нею не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на квартиру за спадкодавцем та рекомендовано було звернутися до суду з відповідним позовом.

В той же час, судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 15 травня 1993 року, виданого Житлово-комунальною конторою № 4 будівельного тресту «Саранськжитлобуд» (мовою оригіналу - ЖКК № 4 треста СЖС) згідно розпорядження № 4 від 01 квітня 1993 року, у порядку приватизації, належала квартира загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 в Стаханівському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 148/9513.

Загальновідомим є те, що вся інформація щодо об`єктів нерухомого майна станом на 07.04.2014 зберігалася в архіві КП «Стаханівське БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Кадіївської міської територіальної громади Алчевського району Луганської області є окупованою, КП «Стаханівське БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року

Отже, отримати інформацію щодо реєстрації об`єктів нерухомого майна, що підлягають спадкуванню, та прав на них з органів БТІ не представляється можливим з об`єктивної причини, так як до 01 січня 2013 року функції з державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна було покладено на органи БТІ. Реєстрація виконувалась за письмовим зверненням власника. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна зберігалась в архіві БТІ на паперових носіях. Станом на 07.04.2014 року законодавство не вимагало обов`язкового переведення інформації в електронний формат.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право наспадщину за законом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

В судовому засідання встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 15 травня 1993 року, виданого Житлово-комунальною конторою № 4 будівельного тресту «Саранськжитлобуд» (мовою оригіналу - ЖКК № 4 треста СЖС) згідно розпорядження № 4 від 01 квітня 1993 року, у порядку приватизації, належала квартира загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 в Стаханівському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 148/9513.

Таки чином, спадкодавцем ОСОБА_2 був отриманий правовстановлюючий документ про право власності на вищезазначене нерухоме майно.

Станом на дату видачі свідоцтва про право власності (15.05.1993 року), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проводилася відповідними органами Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомого майна.

У той же час, Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, відповідні правові висновки висловлені у у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , проте за життя належним чином не встигла оформити та зареєструвати своє право власності на майно, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1270 ЦК України прийняла спадщину, шляхом подання заяви про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно та реєстрації права власності за спадкодавцем на спірне майно, у зв`язку з чим за нею належить визнати право власності на квартиру, в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , звертаючись із вказаним позовом до суду, зазначила, зокрема відповідачем Луганської обласної військової адміністрації.

Так, позовні вимоги стосуються визнання право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-IX «Про утворення і ліквідацію районів» у Луганській області утворено Алчевський район (з адміністративним центром у місті Алчевськ) у складі територій Алчевської міської, Зимогір`ївської міської, Кадіївської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (в редакції від 02.02.2022 року №117-р ) «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування» усі населені пункти Алчевського району, у тому числі місто м. Кадіївка, включені до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» вся територія Алчевського району ( НОМЕР_2 ), у тому числі місто м. Кадіївка, тимчасово окупована з 07.04.2014 року.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр (абзац другий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Представницький орган місцевого самоврядування виборний орган (рада), наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення (абзац шостий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації населеного пункту (пунктів) здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради , її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Порядок пред`явлення та розгляду позовів у цивільних справах до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідомо, визначено нормами діючого законодавства.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Луганську обласну військову адміністрацію .

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення обласної військової адміністрації на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області або у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України відповідного рішення ця обласна військова адміністрація здійснює повноваження обласної ради.

Районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (абзац сьомий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Судом встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кадіївська міська рада та Луганська обласна рада є самостійними юридичними особами публічного права і мають різні ідентифікаційні коди юридичних осіб: 25963320 (Кадіївська міська рада) та 24046449 (Луганська обласна рада).

Враховуючи, що квартира, на яку позивач просить визнати право власності в порядку спадкування за законом знаходиться у м. Кадіївка Алчевського району Луганської області належним відповідачем у цій справі є саме Кадіївська міська рада Сіверськодонецького району Луганської області.

При цьому, обласна державна адміністрація не наділена правом здійснювати повноваження Кадіївської міської ради Сіверськодонецького району Луганської області, як і не наділялася повноваженнями органу місцевого самоврядування, тобто міської ради, а тому не може бути належним відповідачем у цій справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20.06.2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 року у справі № 554/10058/17 зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № справа № 761/30025/16-ц, (провадження № 61-43404св18).

Разом з тим, позивачем під час розгляду даної справи уточнено, зокрема зазначено відповідачем Кадіївську міську раду Сіверськодонецького району Луганської області.

У зв`язку з наведеним, суд вважає відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених до Луганської обласної військової адміністрації, оскільки останні пред`явлені до неналежного відповідача.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За наведених обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відсутністю вини відповідача Кадіївської міської ради Сіверськодонецького району Луганської області, судові витрати покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кадіївської міської ради Сіверськодонецького району Луганської області, Луганської обласної військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 45,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганської обласної військової адміністрації, - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Кадіївська міська рада Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 259633202, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Кадіївка (м. Стаханов), вул. Кірова, буд. 32;

- відповідач: Луганська обласна військова адміністрація, код ЄДРПОУ 00022450, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, проспект Центральний, буд. 59; фактичне місце знаходження за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, буд. 30-Ф.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 10 серпня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький