№ 139851563, 09.09.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2011 р. Справа № 2a-1975/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитюка Р.В.

при секретарі Дущак С.М.

за участю представників сторін:

від позивача - Криницький О.П.

відповідача - Урядко Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопак"

до відповідача: Долинської об`єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232310 від 06.06.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопак" звернулося до суду з адміністративним позовом до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232310 від 06.06.2011 року.

Представником позивача позовні вимоги мотивовані тим, що у період 12.05.2011 року по 18.05.2011 року працівниками Долинської оДПІ проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ Технопак з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з ПП «Універсалбуд`та ТзОВ «Іртас`за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №672/231/30001794 від 25.05.2011 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТзОВ Технопак:

1) ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність в Україні», п.2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме: здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно суперечать законодавчим та нормативним актам.;

2) пп.7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- ТзОВ «Технопак`включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено податковий кредит в загальній сумі 18667,00 грн., в тому числі за ІV квартал 2009 року на 7300,00 грн., за І квартал 2010 року на 800,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на 5467,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на 5100,00 грн.;

3) пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп.7.2.3, пп. 7.2.6 , пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в періоді, що перевірявся на загальну суму 18677,00 грн., в тому числі за ІV квартал 2009 року на 7300,00 грн., за І квартал 2010 року на 800,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на 5467,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на 5100,00 грн.;

За результатами перевірки Долинською оДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за №0000232310, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТзОВ «Технопак`з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на 23334,00 грн. в тому числі 18667,00 грн. основного платежу та 4667,00 грн. штрафних санкцій.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на протиправність прийняття податкового повідомлення-рішення лише на підставі висновку податкового органу, що податок на додану вартість, включений ТзОВ «Технопак» до складу податкового кредиту отриманий на підставі нікчемних правочинів та первинних документів, що суперечить законодавчим та нормативним актам. Зазначає, що за вчинення дії іншої особи, у зв`язку з чим порушено законодавство вказаним суб`єктом господарювання не може бути підставою для настання негативних наслідків для ТзОВ «Технопак». Звертав увагу суду на те, що на момент здійснення господарських операцій ПП «Універсалбуд`та ТзОВ «Іртас`були включені до ЄДР, перебували на обліку платників податків, мали свідоцтво платників ПДВ. Факти проведення господарських операцій з ТзОВ «Технопак» були підтверджені включенням до електронного реєстру зобов`язань з ПДВ зі сторони цих організацій, на що були виписані податкові накладні, які оформлені належним чином. Зазначав, що несплата ПДВ продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеної суми покупцю, який вніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару. Щодо протиправності рішення податкового органу посилався на вимоги цивільного законодавства, які визначають підстави визнання правочину недійсним. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених в письмовому запереченні. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

У період 12.05.2011 року по 18.05.2011 року працівниками Долинської оДПІ проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ Технопак з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з ПП «Універсалбуд`та ТзОВ «Іртас`за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №672/231/30001794 від 25.05.2011 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТзОВ Технопак:

1) ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність в Україні», п.2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме: здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно суперечать законодавчим та нормативним актам.;

2) пп.7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - ТзОВ «Технопак» включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено податковий кредит в загальній сумі 18667,00 грн., в тому числі за ІV квартал 2009 року на 7300,00 грн., за І квартал 2010 року на 800,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на 5467,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на 5100,00 грн.;

3) пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп.7.2.3, пп. 7.2.6 , пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в періоді, що перевірявся на загальну суму 18677,00 грн., в тому числі за ІV квартал 2009 року на 7300,00 грн., за І квартал 2010 року на 800,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на 5467,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на 5100,00 грн.;

За результатами перевірки Долинською оДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за №0000232310, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТзОВ «Технопак» з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на 23334,00 грн. в тому числі 18667,00 грн. основного платежу та 4667,00 грн. штрафних санкцій.

Що стосується висновків, викладених податковим органом в акті перевірки №672/231/30001794 від 25.05.2011 року, щодо нікчемності угод (договорів купівлі-продажу) між ТзОВ «Технопак», ПП «Універслабуд», а також ТзОВ «Іртас» суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки №672/231/30001794 від 25.05.2011 року, ТзОВ «Технопак`було укладено договір купівлі-продажу з ТзОВ «Іртас». На виконання умов усного договору ТзОВ «Іртас» було виписано видаткові накладні від 01.06.2010 року №РН-0086 на продаж гідромеханічної коробки передач на суму 28000,00 грн., від 19.08.2010 року №РН-0705 на продаж валу в комплекті з підшипниками на загальну суму 12600,00 грн, від 02.09.2010 року на продаж віконних решіток на загальну суму 18000,00 грн. та відповідно податкові накладні від 01.06.2010 року №1364, від 01.06.2010 року №1365, від 19.08.2010 року №2440, від 02.09.2010 року №2902. Сума ПДВ обчислена з вартості придбаних у ТзОВ «Іртас`товарів, включалася до податкового кредиту на загальну суму 10566,67 грн.;

договір купівлі-продажу з ПП «Універсалбуд», на виконання умов якого ПП «Універсалбуд» виписано видаткову накладну від 23.12.2009 року №РН-0281 на продаж товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 15000,00 грн., від 10.03.2010 року на продаж товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 4800,00 грн., сторонами підписано акт виконаних робіт від 30.10.2010 року на загальну суму 28800,00 грн. та податкові накладні від 23.12.2009 року №672, від 30.10.2010 року №464, від 10.03.2010 року №245. Сума ПДВ, обчислена з вартості придбаних ТМЦ, виконаних робіт включалася до податкового кредиту позивачем в сумі 8100,00 грн.

Внаслідок проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Іртас» встановлено, що у ТзОВ «Іртас» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які б приймали участь у здійсненні господарських операцій, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями товарів (робіт, послуг).

Крім того, перевіркою встановлено, що ТзОВ «Іртас» не подано декларації з податку на додану вартість за квітень-листопад 2010 року, чим порушено вимоги пп.4.1.1 пп.4.1.4 п. 4.1 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами».

Що стосується приватного підприємства «Універсалбуд», то проведеною податковим органом перевіркою встановлено, що керівником вказаної юридичної особи є Луцик Ярослав Михайлович, який надав пояснення, в якому йшлося про те, що на даний час «Універсалбуд`жодної діяльності не здійснює, а документи фінансово-господарської діяльності підприємства, статутні документи, печатка ПП «Універсалбуд» втрачені. Крім того, відносно Луцика Я.М. порушено кримінальну справу за порушення у сфері оподаткування.

В судовому засіданні представник відповідача обґрунтовуючи доводи щодо відсутності у ТзОВ «Технопак» права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість посилався на факти встановлені податковим органом в акті перевірки щодо нікчемності правочинів - а саме договорів купівлі-продажу між ТзОВ «Технопак», ТзОВ «Іртас» та ПП «Універсалбуд».

Суд не може погодиться з такими висновками доводами відповідача з тієї причини, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Відсутність юридичної особи за юридичною адресою, не є тими доказами, які вказують на нікчемність правочинів укладених ТзОВ «Технопак» з ПП «Універсалбуд» та ТзОВ «Іртас».

За таких обставин, вважає за необхідне зазначити, що використання працівниками Долинської оДПІ, як підстави для встановлення нікчемності правочинів, здійснених ТзОВ «Технопак`з ПП «Універсалбуд» та ТзОВ «Іртас», отриманих ДПІ в Личаківському районі м. Львова та ДПІ в Сихівському районі м. Львова актів невиїзних документальних перевірок №673/23-2/23974897 від 24.12.2010 року та № 117/23-2/34419121 від 17.02.2011 року, не може слугувати вагомим доказом удаваності таких правочинів, оскільки на момент здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «Іртас» та ПП «Універсалбуд» такі суб`єкти господарювання були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку платників податків та мали свідоцтва платників ПДВ, відомості про місцезнаходження ПП «Універсалбуд» та ТзОВ «Іртас» містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Суд вказує, що підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо говірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих «сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів: документальне підтвердження нарахування (сплати) податку; напрямок використання придбаних товарів (послуг).

При цьому, відповідно до пункту 7.2.3 пункт 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відтак, суд приходить до висновку, що достатніми підставами для виникнення у позивача права на податковий кредит є факт підписання актів здачі-приймання виконаних робіт та отримання податкових накладних від контрагентів.

Щодо твердження про недійсність правочинів, укладених позивачем з ТзОВ «Іртас» та ПП «Універсалбуд», то суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України також передбачає, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте судових рішень, які б визнавали недійсність правочинів між позивачем з ТзОВ «Іртас» та ПП «Універсалбуд» відповідачем суду не представлено.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, та 6 статті 203 цього Кодексу.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України лише недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, лише договір (правочин), який визнаний судом недійсним або є таким в силу закону не створює для сторін юридичних наслідків.

У ході судового розгляду справи, судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопак`в ході проведення перевірки у повному обсязі були надані первинні документи й податкові накладні, які оформлені у повній відповідності з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 і Порядку заповнення податковій накладній № 165, що відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать, про повноту й достовірність задекларованих сум валових витрат і податкового кредиту.

Суд також відзначає, що ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено жодних вимог до форми і виду документів, які б відносилися до цілей податкового обліку.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні`на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності. Іншими словами, первинні документи по віддзеркаленню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені у ст. 9 наведеного Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати відповідні обов`язкові реквізити.

Судом було встановлено, що наявні у справі матеріали, а саме акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, платіжні доручення - є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також суд зазначає, що частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб`єкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

Несплата податку продавцем або постачальником продавця (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача).

Зменшення суми податкового кредиту та застосування штрафних санкцій є одним з видів юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ч. 3 ст. 8 Конституції України), юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому відповідач не мав підстав для притягнення до юридичної відповідальності позивача шляхом збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у зв`язку з тим, що постачальники позивача допустили порушення податкового законодавства.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставне і таке, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем в судовому засіданні не доведено безпідставності вимог позивача, а тому суд вважає, що відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення №0000232310 від 06.06.2011 року не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000232310 від 06.06.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Микитюк Р.В.

Постанова складена в повному обсязі 14.09.2011 року.