Решение № 139538591, 07.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/9413/25

№ 2/183/2975/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Чабаненка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права користування в порядку спадкування за заповітом, суд

у с т а н о в и в :

10 вересня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна про визнання права користування в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову позивачі посилались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_4 . 14 березня 1994 року батьку ОСОБА_4 було видано державний акт серії ДП № 000022на право постійного користування землею загальною площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського (зараз Самарівського) району Дніпропетровської області, яка складається з двох ділянок розміром 47,5 га, кадастровий номер 1223281000:02:009:0004 та 2,5 га, кадастровий номер 1223281000:02:011:0008. Землю було надано для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області № 15/4 від 17.02.1996 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10. ОСОБА_4 був засновником Фермерського Господарства «Фільченко». За життя, а саме 28 вересня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Василівської сільської ради за № 60, у відповідності до якого все належне майно де б воно не знаходилося і в чому б воно не містилося, і взагалі все те, що буде належати на день його смерті і на що він по закону буде мати право, він заповів своїм дітям: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після смерті батька ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 своєчасно звернулися до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н.В. з заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , частково отримали свої свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, а що стосується вищезазначеної земельної ділянки загальною площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського (зараз - Самарівського) району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства, постановами нотаріуса від 10 серпня 2016 року та від 13 вересня 2016 року їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв`язку з тим, що наданий державний акт на право користування землею площею 50,0 га, серії ДП № 000022 не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку. 26 жовтня 2016 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області прийнято рішення по цивільній справі № 183/4612/16 (провадження № 2/183/2487/16) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н.В. про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за заповітом, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, визнано за ОСОБА_3 право засновника Фермерського господарства «Фільченко» (код ЄДРПОУ 21897557), яке знаходиться за адресою: вул.Першотравнева, буд.20, с.Василівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_3 право постійного користування 1/3 частиною земельної ділянки площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з тим, що іншим чином ніж рішенням суду позивачі не можуть захистити свої права, вимушені звернутися до суду з позовом.

Відповідачем відзиву на позов на подано.

Ухвалою суду від 19 вересня 2025 року у цивільній справі відкрито провадження та призначено справу в підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року у цивільній справі витребувані докази.

14 листопада 2025 року до суду надійшли витребувані докази у справі.

08 грудня 2025 року ухвалою суду залучено до справи у якості третьої особи Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

16 лютого 2026 року закрите підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна у судове засідання не з`явилася, подавши заяву в якій просить розглянути справу за відсутності їхнього представника.

Третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом e справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про його смерть НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, актовий запис № 11.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 виданого 31 грудня 1958 року, його батьком вказаний ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_5 .

Згідно p копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 виданого 30 червня 1962 року її батьком вказаний ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_4 , виданого 12 липня 1980 року, ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 .

На підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про що видано Державний акт на право постійного користування землею ДП Нв № 000022 зареєстрований 14 березня 1994 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року у цивільній справі № 183/4612/16 (провадження № 2/183/2487/16) частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н.В. про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за заповітом, відповідно до якого: визнано за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , право засновника Фермерського господарства «Фільченко» (код ЄДРПОУ 21897557), яке знаходиться за адресою: вул. Першотравнева, буд. 20, с. Василівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , право постійного користування 1/3 частиною земельної ділянки площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З витягів з Державного реєстру речових прав за № 435987082 від 18 липня 2025 року вбачається, що за ОСОБА_3 зареєстроване право користування 1/3 частини земельної ділянки площею 47,5 га, кадастровий номер 1223281000:02:009:0004 розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для ведення фермерського господарства; а за № 435974875 від 18 липня 2025 року вбачається, що ОСОБА_3 зареєстроване право користування 1/3 частини земельної ділянки площею 2,5 га, кадастровий номер 1223281000:02:011:0008 розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для ведення фермерського господарства.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року скасоване рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року у цивільній справі № 183/4612/16, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за ним права постійного користування 1/3 частиною земельної ділянки площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Постановами нотаріуса від 13 вересня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постанова була мотивована тим, що вчинити нотаріальну дію, а саме, видати свідоцтво про право на спадщину є неможливим, за наступних підстав представником наданий державний акт на право користування землею площею 50,0 га, серії ДП № 000022, виданий Новомосковською районною Радою народних депутатів 14 березня 1994 року, який не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_4 був засновником Фермерського господарства «Фільченко» (код ЄДРПОУ 21897557), яке знаходиться за адресою: 51273, вул. Першотравнева, буд. 20, с. Василівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область, що підтверджується Статутом господарства, свідоцтвом про державну реєстрації юридичної особи, відомостями з ЄДРПОУ.

З копії спадкової справи № 88/2013, заведеної після смерті ОСОБА_4 вбачається, що:

- 25 вересня 2013 року ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 ;

- 15 жовтня 2013 року ОСОБА_3 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 ;

- 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 ;

- згідно заповіту від 28 вересня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Василівської сільської ради за № 60, у відповідності до якого все належне майно де б воно не знаходилося і в чому б воно не містилося, і взагалі все те, що буде належати на день його смерті і на що він по закону буде мати право, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності: за № НОМЕР_6 від 23 вересня 1988 року видане виконавчим комітетом Новомосковської районної ради), а також право на земельну частку (пай) посвідчене державним актом серія ІУ-ДП № 080315 , виданим Новомосковською районною державною адміністрацією від 05 липня 2001 року, площею 3,300 га, та державним актом на присадибну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 (серія: І-ДП № 082653 виданим Новомосковська районною державною адміністрацією від 06 серпня 1999 року, площа якого становить - 0,7077 га) та грошових внесків з належними до них відсотками, компенсаціями та індексаціями на підставі ощадної книжки Ощадного банку СРСР, що знаходиться в філії № 2991/041 Новомосковського відділення Ощадного банку України в с. Губиниха, за рахунком: № 195 заповів дітям: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

- 10 серпня 2016 року ОСОБА_3 подана заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом;

- 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 подана заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом;

- 13 вересня 2016 року ОСОБА_9 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подана заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Приватним нотаріусом Ріхтер Н.В. від 13 вересня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постанова була мотивована тим, що вчинити нотаріальну дію, а саме, видати свідоцтво про право на спадщину є неможливим, з наступних підстав представником надано державний акт на право користування землею площею 50,0 га, серії ДП № 000022, виданий Новомосковською районною Радою народних депутатів 14 березня 1994 року, який не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено вимогами ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Згідно пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, що діяла на момент звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини) передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

За правилами ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. ст.1261, 1262 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ст. ст. 1268, 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Статтею 1219 ЦК України визначено перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини.

Позивачі стверджують, що право постійного користування земельною ділянкою можна успадкувати, оскільки у чинному законодавстві України немає такої підстави припинення вказаного права як смерть особи, якій воно було надане, як і немає обмежень на спадкування цього майнового права.

Суд зазначає, що згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 березня 2020 року, передаючи справу № 179/1043/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що остання у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 ототожнила поняття «право постійного користування земельною ділянкою» і «право довічного успадковуваного володіння», оскільки відступила від висновків Верховного Суду України, сформульованих у постановах від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц (провадження № 6-2329цс16) і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц (провадження № 6-3113цс15), обидві з яких стосувалися права на спадкування земельної ділянки, наданої засновнику фермерського господарства на підставі державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, а не передбаченого ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року права довічного успадковуваного володіння, щодо реалізації якого виник спір у справі № 368/54/17.

Так, Велика Палата ВС у своїй постанові у справі №179/1043/16-ц від 23 червня 2020 року погодилася з тим, що право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об`єктом спадкування.

На час смерті засновника СФГ «Фільченко» перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою був визначений у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Ця стаття не регламентувала припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року. А у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року не було такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою як смерть фізичної особи-користувача. Припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року могло відбутися, зокрема, через припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

У постанові від 5 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII. Відтак, відсутні підстави для задоволення вимоги позивачки про визнання за нею як за спадкоємцем засновника СФГ «СПАС» права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відмінність висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах у справах № 179/1043/16-ц і № 368/54/17 щодо можливості успадкувати права на земельні ділянки, надані спадкодавцеві для ведення селянського (фермерського) господарства, зумовлена тим, що право довічного успадковуваного володіння такою ділянкою, на відміну від права постійного користування нею, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону № 973-IV). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону № 973-IV). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону № 973-IV).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.

У постанові від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом № 973-IV.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про господарські товариства», який у статті 55 передбачав, що у зв`язку зі смертю громадянина-учасника товариства, спадкоємці мали переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видавалася у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, і вартість якої визначалася на день смерті учасника.

Аналіз вищенаведеного переконує суд у тому, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Висновки суду за результатами розгляду.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом ст..ст. 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

А тому, підстав для задоволення позовних вимог позивачів немає.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачами при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права користування в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 );

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 );

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 );

Третя особа: Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна (адреса: вул.Гетьманська, буд. 26/1, м.Самар Дніпропетровської області, 51200)

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428, адреса: вул.Філософська, буд. 39-А, м.Дніпро, 49006)

Суддя І.Г.Дубовенко