Решение № 139530926, 02.09.2026, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 554/8385/26

2/530/1005/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

02.09.2026 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Ситник О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

01.07.2026 року до суду надійшли матеріали справи Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позовній заяві представник зазначив, що 29.04.2025 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1547-3954, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4200,00 грн, строком кредитування 365 днів, базовий період 30 днів, комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту, знижена % ставка 1,00 % в день, стандартна % ставка 1,00 % за кожен день користування кредитом ,яка застосовується протягом перших 180 календарних дні . Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредит у встановленому договором розмірі, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача через систему платежів LiqPay.

Додатковою угодою_№1 від 06.06.2025 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1547-3954 від 29.04.2025 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 7 800,00 грн.

Відповідач не виконував умов кредитного договору належним чином, внаслідок чого станом на 24.02.2026 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 35409,60 грн, з яких 12000,00 грн - заборгованість за кредитом, 22881,60 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 528,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 35409,60 грн, з яких 12000,00 грн - заборгованість за кредитом, 22881,60 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 528,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦПК України, а також 2662,40 грн судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 05.08.2026 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

28.08.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов в якому вона зазначила про безпідставність вимоги щодо тіла кредиту у розмірі 12000 грн. Позивач у позовній заяві чітко вказує що відповідно до умов кредитного договору № 1547-3954 від 29.04.2025 року сума наданого кредиту становить 4200 грн. Будь яких інших додаткових угод про збільшення ліміту кредитування чи надання нових траншів у межах цього договору до позовної заяви позивачем не додано, а відповідачем не підписувалось. Крім цього позивач нарахував 22881,60 грн відсотків що у 5,4 рази перевищує суму самого кредиту, а також незаконно нарахував відсотки на підставі ст.625 ЦК України. Просить суд позовні вимоги задоволити частково ,а саме 4200грн тіло кредиту та 8400 грн заборгованість за відсотками, а судові витрати розподілити відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Представник позивача просив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представника позивача та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачу ОСОБА_1 було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та супровідний лист за адресою її місця реєстрації, даний лист ОСОБА_1 отримала 21.08.2026 року, надіслала до суду відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.2ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом встановлено, що 29.04.2025 р. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1547-3954, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4200,00 грн, строком кредитування 365 днів, базовий період 30 днів, комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту, знижена % ставка 1,00 % в день, стандартна % ставка 1,00 % за кожен день користування кредитом ,яка застосовується протягом перших 180 календарних дні . Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредит у встановленому договором розмірі, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача через систему платежів LiqPay.

Додатковою угодою_№1 від 06.06.2025 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1547-3954 від 29.04.2025 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 7 800,00 грн.

Вказаний договір укладено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), про що зазначено у самому договорі після реквізитів сторін.

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Суд враховує, що Закон України «Про електронну комерцію» передбачає можливість укладення електронних договорів. При цьому, згідно із ст.12 вказаного Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За умовами укладеного Кредитного договору ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» кредит в сумі 4200 00 гривень. (п.4.1 Кредитного договору)

Строк кредитування - 365 календарних днів, дата повернення кредиту 29.04.2025 року. (п.4.13 Кредитного договору)

Згідно з п.4.10 Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за стандартною процентною ставкою 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, а також за зниженою процентною ставкою 0,75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору.

Комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту. (п.4.11 Кредитного договору).

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується квитанцією про перерахування суми кредиту .

Крім цього Додатковою угодою_№1 від 06.06.2025 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1547-3954 від 29.04.2025 року ОСОБА_1 отримала добор кредиту у сумі 7 800,00 грн, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту №1547-3954 від 29.04.2025 року ОСОБА_1 , а тому посилання відповідача у відзиві про те що тіло кредиту становить 4200 грн, оскільки додаткові угоди про збільшення ліміту не укладались не заслуговують на увагу ,оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти не повернула.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 24.02.2026 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 35409,60 грн, з яких 12000,00 грн - заборгованість за кредитом, 22881,60 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 528,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 35409,60 грн, з яких 12000,00 грн - заборгованість за кредитом, 22881,60 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 528,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Окрім того, згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки відповідач отримала кошти та не повернула їх, вимога про стягнення тіла кредиту в розмірі 12000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом то суд зазначає:

Суд не погоджується з заявленим позивачем розміром заборгованості в частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22881,60 грн., виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 22881,60 грн., що перевищує тіло наданого кредиту майже у два рази, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 12000 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Щодо нарахування позивачем відсотків за ст.625 ЦК України, суд зазначає наступне:

Як вбачається з детального розрахунку заборгованості, позивачем у протягом дії Кредитного договору відповідачу нараховувались відсотки за ст.625 ЦК України. Крім цього, паралельно відбувалось нарахування і відсотків за користування кредитом.

Слід зазначити, що нарахування відсотків за користування кредитом та одночасне нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Так, право на одержання від позичальника процентів від суми позики передбачено нормами ст.1048 ЦК України.

В постанові від 18.03.2020, справа №902/417/18, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених ст.625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Беручи до уваги періоди нарахування вказаних відсотків по ст.625 ЦК України, які нараховувались в період дії кредитних зобов`язань одночасно з відсотками за користування кредитом, вимоги позивача в частині стягнення відсотків за ст.625 ЦК України в сумі 528,00 грн. не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором в розмірі 24000,00 грн., з яких заборгованість за кредитом 12000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами 12000,00 грн.

Крім цього позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на 67,77 % (24000грн / 35409,60 грн).

Відповідно, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1804,30 грн. (2662,40х67,77%/100=1804,30).

На підставі викладеного та керуючись ст. 526, 527, 530, 549, 551, 1049, 1050, 1054, ЦК України, ст.12,13,19, 81, 210, 247, 258-259, 263-268,274-279, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимогипозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволити частково .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» місцезнаходження: 01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598,IBAN UA:433204780000026507924489945 ,банк АБ Укргазбанк ,МФО 320478 , суму заборгованості за кредитним договором № 1547-3954 від 29.04.2025 р. в розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн 00 коп.

Стягнутиз ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» місцезнаходження: 01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598,IBAN UA:433204780000026507924489945 ,банк АБ Укргазбанк ,МФО 320478 судовий збір в сумі 1804 (одна тисяча вісімсот чотири ) грн. 30 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ситник