Решение № 139474232, 28.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 серпня 2026 року Справа № 903/531/26

за позовом ізичної особи підприємця Івчик Оксани Пилипівни, селище Стара Вижівка, Ковельський район, Волинська область

до відповідачів: 1) Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир, м. Володимир, Волинська область;

2) Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 33 854,79 грн

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Тимощук М.В.

Представники сторін:

від позивача: ФОП Івчик О.П., Голошва В.Л.

від відповідача 1: Ковальчук В.І.

від відповідача 2: н/з

встановив: фізична особа підприємець Івчик Оксана Пилипівна звернулась до суду з позовом до Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир та Військової частини НОМЕР_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором про відшкодування вартості спожитої електричної енергії на об`єктах нерухомого майна № 45 від 21.12.2023 у розмірі 33 854,79 грн, з яких: 26 601,95 грн основна сума боргу, 5 530,08 грн інфляційні втрати, 1 722,76 грн 3 % річних. Також просить стягнути солідарно з відповідачів 13 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 328,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 03.06.2026 розгляд справи по суті призначено на 30.06.2026 на 10:15 год.

19.06.2026 на адресу суду від Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.06.2026 постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 30.06.2026 розгляд справи по суті відкладено на 28.07.2026 на 12:30 год.

27.07.2026 на адресу суду від Фізичної особи підприємця Івчик Оксани Пилипівни надійшли письмові пояснення та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.07.2026 представник відповідача 1 повідомила про неотримання письмових пояснень та клопотання позивача про долучення доказів.

Ухвалою суду від 28.07.2026 розгляд справи по суті відкладено на 11 серпня 2026 року о 11:15 год.

06.08.2026 на адресу суду від Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир надійшли заперечення на клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні представники сторін дали свої пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст .6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, зслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача господарський суд,-

встановив:

Позивач зазначає, що 21.12.2023 №45С між ФОП Івчик О.П. (Сторона 1), військовою частиною НОМЕР_1 (Сторона 2) та КЕВ м. Володимир (Сторона 3) було укладено Договір про відшкодування вартості спожитої електричної енергії на об`єктах нерухомого майна.

Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Договору, Сторона 1 зобов`язується надавати Стороні 3 підтверджуючі рахунки, виставлені постачальною організацією Стороні 1 на підставі укладених договорів про постачання та розподіл електричної енергії. Сторона 3, згідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору, зобов`язана оплатити вартість спожитої електричної енергії (в т.ч. розподіл) у термін визначений умовами Договору.

Порядок здійснення розрахунків між сторонами врегульовано розділом 4 Договору. Так, відповідно до пункту 4.3 Договору, на підставі виставленого Стороною 1 рахунку (з додаванням підтверджуючих рахунків постачальної організації) Сторона 3 перераховує кошти на рахунок Сторони 1, зазначений у реквізитах цього Договору, протягом 30 календарних днів. Пунктом 4.4 Договору встановлено, що розрахунки за Договором здійснюють на підставі Актів наданих послуг.

Пунктом 4.6 Договору визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, Сторони домовились про те, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України «Сторони встановили, що умови даного Договору застосовується до відносин, які виникли з 01.01.2023 та діє до 31.12.2023 включно або до дати повернення майна Стороні 1 згідно акту повернення майна, а в частині розрахунків до повного взаєморозрахунку Сторін.».

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (статті 509 ЦК України).

Частиною третьою статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 628 України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних ЦК України договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.

З матеріалів справи судом встановлено, що Квартирно-Експлуатаційний відділ міста Володимир рахунків постачальної організації, а також Актів наданих послуг не отримував.

Згідно претензій Позивача встановлено, що копія акту від 10.01.2024 №1 була отримана Відповідачем - 15.10.2025 (лист вх. №2677), копії підтверджуючих рахунків постачальної організації отримані Відповідачем - 02.02.2026 (вх. №267).

Докази щодо надісланих рахунків для оплати Позивачу Відповідачем до матеріалах справи не надано.

Верховний Суд також вказав, що акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

На підтвердження господарських операцій між сторонами по договору про надання послуг позивачем не надано суду первинних документів.

Крім того, згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Квартирно-Експлуатаційний відділ міста Володимир повинен здійснити оплату за послуги згідно виставленого рахунку шляхом перерахування коштів.

Позивачем не надано суду рахунків на оплату, які надсилались (виставлялись) відповідачу для оплати послуг та доказів їх надіслання останньому.

Таким чином, позивачем не доведено та не надано суду доказів порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за послуги у строк, передбачений договором, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Матеріли справи не містять докази, які підтверджують факт надіслання Відповідачу рахунків на сплату спожитої електричної енергії згідно укладеного Договору, фактично обов`язок Відповідача щодо сплати спожитої електричної енергії Відповідачем 2 не настав, а отже вимога щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних не підлягає задоволенню.

Враховуючи вище викладені обставини справи та наданні сторонами докази суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів відповідно до ГПК України, та не спростував подані докази відповідача.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, передбачені ст. 129 ГПК України, підстави покладення витрат по сплаті судового збору на відповідача відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

в позові - відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

28.08.2026

Суддя Микола ШУМ