Решение № 138935876, 12.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокуСправа № 160/19260/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідачі) про визнання протиправними та скасування постанов, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29.06.2026 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн 00 коп. на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 80785460 за виконавчим листом № 360/1229/25, виданим Луганським окружним адміністративним судом 27.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі №360/1229/25 (далі рішення у справі № 360/1229/25), яке набрало законної сили 17.02.2026 Головним управлінням поновлено нарахування раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 12.12.2024, а виплата нарахованої заборгованості та перерахованої пенсії здійснювалася в межах бюджетних асигнувань та відповідно до порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень». Позивач вважає, що вжиття державним виконавцем заходу відповідальності у вигляді штрафу без урахування чинного на момент здійснення виплат нормативно-правового регулювання є протиправним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 відкрито провадження в адміністративний справі №160/19260/26 та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (у письмовому провадженні) з 27.07.2026 року відповідно до статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей, визначених ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву.

Відповідач станом на 12.08.2026 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом доставлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в його електронний кабінет системи «Електронний суд», про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі №360/1229/25 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 12 грудня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 12 грудня 2024 року.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі № 360/1229/25 залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі № 360/1229/25 залишено без змін.

27.03.2026 Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 12 грудня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 12 грудня 2024 року.

17.04.2026 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Антосіком Олегом Андрійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80785460, якою також зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (негайно у межах суми стягнення за один місяць).

Листом від 29.04.2026 № 1200-0303-5/11391 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило державного виконавця, зокрема, про те, що позивачем рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25, яке набрало законної сили 17.02.2026, ОСОБА_1 : в частині негайного виконання, а саме виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, у вересні 2025 року нараховано та виплачено місячний розмір пенсії за вересень 2025 року в сумі 8881,88 грн на рахунок, відкритий у ПАТ «А-Банк»; з 12 грудня 2024 року проведено поновлення нарахування раніше призначеної пенсії за віком. Заборгованість з поновлення пенсії ОСОБА_1 , яка нарахована на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25: за період з 12.12.2024 по 31.08.2025 та з 01.10.2025 по 16.02.2026 у сумі 114965,04 грн включена до Переліку боргів відповідно до Постанови № 1165; за період з 17.02.2026 по 31.05.2026 у сумі 33676,29 грн включена до Переліку боргів відповідно до Постанови № 821. У квітні 2026 року ОСОБА_1 проведено нарахування та виплату частини боргу із Переліку боргів відповідно до Постанови № 821 у сумі 3403,00 грн. У подальшому сума коштів, що нарахована на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25, виплачуватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

29.06.2026 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Антосіком Олегом Андрійовичем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100,00 грн за не виконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду у справі № 360/1229/25.

Вказана постанова обґрунтована тим, що на теперішній час рішення суду за зазначеним виконавчим документом не виконано, а саме: не здійснено виплату заборгованості стягувачу відповідно до рішення суду.

Позивач вважає вищевказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону № 1404-VIII).

Правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. При цьому, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов`язків.

Зокрема, частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а за частиною четвертою вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України Про виконавче провадження. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

З вищевикладеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19.

Отже приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

За змістом спірних обставин у цій справі підставою для прийняття оскаржуваної постанови слугувало те, що на теперішній час рішення суду за зазначеним виконавчим документом, не виконано у повному обсязі, а саме: не здійснено виплату заборгованості стягувачу відповідно до рішення суду.

Проте, державним виконавцем не надана оцінка причин невиконання боржником рішення суду в контексті вирішення питання щодо накладення штрафу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у цій справі повідомлено державного виконавця про те, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25, яке набрало законної сили 17.02.2026, ОСОБА_1 : в частині негайного виконання, а саме виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, у вересні 2025 року нараховано та виплачено місячний розмір пенсії за вересень 2025 року в сумі 8881,88 грн на рахунок, відкритий у ПАТ «А-Банк»; з 12 грудня 2024 року проведено поновлення нарахування раніше призначеної пенсії за віком. Заборгованість з поновлення пенсії ОСОБА_1 , яка нарахована на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25: за період з 12.12.2024 по 31.08.2025 та з 01.10.2025 по 16.02.2026 у сумі 114965,04 грн включена до Переліку боргів відповідно до Постанови № 1165; за період з 17.02.2026 по 31.05.2026 у сумі 33676,29 грн включена до Переліку боргів відповідно до Постанови № 821. У квітні 2026 року ОСОБА_1 проведено нарахування та виплату частини боргу із Переліку боргів відповідно до Постанови № 821 у сумі 3403,00 грн. У подальшому сума коштів, що нарахована на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 360/1229/25, виплачуватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Суд зазначає, що на дату подання стягувачем відповідної заяви, в Україні діяв, був чинним і не скасованим Порядок №821, яким на законодавчому рівні визначався механізм та черговість здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату перерахованих за рішеннями судів пенсій.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №821 перераховані пенсії за рішенням суду - це сума пенсії, визначена як різниця між розміром перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 6 Порядку №821 видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Пунктом 8 Порядку №821 передбачено, що невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що виплата перерахованої пенсії ОСОБА_1 позивачем здійснювалася саме за наведеним принципом - помісячно, частинами, в межах виділених бюджетних асигнувань, що відповідає вимогам Порядку №821, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Суд вважає, що саме такі обставини мали місце у спірних правовідносинах. Виплата перерахованої пенсії ОСОБА_1 не в повному обсязі одноразово, а частинами упродовж кількох місяців, зумовлена не свавільною бездіяльністю боржника, а прямою вимогою чинного на той час нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України - Порядку №821, який імперативно визначав, що видатки на виплату перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються виключно в межах бюджетних асигнувань, передбачених на відповідну мету бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, а невиплачені у поточному бюджетному періоді суми переносяться на виплату в наступному періоді. Дотримання позивачем вимог чинного нормативно-правового акта, виданого органом виконавчої влади в межах його повноважень, не може розцінюватися як невиконання судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав ні повноважень, ні законних підстав відступити від встановленого Кабінетом Міністрів України порядку та здійснити виплату поза межами виділених бюджетних асигнувань.

Cуд враховує, що 29.04.2026 ГУ ПФУ офіційно, у письмовій формі повідомило орган державної виконавчої служби про хід та порядок виконання рішення суду, надало детальний розрахунок здійснених виплат з посиланням на конкретні суми, дати та джерела фінансування, а також обґрунтувало застосування Порядку №821 як чинного на той час нормативного акта. Таким чином, боржник не бездіяв та не ухилявся від виконання рішення суду, а вживав заходів, спрямованих на виконання, та завчасно, у порядку, визначеному статтею 28 Закону №1404-VIII, інформував державного виконавця про причини часткового виконання рішення в конкретно визначені строки, що виключає характеристику його поведінки як недобросовісної чи такої, що свідчить про невиконання рішення без поважних причин.

За таких обставин державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу, не врахував наявність об`єктивної, встановленої законодавством причини часткового виконання рішення суду, а саме дію Порядку №821, яким визначено особливий, поетапний порядок виплати перерахованих пенсій в межах бюджетних асигнувань. Наведене свідчить про відсутність у діях боржника ознак невиконання рішення суду без поважних причин, що виключає правові підстави для застосування до нього заходу відповідальності, передбаченого статтею 75 Закону №1404-VIII.

Суд також враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі №340/7985/25, згідно з якими виплата вже нарахованої (перерахованої) пенсії із застосуванням Порядку №821 є окремою дією та самостійним предметом спірних правовідносин, який підлягає оцінці з урахуванням спеціального порядку виплати.

Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.

Як вже зазначалось, постанова про накладення на боржника у виконавчому провадженні № 80785460 штрафу у розмірі 5100,00 грн не місить жодних відомостей про вжиття державним виконавцем заходів щодо встановлення причини невиконання судового рішення. На підставі яких доказів державний виконавець, шляхом виконання своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII, дійшов висновку про відсутність поважних причин, судом із оспорюваної постанови та доданих до неї доказів, не встановлено.

Отже, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Даний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою в постанові від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18).

Таким чином, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем частин першої та третьої статті 18 Закону №1404-VIII унеможливило останнього провести об`єктивну перевірку щодо правильності та повноти виконання рішення суду, в тому числі наявності чи відсутності поважних причин невиконання рішення боржником. При цьому, як зазначав суд, обов`язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, а отже при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано вимог частини другої статті 2 КАС України щодо добросовісності та обґрунтованості.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця від 29.06.2026 ВП № 80785460 про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн прийнята без урахування усіх обставин справи, зокрема чинного на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правового регулювання порядку виплати перерахованих пенсій, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були дослідженні судом у їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд доходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

У відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі не стягуються.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, м.Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (61024, Харківська область, м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, код ЄДРПОУ 457582470) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29.06.2026 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. 00 коп. на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 80785460 за виконавчим листом № 360/1229/25, виданим Луганським окружним адміністративним судом 27.03.2026.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції згідно статті 297 КАС України.

Суддя Н.Є. Сліпець