Постановление суда № 138924315, 11.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/2044/26 1-кп/335/715/2026

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2025 за №12025082060001217, відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Селезнівка, Луганської області, українця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, який не має на утриманні малолітню або неповнолітню дитину, має середню освіту, який не має місця реєстрації та постійного місця мешкання, раніше судимий:

-24.01.2025 Заводським РС м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнений від призначеного покарання строком на 1 рік. 03.03.2025 поставлений на облік у Заводському РВ ФДУ «Центр пробації» в Запорізькій області,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження, відомості по якому внесені внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2025 за № 12025082060001217, відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні 11 серпня 2026 року прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У клопотанні прокурор вказав, що необхідність продовження стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме:

-обвинувачений вчинив тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років. У зв`язку з цим, орган досудового слідства обґрунтовано вважає, що обвинувачений усвідомлюючи невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі строком від п`яти до восьми років, залишаючись на волі спробує ухилитись від відповідальності та переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України;

-органом досудового слідства встановлено, що обвинувачений не працевлаштований, не має джерела доходу, вчинив тяжкий корисливий злочин, що свідчить про те, що залишаючись на волі, може вчинити інші аналогічні кримінальні правопорушення з метою отримання доходу.

10.08.2026 через систему «Електронний суд» від захисника ОСОБА_5 надійшло клопотання про скасування запобіжного заходу у зв`язку з виникненням нових істотних обставин, в якому просить скасувати застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв`язку з виникненням нових істотних обставин та застосуванням до нього запобіжного заходу, передбаченого ст. 508 КПК України. В обґрунтування клопотання захисник посилається на те, що ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 30 липня 2026 року у справі №331/7527/25 на підставі статті 508 КПК України відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи, строком до 27 вересня 2026 року. Підставою для постановлення зазначеної ухвали став висновок судово психіатричної експертизи №169 від 13 травня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_4 у теперішній час виявляє ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги. Олександрівський районний суд, дослідивши зазначений висновок експерта, встановив наявність у ОСОБА_4 психічного стану, який відповідно до статті 508 КПК України є підставою для застосування спеціального запобіжного заходу, та застосував саме той запобіжний захід, який прямо передбачений кримінальним процесуальним законом. Зазначена ухвала набрала законної сили та підлягає виконанню.

Таким чином, після застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою іншим судом встановлено обставини, які істотно змінюють процесуальну ситуацію та безпосередньо впливають на можливість подальшого застосування саме такого запобіжного заходу. Фактично на цей час щодо ОСОБА_4 існує чинна ухвала суду про застосування спеціального запобіжного заходу, передбаченого статтею 508 КПК України, яка підлягає виконанню. За таких обставин продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не враховує нововстановленого психічного стану особи, підтвердженого висновком судово-психіатричної експертизи та встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили. Більше того, одночасне існування двох чинних судових рішень щодо різних запобіжних заходів стосовно однієї особи породжує очевидну процесуальну колізію, оскільки виконання ухвали про поміщення до спеціалізованого психіатричного закладу є несумісним із подальшим триманням цієї ж особи під вартою. При цьому прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою без належної оцінки зазначених нових істотних обставин, хоча вони виникли після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу та мають визначальне значення для вирішення питання щодо його подальшого існування.

Захисник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні 11 серпня 2026 року заперечила проти задоволення клопотання прокурора та підтримала подане 10.08.2026 клопотання про скасування запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд доходить висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 виходячи з такого.

За правилами ч. 2 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, треба зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

При вирішенні клопотання прокурора, судом, окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватись від суду, суд бере до уваги серйозність висунутої підозри за вчинення тяжкого злочину, за яке передбачене покарання в разі визнання винними обвинувачених, до восьми років позбавлення волі.

Наявність обґрунтованої підозри підтверджується фактом направлення обвинувального акту до суду, що може свідчити про те, що сторона обвинувачення зібрала достатньо доказів для того, щоб доводити винуватість особи перед безстороннім судом. Оцінити зібрані докази суд на стадії судового розгляду не має можливості, оцінка доказів, зібраних стороною обвинувачення проводиться судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.

Кримінальним процесуальним кодексом України встановлено процедуру отримання показань у кримінальному провадженні - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин ризик незаконного впливу на потерпілих чи свідків у кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони зацікавлених осіб з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань тощо.

Ризик протиправного впливу на потерпілих та свідків суд вважає високим, з огляду на те, що на даній стадії судового розгляду, допит осіб безпосередньо судом не проведений. Більш того, сам характер інкримінованого злочину дають підстави вважати, що саме покази потерпілих та свідків є важливим джерелом доказування, про що відомо і стороні захисту.

Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки обвинувачений до затримання не був працевлаштований не та не мав постійного джерела доходів, обвинувачується у вчиненні злочину з метою власного збагачення, не має зареєстрованого місця проживання. Крім того, обвинуваченому інкримінується вчинення тяжкого умисного корисливого злочину в період відбування ним покарання з випробуванням з іспитовим строком, що свідчить про те, що ОСОБА_4 на шлях виправлення не встав.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Суд вважає, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час продовжують існувати.

Вищезазначені обставини на переконання суду є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи.

Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, який є відповідно до ст. 12 КК України тяжким злочином, за формою вини є умисним.

Також суд враховує не лише тяжкість правопорушення, але й наявну інформацію про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_4 до затримання не працював та не мав офіційного джерела доходу, раніше судимий, не має зареєстрованого та фактичного місця проживання, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, обвинувачується у скоєні кримінального правопорушення під час іспитового строку.

При цьому, при вирішенні клопотання прокурора судом враховано наступне.

30.07.2026 Вознесенівському районному суду міста Запоріжжя Олександрівським районним судом міста Запоріжжя надіслано для відома висновок судово-психіатричної експертизи №169 від 13.05.2026, проведеної у кримінальному провадженні №12026082020000086 (ЄУН №331/7527/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.

Так, відповідно до зазначеного висновку експерта, ОСОБА_4 , 2003 р.н., у періоди інкримінованих йому правопорушень, а саме 16.12.2025, 26.01.2026 виявляв та виявляє у теперішній час ознаки психічного розладу у формі психічних та поведінкових розладів внаслідок поєднаного вживання психоактивних речовин (канабіноїди, психостимулятори, опіоїди, алкоголь), синдром залежності.

У періоди інкримінованих йому правопорушень, а саме 16.12.2025, 26.01.2026 ознак тимчасово хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв.

Отже, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

На теперішній час ОСОБА_4 , 2003 р.н., виявляє ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у вигляді психотичного, з переважанням маніакальної симптоматики, розладу на тлі психічних та поведінкових розладів внаслідок поєднаного вживання психоактивних речовин (канабіноїди, психостимулятори, опіоїди, алкоголь), синдром залежності.

За своїм психічним станом на даний час він не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з надання психіатричної допомоги до виходу з хворобливого стану, з подальшим скеруванням на судовий розгляд.

Як встановлено судом, ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 30.07.2026 задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи. Застосовано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи, а саме до Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» строком на 60 днів, до 27 вересня 2026 року включно.

Разом з тим, Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя ухвалою від 18.06.2026 задоволено клопотання прокурора та призначено у кримінальному провадженні № 12025082060001217 судово-психіатричну експертизу ОСОБА_4

06.08.2026 на адресу суду надійшов висновок експерта №244 від 27.07.2026, відповідно до якого ОСОБА_4 , 2003 р.н., у періоди інкримінованих йому правопорушень (07.10.2025 та 13.12.2025) виявляв та виявляє у теперішній час ознаки психічного розладу у формі психічних та поведінкових розладів внаслідок поєднаного вживання психоактивних речовин (канабіноїди, психостимулятори, опіоїди, алкоголь), синдром залежності, на даний час утримання в умовах, що виключають вживання.

У періоди інкримінованих йому правопорушень (07.10.2025 та 13.12.2025) ознак тимчасово хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв.

Отже, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За своїм психічним станом на даний час він також може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

При цьому судом враховано, що в п. 19 «Обґрунтування висновків проведеної експертизи» зазначено, зокрема, наступне:

«… Ступінь наявних порушень у психічній діяльності був не такий, щоб позбавляв його здатності усвідомлювати фактичний характер своїх дій та керувати ними. Виявлений у травні 2026 року тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності у вигляді психотичного, з переважанням маніакальної симптоматики, розладу на тлі психічних та поведінкових розладів внаслідок поєднаного вживання психоактивних речовин (канабіноїди, психостимулятори, опіоїди, алкоголь), синдром залежності, регресував.

При теперішньому дослідженні на тлі сомато-неврологічної симптоматики, характерної для синдрому залежності, виявляє: доступність продуктивному контакту; деяку манерність, демонстративність; рівний настрій; послідовність і логічність мислення; збереження інтелектуально-мнестичних функцій; відсутність галюцинаторно-маячних переживань; відсутність скарг на стан здоров`я; розуміння караності скоєного.

За своїм психічним станом на даний час він не може усвідомлювати фактичний характер своїх дій та керувати ними.

Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.».

У судовому засіданні 11.08.2026 прокурор зазначила, що викладені у мотивувальній та резолютивній частинах висновки експерта потребують уточнення, для чого має бути допитаний експерт, який складав таких висновок.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та вислухавши думки учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до ухвали суду не перестали існувати та не зменшились, а тому підстав для застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у судовому засіданні встановлено не було.

За викладених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .

Крім того, враховуючи наявний у матеріалах даного кримінального провадження висновок експерта №244 від 27.07.2026, судом на теперішній час не вбачається підстав для задоволення клопотання захисника про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - задовольнити частково.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на тридцять днів з 11 серпня 2026 року до 09 вересня 2026 року включно.

Визначити строк дії ухвали до 09 вересня 2026 року включно.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_1