Решение № 138907654, 20.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 Справа № 914/2917/25

За позовом:Заступника керівника Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради, м. Львівдо відповідача:Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар», м. Львів-Винникипро:витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у комунальну власність Суддя Крупник Р.В. Секретар Мисик-Семен М.М.Представники учасників справи:прокурор:Машталяр Ю.А.;від позивача:Кривий В.А. представник;від відповідача:не з`явився.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (надалі Позивач, Міська рада) до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (надалі Відповідач, ОК «Львів-автокар») про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у комунальну власність.

Ухвалою від 24.09.2025 (суддя Манюк П.Т.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.10.2025.

Процесуальний хід розгляду справи відображений в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою від 01.12.2025 відкладено підготовче засідання на 08.01.2026.

22.12.2025 розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області №337 доручено провести повторний авторозподіл справи №914/2917/25, оскільки Указом Президента України №944/2025 від 13.12.2025 суддю Манюка П.Т. призначено на посаду судді Західного апеляційного господарського суду.

Згідно із протоколом повторного авторозподілу від 22.12.2025 справу №914/2917/25 передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою від 24.12.2025 суд прийняв до розгляду справу №914/2917/25, ухвалив проводити підготовче провадження у справі спочатку, підготовче засідання призначив на 26.01.2026.

Ухвалою від 26.01.2026 відкладено підготовче засідання на 16.02.2026.

Ухвалою від 16.02.2026 суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі (вх. №4894/25 від 17.11.2025 та вх. №338/26 від 16.02.2026), продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання у справі на 16.03.2026.

Ухвалою від 16.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху (вх. №27716/25 від 20.10.2025), відкладено підготовче засідання на 20.04.2026.

Ухвалою від 20.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 18.05.2026.

Ухвалою від 18.05.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. №1770/26 від 20.04.2026), відклав судове засідання у справі на 18.06.2026.

Ухвалою від 18.06.2026 суд відкладав судове засідання на 09.07.2026.

У судовому засіданні 09.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошення котрого відклав на 20.07.2026.

Прокурор та представник позивача з`явилися у судове засідання 20.07.2026. Відповідач не забезпечив явку представника у вказане засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Так, ухвалу від 09.07.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача 10.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи прокурора.

Позов обґрунтовано обставинами незаконної безоплатної передачі Рясне-Руською сільською радою земельних ділянок із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 у приватну власність ОК «Львів-автокар», який після цього об`єднав їх у спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0085, площею 0,198 га. Прокурор вказує, що відповідач отримав земельні ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки:

- містобудівна документація міста Львова не передбачала можливості передачі ділянок для будівництва гаражів. При цьому ділянки не входили в межі опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське, а тому не розроблялися ні план зонування, ні детальний план території, що виключало передачу ділянок для будівництва гаражів;

- ділянки передано у власність не за рахунок земель житлової та громадської забудови, а земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно КВПЦЗ 12.04. для розміщення та експлуатації споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- відповідач жодним чином не обґрунтовував, що для задоволення мінімальних потреб членів гаражного кооперативу у паркомісці (гаражі) йому необхідні ділянки загальною площею 0,198 га, а Рясне-Руська сільська рада не перевіряла обґрунтованості відповідного звернення відповідача. Оскільки учасниками кооперативу є три особи, то відповідач міг претендувати на отримання ділянки площею не більше 0,03 га.

Прокурор зазначає, що статутні види діяльності відповідача суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспорту. Крім того, він просить врахувати, що відповідач безоплатно набув у власність декілька земельних ділянок, що суперечить встановленому законом обмеженню про право скористатись безоплатним набуттям у власність землі лише один раз.

На думку прокурора, відповідач є недобросовісним набувачем, на що вказує порушення ним імперативних норм права. Відповідач знав про встановлені законом обмеження щодо розміру ділянок, які можуть безоплатно передаватися у власність, проте звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про надання землі загальною площею 2,8834 га. Він отримав земельні ділянки не для задоволення соціальних потреб, а для протиправного збагачення всупереч закону та інтересам суспільства.

Зважаючи на це, прокурор просить суд витребувати з незаконного володіння відповідача у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0085.

Доводи позивача.

Міська рада подала до суду додаткові пояснення, у яких підтримала заявлений позов і просила задовольнити його у повному обсязі. Згідно із доводами позивача, відповідач набув право власності не земельні ділянки без належної на те правової підстави, оскільки діяв недобросовісно. Загалом доводи позивача відображають доводи, викладені прокурором у тексті позову.

Доводи відповідача.

Відповідач не подавав до суду відзиву на позов. Водночас, ним подано письмові пояснення, у яких він висловився проти задоволення позовних вимог. Відповідач посилається на те, що спірна ділянка ніколи не належала до земель міста Львова, а відносилася до Рясне-Руської сільської ради; норми земельного законодавства не обмежують прав обслуговуючого кооперативу, яким є відповідач, на отримання земельних ділянок у власність, а також не містять вимог щодо обґрунтування (розрахунку) площ; Міська рада не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради; без відповідного делегування повноважень з боку Міської ради прокурор не має права представляти інтереси територіальної громади; уповноваженим органом у спірних правовідносинах є виконавчий комітет Міської ради. Відповідач також вказує, що є добросовісним набувачем.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

На території Львівської області знаходилася земельна ділянка площею 26,5865 га із кадастровим номером 4610137500:11:016:0001 (КВЦПЗ 16.00 Землі запасу, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) (надалі Земельна ділянка).

У лютому 2019 року Міська рада прийняла ухвалу №4647 від 14.02.2019, якою вирішила: (1) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі щодо Земельної ділянки; (2) здійснити реєстрацію речового права на Земельну ділянку; (3) передати Земельну ділянку з комунальної власності до земель держаної власності; (4) рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття Земельної ділянки у державну власність з подальшою її передачею у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району (Т.1; а.с. 46-48).

У грудні 2019 року Рясне-Руська сільська рада стала власником Земельної ділянки за результатами повного виконання ухвали №4647 від 14.02.2019. Так, наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №435849745 від 17.07.2025 (Т.1; а.с. 49-51) підтверджується, що:

1) 19.03.2019 за Міською радою зареєстровано право комунальної власності на Земельну ділянку (підстава: ухвала №4647 від 14.02.2019);

2) 29.11.2020 за Львівською обласною державною адміністрацією зареєстровано право державної власності на Земельну ділянку (підстава: розпорядження №916/о/5-19 від 23.08.2019 (Т.1; а.с. 110), акт приймання-передачі майна від 25.09.2019 та ухвала №4647 від 14.02.2019);

3) 19.12.2019 за Рясне-Руською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на Земельну ділянку. Підставою реєстрації стало розпорядження ЛОДА №1483/0/5-19 від 13.12.2019 про передачу Земельної ділянки з державної у комунальну власність (Т.1; а.с. 68-69), а також рішення сільської ради №3365 від 18.12.2019 про прийняття Земельної ділянки з державної у комунальну власність (Т.1; а.с. 70-72).

Протягом 2020 року Рясне-Руська сільська рада прийняла ряд рішень, за результатами виконання яких із Земельної ділянки було виокремлено дві самостійні земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041, а саме:

1) Рішенням №3432 від 03.01.2020 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки на 7 (сім) окремих земельних ділянок, що включає також земельну ділянку №4 площею 8,1837 га (Т.1; а.с. 73-75).

2) Рішенням №3700 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки на 7 (сім) окремих земельних ділянок, що включає також земельну ділянку №4 площею 8,1837 га із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 (Т.1; а.с. 76-77).

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав 03.06.2020 закрито розділ щодо Земельної ділянки та зареєстровано право власності сільської ради на земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 (Т.1; а.с. 49-53).

3) Рішенням №4194 від 11.09.2020 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки №4 із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 (Т.1; а.с. 111-112).

4) Рішенням №4377 від 19.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки №4 площею 8,1837 га із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 на 72 (сімдесят дві) земельні ділянки, зокрема на земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 площами 0,0990 га кожна (Т.1; а.с. 78-82).

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав 04.11.2020 закрито розділ щодо земельної ділянки №4 із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 та зареєстровано право комунальної власності сільської ради на земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 (Т.1; а.с. 52-57).

У листопаді 2020 року за результатами розгляду звернень відповідача (Т.1; а.с. 87-88, 94-95) Рясне-Руська сільська рада передала земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 у власність ОК «Львів-автокар» для будівництва та обслуговування гаражів і зобов`язала кооператив забезпечити зміну виду використання земельних ділянок з КВЦПЗ 16.00 Землі запасу, на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу). Викладене вбачається зі змісту рішень №4839 та №4842 від 12.11.2020 (Т.1; а.с. 83-86).

Відповідач зареєстрував право приватної власності на обидві земельні ділянки 23.11.2020 та змінив вид їх цільового призначення на 12.04. Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №440285372 та №440285457 від 20.08.2025 (Т.1; а.с. 54-57), а також простежується зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Львівській області №0-13-0.91-2892/-22 від 22.11.2022 й витягів з Державного земельного кадастру (Т.1; а.с. 58-59, 89-91, 113).

Після цього, він об`єднав обидві земельні ділянки у спірну у даній справі земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085 площею 0,0198 га та 14.04.2021 зареєстрував на неї право приватної власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339697846101, номер запису про право власності: 41554005), що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №440285565 від 20.08.2025, а також простежується зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Львівській області №0-13-0.91-2892/-22 від 22.11.2022 й витягу з Державного земельного кадастру (Т.1; а.с. 58-59, 89-90, 92-93).

Спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085 площею 0,0198 га відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Міської ради №3924 від 30.09.2010, розташована в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Міської ради №4657 від 21.05.2015, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-4 зони багатоквартирної житлової забудови. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району земельна ділянка розташована в межах підзони VІ периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0,37, та поза межами підзон за санітарно-гігієнічним, інженерно-геологічним, історико-архітектурним та природо-заповідним регламентами. В межі опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське земельна ділянка не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Наведене підтверджується листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Міської ради №2401-вих-109928 від 12.12.2020 та доданими до нього фрагментами містобудівної документації (Т.1; а.с. 96-99).

У грудні 2020 року Міська рада прийняла ухвалу №6 від 29.12.2020, якою визначила Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав і обов`язків, серед іншого, Рясне-Руської територіальної громади (Т.1; а.с. 123-125), а також ухвалу №7 від 29.12.2020, якою припинено Рясне-Руську сільську раду шляхом приєднання до Міської ради (Т.1; а.с. 126-140).

ОЦІНКА СУДУ.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даній справі прокурор вказав, що порушення інтересів держави полягає у необхідності задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Міської ради як власника спірної земельної ділянки та захист суспільних інтересів загалом.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

У спірних правовідносинах компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави, є Міська рада, як правонаступник майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка приймала рішення про передачу земельних ділянок у власність відповідача, відповідно до статей 140, 142, 145 Конституції України, статей 10, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 83, 90, 122 Земельного кодексу України (надалі ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Судом встановлено, що прокурор звертався до Міської ради із листом №14.51/04-14-5686вих-25 від 30.07.2025 (Т.1; а.с. 153-158), у якому, серед іншого, просив повідомити, чи вживала Міська рада заходів з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

У відповідь на цей лист Міська рада повідомляла, що позбавлена можливості самостійно звертатися до суду із позовом про витребування земельної ділянки, з огляду на те, що рішення Рясне-Руської сільської ради про передачу у власність земельних ділянок не скасоване у встановленому законом порядку (Т.1; а.с. 159-160).

В подальшому, прокурором направлено позивачу лист №14.51/04-14-6684вих-25 від 08.09.2025, у якому він повідомив про звернення до суду із цим позовом (Т.1; а.с. 161).

Таким чином, направляючи відповідні звернення позивачу, прокурор фактично повідомляв його про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Міська рада володіла інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентний орган не вживав жодних заходів спрямованих на усунення таких порушень, зокрема не звертався до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 15 , частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У цій справі прокурор заявив позовну вимогу про витребування з незаконного володіння відповідача, як недобросовісного набувача, земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085 площею 0,198 га.

Фактичні підстави позову викладені судом у доводах прокурора, а правовою підставою позову слугує норма статті 387 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), положення якої передбачають, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає, що за змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном. В позадоговірних відносинах, які мають місце в даній справі, особа чиє право власності порушено має право захистити його, зокрема за допомогою такого речово-правового способу захисту права, як віндикація.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Він належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

У цій справі спірним майном є земельна ділянка із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085 площею 0,198 га, формування якої стало результатом:

- поділу Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки площею 26,5865 га з кадастровим номером 4610137500:11:016:0001, за результатами якого було сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 (перший поділ);

- поділу Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0004 площею 8,1837 га, серед іншого, на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 площами по 0,0990 га (другий поділ);

- об`єднання ОК «Львів-автокар» земельних ділянок з кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 площами по 0,0990 га у спірну земельну ділянку.

Міська рада виступає неволодіючим власником у спірних правовідносинах, адже визначена правонаступником майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка після проведення другого поділу прийняла рішення №4839 та №4842 від 12.11.2020 про відчуження земельних ділянок із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 на користь відповідача.

Суд відхиляє доводи відповідача на те, що Міська рада не може бути позивачем через те, що не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, які обґрунтовані посиланням на рішення адміністративних судів у справі №640/15962/20.

При формулюванні відповідних висновків суд враховує, що ухвалою Міської ради №6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», Львівську міську територіальну громаду визначено правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до Львівської міської територіальної громади, зокрема, Рясне руської громади.

Згідно із ухвалою Міської ради №7 від 29.12.2020, яка прийнята з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України №718-р від 12.06.2020, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради. Відомості про припинення відповідної сільської ради внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Станом на дату ухвалення цього рішення відповідні ухвали є чинними та не скасовані судовим рішенням, яке б набрало законної сили.

Зважаючи на це, у матеріалах справи наявні докази того, що Міська рада є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, а отже вона має право заявляти віндикаційний позов у спірних правовідносинах з тим, щоб повернутися у володіння майном, якого була незаконно позбавлена.

Водночас, оскільки нею допущено бездіяльність в частині захисту інтересів Львівської міської територіальної громади, судову вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння заявив прокурор. Підставність представництва ним інтересів держави була встановлена судом вище.

Щодо володіючого суб`єкта спірним майном, то таким виступає ОК «Львів-автокар», який 23.11.2020 зареєстрував право приватної власності на передані йому дві земельні ділянки, об`єднав їх у єдиний об`єкт права власності та 14.04.2021 зареєстрував на нього право власності.

Факт володіння спірною ділянкою відповідачем підтверджується державною реєстрацією за ним права власності на це майно (вказане відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Надаючи оцінку законності передачі та перебування у володінні відповідача спірної земельної ділянки, суд зазначає, що відповідно до положень статей 40, 41 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Таким чином, право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для гаражного будівництва мають гаражно-будівельні кооперативи.

Відповідач вважає, що підстави для застосування статті 41 ЗК України відсутні, адже він є обслуговуючим, а не гаражно-будівельним кооперативом.

Суд відхиляє відповідні доводи, позаяк обслуговуючий кооператив це один із типів кооперативів, який може провадити діяльність за напрямком гаражного будівництва. Вказане випливає із положень статей 1, 6 Закону України «Про кооперацію», згідно із якими кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, житлово-будівельні (житлові), обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (стаття 1 Закону України «Про кооперацію»).

У матеріалах справи наявний Статут ОК «Львів-автокар» (Т.1; а.с. 100-108), зі змісту якого вбачається, що відповідач за організаційно-правовою формою належить до обслуговуючих кооперативів, а одним із напрямків його діяльності визначено організацію будівництва гаражів, технічних та службових приміщень. Одним із завдань кооперації вказано будівництво, ремонт та експлуатація гаражів, технічних, службових та інших приміщень, у т.ч. багатоповерхових, для зберігання, ремонту та обслуговування автотранспортних засобів членів кооперативу (пункти 1.6, 3.2.1, 4.1).

Отже, наявні підстави для висновку, що відповідач за напрямком діяльності є гаражно-будівельним кооперативом (що вбачається також з його повного найменуквання), а тому має право звертатися до органу місцевого самоврядування з метою безоплатного отримання земельних ділянок у власність в порядку статті 41 ЗК України.

Важливо, що передання гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок безоплатно у власність на підставі статті 41 ЗК України можливе лише у виняткових випадках. Воно має бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності. Коли йдеться про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок, то такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою.

Сама по собі наявність у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність земельної ділянки будь-якого розміру. Заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація землеустрою повинна містити в тому числі належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Такі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17.

Екстраполюючи викладене на обставини цієї справи, суд доходить висновку, що відповідач, звертаючись до Рясне-Руської сільської ради, не доводив існування виняткового випадку для передачі йому земельних ділянок безплатно у власність.

Судом досліджено зміст звернення від 04.11.2020, у якому відповідач обмежився проханням передати йому 9 (дев`ять) земельних ділянок загальною площею 0,7852 га та лише зазначив, що заявниками є учасники АТО, які захищали та продовжують захищати Україну на сході. Жодних інших відомостей звернення не містить. Будь-яких документів до звернення відповідач не долучав.

Відповідач не наводив та не обґрунтовував наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних потреб членів кооперативу у паркомісцях (гаражах); не повідомляв сільську раду про кількість членів кооперативу; не зазначав про наявність у них потреби у гаражних боксах; не надавав розрахунку площі земельних ділянок, необхідної для задоволення таких потреб; не надавав інформацію про те, скільки гаражів планується встановити на земельних ділянках.

У зверненні відсутня, наприклад, інформація про те, що (1) більшість членів кооперативу не мають гаражів чи місць для зберігання автомобілів; (2) члени кооперативу проживають у будинках, де відсутні гаражі, стоянки або можливість облаштувати місця для паркування; (3) члени кооперативу є власниками автомобілів, які вони щоденно використовують, і існує реальна потреба у їх зберіганні; (4) запитувана площа земельної ділянки відповідає фактичній потребі, а не є значно більшою, ніж необхідно для будівництва гаражів; (5) члени кооперативу використовують транспорт для професійної діяльності (перевезення, робота, підприємництво), що об`єктивно зумовлює потребу у гаражі тощо.

Посилання на статус учасників АТО не є тим обґрунтуванням, яке однозначно уможливлює застосування статті 41 ЗК України, оскільки не стосується ні предмета діяльності гаражно-будівельного кооперативу, ні дійсної потреби його членів у земельній ділянці визначеної площі. До того ж, відповідну обставину відповідач не підтверджував тими чи іншими документами. Такі докази не були подані і під час розгляду цієї справи.

Крім того, відповідач не доводив, що кооператив створювався саме для ветеранів чи осіб з інвалідністю з метою надання їм можливості використовувати гаражі для зберігання автомобілів. Наявний у матеріалах Статут ОК «Львів-автокар» позбавлений згадок на те, що його учасниками є ветерани російсько-української війни.

У ході розгляду справи ОК «Львів-автокар» не надав жодних пояснень у цій частині та не повідомив про існування обставин, які допускали передачу земельних ділянок у власність кооперативу.

Слід звернути увагу і на те, що звернення відповідача від 04.11.2020 підписане ОСОБА_1 , який вказаний як керівник ОК «Львів-автокар». Проте, у суду відсутні будь-які докази, які б підтверджувати його зв`язок з відповідачем та наявність у нього повноважень звертатися до Рясне-Руської сільської ради із заявою про передачу земельних ділянок у власність кооперативу. Так, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №358263988254 від 16.07.2025 з моменту створення ОК «Львів-автокар» і до моменту видачі витягу керівником відповідача був ОСОБА_2 , який також є одним із його учасників. Іншими учасниками та кінцевими бенефіціарними власниками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В ході розгляду справи відповідач не надав суду жодних документів, відповідно до яких ОСОБА_1 на момент подання звернення був представником або уповноваженою особою ОК «Львів-автокар».

Попри очевидну безпідставність звернення відповідача, Рясне-Руська сільська рада прийняла рішення №4839 та №4842 від 12.11.2020 й передала ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 площами по 0,0990 га у власність відповідачу для будівництва і обслуговування гаражів.

Приймаючи відповідні рішення, сільська рада фактично поклала в їх основу лише звернення ОК «Львів-автокар», яке, як уже було зазначено вище, було подане неуповноваженою особою, не містило будь-якого обґрунтування необхідності безоплатної передачі земельних ділянок у власність кооперативу та не супроводжувалося подачею документів, які б підтверджували існування підстав застосування статті 41 ЗК України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття рішень №4839 та №4842 від 12.11.2020 Рясне-Руська сільська рада керувалася будь-якими іншими документами, які стосувалися планування розміщення гаражів на земельних ділянках, визначали заплановану кількість гаражів для розміщення та площу такого розміщення та дозволяли б встановити співвідношення між кількістю членів кооперативу та кількістю гаражних боксів, які передбачалося спорудити, а також вказували на необхідність задоволення мінімальних потреб членів ОК «Львів-автокар» у гаражах.

Таким чином, прийняття сільською радою рішень про безоплатне відчуження земельних ділянок в умовах відсутності фактичного підґрунтя для перевірки обґрунтованості поданого відповідачем звернення свідчить про незаконність таких рішень, їх невідповідність приписам земельного законодавства щодо можливості безоплатної передачі земельних ділянок для гаражного будівництва лише у виняткових випадках, а не за самим тільки фактом наявності у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу.

Суд наголошує, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі №923/196/20, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).

Водночас у статті 143 Конституції України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Зміст права комунальної власності пролягає у праві територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Рухоме і нерухоме майно становить матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування (стаття 1, частина 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

З урахуванням викладеного, при вирішенні питання про відчуження земельної ділянки, сільська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, повинна особливо відповідально підходити до дослідження підстав для вчинення відповідних юридично значимих дій, які безпосередньо позначаються на усій територіальній громаді, інтереси якої вона представляє, а також здійснювати правомочності власника майна на основі принципів доцільності, економності та ефективності.

У спірних правовідносинах Рясне-Руська сільська рада цього не забезпечила, внаслідок чого відчужила земельні ділянки за відсутності для того належних, достатніх і обґрунтованих підстав.

Слід також зазначити, що норма статті 41 ЗК України передбачає передачу земельної ділянки не лише у власність, але й в оренду. Зважаючи на це, приймаючи відповідні рішення, Рясне-Руська сільська рада повинна була оцінити, чи буде передача земельних ділянок саме у власність ОК «Львів-автокар» необхідною та виправданою, з огляду на те, що оренда, на відміну від безоплатного відчуження, не позбавляє територіальну громаду статусу власника земельної ділянки і водночас здатна забезпечити задоволення потреб і мешканців громади, і самого кооперативу. Обрання більш обтяжливого для громади способу розпорядження майном без існування для того належних підстав суперечить принципам доцільного, економного та ефективного здійснення правомочностей власника, а тому свідчить про незаконність відчуження земельних ділянок.

В обґрунтування позову прокурор також посилається на те, що за статтею 41 ЗК України гаражно-будівельним кооперативам можуть надаватися у власність земельні ділянки лише з категорією: землі житлової та громадської забудови. Водночас, сільська рада прийняла рішення про відчуження земельних ділянок за категорією: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно КВПЦЗ 12.04. для розміщення та експлуатації споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

З цього приводу варто зазначити, що категорія земель це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України, їх вичерпний перелік містить стаття 19 цього Кодексу, згідно із якою землі України за основним цільовим призначенням поділяються, серед іншого, на такі категорії: землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Суд вважає за необхідне наголосити, що згідно із частиною 1 статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на момент безоплатного відчуження земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 відносилися до земель запасу (КВЦПЗ 16.00), оскільки до цього не надавалися у власність громадян чи юридичних осіб. При цьому їх передача відбулася за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Особливості правового режиму відповідної категорії земель передбачені Главою 13 Розділу ІІ ЗК України. Відповідно до частини 1 статті 67 та статті 71 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Зміст процитованих норм підтверджує, що поняття «землі транспорту» не охоплює земельні ділянки, надані кооперативам для будівництва та обслуговування гаражів.

Важливо, що Глава 13 Розділу ІІ ЗК України не встановлює права органу місцевого самоврядування безоплатно передавати у власність земельні ділянки із земель запасу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам (обслуговуючому кооперативу), для будівництва та обслуговування гаражів.

Для відчуження таких ділянок мають застосовуватися приписи статті 134 ЗК України, що встановлюють обов`язковість продажу земельних ділянок комунальної власності на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що Рясне-Руська сільська рада не мала права передати земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 безоплатно у власність відповідача поза межами процедури оплатного відчуження на земельних торгах.

Можливість застосування органом місцевого самоврядування положень статті 41 ЗК України до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення виключається, позаяк відповідна стаття закріплена у Главі 6 Розділу ІІ ЗК України, що регулює іншу категорію земель зі своїм специфічним правовим режимом земель громадської та житлової забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Земельні ділянки, які надаються юридичним особам у власність для гаражного будівництва, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови (вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.06.2024 у справі №917/516/23).

Суд також звертає увагу на те, що передача (надання) земельних ділянок із земель комунальної власності у власність юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території (частина 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У матеріалах справи відсутня містобудівна документація Рясне-Руської сільської ради, затверджена у встановленому законом порядку, яка б підтверджувала факт планування забудови гаражами земельних ділянок із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041. Відсутність такої документації унеможливлювала передачу земельних ділянок для будівництва гаражів безоплатно у власність ОК «Львів-автокар».

Враховуючи все викладене вище, суд доходить висновку про незаконність рішень Рясне-Руської сільської ради №4839 та №4842 від 12.11.2020.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19). Суд незалежно від того, чи оскаржене відповідне рішення органу місцевого самоврядування, чи ні, має самостійно дати йому правову оцінку та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Правові висновки суду касаційної інстанції у поєднанні зі встановленими обставинами справи й наданою їм судом оцінкою переконливо свідчать про те, що рішення Рясне-Руської сільської ради №4839 та №4842 від 12.11.2020 не призвели до реального набуття відповідачем права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041, які було об`єднано ним у земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085.

Перебування спірної ділянки у незаконному володінні відповідача не відповідає приписам земельного законодавства, порушує права Міської ради на використання земельної ділянки відповідно до визначеної категорії, а також на оплатне відчуження ділянки на конкурентних засадах.

Відтак, встановлені судом обставини зумовлюють наявність підстав для витребування у ОК «Львів-автокар» земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:11:016:0085 на користь Міської ради, а отже для задоволення заявленої позовної вимоги прокурора.

Щодо недобросовісності набуття відповідачем спірної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначила, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця цього майна.

Витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 27.04.2026 у справі №678/1041/24).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зазначено, що добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Суд доходить висновку, що відповідач у цій справі є недобросовісним набувачем, адже мав намір набути безкоштовно право власності на земельні ділянки не для задоволення соціальних потреб членів кооперативу, на що вказують такі обставини.

Установчими зборами та Статутом ОК «Львів-автокар» визначено лише 3 (трьох) засновників: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які після державної реєстрації кооперативу автоматично набули статусу його членів відповідно до пункту 5.1. Статуту. Будь-яких інших доказів, які б вказували на те, що учасниками кооперативу є інші особи матеріали справи не містять. Відповідач не подав суду документів, які б вказували на те, що окрім 3 (трьох) засновників членами кооперативу є також інші особи.

Кількість членів кооперативу та їх потреби у гаражах визначають граничну площу земельних ділянок, на безоплатне отримання яких відповідач міг претендувати для реалізації статутної мети із задоволення соціальних й інших потреб членів кооперативу, оскільки площа земельної ділянки має перебувати у розумному та обґрунтованому співвідношенні із кількістю осіб, потреби яких вона покликана забезпечити.

На переконання суду, кооператив добросовісно міг розраховувати на безоплатне набуття у власність земельної ділянки площею, що наближена до 0,03 га., враховуючи кількість його членів та передбачене статтею 121 ЗК України нормування безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, а саме не більше 0,01 гектара на одну особу. Суд враховує, що врегульована вказаними положеннями закону площа земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину для будівництва індивідуальних гаражів, якраз і відповідає мінімальній потребі фізичної особи для задоволення її соціальних потреб. Хоча ця норма і регламентує розміри ділянки, що може передаватися фізичній особі, однак суд враховує, що кооперативом, власне, і є об`єднання фізичних осіб, які об`єдналися для спільного задоволення своїх соціальних потреб, а відтак зазначена норма слугує орієнтиром щодо розмірів земельних ділянок, які передаються безкоштовно з соціальною метою. Відповідачем не надано будь-якого обґрунтування отримання земельної ділянки площею 0,198 га через призму тих соціальних потреб, задоволення яких виправдає розмір ділянки, що в кілька разів перевищує встановлений законом розмір для мети гаражного будівництва.

Навпаки, матеріалами даної справи підтверджується те, що відповідач звернувся до органу місцевого самоврядування з проханням передати йому у власність 9 (дев`ять) земельних ділянок загальною площею 0,7852 га (у тому числі дві спірні ділянки площею 0,198 га), при тому, що кожна із цих ділянок окремо за своєю площею значно перевищувала розумні нормативи на котрі добросовісно міг розраховувати кооператив. Як наслідок відповідачу вдалося реалізувати свій недобросовісний намір не лише щодо двох земельних ділянок із кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041, але й щодо семи інших земельних ділянок, про що свідчать наявні у матеріалах справи рішення Рясне-Руської сільської ради. Вказане є очевидно неспівмірним із потребою забезпечення гаражами лише трьох членів кооперативу та спростовує добросовісність мети отримання земельних ділянок.

Крім цього, значна віддаленість спірних земельних ділянок від місця проживання членів кооперативу свідчить про відсутність у них намірів її використання для задоволення щоденних соціальних потреб, які пов`язані з користуванням гаражами, що суперечить меті отримання земельної ділянки на пільгових умовах. Так, місце проживання члена та керівника відповідача ОСОБА_5 АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 АДРЕСА_3 . За таких обстави, намір членів кооперативу, які проживають у інших населених пунктах, користуватися гаражами з метою зберігання транспортних засобів на території Рясне-Руської громади, викликає обґрунтований сумнів.

Крім того, відповідач був свідомий того, що земельні ділянки не могли бути передані йому в порядку статті 41 ЗК України, позаяк вони відносилися до тієї категорії земель, передача яких можлива лише через оплатне відчуження на торгах. Відтак, він намагався використати передбачений статтею 41 ЗК України спосіб безоплатного набуття земель комунальної власності значної площі в обхід передбачених законом процедур.

Підсумовуючи все викладене вище, ОК «Львів-автокар» повинне повернути земельну ділянку Міській раді як недобросовісний набувач.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15`797,19 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури, як платника судового збору у справі №914/2917/25.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, м. Львів, м. Винники, вул. Івана Франка, буд. 17б; код ЄДРПОУ 43740840) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 04055896) земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0085, площею 0,198 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339697846101, номер запису про право власності: 41554005.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, м. Львів, м. Винники, вул. Івана Франка, буд. 17б; код ЄДРПОУ 43740840) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 15`797,19 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 10.08.2026.

Суддя Крупник Р.В.