Решение № 138852255, 10.08.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4623/26

Номер провадження2/711/2806/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

представника відповідача Олабин Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернулася до Придніпровського районного суду м.Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також судові витрати (вхідний №18982, а.с.1-4).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 06.11.2025 поліцейським патрульної поліції було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6095355 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та накладено штраф.

Оскільки вказана постанова, на переконання позивача, була винесена без належного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням вимог закону та без достатніх і допустимих доказів вона була оскаржена позивачем до суду.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 (провадження №2-а/711/9/26) відмовлено в задоволенні позову та залишено в силі постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Надалі, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 (справа № 711/12005/25) вказане рішення районного суду було скасоване, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У цьому контексті позивач акцентує увагу суду на тому, що під час апеляційного перегляду було враховано подані нею докази, які не були належним чином оцінені судом першої інстанції.

Як зазначає позивач у мотивувальній частині позовної заяви, під час розгляду справи № 711/12005/25 судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим нею доказам, зокрема фотоматеріалам, на яких зафіксовано одночасну взаємодію двох поліцейських з позивачем; один із поліцейських утримував водійське посвідчення позивача, тоді як інший здійснював винесення постанови, при цьому особа, яка винесла постанову, фактично не здійснювала зупинку транспортного засобу та не представлялася належним чином; під час фіксації події використовувалися матеріали, відтворені з приватного технічного засобу, зміст яких був поданий як доказ порушення; окремі висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на твердженнях про те, що позивач не здійснювала гальмування на жовтий сигнал світлофора, що не узгоджується з відеозаписом з реєстратора, наданим самим поліцейським, на якому зафіксовано початок гальмування ще на зелений сигнал; у ході апеляційного розгляду позивач була змушена самостійно подавати розрахунки та пояснення щодо гальмівного шляху та хронології подій, а також детально аналізувати відеоматеріали; фактично доведення обставин, які інкримінувалися як адміністративне правопорушення, здійснювалося не органом поліції, а позивачем у межах судового оскарження.

Також позивач у позові зазначає про те, що в результаті незаконного притягнення до адміністративної відповідальності їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у: переживанні значного стресу та психологічного напруження, необхідності проходження двох судових інстанцій для захисту своїх прав, безпідставному визнанні вини судом першої інстанції, витратах часу та емоційних ресурсів на судовий захист, а також у порушенні нормального життєвого ритму.

Крім того позивач акцентує увагу суду на тому, що на момент виникнення спірних правовідносин вона перебувала у стані тривалого психоемоційного навантаження, пов`язаного з невизначеністю щодо долі чоловіка, - військовослужбовця Збройних Сил України, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.

У зв`язку з цим, позивач вважає розумним та справедливим визначити розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, у розмірі 50000 грн, що враховує тривалість перебування у стані правової невизначеності у зв`язку з винесенням незаконної постанови; необхідність захисту прав у двох судових інстанціях; факт первинного безпідставного визнання вини судом першої інстанції; необхідність самостійного збору, аналізу та подання доказів у апеляційному суді; значне психологічне навантаження, пов`язане з необхідністю спростування дій органу державної влади; витрати часу та емоційних ресурсів на судовий захист.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: шляхом надання до суду: 1) позовної заяви в новій редакції, в якій, зокрема слід зазначити ідентифікаційні коди відповідачів як юридичних осіб у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідачів, а також зазначити найменування Відповідача 1 згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; 2) доказів надсилання копії позовної заяви (в тому числі і позовної заяви, що підлягає поданню на виконання цієї ухвали суду) з доданими до неї документами у паперовій формі листом з описом вкладення на адресу місцезнаходження відповідачів згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, зокрема, розрахункового документа встановленої форми та змісту (касового чеку, розрахункової квитанції тощо) про оплату послуги поштового зв`язку та опису вкладення, або, у випадку наявності у відповідачів електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», то квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.16).

12 травня 2026 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про усунення недоліків, що зареєстрована судом за вхідним №20303, до якої, зокрема, долучено позовну заяву в новій редакції від 11 травня 2026 року із зазначенням ідентифікаційних кодів відповідачів і найменування Відповідача 1 як Головне управління Національної поліції в Черкаській області, а також долучено докази надсилання копії позовної заяви в новій редакції з доданими до неї документами як у паперовій формі листом з описом вкладення на адреси місцезнаходження відповідачів, так і в електронній формі через підсистему «Електронний суд» (а.с.19-20).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін і на підставі позовної заяви про відшкодування моральної шкоди від 11 травня 2026 року в новій редакції, що була долучена до заяви про усунення недоліків (вхідний №20328 від 12.05.2026); розгляд справи по суті призначений о 10 год 50 хв 16 липня 2026 року (а.с.42-43).

27 травня 2026 року Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області був поданий відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди (вхідний №23041, а.с.54-56).

Заперечення проти позову відповідач обгрунтовує тим, що аналіз положень ст.23, 1173 та 1174 ЦК України дає підстави для висновку, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У цьому контексті ГУНП в Черкаській області звертає увагу суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22, згідно якого: «… покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності».

Відтак ГУНП в Черкаській області не погоджується з твердженням позивача про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності складу такого порушення, презюмує завдання позивачу моральної шкоди.

У цьому контексті відповідач ГУНП в Черкаській області, аналізуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі № 711/12005/25, якою апеляційну скаргу позивача задоволено та визнано протиправною і скасовано постанову ГУНП в Черкаській області по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355 від 04.11.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, провадження по справі закрито за ч.2 ст. 122 КУпАП, відповідач констатує, що зі змісту вказаного судового рішення не встановлено, що складена постанова про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення постанови про адміністративне правопорушення дії поліцейських ВПД №1 Черкаського РВП ГУНП в Черкаській області були протиправними.

Оскільки суд апеляційної інстанцій не встановив неправомірності у діях поліцейських ВПД №1 Черкаського РВП ГУНП в Черкаській області під час складання постанови про адміністративне правопорушення, а тому, на переконання представника відповідача, відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Що стосується обґрунтування позивачем ОСОБА_1 моральної шкоди, то ГУНП в Черкаській області звертає увагу суду на те, що позивач стверджує у позовній заяві, що саме неправомірними діями працівників поліції їй завдано моральної шкоди, проте це лише припущення останньої, адже постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі № 711/12005/25 не містить висновку суду щодо неправомірності дій поліцейських.

Підсумовуючи викладене, ГУНП в Черкаській області як відповідач констатує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди притягненням до адміністративної відповідальності, не підтверджено «додатковий психологічний тиск» та «порушення нормального життєвого ритму», надані позивачем докази ніяким чином не підтверджують завдання їй моральної шкоди. Також позивач не обґрунтувала чому саме 50 000,00 грн становить розмір моральної шкоди, з чого вона виходила, визначаючи саме цю суму, та якими доказами це підтверджується, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

27 травня 2026 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, в якій, заперечуючи твердження, викладені відповідачем ГУНП в Черкаській області, констатує, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22 є нерелевантним до фактичних обставин справи, оскільки не було встановлено протиправності дій суб`єкта владних повноважень у судовому рішення, відсутні були належні докази наслідків порушення прав та оцінювалися інші правовідносини без факту скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас у конкретній справі протиправність дій відповідача встановлена судом, постанова про притягнення до адміністративною відповідальності скасована, а позивач довела наявність негативних наслідків та їх зв`язок із діями відповідача.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (вхідний №23036/26, а.с.46-49).

01 червня 2026 року Державною казначейською службою України був поданий відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди (вхідний №23676, а.с.71-74).

Заперечення проти позову відповідач обгрунтовує тим, що при вирішенні цього спору не підлягають застосуванню приписи ст. 1176 ЦК України, оскільки позивача не було незаконно засуджено, незаконно притягнено до кримінальної відповідальності, незаконно застосовано запобіжний захід, незаконно затримано, незаконно накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Також Державна казначейська служба України як відповідач у відзиві акцентує увагу суду на тому, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Проте відповідач констатує, що позивачем не доведено факт наявності шкоди, а також її виникнення внаслідок дій працівників органів Національної поліції, а також підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та відповідними діями працівників вказаних органів.

У цьому контексті Державна казначейська служба України звертає увагу суду на те, що факт складення працівниками Головного управління Національної поліції в Черкаській області протоколу про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП (проїзд перехрестя на заборонний сигнал світлофора), не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки, відсутні докази завдання позивачу душевних страждань чи моральних переживань, які виникли в результаті зазначених подій.

Державна казначейська служба України вважає, що прийняття працівниками Головного управління Національної поліції в Черкаській області постанови від 06.11.2025 серії ЕНА № 6095355 про накладення адміністративного стягнення позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП з послідуючим визнанням її протиправною та скасуванням не було свавільним, оскільки відбулося на підставі закону, переслідувало легітимну мету і є пропорційним до цієї мети.

Також Державна казначейська служба України вважає, що прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення у справі № 711/12005/26 на користь позивача є достатнім для відновлення її порушених прав і відповідно достатнім для відшкодування шкоди, оскільки порушення органами державної влади прав та законних інтересів громадян не завжди має обов`язковий наслідок у відшкодування на їх користь шкоди у вигляді грошових коштів.

Крім того Державна казначейська служба України як відповідач акцентує увагу суду на висновках, викладених у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, згідно яких, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У цьому контексті відповідач вважає заявлену позивачем суму моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн надмірною і такою, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави Україна.

З огляду на вищезазначене Державна казначейська служба України як відповідач, робить висновок, що позивачем не доведено завдання моральної шкоди, яку оцінено в 50 000,00 грн, і тому в задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.

02 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, в якій, заперечуючи твердження, викладені відповідачем Державною казначейською службою України, констатує, що твердження відповідача про правомірність дій працівників поліції не узгоджується з установленими судом обставинами, оскільки саме постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була визнана незаконною та скасована судом апеляційної інстанції.

Щодо моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку, то позивач у відповіді на відзив констатує, що доводи відповідача про відсутність моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між незаконним притягненням позивача до адміністративної відповідальності та негативними наслідками є безпідставними, оскільки моральна шкода у даній справі полягає не лише у самому факті винесення незаконної постанови, а й у негативних наслідках, які настали для позивача внаслідок такого рішення.

У цьому контексті позивач акцентує увагу суду на тому, що порушення прав позивача не було усунуте добровільно відповідачами. Для відновлення своїх прав позивач була змушена самостійно звертатися до суду, формувати правову позицію, збирати та подавати докази, спростовувати висновки суб`єкта владних повноважень та доводити відсутність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності. Більше того, рішенням суду першої інстанції було підтримано позицію відповідачів, що призвело до подальшого продовження судового спору та необхідності звернення до суду апеляційної інстанції. Таким чином, саме позивач, а не відповідачі, здійснював активні дії щодо відновлення порушених прав, витрачав власний час та зусилля для спростування висновків органу державної влади та доведення своєї правоти.

Щодо доводів про достатність самого факту скасування постанови, то позивача зазначає про те, що наведені відповідачем правові висновки не означають, що у кожній справі встановлення порушення автоматично виключає можливість відшкодування моральної шкоди. У даній справі позивач обґрунтовує наявність конкретних негативних наслідків незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, які виходять за межі самого факту порушення права. Права позивача були відновлені не внаслідок добровільного усунення порушення відповідачами, а виключно внаслідок судового оскарження та судового контролю за діяльністю органу державної влади. Сам факт подальшого скасування незаконної постанови, на переконання позивача, не усуває автоматично тих негативних наслідків, яких позивач зазнала до моменту її скасування.

Щодо заперечення Державної казначейської служби України про розмір компенсації в сумі 50 000 грн, то позивач у відповіді на відзив зазначає про те, що вона виходила з характеру порушення, тривалості судового захисту, необхідності проходження двох судових інстанцій для відновлення порушених прав, статусу органу, який допустив порушення, а також негативних наслідків для психоемоційного стану позивача, підтверджених медичними документами. Заявлена сума, на переконання позивача, не є довільною чи такою, що спрямована на безпідставне збагачення, а становить справедливу та співмірну компенсацію наслідків незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а розгляд справи провести у відсутність позивача на підставі наявних у справі матеріалів (вхідний №24037, а.с.84-85).

Судове засідання, що було призначене о 10 год 50 хв 16 липня 2026 року, не відбулося з підстав перебування головуючого судді у щорічній відпустці про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.88). Розгляд справи відкладений до 09 год 10 хв 05 серпня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, однак про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подала.

З матеріалів цивільної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання з огляду на таке.

Як встановлено судом ОСОБА_1 має зареєстрований кабінет у підсистемі «Електронний суд» у зв`язку з чим судова повістка про виклик направлялася судом в електронній формі саме до електронного кабінету позивача ОСОБА_1 та отримана нею 18.07.2026 о 01 год 14 хв 03 сек (а.с.91 зворот).

Пунктом 2 ч.8 ст.128 ЦПК України встановлено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

З огляду на те, що саме 18 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 отримала судову повістку про виклик до суду в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд», тому суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача ОСОБА_1 про дату (05 серпня 2026 року), час (09 год 10 хв) і місце (м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, 3-й поверх) судового засідання.

Водночас, у відповіді на відзив від 02.06.2026 позивач ОСОБА_1 виявила волю на розгляд справи у відсутність позивача на підставі наявних у справі матеріалів (а.с.85 зворот).

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області в порядку самопредставництва Олабин Ю.І. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач Державна казначейська служба України явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, однак про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подала.

З матеріалів цивільної справи судом встановлено, що Державна казначейська служба України як відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання з огляду на таке.

Як встановлено судом Державна казначейська служба України має зареєстрований кабінет у підсистемі «Електронний суд» у зв`язку з чим судова повістка про виклик направлялася судом в електронній формі саме до електронного кабінету означеного відповідача та отримана нею 18.07.2026 о 01 год 14 хв 03 сек (а.с.89 зворот).

Пунктом 2 ч.8 ст.128 ЦПК України встановлено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

З огляду на те, що саме 18 липня 2026 року Державна казначейська служба України як відповідач отримала судову повістку про виклик до суду в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд», тому суд дійшов висновку про належне повідомлення Державну казначейську службу України про дату (05 серпня 2026 року), час (09 год 10 хв) і місце (м.Черкаси, вул. Гоголя, 316, 3-й поверх) судового засідання.

Водночас, 29 липня 2026 року представник Державної казначейської служби України Ярош С.В. подав до суду заяву, в якій виявив волю на розгляд справи у відсутність відповідача та проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (а.с.92).

Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки позивач ОСОБА_1 та відповідач Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце проведення судового засідання, у судове засідання відповідно не прибула та явку уповноваженого представника не забезпечила, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання чи оголошення в ньому перерви до суду не подали, тому суд, заслухавши думку представника відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області Олабин Ю.І., яка не заперечила проти розгляду справи у відсутність означених учасників справи, керуючись ч.1 ст.223 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач ОСОБА_1 та відповідач Державна казначейська служба України, в інтересах якого діє представник Ярош С.В., подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, постановив протокольну ухвалу про проведення судового засідання в справі №711/4623/26 за даної явки учасників справи.

05 серпня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 00 хв 10 серпня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію позивача ОСОБА_1 , висловлену письмово, а також процесуальну позицію відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області, висловлену у відзиві на позовну заяву, процесуальну позицію представника відповідача ОСОБА_2 , що проголошена у вступному слові, а також процесуальну позицію відповідача Державної казначейської служби України, висловлену у відзиві на позовну заяву, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що постановою старшого інспектора відділу поліцейської діяльності №1 (м. Черкаси) Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області старшого лейтенанта поліції Філенка Б.І. серії ЕНА №6095355 від 06.11.2025 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510 грн.

Згідно означеної постанови, 06.11.2025 о 10:50 год ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Fiat Doblo реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Чигиринській, 2 в м. Черкаси проїхала перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, чим порушила п.8.7.3 «г» ПДР України (а.с.4 зворот, 25 зворот).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026, що постановлена в адміністративній справі №711/12005/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Цим судовим рішенням апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.02.2026 задоволено; скасовано рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.02.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Національної поліції в Черкаській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355 від 04.11.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення; закрито справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 ; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області сплачений судовий збір у розмірі 1514 грн.

Підставою для ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.02.2026 стало те, що суд апеляційної інстанції встановив, що позивач дійсно проїхала перехрестя на жовтий сигнал світлофора, проте колегія суддів звернула увагу, що після ввімкнення жовтого сигналу світлофора до моменту, коли транспортний засіб опинився безпосередньо перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) минуло менше двох секунд. У даній ситуації, зважаючи на швидкість транспортного засобу, час реакції водія та гальмівний шлях авто, суд апеляційної інстанції цілком допустив неможливість здійснення зупинки транспортного засобу у місці, визначеному пунктом 8.10 ПДР, після ввімкнення жовтого сигналу світлофора не вдаючись до екстреного гальмування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що продовжуючи рух після ввімкнення жовтого сигналу позивач діяла у повній відповідності вимог пункту 8.11 ПДР, а тому підстави для притягнення її до адміністративної відповідальності були відсутні (а.с.9-12, 30-33).

Суд перевірив факт набрання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 в адміністративній справі №711/12005/25 законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 21 квітня 2026 року (реєстраційний номер рішення: 135900322).

Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд зробив висновок, що протиправність постанови Головного управління Національної поліції в Черкаській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355 від 06.11.2025, доказуванню не підлягають, оскільки встановлена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №711/12005/25, що набрала законної сили.

Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 02 травня 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), суд встановив, що 02 травня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений шлюб (а.с.37 зворот).

Також із витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни №20250701-00052064 від 01.07.2025 суд встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.05.2024 має статус «Учасник бойових дій» безтерміново (а.с.13).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив сповіщення сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_2 №203 від 28.05.2024, що адресоване ОСОБА_1 , зі змісту якого встановив, що даним повідомленням зі скорботою сповістили про те, що чоловік позивача старший сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання службових обов`язків з 22 по 23 травня 2024 року, зник безвісти внаслідок штурмових дій біля н.п. Очеретине Покровського району Донецької області (а.с.12 зворот).

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024250310001792 суд встановив, що 30.05.2024 до ЄРДР були внесені відомості про те, що 23.05.2024 під час штурмових дій в районі н.п. Очеретине Покровського району Донецької області зник безвісти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , старший сержант в/ч НОМЕР_3 ; правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.1 ст.115 КК України (а.с.13 зворот).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, узгоджується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо, якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Частиною 1 та п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Абзацом 2 ч.3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

У відповідності до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Частиною 1 ст.1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом національного законодавства (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98).

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).

Із матеріалів справи судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №711/12005/25 визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Національної поліції в Черкаській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355 від 04.11.2025 (ймовірно описка, оскільки постанова серії ЕНА №6095355 складена працівником поліції 06.11.2025), якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення; закрито справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Тобто, рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено, що дії позивача як водія транспортного засобу марки Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_1 у конкретній дорожній обстановці, що мала місце о 10.51 год в м. Черкаси по вул. Чигиринській, 2, в повній мірі відповідали положенням ПДР України, оскільки після ввімкнення жовтого сигналу позивач діяла у повній відповідності до вимог пункту 8.11 ПДР України, а тому підстави для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у працівників поліції були відсутні.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що факт спричинення позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок прийняття незаконного (протиправного) рішення старшим інспектором відділу поліцейської діяльності №1 (м. Черкаси) Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області старшим лейтенантом поліції Філенком Б.І. як представником органу державної влади від 06 листопада 2025 року про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355, внаслідок чого ОСОБА_1 зазнала душевних страждань та переживань, знайшов своє підтвердження.

На переконання суду, винесення протиправної постанови працівником поліції як представником органу державної влади є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, переживанні стресу та психологічного напруження, порушенні нормального життєвого ритму позивача, яка змушена була звертатися за захистом свого права до суду, в тому числі і суду апеляційної інстанції, з метою доведення протиправності, прийнятого працівником поліції рішення.

Отже, у конкретній справі позивачем доведено належними і допустимими доказами як те, що дії службової особи органу державної влади мали протиправний характер, так і те, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Водночас, саме по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень її прав, шляхом прийняття постанови Шостим апеляційним адміністративним судом в справі №711/12005/25 на її користь, не може компенсувати їй немайнових втрат, оскільки позивач була змушена звертатися як до Придніпровського районного суду м. Черкаси, так і до Шостого апеляційного адміністративного суду, а отже вона дійсно була змушена докладати зусиль для організації свого життя, та вочевидь відчуває безпорадність і пригніченість від таких дій саме представника органу державної влади, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

З огляду на викладене, суд відхиляє заперечення як ГУНП в Черкаській області, так і Державної казначейської служби України щодо задоволення позовних вимог з призми того, що позивачем не підтверджено та не надано доказів спричинених їй моральних страждань.

Також суд дійшов висновку, що посилання як ГУНП в Черкаській області, так і Державної казначейської служби України у відзивах на позовну заяву на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 22.01.2025 в справі №335/6977/22, щодо застосування у спірних правовідносинах норм матеріального права, а саме: ст.23, 1173 та 1174 ЦК України, а не положень ст.1176 ЦК України, є обгрунтованим.

Водночас суд вважає помилковим посилання ГУНП в Черкаській області у відзиві на позовну заяву на означений правовий висновок в частині необхідності встановлення під час розгляду конкретної цивільної справи про відшкодування моральної шкоди такого юридичного факту як невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, з огляду на таке.

Так, висновки Великої Палати Верховного Суду по суті спору в постанові від 22.01.2025 в справі № 335/6977/22 стосувалися іншої підстави позову, аніж та, що є підставою позову ОСОБА_1 , а саме: протиправності дій працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення (відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону, дотримання закону під час вчинення всіх дій працівниками поліції під час складання протоколу тощо) як обов`язкової умови для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Разом з тим, у цивільній справі №711/4623/26 підставою позову є незаконність постанови про накладення адміністративного стягнення, складеної працівником патрульної поліції щодо позивача, що встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Юридичний факт незаконності постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6095355 від 06.11.2025 вже встановлений постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 в справі №711/12005/25, в якій суд апеляційної інстанції констатував відповідність дій позивача як водія вимогам пункту 8.11 ПДР України, а відповідно і відсутність підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що Шостий апеляційний адміністративний суд у мотивувальній частині постанови від 21.04.2026, на підставі аналізу ч.2,4 ст.258 КУпАП, констатував, що працівники підрозділів Національної поліції мають право без складення відповідного протоколу виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення, що і мало місце 06.11.2025 під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6095355 від 06.11.2025.

Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд зазначає про таке.

Як встановлено судом із мотивувальної частини позовної заяви, позивач пов`язує спричинення їй моральної шкоди з переживанням значного стресу та психологічного напруження, необхідності проходження двох судових інстанцій для захисту своїх прав, безпідставному визнанні вини судом першої інстанції, витратах часу та емоційних ресурсів на судовий захист, а також у порушенні нормального життєвого ритму.

На переконання суду, будь-яка людина відчуває достатньо сильні душевні страждання внаслідок протиправного прийняття щодо неї акту індивідуальної дії, яким є, зокрема, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Згідно керівних роз`яснень, що викладені у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У зв`язку з цим, суд, керуючись положеннями статті 23 ЦК України, з урахуванням роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», дійшов висновку про визначення моральної шкоди в розмірі 3000 грн, що підлягає стягненню з Державного бюджету України. На переконання суду, саме такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідатиме отриманим позивачем ОСОБА_1 моральним стражданням, а також вимогам розумності та справедливості.

Надаючи правову оцінку способу стягнення моральної шкоди, що визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, суд зазначає про таке.

Частиною 2 ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є Держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (п. 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, п. 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема, і коштами.

Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, має бути здійснено за рахунок Держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган Головне управління Національної поліції в Черкаській області.

Оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 21 травня 2025 року у справі №757/47970/16-ц (провадження № 61-13390св20) та від 08 жовтня 2025 року у справі № 761/27052/19 (провадження № 61-3981св25), що застосовуються судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 , визначивши розмір моральної шкоди в сумі 3000 грн, стягнувши означений розмір грошових коштів безпосередньо з Державного бюджету України. У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Ураховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, тому, керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 2, 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 244, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 10 серпня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державна казначейська служба України, код ЄДРПУО: 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Головне управління Національної поліції в Черкаській області, код ЄДРПУО: 40108667, місцезнаходження: м. Черкаси, вул. Смілянська, 57.

Головуючий: О. В. Петренко