Решение № 138790850, 06.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/416/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянув у письмовому спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

І. Суть спору.

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за кожну добу періоду з 24.02.2022 по 31.05.2022;

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за кожну добу періоду з 24.02.2022 по 31.05.2022.

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона проходила службу в Державній установі «Центр пробації», обіймаючи посаду начальника Одеського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області у званні підполковника внутрішньої служби, а тому належить до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та яка застосовується з 24.02.2022, право на додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно поширено, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

За твердженням позивача, поняття «несення служби» тотожне поняттю «проходження служби», а положення пункту 1 постанови № 168 у редакції постанови № 350 не ставлять виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень у залежність від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до участі в бойових діях чи до виконання заходів із забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, оскільки таке збільшення (до 100000 гривень) стосується лише тих осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Оскільки Одеську область віднесено до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», а позивач несла службу в установі, розташованій у межах цієї області, вона набула права на додаткову винагороду за спірний період. Відсутність наказів командирів (начальників) про виплату свідчить, на думку позивача, лише про допущену відповідачем протиправну бездіяльність, а не про відсутність у позивача права на таку винагороду.

(б) Позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує згідно з поданим 30.01.2026 відзивом, посилаючись на те, що Державна установа «Центр пробації» відсутня в переліку суб`єктів, наведеному в пояснювальній записці до проєкту постанови № 350, оскільки її утримання здійснюється за іншою бюджетною програмою (КПКВК 3601030). На переконання відповідача, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, системне тлумачення постанови № 168 через її преамбулу свідчить, що додаткова винагорода є заходом стимулювання винятково тих осіб, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Відповідач зазначає, що право на додаткову винагороду виникає лише за наявності трьох умов: визначення керівником відповідного міністерства порядку та умов виплати; здійснення особою заходів і повноважень, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану»; видання наказу директора Центру пробації про виплату винагороди конкретній особі. Оскільки позивач не залучалася до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», не брала безпосередньої участі в бойових діях та у заходах із забезпечення оборони, наказ про її залучення чи про виплату винагороди не видавався, а функції органів пробації (нагляд за засудженими, підготовка досудових доповідей, соціально-виховна робота тощо) не пов`язані із забезпеченням оборони, то, за позицією відповідача, правові підстави для виплати позивачу додаткової винагороди відсутні. Відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23 щодо правової природи додаткової винагороди як тимчасової (непостійної) виплати, на постанову Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 420/6607/22 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 щодо обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Окремо відповідач звертає увагу, що додаткова винагорода виплачується один раз на місяць, а не за кожну добу, як про це зазначено в позовній заяві.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні); цією ж ухвалою суд зобов`язав учасників справи подати відповідні докази.

IV. Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, обіймаючи посаду начальника Одеського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області у званні підполковника внутрішньої служби, що підтверджується витягами з наказів, записами в трудовій книжці та не заперечується відповідачем.

Наказом Державної установи «Центр пробації» від 04.08.2021 № 657/од-21 змінено назви уповноважених органів з питань пробації по філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, а саме - Лиманський міськрайонний відділ перейменовано на Одеський районний відділ № 3. Наказом Державної установи «Центр пробації» від 07.10.2022 № 495/К підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника Одеського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, звільнено зі служби на підставі пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 10.10.2022.

Спірним у справі є період з 24.02.2022 по 31.05.2022, протягом якого позивач проходила службу на зазначеній посаді.

12.11.2025 в інтересах позивача адвокатом направлено відповідачу адвокатський запит з вимогою надати інформацію про причини невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 та довідку у разі, якщо такі виплати проводились. Листом від 19.11.2025 відповідач повідомив, що накази про виплату додаткової винагороди Центром пробації не видавалися, а тому правові підстави для виплати додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень за період служби з 24.02.2022 по 31.05.2022 відсутні.

Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, позивачу за спірний період не нарахована та не виплачена, що сторонами не оспорюється.

V. Джерела права та висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Частинами першою та другою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Відповідно до частини першої статті 24 цього Закону фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України «Про пробацію» визначено, що орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації, а Державна установа «Центр пробації» відповідно до Положення про неї, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5, є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації. Особи рядового і начальницького складу проходять службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, у тому числі в органах пробації, у зв`язку з чим належать до персоналу цієї Служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), прийнятою на виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», у пункті 1 (у первісній редакції) установлено виплату військовослужбовцям та окремим категоріям осіб рядового і начальницького складу додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - у збільшеному до 100000 гривень розмірі. Пунктом 5 Постанови № 168 визначено, що вона застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовується з 24.02.2022, пункт 1 Постанови № 168 доповнено після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Отже, починаючи із застосування Постанови № 350 (з 24.02.2022), право на додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно поширено й на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби за умови несення ними служби в органах і установах цієї Служби, розташованих у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» (з подальшими змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р). Одеську область включено до зазначеного переліку.

У подальшому пункт 1 Постанови № 168 неодноразово змінювався: постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 (застосовується з 01.06.2022) умову несення служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби змінено на несення служби в органах і установах цієї Служби в межах територіальних громад, розташованих у районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні); постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022) слова «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць», а Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, за яким порядок і умови виплати додаткової винагороди визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів; постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 (застосовується з 01.09.2022) положення щодо осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби з пункту 1 Постанови № 168 виключено.

Механізм грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5). Пунктом 3 розділу I Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу поділено на щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що з набранням чинності постановою № 350, яка застосовується з 24.02.2022, законодавець прямо поширив право на додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, визначивши для цієї категорії осіб самостійну умову набуття такого права - несення служби в органах і установах Служби, розташованих у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Ця умова за своїм змістом є територіальною і не тотожна умовам, за яких розмір винагороди збільшується до 100000 гривень (безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах здійснення таких заходів). Отже, для виплати додаткової винагороди саме в розмірі 30000 гривень щомісячно особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби достатньо факту несення нею служби в органі (установі) Служби, розташованому в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, і закон не вимагає додаткового доведення безпосередньої участі такої особи в бойових діях чи залучення її до окремих заходів забезпечення оборони.

Поняття «несення служби» у розумінні пункту 1 Постанови № 168 щодо осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби охоплює проходження ними служби на відповідних посадах, оскільки такі особи мають спеціальні звання і проходять службу в органах цієї Служби. Тлумачення, за яким «несення служби» вимагає доведення участі в бойових чи безпекових заходах, суперечило б тексту пункту 1 Постанови № 168 у редакції постанови № 350, що ставить у залежність від таких заходів лише збільшений (до 100000 гривень) розмір винагороди.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач протягом усього спірного періоду з 24.02.2022 по 31.05.2022 проходила службу на посаді начальника Одеського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, тобто в установі Державної кримінально-виконавчої служби, розташованій у межах Одеської області, яку включено до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Спірний період повністю охоплюється дією пункту 1 Постанови № 168 у редакції постанови № 350 (з 24.02.2022) та передує звуженню відповідної умови постановою № 754 (з 01.06.2022). За таких обставин позивач за весь заявлений період набула права на додаткову винагороду, а невиконання відповідачем обов`язку з її нарахування та виплати є протиправною бездіяльністю.

Наведені висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою у справах цієї категорії. Так, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13.04.2026 у справі № 400/1175/25, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації», підтвердив правомірність визнання протиправною бездіяльності цієї установи щодо ненарахування та невиплати особі начальницького складу, яка проходила службу в органі пробації, передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022, та зобов`язання її нарахувати і виплатити таку винагороду. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 640/13029/22 за суб`єктним критерієм не відповідають критеріям типової справи, а тому не підлягають обов`язковому врахуванню, і що зроблені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2024 у справі № 200/5154/22. Аналогічно, у справі № 420/25342/23 за позовом особи начальницького складу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області суд визнав протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язав нарахувати і виплатити передбачену Постановою № 168 додаткову винагороду; постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.04.2025 у зазначеній справі підтверджено, що право на звернення до суду з таким позовом стосовно правовідносин, які виникли до 19.07.2022, відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком.

Доводи відповідача суд відхиляє з таких підстав.

Посилання відповідача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 не спростовує права позивача, оскільки, як зазначено вище, ця зразкова справа за суб`єктним критерієм не відповідає обставинам цього спору: вона стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, і в ній здійснювалося тлумачення пункту 1 Постанови № 168 стосовно цієї категорії осіб. Натомість право осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби на додаткову винагороду ґрунтується на окремому положенні, включеному до пункту 1 Постанови № 168 постановою № 350, яке встановлює для цієї категорії самостійну територіальну умову, не пов`язану з безпосередньою участю в бойових діях. Тлумачення преамбули Постанови № 168 не може звужувати обсяг права, прямо наданого нормативним приписом пункту 1 цієї постанови окремій категорії осіб.

Доводи відповідача про необхідність попереднього визначення керівником міністерства порядку та умов виплати, про відсутність наказу директора Центру пробації про виплату та про непоширення на позивача обов`язку здійснювати заходи за Законом України «Про правовий режим воєнного стану» також не можуть бути підставою для відмови в позові. Обов`язок визначити порядок та умови виплати (пункт 2-1 Постанови № 168) покладено на органи публічної влади, а невиконання ними такого обов`язку та неприйняття відповідних наказів не може позбавляти особу гарантованого державою права та погіршувати її становище; суб`єкт владних повноважень не вправі посилатися на власну бездіяльність як на підставу для відмови у виплаті. Видання наказу командира (начальника) є способом реалізації вже наявного у позивача права, а не самостійною умовою його виникнення, тоді як умовою збільшення розміру винагороди до 100000 гривень (участь у бойових діях, здійснення заходів за Законом України «Про правовий режим воєнного стану») позивач у цій справі виплату не обґрунтовує.

Твердження відповідача про те, що Державна установа «Центр пробації» відсутня в переліку суб`єктів пояснювальної записки до проєкту постанови № 350 та утримується за іншою бюджетною програмою (КПКВК 3601030), не впливає на обсяг прав позивача, оскільки пояснювальна записка до проєкту нормативно-правового акта не є його нормативною частиною і не може змінювати або обмежувати зміст прямого припису пункту 1 Постанови № 168. Так само фінансування діяльності Служби в межах бюджетних асигнувань (стаття 24 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України») не скасовує самого права на виплату, гарантованого чинним на час спірних правовідносин нормативно-правовим актом.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23 щодо правової природи додаткової винагороди як тимчасової (непостійної) виплати не спростовує наявності у позивача права на її отримання за спірний період. Висновки у зазначеній справі стосуються питання про включення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, тоді як предметом цього спору є нарахування та виплата самої додаткової винагороди за час несення служби, коли умови її виплати були дотримані. Тимчасовий характер винагороди, обмежений періодом дії воєнного стану та відповідних редакцій Постанови № 168, у цьому разі свідчить не про відсутність права, а про обмеженість його в часі, у межах якого вимоги позивача і визнаються обґрунтованими.

Щодо доводу відповідача про те, що додаткова винагорода виплачується один раз на місяць, а не за кожну добу, суд зазначає, що вжите позивачем формулювання «за кожну добу періоду» у поєднанні із зазначенням розміру винагороди « 30000 грн в розрахунку на місяць» за своїм змістом означає вимогу про нарахування та виплату винагороди за весь спірний період помісячно, з пропорційним обчисленням за неповні місяці. Таке формулювання не змінює правової природи виплати як щомісячної та не є підставою для відмови в позові по суті; належний спосіб захисту порушеного права полягає в зобов`язанні відповідача нарахувати та виплатити винагороду за спірний період у розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Наведений обов`язок не звільняє позивача від доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19); водночас позивач надала докази проходження нею служби на відповідній посаді в установі Служби в Одеській області у спірний період, тоді як відповідач правомірності ненарахування та невиплати додаткової винагороди належними та допустимими доказами не довів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 є протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити відповідну додаткову винагороду за цей період.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

VI. Судові витрати.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати (постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 234/6607/17), у зв`язку з чим питання про розподіл судового збору судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2.Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

3.Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 41847154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО