Решение № 138776706, 05.08.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4247/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова розглянувши приміщенні суду у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення(виклику) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ТОВ ВІН ФІНАНС Романенко М.Е. 14.05.2026 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідачки на користь позивача збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 128 564,86 грн, з яких: 3% річних 37 462,52 грн, інфляційні збитки 91 102,34 грн, а також просить стягнути з відповідачки судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Заявлені вимоги обгрунтовує тим, що 16.03.2010 року Залізничний районний суд м.Львова ухвалив рішення по справі № 2-1832/10, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/08-5/13167 СК від 16.06.2006 у розмірі 416630,78 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке постановив Залізничний районний суд м.Львова не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року. Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №114/70/1 від 19.07.2019 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку - Залізничний районний суд м.Львова постановив судовий документ (ухвалу) по справі 2-1832/10, яким, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 014/08 5/13167-СК від 16.06.2006 до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" про стягнення з відповідачки на користь позивача збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 128 564,86 грн, з яких: 3% річних 37 462,52 грн, інфляційні збитки 91 102,34 грн. 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Просить позов задоволити в повному обсязі.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху та роз`яснено, які недоліки слід усунути. 29.05.2026 через підсистему Електронний Суд позивач звернувся до суду з заявою про виконання ухвали суду.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

24.07.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , з якого вбачається, що відповідач вважає позов необгрунтованим та безпідставним, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Заявлені ним вимоги обгрунтовує тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі №2-1832/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором позов було задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 16.06.2006р. у розмірі 52013,83 дол. США або по курсу 416630,78 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» з кожного по 566 грн. 67 коп. судового збору і по 83 грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Виконавчий документ було повернуто стягувачу, на підставі пунктів 2, 8 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Додатково було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 30.12.2012. Таким чином, із матеріалів справи №2-1832/10 слідує, що стягувачем повторно виконавчий лист не пред`являвся до виконання, із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та/або поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання стягувач не звертався, а тому втратив право на застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також звертає увагу на позовну давність, а відтак спливли строки, у межах яких позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Додатково вказує, що сума, заявлена позивачем при здійсненні своїх розрахунків відмінна від суми, яка вказана в постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.12.2011, а саме різниця полягає в сумі 22 264,26 грн. Окрім того, відповідачка посилається на неналежний склад відповідачів, які визначені позивачем в позовній заяві. Підсумовуючи, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

28.07.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій відображено, що позивач не погоджується з аргументами відповідача, оскільки відсутність відкритого виконавчого провадження не свідчить про припинення обов`язку відповідача виконати рішення суду, а також про втрату можливості звернення до суду з питання до суду з питання поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 16.03.2010 Залізничний районний суд м.Львова ухвалив рішення по справі № 2-1832/10, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/08-5/13167 СК від 16.06.2006 у розмірі 416630,78грн.

Судом оглянуто матеріали справи № 2-1832/10, яка витребувана з архіву суду. З матеріалів такої вбачається, що 13.04.2010 до суду надійшла заява про видачу виконавчих листів. 23.04.2010 було видано виконавчий лист № 2-1832/2010, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь первісного відповідача заборгованість за кредитним договором від 16.06.2006. В постанові про відкриття виконавчого провадження № 21102198 зазначається, що провадження стосовно ОСОБА_1 було відкрито 03.09.2010.

Згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.12.2011 у ВП №29497559 головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1832/2010., виданого 23.04.2010 Залізничним районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором від 16.06.2006. у розмірі 52013,83 дол. США або по курсу 416630,78 грн. було встановлено, що відповідно до протоколу №1411228-1 виданого 14.12.2011. Філією 14 ПП "Нива - В.Ш.", житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать боржнику було реалізовано з прилюдних торгів за 232632,00 грн. Кошти від реалізації майна в розмірі 221233,03 грн. поступили на рахунок ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області. Державним виконавцем складено розпорядження про перерахування коштів на рахунок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль" в розмірі 153799,70 грн. Виконавчий збір в розмірі 15379,97 грн. перераховано в дохід держави. Іншого майна належного боржнику, на яке можливо звернути стягнення не виявлено, про що складено акт державного виконавця від 30.12.2011. Вказані обставини зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пунктів 2, 8 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Відтак, було постановлено вказаний виконавчий документ повернути стягувачу. Додатково було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 30.12.2012.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25.05.2021 задоволено заяву про зміну сторони виконавчого провадження, а саме про заміну стягувача ПАТ Райффайзен Банк Аваль на його його правонаступника ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія. 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

В матеріалах справи відсутні відомості, що позивач звертався до суду про видачу дублікату виконавчого документа, поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Окрім того, суд витребовував в позивача інформацію про статус виконавчих проваджень, проте позивач зазначив, що відкритих виконавчих проваджень немає, що підтверджується витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження, долученим до матеріалів справи (зв. арк. 29, арк. 32).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15 (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15 (провадження №14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604 609 ЦК України.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження №14-446цс18).

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

В матеріалах справи відображено, що 07.09.2021 ТОВ ФК Довіра та Гарантія зверталися до суду із заявою про видачу виконавчого листа, а отже, були ознайомлені з таким і зі встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, суть якого розкрита у ст. 12 ЦПК України.

За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип змагальності передбачає, зокрема і те, що суд у розгляді справи займає позицію об`єктивного та неупередженого арбітра, не збирає докази, а лише оцінює ті, що надані сторонами. Принцип змагальності є складовою справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі-Конвенція), що також включає принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі, диспозитивності та розумності строку.

Отже, за принципом змагальності, збір та підготовка фактичного матеріалу (доказів) необхідних для вирішення спору між сторонами покладається саме на сторони, суд лише оцінює надані учасниками справи докази, проте сам їх не збирає.

Судовм встановлено, що позивач не звертався до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа чи про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та про відмову суду у поновленні цього строку, чи пред`являв повторно виконавчий лист, ба більше на виконання ухвали суду від 18.05.2026, якою витребовувалась інформація щодо пред`явлення виконавчих листів на виконання рішення від 16.03.2010 у справі № 2-1832/10, позивачем надано вичерпну відповідь, що відкритих проваджень станом на дату звернення до суду немає.

Аналізуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження №14-197цс21, в яких ВС виснувала таке.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Доводи представника відповідача в частині неналежного суб`єктного складу критично оцінюються судом, оскільки ТОВ ФК ВІН ФІНАНС скористався своїм процесуальним правом звернутися до одного з боржників, якого він вважає, основним відповідно до кредитного договору № 014/08-5/13167 СК від 16.06.2006.

З матеріалів справи № 2-1832/10 вбачається, що виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечувалось договором поруки № 014/08-5/13167-СК/1 від 16.06.2006 та договором поруки № 014/08-5/13167-СК/2 від 16.06.2006, які були укладені між позивачем і ОСОБА_4 , і ОСОБА_3 .

Згідно зі ст. ст. 553,554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Попри це, у ст. 543 ЦК України міститься положення, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Щодо судового збору, то відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 274-279 ЦПК України , суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС, ЄДРПОУ 38750239, адреса місця знаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І. Сікорського, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Текст повного рішення складено 05.08.2026.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал рішення знаходиться у справі № 462/4247/26

Суддя: Б.М.Гедз