Решение № 138753072, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026Справа № 910/4181/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс»

про стягнення 729 724,81 грн

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 729 724,81 грн за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії як постачальником «останньої надії», у зв`язку з чим у відповідача виникала заборгованість.

У позові ДП «Укрінтеренерго» просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електроенергію у період з вересня по листопад 2020 року в сумі 283 850,34 грн, пеню в сумі 40 412,05 грн, інфляційні втрати в сумі 175 677,31 грн та 15% річних у сумі 229 785,11 грн, що разом становить 729 724,81 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2026 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому заявлені вимоги визнав частково, вказав, що він допускає можливість постачання електричної енергії з боку позивача, але вважав, що постачання за спірний період здійснює інший постачальник - ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» за відповідним договором від 01.01.2019, оскільки про інших постачальників його не було повідомлено, що позбавило ТОВ «Сітістейтсервіс» права на звернення до позивача щодо проведення перерахунку заборгованості, здійснення розстрочення платежів та сплату спожитої електроенергії з урахуванням площі належного йому об`єкта. Відповідач наголосив на тому, що не отримував від позивача рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії, при цьому частина приміщень ТОВ «Сітістейтсервіс» перейшла у власність до АТ «Сбербанк», «ФК «Арсенал (Київ)» та ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал (Київ)», які не укладали договорів про постачання електричної енергії, але ці особи постійно незаконно споживали електричну енергію. Відповідач не визнав вимоги про стягнення штрафних санкцій, зазначив про їх надмірний розмір та просив зменшити суму всіх нарахувань до 1%.

У відповіді на відзив позивач вказав, що відповідач приєднався до публічного договору постачання електроенергії постачальником «останньої надії», який вважається укладеним з моменту фактичного постачання електроенергії такому споживачу, при цьому позивач не має фактичного доступу до засобів комерційного обліку електроенергії споживачів, а всю інформацію щодо них, у тому числі про їх місцезнаходження та фактичні обсяги відпуску електроенергії, отримує від адміністраторів комерційного обліку. Позивач вживав заходи досудового врегулювання спору шляхом переговорів, що свідчить про необґрунтованість тверджень відповідача про недобросовісну поведінку ДПЗД "Укрінтеренерго".

Відповідач подав заперечення до відповіді на відзив, в яких вказав про те, що редакція договору, на яку посилається позивач, сформована та опублікована в червні 2025 року, в той час, як позовні вимоги заявлені за період вересень - листопад 2020 року; відповідач неодноразово звертався до ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» з вимогою примусити нових власників технічних приміщень (АТ «Сбербанк» та ТОВ «ФК «Арсенал») укласти прямі договори на постачання електроенергії на їхні приміщення, проте ці звернення були залишені без відповіді; відповідач позбавлений доступу до комерційних вузлів обліку, що підтверджується актами про недопуск у приміщення, актами огляду технічного приміщення та гарантійним листом за участю голови сільської ради; будучи виконавцем комунальних послуг та управителем будинку, відповідач раніше звертався до судів із позовами до мешканців-боржників (кінцевих споживачів) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у цьому будинку з урахуванням неустойки і судовими рішеннями йому було відмовлено у стягненні штрафних санкцій через наявність прямих законодавчих заборон.

Також відповідач поставив позивачу запитання в порядку ст. 90 ГПК України та просив суд зобов`язати позивача надати відповіді на поставлені питання.

За змістом ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповіді на поставлені відповідачем питання у своїй відповіді на відзив, а тому відсутні підстави для зобов`язання ДПЗД «Укрінтеренерго» вчинити відповідні дії.

До початку розгляду справи по суті відповідач подав клопотання про витребування з Господарського суду Київської області матеріалів господарської справи № 911/1091/20, оскільки в ній містяться докази, що підтверджують факт безоблікового споживання електричної енергії третіми особами, що може вплинути на розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути у даній справі.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Розглянувши зазначене клопотання, суд вирішив відмовити у його задоволенні з огляду на те, що відповідач не вказав, які заходи для отримання цих доказів ним вживалися самостійно, не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів, при тому, що у даній справі наявні достатні матеріали для об`єктивного розгляду спору.

Крім того відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позов ДПЗД «Укрінтеренерго» подано юридичною особою, яка перебуває у стані припинення, тому представляти такого суб`єкта в судовому процесі уповноважений лише голова ліквідаційної комісії або її член за дорученням голови цієї комісії, проте, представник позивача належних доказів на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача в суді не надав.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

За змістом ч. 1 ст. 58 ГПК України представником в суді може бути може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Судом встановлено, що позов від імені ДПЗД «Укрінтеренерго» підписаний Павловим П.І., який діє на підставі довіреності № 24/а від 17.12.2025, виданої виконуючим обов`язки директора ДПЗД «Укрінтеренерго» Дмитром Котляренком.

Водночас із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Котляренко Д.В. є виконуючим обов`язки директора та головою комісії з припинення, а Павлов П.І. - має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі представляти інтереси підприємства в судах України без права визнання позову та/або відмови від позову.

За таких обставин доводи відповідача про відсутність у представника позивача належних повноважень на звернення до суду є необґрунтованими, а тому в клопотанні ТОВ «Сітістейтсервіс» про залишення позову без розгляду суд відмовляє.

Розглянувши заяви учасників справи по суті позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1023-р від 12.12.2018 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником "останньої надії", яке діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої за постановою НКРЕКП № 1344 від 06.11.2018.

Положеннями частини 6 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Частиною восьмою наведеної статті закону встановлено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є публічним договором приєднання, який укладається на підставі дій споживача - споживання електричної енергії без договору з іншим електропостачальником, тобто, споживач безакцептно приймає умови договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20, від 04.04.2023 року у справі №905/1791/21, від 12.11.2024 р. у справі № 910/14138/22 та від 02.10.2024 у справі №910/3532/23.

Із матеріалів справи вбачається, що 27.12.2018, на виконання положень ч. 11 ст. 64 вищевказаного Закону, ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальник «останньої надії» на своєму офіційному вебсайті у мережі Інтернет за адресою https://uie.kiev.ua/ розмістив публічну оферту: Порядок приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; додаток 1 до договору «Комерційна пропозиція № 1 від 20.12.2018 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії»; порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії» та ін. Оновлені редакції зазначених документів також публікуються позивачем на вказаному ресурсі у мережі Інтернет.

За змістом ст. 45 Закону України «Про ринок електричної енергії» розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу (далі - ОСР). Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. ОСР зобов`язаний при застосуванні процедур зміни/заміни електропостачальника надавати новому електропостачальнику інформацію про споживачів, приєднаних до його системи розподілу, яким здійснював продаж попередній електропостачальник, в обсягах та порядку, визначених регулятором.

21.08.2020 позивач отримав від ОСР - Приватного акціонерного товариства «Київобленерго (в подальшому - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») лист № 20-1-659 із повідомленням про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії». Згідно з указаним повідомленням ТОВ «Сітістейтсервіс» віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 02.09.2020.

У свою чергу встановлено, що ТОВ «Сітістейтсервіс» здійснює надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14, на підставі договору оренди обладнання, укладеного з ТОВ «Щасливе 2022», у якому розташовані точки комерційного обліку електроенергії/площадках вимірювання, що закріплені за відповідачем - № 62Z2139730435952, № 62Z3312653067741, № 62Z0131349098422, № 62Z8159389811515, № 62Z8799545504930, № 62Z3983298202438, № 62Z7367511255872, № 62Z9387743369270, № 62Z6273101166363, № 62Z0250657008414, 62Z1962046894377.

Таким чином матеріали справи свідчать, що відповідач приєднався до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який відповідно ч. 8 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі - договір), умови якого з урахуванням комерційної пропозиції відповідач як споживач електроенергії прийняв безакцептно.

Згідно з п. 1.2 договору (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національною комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів України.

Відповідно до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком 1 до договору.

Згідно з п. 5.2 договору спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію. Ціна (тариф) на електричну енергію визначається постачальником, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором (пункт 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.10 договору оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.8 договору).

Згідно з п. 6.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

Цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії - його дія не може перевищувати 90 календарних днів (п. 13.1 договору).

Додаток № 1 до договору містить комерційну пропозицію № 3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії".

Відповідно до п. 4.1 комерційної пропозиції споживач оплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. У разі не отримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Ця норма не застосовується до акцептування умов договору, порядок якого визначений пунктом 7.1 даної комерційної пропозиції. Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Згідно з п. 4.2 комерційної пропозиції остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.3 комерційної пропозиції визначено, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС постачальнику. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом). У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

Положенням п. 4.4 комерційної пропозиції встановлено, що акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Комерційна пропозиція є чинною з 01.07.2019.

Суд зазначає, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до ч. 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинного на час спірних правовідносин) передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ч. 2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, на підставі звітів № 20-1-820 від 05.10.2020, № 20-1-953 від 06.11.2020, № 20-1-1148 від 14.12.2020 щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку у період з вересня по листопад 2020 року ДПЗД «Укрінтеренерго» виставило споживачу наступні рахунки та акти:

- за вересень 2020 року - рахунок № 000034514979/09/О09/09014 від 06.10.2020 та акт купівлі-продажу електричної енергії № 003743 від 30.09.2020 на суму 139 572,13 грн з обсягом споживання 41 297 кВт*год.;

- за жовтень 2020 року - рахунок № 000034514979/09/О10/09097 від 10.11.2020 та акт купівлі-продажу електричної енергії № 003785 від 31.10.2020 на суму 131 856,77 грн з обсягом споживання 37 132 кВт*год.;

- за листопад 2020 року - рахунок № 000034514979/09/О11/09309 від 14.12.2020 та акт купівлі-продажу електричної енергії № 003824 від 30.11.2020 на суму 12 267,79 грн з обсягом споживання 3 593 кВт*год.; коригувальний акт № 003824 від 21.01.2021 та рахунок № 000034514979/09/К11/09799 від 21.01.2021 на суму 12 421,44 грн з обсягом споживання 3 638 кВт*год.

Вказані акти та рахунки були направлені на офіційну адресу відповідача рекомендованими поштовими відправленнями (№ 0100184454151, № 0100184444253, 0100186617333, 0100184450911) та були отримані останнім, проте, відповідач їх не підписав, мотивованих заперечень чи відмови від їх підписання не надав.

Таким чином судом встановлено, що загальна сума вартості поставленої позивачем електроенергії у вказаний період склала 283 850,34 грн.

Твердження відповідача про те, що вищезазначені рахунки та акти були отримані неуповноваженою особою, а тому у нього не виникло обов`язку з оплати електроенергії, суд відхиляє, оскільки зобов`язання відповідача зі сплати спожитої електричної енергії, поставленої позивачем як постачальником «останньої надії» не знаходиться в залежності від обставин підписання, направлення та отримання відповідачем рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії.

Так, зокрема, пунктом 4.1 комерційної пропозиції визначено, що у разі не отримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію.

Доводи відповідача про те, що його не було проінформовано про переведення на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (позивачем) суд також вважає необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалося, приєднання споживача до договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» відбувається за фактом споживання електричної енергії та переведення споживача до постачальника «останньої надії» відповідно до вимог законодавства. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.09.2021 у справі №910/8958/20.

Стосовно посилань відповідача на відсутність фактичного доступу до засобів комерційного обліку, захоплення технічних приміщень новими власниками, які безобліково споживали електричну енергію, суд зазначає, що факт споживання електричної енергії ТОВ «Сітістейтсервіс» підтверджується даними комерційного обліку (обсяги), що надає постачальнику "останньої надії" оператор системи розподілу/передачі шляхом надання звітів про фактичне споживання електричної енергії споживачами постачальника за розрахунковий період.

Доказів внесення будь-яких змін до даних ОСР щодо об`єкту постачання та споживачів за адресою Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14 (точки комерційного обліку електроенергії № 62Z2139730435952, № 62Z3312653067741, № 62Z0131349098422, № 62Z8159389811515, № 62Z8799545504930, № 62Z3983298202438, № 62Z7367511255872, № 62Z9387743369270, № 62Z6273101166363, № 62Z0250657008414, 62Z1962046894377), на що вказував відповідач, матеріали справи не містять.

Відповідно до положень п. 4.12 розділу IV ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Положеннями п. 6.2 Тимчасового порядку визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами системи розподілу на перехідний період, затвердженого постановою НКРЕКП № 2118 від 28.12.2018 визначено, що до 8 числа М+1 (місяця, що є наступним за розрахунковим місяцем) ОСР на підставі фактичних обсягів надходження електричної енергії до електричних мереж та фактичного корисного відпуску електричної енергії по кожному споживачу за місцем провадження господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії ОСР/ НЕК формують, зокрема: фактичні (звітні) обсяги купівлі електричної енергії по кожному електропостачальнику у місяці, у т. ч. з розбивкою по групі "а" та групі "б" та фактичний (звітний) корисний відпуск електричної енергії у розрахунковому місяці по кожному споживачу.

Отже здійснення позивачем нарахування вартості спожитої відповідачем електричної енергії у заявлений період та складання і виставлення відповідних рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії було здійснено у відповідності до встановленого законом порядку на підставі даних, отриманих від ОСР в звітах щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання).

Водночас відповідно до пункту 4.27 ПРРЕЕ у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно. Дія договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії достроково припиняється у разі отримання оператором системи від нового або від попереднього власника (користувача) об`єкта споживача документального підтвердження факту зміни власника (користувача) цього об`єкта. Дія договору про постачання електричної енергії достроково припиняється у разі отримання електропостачальником від оператора системи або нового чи попереднього власника (користувача) об`єкта споживача документального підтвердження факту укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між оператором системи і новим власником (користувачем) цього об`єкта. У такому разі дія відповідних договорів припиняється в частині постачання та розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) їх дія продовжується до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний здійснювати оплату спожитої на таких об`єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів. З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил, після припинення дії договорів зі споживачем, який звільняє приміщення, у частині постачання та розподілу електричної енергії на цей об`єкт.

Отже чинним законодавством визначено певний порядок повідомлення електропостачальника про власника (користувача) об`єкта споживача. У даному випадку відповідач такого повідомлення не здійснив, у зв`язку з чим обсяги за встановленою за відповідачем комерційною точкою обліку правомірно віднесено на його рахунок.

У той же час судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманої електричної енергії за період з вересня по листопад 2020 року не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензії № 44/10-000944 від 19.10.2020 та № 44/11-011130 від 28.08.2025 з вимогою про сплату заборгованості, які з боку ТОВ «Сітістейтсервіс» залишені без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України)

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки на час розгляду справи відповідач доказів повної оплати вартості товару не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Сітістейтсервіс» заборгованості в сумі 283 850,34 грн є правомірними та обґрунтованими.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 40 412,05 грн, нараховану за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пункті 6.1 Комерційної пропозиції визначено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 13.1 Комерційної пропозиції нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, зважаючи на наведені положення чинного законодавства та умови договору, нарахування пені за порушення зобов`язання здійснено позивачем правомірно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, суд зазначає, що він є арифметично правильним, тому стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 40 412,05 грн, як просив позивач.

Відповідач посилався на судові рішення, якими ТОВ «Сітістейтсервіс» було відмовлено у стягненні з мешканців будинку неустойки за угодами про надання комунальних послуг на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Проте слід зазначити, що наведені відповідачем положення закону у спірних правовідносинах не застосовуються. Так, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» регулюється нормами Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку, тому на нього не поширюються загальні вимоги закону про житлово-комунальні послуги (ЖКП) щодо надання комунальних послуг населенню, відтак, відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій на час дії карантину.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то суд вирішив у його задоволенні відмовити, виходячи з такого.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Правовий зміст вказаної статті свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У даному випадку суд вважає, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, при тому, що сума пені не є надміру великою.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 175 677,31 грн та 15% річних у сумі 229 785,11 грн.

Як слідує з правових позицій Верховного Суду, інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).

Так, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас згідно з п. 7.4 комерційної пропозиції споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Отже нарахування інфляційних витрат та 15% річних також було передбачено сторонами у договорі (комерційній пропозиції, що є додатком 1 до договору), і сторони визначили збільшений розмір річних, ніж вказаний у ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, зважаючи на встановлене судом прострочення відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та процентів річних є такими, що заявлені правомірно.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що відповідні нарахування позивачем були здійснені правильно, сума інфляційних втрат складає 175 677,31 грн та сума 15% річних - 229 785,11 грн.

У цій частині позовних вимог відповідач також заявив клопотання про зменшення суми матеріальних втрат до 1%, посилаючись на їх надмірний розмір порівняно із сумою основного боргу.

Розглянувши вказане клопотання, проти якого заперечив позивач, суд вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постановах, в яких застосовувалася частина друга статті 625 Цивільного кодексу України, кваліфікує проценти річних як спеціальну форму відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Поряд з цим у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата ВС зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Відтак, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України (на відміну від штрафних санкцій), інтереси обох сторін, відсутність у справі доказів понесення позивачем збитків (у зв`язку з простроченням зобов`язання відповідачем), а також зважаючи на те, що сума заявлених процентів річних практично наближена до суми основного боргу, суд вважає, що в даному випадку є підстави для зменшення розміру 15% річних, встановленого у комерційній пропозиції, до передбаченого статтею 625 ЦК України розміру 3% річних, що становите 46 094,03 грн, яку суд стягує з відповідача.

Водночас постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків щодо можливості зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством. Щодо зменшення інфляційних втрат, то суд зазначає, що таке зменшення суперечитиме принципу їх нарахування та положенням ст. 625 ЦК України.

Отже позов ДПЗД «Укрінтеренерго» суд задовольняє частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України в разі задоволення позову всі судові витрати, зокрема зі сплати судового збору, покладаються на відповідача.

При цьому суд зазначає, що зменшення розміру 15% річних до 3% не впливає на розмір відшкодування відповідачем судових витрат, оскільки таке зменшення не є наслідком безпідставності позовних вимог в цій частині, а має місце виключно внаслідок застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» про стягнення 729 724,81 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, ідентифікаційний код 34514979) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код ідентифікаційний код 19480600) заборгованість у сумі 283 850 (двісті вісімдесят три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 34 коп, пеню в сумі 40 412 (сорок тисяч чотириста дванадцять) грн 05 коп., інфляційні втрати в сумі 175 677 (сто сімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 31 коп., 3% річних у сумі 46 094 (сорок шість тисяч дев`яносто чотири) грн 03 коп. та судовий збір у сумі 8 755 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн 09 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 04 серпня 2026 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.