Решение № 138748700, 21.07.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/5968/24

2/296/1422/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

прокурора - КостишинаО.Д.,

представника відповідача Комісарчука О.В.,

представника відповідача адвоката Ткачука А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі позивача: Житомирської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", ОСОБА_1 , Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни, третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі позивача: Житомирської обласної ради звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір іпотеки від 21.05.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. за реєстровим № 760;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 36581143; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020 18:06:31; здійснену приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. на підставі договору іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020, видавник: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.); обтяження (номер запису про обтяження: 36581271; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020 18:37:40; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; здійснене приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. на підставі договору іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020, видавник: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.;

- усунути перешкоди у здійсненні Житомирською обласною радою права розпорядження своїм майном, шляхом повернення комплексу будівель загальною площею 1159 кв.м , літ. А - 124,3 M2, літ. Б - 200,7 M2, літ. В - 53,8 M2, літ. Г - 79,8 M2, літ. Д - 270,4 M2, літ. Е - 81,4 M2, літ. Ж - 17,4 M2, літ. З-55,6 M2, літ. И - 212,7 M2, літ. К - 52,3 M2, літ. Л - 10,6 M2 за адресою: АДРЕСА_1 на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни (код ЄДРПОУ 04212800) та у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з рішенням Житомирської обласної ради 29.09.1994 «Про формування комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області» до складу комунального майна області включено навчальне містечко цивільної оборони Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154), про що складено відповідний акт передачі майна із загальнодержавної власності у комунальну власність Житомирської області.

Відповідно до рішення Житомирської обласної ради від 03.03.1995 «Про формування комунальної власності та відчуження майна» навчальне містечко цивільної оборони, яке перебуває на балансі Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154), передано на баланс Житомирській обласній спілці ветеранів Афганської війни.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 23.10.2018 державний реєстратор Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Ватульєв Максим Володимирович ухвалив рішення №43623008 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: споруда захисна; опис об`єкта: загальна площа 1159 кв.м.; адреса: АДРЕСА_1 ; об`єкт нерухомого майна отримав реєстраційний номер 1673401118101; форма власності: приватна; власник: Житомирська обласна спілка ветеранів афганської війни.

В подальшому, згідно з протоколом установчих зборів засновників ТОВ «Поліська генеруюча компанія» від 06.11.2018 № 1, актом приймання-передачі навчального містечка цивільної оборони як цілісного майнового комплексу до статутного фонду ТОВ «Поліська генеруюча компанія» від цієї ж дати Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни передала до статутного капіталу зазначеного товариства навчальне містечко цивільної оборони як цілісний майновий комплекс із 22 об`єктів.

Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.05.2019 державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзь Є. І. ухвалено рішення №46752144 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: комплекс будівель; опис об`єкта: загальна площа 1 159 кв.м.; літ. А - 124,3 кв.м., літ. Б - 200,7 кв.м., літ. В - 53,8 кв.м., літ. Г - 79,8 кв.м., літ. Д - 270,4 кв.м., літ. Е - 81,4 кв.м., літ. Ж - 17,4 кв.м., літ. З - 55,6 кв.м., літ. И - 212,7 кв.м., літ. К - 52,3 кв.м., літ. Л - 10,6 кв.м.; адреса: АДРЕСА_1 ; форма власності: приватна; власник: ТОВ «Поліська генеруюча компанія».

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019, яке набрало законної сили, визнано протиправними і скасовано рішення державних реєстраторів КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 №43623008 і від 07.05.2019 № 46752144. У позові в частині зобов`язання ТОВ «Поліська генеруюча компанія» повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони, яке на момент подання позову зареєстровано як комплекс будівель, за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

Проте, 21.05.2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Поліська генеруюча компанія» в особі директора Комісарчука Олега Володимировича уклали договір Іпотеки, відповідно до умов якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, яким є комплекс будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1159 кв.м.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С 21.05.2020 у зв`язку з посвідченням цього договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі комплексу будівель, який належить ТОВ «Поліська генеруюча компанія».

Відповідно актуальної інформації про державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 36581143, приватним нотаріусом Гораєм Олегом Станіславовичем 21.05.2020 зареєстровано договір іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52330243 від 21.05.2020. Строк виконання основного зобов`язання: 21.05.2023, розмір основного зобов`язання: 1 000 000 гривень, правочин, в якому встановлено основне зобов`язання: договір іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020. Іпотекодержатель: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , Іпотекодавець: ТОВ «Поліська генеруюча компанія», код ЄДРПОУ 42612407.

Згідно актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 36581271, приватним нотаріусом Горай Олегом Станіславовичем, 21.05.2020 зареєстровано вид обтяження заборона на нерухоме майно. Обтяжувач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , особа, майно/права якої обтяжуються: ТОВ «Поліська генеруюча компанія», код ЄДРПОУ: 42612407.

Також зазначено, що Господарським судом Житомирської області у рішенні від 29.11.2019 та Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 13.10.2020 вказано, що передача на баланс установи майна не свідчить про передання такого майна у власність відповідної установи, тобто Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни не набула у власність спірне майно, а лише мала відображати його у фінансових звітах як свій актив, переданий в користування, саме тому у Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни не було достатніх прав щодо реєстрації права власності на вказаний об' єкт та його передачі до статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія».

Крім того, судами установлено, що згідно рішення Житомирської обласної ради 29.09.1994 «Про формування комунальної власності адміністративно - територіальних одиниць області» до складу комунального майна області включено навчальне містечко цивільної оборони Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154), про що складено відповідний акт передачі майна із загальнодержавної власності у комунальну власність Житомирської області, а відповідно до рішення Житомирської обласної ради від 03.03.1995 «Про формування комунальної власності та відчуження майна» передано на баланс Житомирській обласній спілці ветеранів Афганської війни навчальне містечко цивільної оборони, яке заходиться на балансі Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154).

У цій справі є очевидним, що учасники цивільних відносин (сторони договору іпотеки від 21.05.2020) «вживали право на зло», оскільки цивільно- правовий інструментарій (оспорюваний договір іпотеки) використовувався учасниками з метою відчуження з комунальної власності територіальних громад області спірного майна, тому додатковим, окрім визнання недійсним договору іпотеки від 21.05.2020, способом захисту є усунення перешкод у здійсненні Житомирською обласною радою права розпорядження своїм майном, шляхом повернення комплексу будівель загальною площею 1159 кв.м , літ. А -124,3 кв.м., літ. Б - 200,7 кв.м., літ. В - 53,8 кв.м., літ. Г - 79,8 кв.м., літ. Д - 270,4 кв.м., літ. Е - 81,4 кв.м., літ. Ж - 17,4 кв.м., літ. З - 55,6 кв.м., літ. И - 212,7 кв.м., літ. К - 52,3 кв.м., літ. Л - 10,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни (код ЄДРПОУ 04212800) та у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, відповідно до ст. 391 ЦК України.

Указаний спосіб захисту є ефективним для захисту порушеного права та інтересу спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області у спірних правовідносинах.

Ухвалою від 01.07.2024 задоволено заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 02.07.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.

03.10.2024 від представника відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Поліська генеруюча компанія» адвоката Ткачука А.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Господарський суд Житомирської області у справі №906/516/19 зазначив, що між Житомирською обласною радою та Житомирською обласною спілкою ветеранів Афганської війни виникли правовідносини щодо передачі комунального майна у безоплатне користування на невизначений період. Таким чином відсутні правові підстави щодо зобов`язання ТОВ Поліська генеруючи компанія повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони. З резолютивної частини рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/424/20, яке набрало законної сили, вбачається, що господарським судом визнано протиправним та скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ Поліська генеруючи компанія на об`єкт нерухомого майна - навчальне містечко цивільної оборони, яке зареєстровано як комплекс будівель загальною площею 1159 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена Комунальним підприємством Центр державної реєстрації' Садківської сільської ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.05.2019 за № 31443635. Натомість, як доводить надана представником позивача разом з його позовом Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.05.2024, у вказаному реєстрі до цих пір за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1673401118101 зареєстровано об`єкт: комплекс будівель загальною площею 1159 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Поліська генеруюча компанія, що свідчить про те, що судове рішення у справі № 906/424/20 до цього часу не виконане. Тобто, рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/516/19, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року, та рішення у справі № 906/424/20, яке набрало законної сили 19 жовтня 2021 року, у встановленому чинним законодавством порядку не реалізовані до цього часу. В порушення вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - навчальне містечко цивільної оборони чи комплекс будівель загальною площею 1159 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за Житомирською обласною радою до цього часу також не проведена, що ставить під сумнів законність позовних вимог прокурора в інтересах Житомирської обласної ради у справі № 296/5968/24, яка в розумінні чинного законодавства України не є належним власником вказаного спірного майна.

Також зазначає, що як під час укладення спірного договору іпотеки від 21.05.2020 так і на даний час власником об`єкту нерухомого майна - комплексу будівель загальною площею 1159 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 було і залишається ТОВ Поліська генеруючи компанія (Іпотекодавець), жодних обмежень та обтяжень щодо користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна - комплексом будівель загальною площею-: 1159 кв.м, для його власника ТОВ Поліська генеруючи компанія на час укладання договору іпотеки встановлено не було. Тому доводи заступника керівника Житомирської окружної прокуратури про фраудоторність правочину - договору іпотеки від 21.05.2020, укладеного між ТОВ Поліська генеруючи компанія (Іпотекодавець, відповідач 1) та ОСОБА_1 (Іпотекодержатель, відповідач 2), є безпідставними.

Наголошує про те, що про укладення оспорюваного договору іпотеки від 21.05.2020 та реєстрацію іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Житомирській обласній раді стало відомо 03.06.2020, тому є обґрунтовані підстави вважати, що заступник керівника Житомирської окружної прокуратури з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради у справі № 296/5968/24 звернувся поза межами строків позовної давності, що є окремою підставою для відмови у його задоволенні.

Крім того, твердження прокурора про те, що подальше зволікання у пред`явленні відповідного позову може призвести до відчуження майна іншим фізичним чи юридичним особам і бездіяльність у зв`язку з цим Житомирської обласної ради, є безпідставними, оскільки на нерухоме майно, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 накладено заборону (а.с.189-195 том 1).

09.10.2024 від заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Житомирської області Георгія Кравцова до суду надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що судами установлено, що передача на баланс установи майна не свідчить про передання такого майна у власність відповідної установи, тобто Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни не набула у власність спірне майно, а лише мала відображати його у фінансових звітах як свій актив, переданий в користування. Поруч з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутнє будь - яке рішення щодо вилучення навчального містечка цивільної оборони із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та передачу його у власність Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни. З урахуванням наведеного, на час прийняття державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 №43623008, спірне майно перебувало в комунальній власності, а не у власності Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни, а тому вказане рішення державного реєстратора порушує права та інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області. З аналогічних підстав суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування рішення державного реєстратора КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019 №46752144, оскільки в Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни не було достатніх прав щодо реєстрації права власності на вказаний об`єкт та його передачі до статутного капіталу ТОВ "Поліська генеруюча компанія", а як наслідок і подальшої реєстрації за останнім права власності на спірне майно. Щодо пропущення строків позовної давності, то з 12.03.2020 до 30.06.2023 - в період дії карантину продовжено строки, визначені ст. 257 ЦК України - строки позовної давності. Водночас, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, який безперервно продовжувався. Востаннє Указом Президента України №3891-ІХ від 07.08.2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 05 години 30 хвилин 09 листопада 2024 року строком на 90 діб. Отже, із 24.02.2022, початку періоду дії воєнного стану та до цього часу, продовжено строки визначенні ст. 257 ЦК України - строки позовної давності. Враховуючи викладене, із 12.03.2020 та до цього часу продовжено строки позовної давності. Таким чином, трирічний строк позовної давності із зверненням до суду із вказаним позовом прокурора не пропущено, а підстави для застосування наслідків спливу таких строків - відсутні. Стосовно належного власника спірного майна, то державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Таким чином, відсутність відомостей про державну реєстрацію права власності Житомирської обласної ради на комплекс будівель загальною площею 1159 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не впливає на момент виникнення права власності, а лише може засвідчувати його, як і на правомочність виступати в даному випадку позивачем від імені територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради. Щодо фраундаторності правочину, то розглядаючи оспорюваний договір іпотеки в контексті його відповідності нормам статей 3, 13 ЦК України, тобто дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності, а також дослідження обставин порушення цим правочином прав інших осіб, установлено: спірний договір іпотеки від 21.05.2020 укладений у період касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у справі № 906/516/19; при винесенні постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у судовому засіданні був присутнім директор ТОВ «Поліська генеруюча компанія» ОСОБА_2 , якому достовірно було відомо, що єдиною підставою до скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 р. у справі № 906/516/19 в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008 та визнання протиправним та про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019 р. № 46752144 суд вказав обрання позивачем неефективного способу захисту права; згідно протоколу № 8 звітно-виборчої конференції Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни від 01.12.2017 вирішено внести як вклад (передати у власність як внесок) до Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія» Навчальне містечко цивільної оборони, як цілісний майновий комплекс, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 10 000 грн, схвалено розмір Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія» у розмірі 500 000 грн та відповідно розмір частки Спілки у статутному капіталі ТОВ «Поліська генеруюча компанія» у розмірі 10 000 грн, що становить 2% від Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія», однак лише указаним комплексом будівель забезпечено виконання зобов`язань за Договором позики у сумі 1 000 000 гривень; договір іпотеки від 21.05.2020 року укладено між ОСОБА_1 та директором ТОВ «Поліська генеруюча компанія» Комісарчуком Олегом Володимировичем, які є батьком та сином. Наведені обставини, їх правова кваліфікація, підтверджують наявність ознак фраудаторності договору іпотеки від 20.05.2020, відтак, наявні всі підстави до визнання його недійсним. Також наголосив про наявність підстав для здійснення Житомирською окружною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Житомирської обласної ради (а.с.205-223 том 1).

Ухвалою від 28.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою від 28.05.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 12.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

Ухвалою від 12.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без руху.

Прокурор Костишин О.Д. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідач ТОВ «Поліська генеруюча компанія» Комісарчук О.В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ТОВ «Поліська генеруюча компанія» адвокат Ткачук А.О. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Житомирської обласної ради Сечін Р.С. подав заяву про розгляд справи без представника облради.

Інші учасники справи в судове засіданні не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дійшов наступних висновків.

Щодо повноважень прокурора.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури керуючись ст.23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Житомирської обласної ради з листом від 10.06.2024 №51-14-4569 вих-24 в якому просив повідомити прокуратуру про те, чи будуть вжиті заходи представницького характеру на їх усунення, а саме звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору іпотеки з метою відновлення порушеного права громад області (а.с. 101-108 т.1).

Житомирська обласна рада листом №18.06.2024 р-5-21/569 повідомила, що з метою недопущення прав територіальних громад області, Житомирська обласна рада підтримує звернення Житомирської обласної прокуратури до суду в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч.5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже в даному випадку прокурор представляє інтереси держави (територіальних громад) в особі Житомирської обласної ради у зв`язку з нездійснення захисту зі сторони такого органу.

Судом встановлено, що рішенням Житомирської обласної ради народних депутатів від 03.03.1995 "Про формування комунальної власності та відчуження майна" вирішено передати на баланс Житомирській обласній спілці ветеранів Афганської війни навчальне містечко цивільної оборони, яке заходиться на балансі Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154) (а.с.62-64 т.1).

Відповідно до довідки - підтвердження від 05.04.1996 про безоплатну передачу основних засобів, Житомирським заводом хімічного волокна передано, а обласною спілкою ветеранів Афганської війни прийнято навчальне містечко цивільної оборони через комунальну власність по Житомирській області (а.с. 83 том 1).

Згідно протоколу №8 VIII звітно - виборчої конференції Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни від 01.12.2017 вирішено взяти участь у створенні ТОВ "Поліська генеруюча компанія" у якості співзасновника (учасника); передати у власність як внесок до статутного капіталу товариства навчальне містечко цивільної оборони як цілісний майновий комплекс, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 10000,00 грн.; повний перелік майна в кількості 22 об`єкта, що входить до містечка, зазначено у додатку до цього протоколу (а.с. 90-98,99 том 1).

23.10.2018 державний реєстратор Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Ватульєв Максим Володимирович прийняв рішення №43623008 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: споруда захисна; опис об`єкта: загальна площа 1159 кв.м.; адреса: АДРЕСА_1 ; об`єкт нерухомого майна отримав реєстраційний номер 1673401118101; форма власності: приватна; власник: Житомирська обласна спілка ветеранів афганської війни.

В подальшому, згідно протоколу № 1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія" від 06.11.2018 та актом приймання - передачі "Навчального містечка цивільної оборони" як цілісного майнового комплексу до статутного ТОВ "Поліська генеруюча компанія" від 06.11.2018, Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни передала до статутного капіталу вказаного товариства навчальне містечко цивільної оборони як цілісний майновий комплекс з переліком 22 об`єктів (а.с. 85-86, 87-89 том 1).

07.05.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Годзь Євгеном Івановичем прийнято рішення №46752144 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: комплекс будівель; опис об`єкта: загальна площа 1159 кв.м.; літ. А - 124,3 кв.м., літ. Б - 200,7 кв.м., літ В - 53,8 кв.м., літ. Г - 79,8 кв.м., літ.Д - 270,4 кв.м., літ. Е - 81,4 кв.м., літ. Ж - 17,4 кв.м., літ. З - 55,6 кв.м., літ. И - 212,7 кв.м., літ. К - 52,3 кв.м., літ. Л - 10,6 кв.м.; адреса: АДРЕСА_1 ; форма власності: приватна; власник: ТОВ "Поліська генеруюча компанія".

07.06.2019 до Господарського суду надійшла позовна заява Житомирської обласної ради до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради» та ТОВ «Поліська генеруюча компанія» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019 №46752144 та зобов`язання ТОВ «Поліська генеруюча компанія» повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони на момент подачі позову зареєстроване як комплекс будівель, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.07.2019 відкрито провадження у справі № 906/516/19.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано рішення державних реєстраторів КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 №43623008 і від 07.05.2019 № 46752144. У позові в частині зобов`язання ТОВ «Поліська генеруюча компанія» повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони, яке на момент подання позову зареєстровано як комплекс будівель, за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1 /154, відмовлено (а.с. 40-45 т. 1).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 у частині задоволення позову про визнання протиправними і скасування рішень державних реєстраторів КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008 і від 07.05.2019 № 46752144, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у позові (а.с. 46-50 т.1).

29.04.2020 до суду від ТОВ «Поліська генеруюча компанія» надійшло клопотання вих. № 4 від 29.04.2020 про скасування заходів забезпечення тазову, що були вжиті ухвалою господарського суду від 30.05.2019, яке ухвалою від 04.05.2020 господарський суд задовольнив, скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду від 30.05.2019 про накладення арешту на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , реєстр, номер об`єкту 1673401118101, який належить на праві власності ТОВ "Поліська генеруюча компанія" та скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду від 30.05.2019 про заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо комплексу будівель за адресою АДРЕСА_1 .

24.04.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Житомирської обласної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у справі № 906/516/19, подана 21.04.2020 безпосередньо до суду касаційної інстанції.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 23.06.2020 касаційну скаргу Житомирської обласної ради задоволено частково, постанову Північно- західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у справі №906/516/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до західного апеляційного господарського суду (а.с. 51-53 т.1).

За результатами нового розгляду, 13.10.2020, постановою Північно- західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ «Поліська генеруюча компанія» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 у справі № 906/516/19 - без змін (а.с. 54-61).

Судами установлено, що передача на баланс установи майна не свідчить про передання такого майна у власність відповідної установи, тобто Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни не набула у власність спірне майно, а лише мала відображати його у фінансових звітах як свій актив, переданий в користування.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутнє будь - яке рішення щодо вилучення навчального містечка цивільної оборони із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та передачу його у власність Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни.

З урахуванням наведеного, на час прийняття державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 №43623008, спірне майно перебувало в комунальній власності, а не у власності Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни, а тому вказане рішення державного реєстратора порушує права та інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області.

З аналогічних підстав суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування рішення державного реєстратора КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019 № 46752144, оскільки в Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни не було достатніх прав щодо реєстрації права власності на вказаний об`єкт та його передачі його до статутного капіталу ТОВ "Поліська генеруюча компанія", а як наслідок і подальшої реєстрації за останнім права власності на спірне майно.

Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2021 касаційну скаргу ТОВ/ «Поліська генеруюча компанія» на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 906/516/19 повернуто скаржникові.

Отже рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 у справі №906/516/19, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр державної реєстрації "Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019№46752144; відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ "Поліська генеруюча компанія" повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони, яке на момент подачі позову зареєстроване як комплекс будівель, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40-45, 54-61 том 1).

Разом з тим, 21.05.2020 між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ТОВ «Поліська генеруюча компанія» в особі директора Комісарчука Олега Володимировича (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань, зазначених в п. 1.2 цього Договору, передає Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме комплекс будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1159 кв.м., а Іпотекодержатель приймає його в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі (а.с.70-75 том 1).

За п. 1.2. Договору Іпотекою за цим договором забезпечується виконання Іпотекодавцем зобов`язань перед Іпотекодержателем, що виникають з Договору позики, укладеного Сторонами 21 травня 2020 року в тому числі:

- щодо строку виконання зобов`язань, суми позики, надалі все разом іменується - Договір позики та/або Основне зобов`язання),

- щодо вчасного та у повному обсязі повернення позики в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень, на умовах, визначених Договором позики, з граничним терміном повернення 21 травня 2023 року;

- щодо відшкодування збитків. Іншої заборгованості за Договором позики.

Даний договір 21.05.2020 посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 760.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С 21.05.2020 у зв`язку з посвідченням цього договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі комплексу будівель, який належить ТОВ «Поліська генеруюча компанія».

Земельна ділянка під будівлями в іпотеку не передавалася.

Відповідно до інформаційної довідки №377990277 від 10.05.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № 1673401118101 зареєстровано комплекс будівель загальною площею 1159 кв.м.; літ. А - 124,3 кв.м., літ. Б - 200,7 кв.м., літ В - 53,8 кв.м., літ. Г - 79,8 кв.м., літ.Д - 270,4 кв.м., літ. Е - 81,4 кв.м., літ. Ж - 17,4 кв.м., літ. З - 55,6 кв.м., літ. И - 212,7 кв.м., літ. К - 52,3 кв.м., літ. Л - 10,6 кв.м., розташовані за адреса: АДРЕСА_1 , на підставі протоколу №8 від 01.12.2017, протоколу №1 від 06.11.2018 та акту приймання-передачі зареєстровані за ТОВ "Поліська генеруюча компанія" (власник) та наявний договір іпотеки від 21.05.2020 №760, строком зобов`язання до 21.05.2023 (номер запису про іпотеку: 36581143). Згідно зазначеної інформації 21.05.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Гораєм О.С. зареєстровано вказане обтяження у формі іпотеки на зазначене нерухоме майно (номер запису про обтяження: 36581271) (а.с.65-69 том 1).

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частини 1 статті 202 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина З статті 215 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 5 цього Закону передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою цієї статті; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин слід врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Прокурор вважає, що договір іпотеки має ознаки фраудаторного правочину, а тому наявні всі підстави до визнання його недійсним.

Зокрема спірний договір іпотеки від 21.05.2020 укладений у період касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у справі № 906/516/19.

Також при винесенні постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у судовому засіданні був присутнім директор ТОВ «Поліська генеруюча компанія» ОСОБА_2 , якому достовірно було відомо, що єдиною підставою до скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 р. у справі № 906/516/19 в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008 та визнання протиправним та про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.05.2019 р. № 46752144 суд вказав обрання позивачем неефективного способу захисту права.

Згідно протоколу № 8 звітно-виборчої конференції Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни від 01.12.2017 вирішено внести як вклад (передати у власність як внесок) до Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія» Навчальне містечко цивільної оборони, як цілісний майновий комплекс, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 10000 грн, схвалено розмір Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія» у розмірі 500 000 грн та відповідно розмір частки Спілки у статутному капіталі ТОВ «Поліська генеруюча компанія» у розмірі 10 000 грн, що становить 2% від Статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруюча компанія», однак лише указаним комплексом будівель забезпечено виконання зобов`язань за Договором позики у сумі 1 000 000 гривень.

До того ж договір іпотеки від 21.05.2020 року укладено між ОСОБА_1 та директором ТОВ Поліська генеруюча компанія» Комісарчуком Олегом Володимировичем, які є батьком та сином.

Суд погоджується з такими доводами прокурора.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Отже однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

"позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

"цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Цей суд звертав увагу, що:

відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));

мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));

тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору "зцілює" тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)).

Касаційний суд зауважує, що:

зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом;

для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Враховуючи доводи прокурора, а також виходячи з правових висновків Верховного Суду слід дійти висновку, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки, воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені з метою переходу права власності на нерухоме майно, реєстрації останнього на праві приватної власності, з метою перешкоджання поверненню майна до власності територіальних громад області.

Суд зазначає, що договір іпотеки укладено з метою забезпечення договору позики, однак за увесь час розгляду справи відповідачами не було надано доказів на реальне виконання умов договору позики, зокрема доказів перерахунку (передачі) коштів від позикодавця до позичальника (іпотекодавця); не надано доказів повернення таких коштів, хоча строк виконання договору позики настав в 21.05.2023 року. Не надано доказів пролонгації умов договору позики, укладання додаткових угод тощо. Вказане вказує на фіктивність договору, тобто укладання без наміру створення правових наслідків.

Також слід врахувати, що договір іпотеки укладено під час розгляду господарської справи №906/516/19 в якій оспорювалась правомірність реєстрації права власності на майно, яке передане в іпотеку згідно оспорюваного договору. З матеріалів вбачається, що учасникам справи №906/516/19 явно було відомо про ухвалене рішення судом першої інстанції та підстави його скасування апеляційним судом, а також про касаційне оскарження постанови від 26.03.2020 року.

Крім того, договір іпотеки від 21.05.2020 року укладено між ОСОБА_1 та директором ТОВ Поліська генеруюча компанія» Комісарчуком Олегом Володимировичем, які є батьком та сином, що підтверджується відповіддю Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі від 07.06.2024 року (а.с. 112).

З вказаного можливо дійти висновку, що учасники цивільних відносин (сторони договору іпотеки від 21.05.2020) «вживали право на зло».

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги визнання недійсним договору іпотеки від 21.05.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. за реєстровим № 760 підлягають задоволенню.

Згідно інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно 21.05.2020 приватним нотаріусом Гораєм О.С. Житомирський міський нотаріальний округ, знесено запис про іпотеку № 36581143 та зареєстровано обтяження від _-.05.2020 за № 36581271 вид обтяження - заборона на нерухоме майно.

Верховний суд України у своїй Постанові від 16.05.2015 по справі №21- 1465а15 зазначив, що у випадках задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Положеннями ст. ст. 26, 27, 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень, зокрема скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Судове рішення є підставою внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №161/12564/21 (провадження №61-10546св22)).

Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Оскільки укладений правочин підлягає визнанню недійсним, то також підлягає до задоволення похідна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації: іпотеки (номер запису про іпотеку: 36581143; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020 18:06:35) та обтяження (номер запису про обтяження: 36581271; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020, 18:37:40).

Щодо вимоги прокурора усунути перешкоди у здійсненні Житомирською обласною радою права розпорядження своїм майном, шляхом повернення комплексу будівель загальною площею 1159 кв.м , літ. А - 124,3 M2, літ. Б - 200,7 M2, літ. В - 53,8 M2, літ. Г - 79,8 M2, літ. Д - 270,4 M2, літ. Е - 81,4 M2, літ. Ж - 17,4 M2, літ. З-55,6 M2, літ. И - 212,7 M2, літ. К - 52,3 M2, літ. Л - 10,6 M2 за адресою: АДРЕСА_1 на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни (код ЄДРПОУ 04212800) та у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, суд зазначає наступне.

Прокурор доводить, що Верховний Суд у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 зазначив, що спосіб захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним, та має дотримуватися принципу процесуальної економії.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Основний принцип належного способу захисту та процесуальної економії, це один спір має вирішуватися судами лише один раз, по одному спору має прийматися лише одне судове рішення та умови для ефективного захисту права - формулювання позовних вимог, задоволення яких призведе до реального поновлення порушеного права чи інтересу та можливість виконання ухваленого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 25.01.2022 у справі № 143/591/20 зауважила, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Захистом права є державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду (висновок Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 921/346/18).

Верховний суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 виснував, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. Позовна давність до такого позову не застосовується, а судове рішення про його задоволення, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, Господарським судом Житомирської області у рішенні від 29.11.2019 та Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 13.10.2020 вказано, що передача на баланс установи майна не свідчить про передання такого майна у власність відповідної установи, тобто Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни не набула у власність спірне майно, а лише мала відображати його у фінансових звітах як свій актив, переданий в користування, саме тому у Житомирської обласної спілки ветеранів Афганської війни не було достатніх прав щодо реєстрації права власності на вказаний! об`єкт та його передачі його до статутного капіталу ТОВ «Поліська генеруючої компанія».

Крім того, судами установлено, що згідно рішення Житомирської обласної ради 29.09.1994 «Про формування комунальної власності адміністративно - територіальних одиниць області» до складу комунального майна області включено навчальне містечко цивільної оборони Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154), про що складено відповідний акт передачі майна із загальнодержавної власності у комунальну власність Житомирської області, а відповідно до рішення Житомирської обласної ради від 03.03.1995 «Про формування комунальної власності та відчуження майна» передано на баланс Житомирській обласній спілці ветеранів Афганської війни навчальне містечко цивільної оборони, яке заходиться на балансі Житомирського заводу хімічного волокна (м. Житомир, вул. Промислова, 1/154).

У цій справі є очевидним, що учасники цивільних відносин (сторони договору іпотеки від 21.05.2020) «вживали право на зло», оскільки цивільно- правовий інструментарій (оспорюваний договір іпотеки) використовувався учасниками з метою відчуження з комунальної власності територіальних громад області спірного майна, тому додатковим, окрім визнання недійсним договору іпотеки від 21.05.2020, способом захисту є усунення перешкод у здійсненні Житомирською обласною радою права розпорядження своїм майном, шляхом повернення комплексу будівель загальною площею 1159 кв.м , літ. А -124,3 м2, літ. Б - 200,7 м2, літ. В - 53,8 м2, літ. Г - 79,8 м2, літ. Д - 270,4 м2, літ. Е - 81,4 м2, літ. Ж - 17,4 м2, літ. З - 55,6 м2, літ. И - 212,7 м2, літ. К - 52,3 м2, літ. Л - 10,6 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни (код ЄДРПОУ 04212800) та у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, відповідно до ст. 391 ЦК України.

Указаний спосіб захисту є ефективним для захисту порушеного права та інтересу спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області у спірних правовідносинах.

Суд погоджується з такими доводами прокурора частково.

Відповідно до ч. 1 ст 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.1 ст. 191 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц визначено, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Як вказувалося вище, з інформаційної довідки №377990277 від 10.05.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що за реєстраційним номером №1673401118101 зареєстровано об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель загальною площею 1159 кв.м.; літ. А - 124,3 кв.м., літ. Б - 200,7 кв.м., літ В - 53,8 кв.м., літ. Г - 79,8 кв.м., літ.Д - 270,4 кв.м., літ. Е - 81,4 кв.м., літ. Ж - 17,4 кв.м., літ. З - 55,6 кв.м., літ. И - 212,7 кв.м., літ. К - 52,3 кв.м., літ. Л - 10,6 кв.м., розташовані за адреса: АДРЕСА_1 , власник - ТОВ "Поліська генеруюча компанія".

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 справа №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц вказано, що з урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (провадження N 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 справа № 199/8324/19 вказано, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387 - 388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 № 914/2618/16).

Негаторний позов, це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц вказано, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу р е є с т р а ц і й н о г о підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 справа № 910/2861/18 зазначила, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі N 910/3907/18 (провадження N 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Як вбачається прокурор звернувся з негаторним позовом в порядку ст. 391 ЦК України.

Однак, виходячи з позиції Верховного суду такий спосіб захисту не є ефективним, оскільки не відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З матеріалів справи вбачається, що власником спірного майна є Житомирська обласна рада та має право володіння. Таке майно було передане на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни та в подальшому без достатніх правових підстав було зареєстровано на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", що встановлено судовими рішеннями у справі №906/516/19.

При цьому на даний час вказане майно продовжує бути зареєстрованим на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія". Таким чином, товариство здійснює володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього.

Водночас суд не бере до уваги посилання прокурора на позицію Верховного суду, яка міститься у постанові від 10.04.2024 року у справі № 496/1059/18, оскільки у вказаній справі право власності позивача на земельну ділянку було зареєстровано, що стало підставою для заявлення негаторного позову.

У справі, що розглядається право власності за Житомирською обласною радою на спірне майно не зареєстровано у встановленому порядку. Виходячи з позиції прокурора саме метою заявлення такого позову є можливість проведення держдавної реєстрації права власності за позивачем.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, саме метою віндикаційного, а не негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (відсутня державна реєстрація права власності).

Отже заявлений спосіб захисту не відновить порушені права позивача.

При цьому суд звертає увагу, що прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Житомирською обласною радою права розпорядження своїм майном, шляхом повернення комплексу будівель на баланс Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни, яка є відповідачем у даній справі. Тобто позов заявлено в інтересах відповідача, що не відповідає законодавству. Така вимога не може вважатися ефективним способ захисту прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що в даній частині позову слід відмовити.

У задоволенні позову до Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни слід відмовити повністю.

Щодо доводів відповідачів про пропуск строку позовної давності, то вони є безпідставними.

У відповідності зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності зі ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність також переривається у разі пред`явлення особою позову до одного або кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Однак, згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі (а у даному випадку відповідачі, визнавши обґрунтованість пред`явленого позивачем позову, у своїх заявах про перегляд заочного рішення просили застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділ ХІІ «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 3 такого змісту: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

17 липня 2020 року набув чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.

Отже, відповідно до наведених норм закону 20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчився 06 серпня 2020 року.

Аналогічні висновки щодо перебігу строків містяться в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 932/3458/20 (провадження № 61-12447св20), від 16 червня 2021 року у справі № 675/1437/19 (провадження № 61-2867св21).

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахуванням зазначеного вище, строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом прокурором не пропущений.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо розподілу судових витрат.

Вбачається, що прокурором заявлено три вимоги немайнового характеру, за які сплачено по 3028грн. за кожною вимогою. Також сплачено 1514грн. за заявою про забезпечення позову, яку задоволено.

Таким чином враховуючи часткове задоволення позову, на підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді підлягає розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору по 3785грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 317,321 ЦК України, Законом України "Про іпотеку", ст.13,89,141, 259,263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки від 21.05.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. за реєстровим № 760.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 36581143; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020 18:06:31; здійснену приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. на підставі договору іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020, видавник: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.); обтяження (номер запису про обтяження: 36581271; дата, час державної реєстрації: 21.05.2020 18:37:40; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; здійснене приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. на підставі договору іпотеки, серія та номер: 760, виданий 21.05.2020, видавник: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.).

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909950, адреса: вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, 10002) - 3785грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", на користь Житомирської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909950, адреса: вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, 10002) - 3785грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі позивача: Житомирської обласної ради, адреса: м. Житомир, вул. Леха Качинського, 2, ЄДРПОУ 02909950.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія", адреса: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154, ЄДРПОУ 42612407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Житомирська обласна спілка ветеранів афганської війни, адреса: м. Житомир, вул. Перемоги, 10, ЄДРПОУ 04212800.

Третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, адреса: м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд.35.

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення суду: 22.07.26.