Решение № 138715079, 31.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2026Справа № 910/2282/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС» (вул. Центральна, 1а, с. Пилипи-Олександрівські, Хмельницький район, Хмельницька обл., 32509)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (вул. Олеся Гончара, 41, літ. «А», офіс 310, м. Київ, 01054)

про стягнення 145 604, 99 грн.

Представники сторін: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення 145 604,99 грн., а саме 119 345,39 грн. основного боргу, 3 717,06 грн. процентів річних, 22 542,54 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції № 52-09/25П від 01.09.2025 року в частині своєчасної та повної оплати поставленої сільськогосподарської продукції, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2282/26, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/2282/26 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 11.03.2026 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 13.03.2026 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 11.03.2026, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" (позивач у справі, постачальник за вказаним договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (відповідач у справі, покупець за вказаним договором) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 52-09/25П (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме - пшеницю 4-го класу (код товару 1001 згідно УКТ ЗЕД), урожаю 2025 року в кількості, у строки і на умовах передбачених в Договорі.

Розділами 1 - 12 Договору сторони узгодили предмет Договору, кількість товару та ціну товару, умови поставки та порядок прийому товару, умови оплати та якість товару, відповідальність сторін та розгляд спорів, а також строк договору та порядок внесення змін та розірвання договору.

Договір, відповідно до п. 11.1., вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як вбачається з наданої позивачем копії договору, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Одночасно суд відзначає, що 28.08.2025 року Господарський кодекс України втратив чинність на підставі Закону України Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 року № 4196-IX, а відтак - до правовідносин сторін, які є предметом даного спору та виникли на підставі Договору № 52-09/25П від 01.09.2025 р., норми Господарського кодексу України не застосовуються.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 Договору сторони узгодили кількість, ціну та загальну вартість товару та передбачили, що у разі, якщо показники якості товару відповідають п. 6.1.1. Договору, загальна вартість товару складає 223 750, 08 грн. +/- 10 %: кількість - 25 000 кг +/- 10 %, ціна без ПДВ за 1 кг - 7, 85088 грн.; якщо показники якості товару відповідають п. 6.1.2. Договору, загальна варіть товару складає 645 000, 03 грн. +/- 10 %: кількість - 75 000 кг +/- 10 %, ціна без ПДВ - 7, 54386 грн.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору постачальник постачає товар покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до умов Інкотермс 2020 на «елеватор поставки» - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВТ Грейн» (32101, Хмельницька область, Ярмолинецький район, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, 44/1) автомобільним транспортом; строк постачання товару - 22.09.2025 року включно, поставка товару партіями допускається.

Відповідно до п. 3.5. Договору датою поставки товару постачальником вважається фактична його передача на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням покупцю видаткової накладної на товар. Під терміном «залікова вага» розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в п. 6.1. Договору.

Як передбачено п.п. 5.1, 5.3, 5.4 Договору постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється по даному договору, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2025 році та суб`єктом оподаткування податком на додану вартість; постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати постачання товару видаткові накладні; постачальник зобов`язується зареєструвати податкові накладні на товар у строки та в порядку, передбачені діючим законодавством України.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 852 467,12 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких надані позивачем: № 17 від 01.09.2025 року на суму 216 411,08 грн. (з них ПДВ - 26 576,80 грн.), № 18 від 02.09.2025 року на суму 507 572,03 грн. (з них ПДВ - 62 333,41 грн.), № 20 від 22.09.2025 року на суму 128 484,01 грн. (з них ПДВ - 15 778,74 грн.), які підписані без зауважень повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про кількість і вартість переданого товару.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Так, додатково на підтвердження факту поставки товару за Договором позивачем надано товарно-транспортні накладні, а саме: № 22 від 01.09.2025 року, № 23 від 02.09.2025 року, № 24 від 02.09.2025 року, № 25 від 02.09.2025 року та № 26 від 22.09.2025 року, якими підтверджується відвантаження обумовленого в Договорі № 52-09/25П від 01.09.2025 року товару на елеватор поставки (Хмельницька область, Ярмолинецький район, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, 44/1).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" лист виробника № 41/2025 від 01.09.2025 р., що передбачено п. 5.3. Договору.

Також з долучених до позовної заяви документів вбачається, що на виконання п. 5.4. Договору позивач зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію № 17 від 01.09.2025 року, № 18 від 02.09.2025 року та № 20 від 22.09.2025 року.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до умов п. 6.1. Договору якість товару, що продається повинна відповідати наступним показникам: 6.1.1. пшениця 4-го класу: вологість: макс. 14, 0 %, сміттєва домішка: макс. 2, 0 %, натура: мін. 720 г/л, білок: макс. 10, 4 %, зерна, пошкоджені клопом-черепашкою: макс. 2, 0 %, зернова домішка: макс. 10, 0 %, сажкові зерна: макс. 10, 0 %, інші показники якості - згідно ДСТУ 3768-2019; 6.1.2. пшениця 4-го класу: вологість: макс. 14, 0 %, сміттєва домішка: макс. 2, 0 %, натура: мін. 720 г/л, білок: макс. 10, 5 %, зерна, пошкоджені клопом-черепашкою: макс. 2, 0 %, зернова домішка: макс. 10, 0 %, сажкові зерна: макс. 10, 0 %, інші показники якості - згідно ДСТУ 3768-2019.

Якість товару визначається сертифікованою лабораторією елеватору поставки в місці поставки товару, вказаному в п.3.1 Договору (п.6.3 Договору).

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору, позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товар.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових та товарно-транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлений позивачем товар.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що товар поставляться на умовах попередньої оплати в розмірі 100 % вартості кожної партії товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку.

За умовами п.п. 4.2, 4.3 Договору остаточний розрахунок сторони здійснюють протягом 3-х банківських днів з моменту реєстрації податкової накладеної в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства шляхом зарахування коштів на відповідний банківський рахунок, вказаний в договорі; оплата товару партіями допускається.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 852 467,12 грн. відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлені рахунки на оплату товару за Договором, зокрема: № 17 від 01.09.2025 року на суму 216 411,08 грн. (з них ПДВ - 26 576,80 грн.), № 18 від 02.09.2025 року на суму 507 572,03 грн. (з них ПДВ - 62 333,41 грн.), № 20 від 22.09.2025 року на суму 128 484,01 грн. (з них ПДВ - 15 778,74 грн.).

Наразі, як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджується долученою до позовної заяви випискою Акціонерного банку «Комерційний банк «Приватбанк» від 27.01.2026 року, відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий відповідно за Договором товар на загальну суму 733 121,73 грн., а саме: 10.09.2025 року в сумі 186 113,53 грн. згідно рахунку № 17 від 01.09.2025 року, 30.09.2025 року в сумі 110 496,25 грн. згідно рахунку № 20 від 22.09.2025 року, 22.10.2025 року в сумі 150 000,00 грн. згідно рахунку № 18 від 02.09.2025 року та 29.10.2025 року в сумі 286 511,95 грн. згідно рахунку № 18 від 02.09.2025 року, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 119 345,39 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо сплати позивачу повної вартості поставленого товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 119 345,39 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 52-09/25П від 01.09.2025 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині оплати поставленого позивачем Товару у визначені Договором строки.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що сторонами підписано також Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.09.2025 - 05.11.2025 року за Договором, у якому зафіксовано постачання позивачем товару на загальну суму 852 467,12 грн., оплату відповідачем на загальну суму 733 121,73 грн. та наявність заборгованості ТОВ «ВВТ ГРУП» перед ТОВ «АВС-АГРО ПЛЮС» станом на 05.11.2025 року в розмірі 119 345,39 грн.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Акт звірки підписаний з боку позивача та відповідача та засвідчений печатками товариств.

Господарський суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний та з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як додаткова обставина, що підтверджує розмір основної заборгованості ТОВ «ВВТ ГРУП» за спірним Договором.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар в сумі 119 345,39 грн. підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого за Договором товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних на загальну суму 3 717,06 грн. за період з 25.09.2025 року по 02.03.2026 року та інфляційні втрати на загальну суму 22 542,54 грн. за період вересень 2025 року - лютий 2026 року.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині втрат від інфляції та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку процентів річних та інфляційних втрат позивачем здійснено нарахування, починаючи з 25.09.2025 р. на загальну суму 852 467, 12 грн. та з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за поставлений товар 30.09.2025 р., 22.10.2025 р. та 29.10.2025 р., зменшуючи суму боргу на суму здійсненого платежу.

Разом з тим, враховуючи, що умовами п. 4.1. Договору передбачено попередню оплату у розмірі 100 % вартості кожної партії товару протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, нарахування процентів річних та інфляційних втрат має здійснюватися окремо за кожним виставленим позивачем рахунком, а також з урахуванням фактично поставленого товару та здійснених відповідачем оплат, які містять призначення платежу, за яким можливо ідентифікувати, який саме рахунок оплачений відповідачем.

Відтак, виходячи з умов Договору рахунок № 17 від 01.09.2025 року мав бути оплачений позивачем не пізніше 03.09.2025 року, рахунок № 18 від 02.09.2025 року - не пізніше 04.09.2025 року, рахунок № 20 від 22.09.2025 року - не пізніше 24.09.2025 року, та, відповідно, нарахування процентів річних та втрат від інфляції має здійснюватися починаючи з дня прострочення та враховувати здійснені відповідачем оплати 10.09.2025 р. (на суму 186 113, 53 грн. згідно рахунку № 17 від 01.09.2025 р.), 30.09.2025 р. (на суму 110 496,25 грн. згідно рахунку № 20 від 22.09.2025 р.), 22.10.2025 р. (на суму 150 000,00 грн. згідно рахунку № 18 від 02.09.2025 р.) та 29.10.2025 р. (на суму 286 511,95 грн. згідно рахунку № 18 від 02.09.2025 р.).

Натомість, як встановлено судом, позивачем здійснено розрахунок процентів річних та втрат від інфляції без урахування здійсненої відповідачем 10.09.2025 року оплати в сумі 186 113,53 грн.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції та відсотків річних за прострочення оплати товару судом встановлено, що розмір втрат від інфляції та відсотків річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням здійснених оплат та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 7769,21 грн. втрат від інфляції та 2738,61 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 2738,61 грн. процентів річних та 7739,21 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, в прохальній частині поданої у відповідності до приписів ст. 162 ГПК України позивачем позовній заяві останній просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми частини 8 ст. 129 ГПК вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

В свою чергу, заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано суду копії: Договору про надання юридичних (правничих) послуг № 28 від 28.01.2026 р., укладеного між Адвокатським бюро «Ольги Паламарчук» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС», Додатку № 1 до договору № 28 від 28.01.2026 р., акту № 1 від 03.03.2026 р. про виконання роботи (надання юридичних послуг) за договором № 28 від 28.01.2026 р. на загальну суму 10 000, 00 грн., ордеру Паламарчук Ольги Анатоліївни на надання правничої допомоги на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС» серії АВ № 1255987 від 28.01.2026 р.

З матеріалів справи вбачається, що між Адвокатським бюро «Ольги Паламарчук» (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС» (позивач у справі, клієнт за договором) укладено договір про надання юридичних (правничих) послуг № 28 від 28.01.2026 р., за умовами пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати правову (правничу) допомогу, в тому числі за окремим дорученням клієнта, представництво його інтересів у Господарському суді міста Києва, підготовка, узгодження з клієнтом, підписання та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості по договору поставки сільськогосподарської продукції та інших процесуальних документів, підготовка до судових засідань та представництво клієнта в суді.

Відповідно до п. 1.2. договору надання правової допомоги здійснюється Паламарчук Ольгою Анатоліївною.

Згідно з п. 3.1. договору оплата за надані послуги проводиться відповідно до Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Додатку № 1 від 28.01.2026 р. клієнт сплачує кошти у фіксованій погодженій сторонами сумі - 10 000, 00 грн. за наступні послуги, які будуть надані: формування правові позиції та консультування клієнта з метою найефективнішого захисту прав та інтересів; підготовка, узгодження з клієнтом, підписання та подача до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення заборгованості по договору поставки сільськогосподарської продукції та інших процесуальних документів; підготовка до судових засідань по справі та представництво клієнта в суді (в першій інстанції).

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 клієнт зобов`язується здійснити оплату за фактично надані правничі послуги протягом 5-ти робочих днів з дня ухвалення рішення суду першої інстанції по сутні справи.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження обсягу наданої правничої допомоги адвокатом Паламарчук Ольгою Анатоліївною до позову долучено копію підписаного сторонами Додатку № 1 до договору № 28 від 28.01.2026 р., яким передбачено перелік послуг, які надаються адвокатом, а також акту № 1 від 03.03.2026 р. про виконання роботи (надання юридичних послуг) за договором № 28 від 28.01.2026 р., відповідно до якого виконавцем виконано наступну роботу: інтерв`ювання клієнта (зустріч, консультація, аналіз документів) - 1 000, 00 грн., підготовка та подача до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за договором № 52-09/25П від 01.09.2025 р. до ТОВ «ВВ ГРУП» - 2 000, 00 грн., підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором № 52-09/25П від 01.09.2025 р. до ТОВ «ВВ ГРУП» та направлення її до суду, представництво в суді першої інстанції - 7 000, 00 грн.

При цьому, як зазначено у вказаному Акті, клієнт не має претензій до якості та строкам наданих послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що у справі № 910/2282/26 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляла адвокат Паламарчук Ольга Анатоліївна на підставі ордеру серії АВ № 1255987 від 28.01.2026 р., та якою через систему «Електронний суд» подано, зокрема, позовну заяву з додатками, а також клопотання про прискорення розгляду справи.

Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, доводити реальність їх оплати.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства, вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як свідчать матеріали справи, у Акті приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 03.03.2026 р. в окремий вид послуг виділено зустріч та консультацію клієнта, а також аналіз документів, у зв`язку з чим суд зазначає, що виділення в окремий вид та включення до складу послуг, наданих адвокатом, послуг щодо зустрічі з клієнтом та консультації, на переконання суду, не може бути виділене в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, в даному випадку позивача, а відтак поглинаються послугами підготовки позовної заяви у даній справі.

При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/2282/26 охоплює типові обставини та факти, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Також суд вважає недоречним покладання на відповідача за результатами розгляду даної справи оплату позивачем послуг адвоката щодо складання та подання до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за договором № 52-09/25П від 01.09.2025 р. до ТОВ «ВВ ГРУП» - 2 000, 00 грн., оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 р. у справі № 910/835/26 судовий наказ № 910/835/26 від 03.02.2026 р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС» заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції № 52-09/25П від 01.09.2025 р. у сумі 119345,39 грн., скасовано.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що дана справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а відтак - представник позивача адвокат Паламарчук Ольга Анатоліївна не приймала участь у судових засіданнях, а її представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-АГРО ПЛЮС» фактично зводиться лиш до подання нею через систему «Електронний суд» позовної заяви з додатками.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, а також незначну кількість доказів, які підлягали оцінці, позаяк позивачем було подано позовну заяву на 7 аркушах, з яких 2 вступна частина та перелік додатків, з доданими в кількості трьох документів кожна - рахунками, ТТН та видатковими накладними, а також випискою з банківського рахунку, зважаючи на відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також приймаючи до уваги час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, неспівмірною є вартість таких послуг правничої допомоги.

Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з позивача саме в розмірі 10 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат.

Також судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 4 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 10 000,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3567,27 грн.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (01054, місто Київ, вул. Олеся Гончара, 41, літ. «А», офіс 310, м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" (32509, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, село Пилипи-Олександрівські, вул. Центральна, будинок 1А, код ЄДПОУ 43624434) 119 345 (сто дев`ятнадцять тисяч триста сорок п`ять) грн. 39 коп. основного боргу, 2738 (дві тисячі сімсот тридцять вісім) грн. 61 коп. процентів річних, 7 769 (сім тисяч сімсот шістдесят дев`ять) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 2 967 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят сім) грн. 97 коп. судового збору та 3567 (три тисячі п`ятсот шістдесят сім грн.) 27 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2026 року.

Суддя А.М. Селівон