Решение № 138646374, 28.07.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Справа № 926/5/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча

секретар судового засідання Голіней Я.І.

за участі представників:

позивача - Кіореско І.Ю.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

розглянув матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Віп-транс-07

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-туристична компанія Нова Україна

2) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Чернівецькій області (філія ГСЦ МВС)

про визнання недійсним договору, стягнення 1 716 705,90 грн та зобов`язання вчинити дії

І. Стислий виклад позицій сторін по суті позовних вимог.

01.01.2026 Приватне підприємство Віп-транс-07 звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди транспортного засобу №3 від 25.07.2022, укладений між приватним підприємством Віп-Транс-07 та ТОВ Транспортно-туристична компанія Нова Україна (відповідач-1), у зв`язку з відсутністю погодженої істотної умови - орендної плати;

- застосувати наслідки недійсності (нікчемності) правочину - договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022, укладеного між позивачем та відповідачем - 1, та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-туристична компанія Нова Україна повернути приватному підприємству Віп-Транс-07 транспортний засіб автобус SCANIA K124 ЕB4, 2006 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- стягнути з відповідача - 1 на користь позивача 1 716 705,90 грн, що становить вартість фактичного користування транспортним засобом SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_3 , д.н.3. НОМЕР_2 , за період з 25.07.2022 по 31.12.2025 як безпідставно набуту майнову вигоду відповідно до статей 1212-1214 ЦК України;

- зобов?язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області (філія ГСЦ МВС) скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запис про проведення реєстраційної операції № 230 щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_4 , д.н.3. НОМЕР_5 .

Позов обґрунтований тим, що 25 липня 2022 року, між Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортнотуристична компанія «Нова Україна» укладено договір оренди транспортного засобу № 3.

Згідно п. 1.1. даного Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в тимчасове платне користування для використання в господарській діяльності транспортний засіб, визначений у цьому Договорі (далі йменується «Транспортний засіб»), а Орендар зобов`язується прийняти в тимчасове користування транспортний засіб і сплачувати Орендодавцю орендну плату. Відповідно до пункту 1.2. під Транспортним засобом слід розуміти автобус згідно наступних характеристик: - Марка: SCANIA; Модель: К124 ЕВ4; - Рік випуску: 2006; - Номер шасі (рами, кузова): НОМЕР_1 ; - Державний реєстраційний номер: НОМЕР_6 ; Кількість місць: 55; - Свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_7 . Згідно акту приймання-передачі транспортного засобу від 25.07.2022р. до Договору № 3 оренди транспортного засобу від 25.07.2022р. орендодавець належним чином передав, а Орендар прийняв Транспортний засіб згідно вказаних в договорі характеристик.

Відповідач 1 користувався та продовжує користуватися транспортним засобом без достатньої правової підстави, оскільки укладений між сторонами договір оренди № 3 від 25.07.2022 не створює правових наслідків у зв`язку з відсутністю істотної умови орендної плати (ст. 284 ГК України, чинного на момент укладення договору; ст.ст. 203, 215 ЦК України).

У тексті договору сторони передбачили, що розмір орендної плати має бути визначений додатковою угодою. Однак укладена між сторонами Додаткова угода не містить жодного положення щодо розміру орендної плати, механізму її нарахування чи строків внесення.

Істотна умова договору орендна плата - сторонами фактично не погоджена. 3 Таким чином, договір оренди № 3 від 25.07.2022 року суперечить вимогам статті 759 ЦК України та статті 284 ГК України, які на момент укладення договору встановлювали імперативний обов`язок визначення орендної плати як істотної умови договору оренди. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину має відповідати вимогам закону. Частина перша статті 215 ЦК України передбачає недійсність правочину у разі недодержання вимог, визначених статтею 203 ЦК України. Стаття 228 ЦК України встановлює, що правочин, який суперечить актам цивільного законодавства, є нікчемним. Стаття 180 Господарського кодексу України, чинна на момент укладення договору, додатково передбачала обов`язковість погодження сторонами ціни договору як істотної умови господарського договору. Вона встановлювала, що договір вважається укладеним лише за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Відсутність погодженої орендної плати свідчить про недотримання сторонами імперативних норм матеріального права щодо змісту правочину, що зумовлює нікчемність договору у силу статті 228 ЦК України.

Відповідач 1 користувався транспортним засобом позивача, не сплачуючи жодної плати, не маючи чинного договору та не маючи жодних законних підстав для такого користування. Саме тому позивач має право вимагати від відповідача повернення вартості такого користування як безпідставно набутого майна, що повністю узгоджується положеннями статей 1212-1214 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка без достатньої правової підстави набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи, зобов`язана повернути потерпілому все одержане або відшкодувати його вартість. Фактичне володіння і користування транспортним засобом без чинного договору оренди утворює склад безпідставного набуття майнової вигоди, що полягає у збереженні відповідачем коштів, які він повинен був би сплачувати за користування аналогічним майном на ринкових умовах.

Для визначення розміру безпідставно набутого майна застосовуються звичайні (ринкові) ціни оренди автобуса відповідного класу, що діяли протягом періоду фактичного користування. З цією метою позивач отримав низку незалежних комерційних пропозицій від підприємств, які надають послуги оренди автобусів, а також зібрав інформацію з відкритих ринкових джерел.

Так, відповідно до письмових відповідей на комерційні пропозиції: одне підприємство висловило готовність укласти договір оренди автобуса пасажиромісткістю 55 місць, 2004 2006 р.в., за 1 300 доларів США на місяць; - інший суб`єкт господарювання повідомив про можливість передання в оренду аналогічного автобуса за 1 200 доларів США на місяць (копії відповідей на комерційні пропозиції додаються).

Додатково, на підставі двох оголошень, розміщених на загальнодоступній платформі OLX, встановлено, що вартість оренди аналогічних пасажирських автобусів становить не менше 1 000 доларів США на місяць.

Виходячи з ринкових пропозицій, наданих сторонніми суб`єктами господарювання, та огляду на відкриті рекламні оголошення на онлайн-платформах, ринкова вартість оренди аналогічних автобусів (пасажиромісткістю 55 місць, 2004-2006 рр. випуску, технічно справних) коливається в межах 1000 -1 300 доларів США на місяць.

Аналіз отриманих пропозицій та даних відкритих джерел свідчить, що звичайна ринкова вартість оренди автобуса SCANIA K124 EB4 2006 року випуску (55 місць, технічно справний) становить від 1 000 до 1 300 доларів США на місяць.

З огляду на наведене, а також враховуючи, що відповідач 1 користувався транспортним засобом позивача без жодної плати та без достатньої правової підстави, позивач вважає обґрунтованим визначення вартості такого користування на рівні 1 000 доларів США на місяць, що відповідає принципам розумності, справедливості та загальним засадам цивільного законодавства.

Період фактичного користування транспортним засобом відповідачем 1 становить 41 місяць (з 25.07.2022 по 31.12.2025), що у грошовому виразі становить: 41 місяць Ч 1 000 доларів США = 41 000 (сорок одна тисяча) доларів США. Офіційний курс Національного банку України станом на дпту подання позову становить 42,3878 грн за 1 долар США. Відповідно, загальна сума безпідставно збереженої відповідачем 1 майнової вигоди у гривневому еквіваленті становить: 40 500 доларів США Ч 42,3878 грн/дол. = 1 716 705,90 грн (один мільйон сімсот шістнадцять тисяч сімсот п`ять гривень 90 копійок).

Зазначену сума позивач просить стягнути з відповідача 1 як вартість користування майном позивача за відсутності правових підстав, відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

У місті Чернівці безпосереднє виконання реєстраційних дій покладено на Територіальний сервісний центр № 7341 як структурний підрозділ Регіонального сервісного центру, тоді як саме Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611949, адреса: 58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248-М. суб`єктом владних повноважень, відповідальним за організацію, ведення та достовірність обліку зареєстрованих транспортних засобів і виконання рішень суду щодо внесення змін до відповідних реєстраційних записів.

За таких обставин саме Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області (філія ГСЦ МВС) є належним співвідповідачем у цій справі в частині вимог про: - встановлення відсутності правових підстав для проведення реєстраційної операції № 230 щодо автобусa SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , д.н.3. НОМЕР_2 : зобов`язання скасувати відповідний запис в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів; відновлення прав позивача як законного власника транспортного засобу шляхом приведення реєстраційних відомостей у відповідність до фактичного правового стану.

Відповідач-1 у відзиві на позов не визнає позовні вимоги повністю, оскільки договір оренди транспортного засобу №3 від 25.07.2022 не може бути визнаний недійсним у зв`язку із відсутністю істотної умови договору ціни договору.

Договір був укладений згідно чинного законодавства, оскільки сторони погодили всі істотні умови (предмет, ціну, строк) та здійснили дії на виконання умов договору. Зокрема ПП ВІП-ТРАНС-07 передав, а ТОВ ТТК Нова Україна прийняла в оренду автобус марки SCANIA, модель К124 ЕВ4, рік випуску 2006, номер шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер: НОМЕР_8 , кількість місць 55, свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_9 та провела оплату за оренду. Водночас, ПП ВІП-ТРАНС-07 прийняло кошти за оренду в сумі 160 000 грн.

При посвідченні договору в РСЦГ сервісному центрі МВС в Чернівецькій області, ТОВ ТТК Нова Україна було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з позначенням строку його дії до 25.01.2025 року, тобто на строк дії оренди. Таке свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу може бути видано тільки за згодою власника , ПП ВІП-ТРАНС-07, що ще раз спростовує доводи позивача.

Єдиною підставою визнання договору оренди недійсним позивач вказує відсутність погодженої ціни за оренду.

Проте сторонами було погоджено вартість оренди, що підтверджується платіжною інструкцією №386 від 25.07.2022 та встановленою у судовому рішенні (у справі №725/856/23) погодженої вартості оренди та факту оплати за договором оренди транспортного засобу №3 від 25.07.2022.

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду яка викладена у постанові ВС від 14 липня 2021 року № 506/450/19, відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Сторони виконали умови договору повністю. ПП ВІП-ТРАНС-07 передав, а ТОВ ТТК Нова Україна прийняла в оренду автобус, ТОВ ТТК Нова Україна провела оплату за оренду, а ПП ВІП-ТРАНС-07 прийняли кошти за оренду, дозволили проведення відповідних реєстраційних дій, не виловили жодних заперечень щодо отриманих коштів, та лише в 2026 році звернулись до суду із заявою про визнання договору недійсним.

ТОВ ТТК Україна не користувалось та фактично не могло користуватись автобусом після накладення арешту у 2024 році. Твердження позивача про те, що ТОВ ТТК Україна користувалось автобусом та отримувало економічно корисний результат після накладення на нього арешту, не відповідає дійсності та не підтверджується належними доказами.

Розрахунок сум, які позивач просить стягнути з ТОВ ТТК Нова Україна, є необґрунтованим. Надані до суду докази розрахунку вартості оренди шляхом порівняння комерційних пропозицій наданих позивачу (які мають виключно інформаційний характер) не можуть вважатись належними . Так, позивачем не було замовлено та проведено автотоварознавчу оцінку (експертизу) ринку оренди автобусів. Не враховані індивідуальні особливості автобусу, його технічний стан, географію використання та інші важливі аспекти такої оцінки.

У відзиві на позов відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області не є юридичною особою, а тому, на його думку, не має процесуальної правоздатності та процесуальної дієздатності й не може бути стороною у справі.

Також відповідач-2 послався на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 12.02.2025р. № 88 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС», яким розпочато заходи, пов`язані з припиненням діяльності регіональних сервісних центрів ГСЦ МВС, у тому числі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернівецькій області. Наказом Головного сервісного центру МВС від 31.03.2025р. № 69 створено відповідну комісію з проведення заходів, пов`язаних із припиненням діяльності цього регіонального сервісного центру.

Відповідач-2 зазначив, що комісія з проведення заходів, пов`язаних із припиненням діяльності РСЦ ГСЦ МВС в Чернівецькій області, не має повноважень з надання адміністративних та інших послуг щодо реєстрації, перереєстрації, зняття з обліку чи скасування реєстрації транспортних засобів, а також доступу до відповідних реєстрів, що, на думку відповідача-2, унеможливлює виконання судового рішення у разі задоволення позовної вимоги до нього.

Крім того, відповідач-2 вказав, що державна реєстрація транспортних засобів здійснюється з метою державного обліку та контролю за використанням транспортних засобів, а не посвідчення права власності чи права користування ними. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, на думку відповідача-2, лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, однак саме по собі не породжує права власності чи права користування транспортним засобом.

Також відповідач-2 зазначив, що для скасування відповідної реєстраційної дії достатньою підставою є судове рішення, яке набрало законної сили, а тому, на його думку, відсутня необхідність у покладенні на відповідача-2 окремого зобов`язання щодо вчинення реєстраційних дій.

Позивач у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача 1, викладених у відзиві, оскільки зі змісту договору та додаткової угоди вбачається відсутність письмово погодженої істотної умови щодо орендної плати (ціни), а посилання відповідача - 1 на преюдиційність рішення у справі №725/856/23 виходить за межі предмета і суб`єктного складу тієї справи та не підміняє необхідності самостійного дослідження господарським судом істотних умов господарського договору.

Матеріали виконавчого провадження, офіційні дані державного реєстру щодо ОТК та одометра, а також факт неповернення автобуса після завершення строку користування підтверджують, що транспортний засіб перебував (і фактично перебуває) під контролем відповідача - 1, використовувався інтенсивно та приносив йому економічно корисний результат у межах профільної діяльності (КВЕД 49.39), тоді як позивач був позбавлений можливості володіти й користуватися своїм майном.

Розрахунок вартості користування виконано не довільно, а на підставі сукупності ринкових джерел, а додатково отримані під час підготовки цієї відповіді копії реальних договорів оренди з ціною 1100 дол. США/місяць підтверджують, що застосована позивачем ставка 1000 дол. США/місяць є мінімальною, обережною та такою, що відповідає вимогам частини четвертої статті 632 ЦК України, принципам розумності й справедливості.

У відповіді на відзив відповідача-2 позивач не погодився з доводами відповідача-2 про відсутність у нього процесуальної правосуб`єктності та зазначив, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області має код ЄДРПОУ 43611949, а тому, на думку позивача, є зареєстрованим суб`єктом, який може бути учасником справи.

Позивач також зазначив, що спір виник у зв`язку з реалізацією відповідачем-2 функцій у сфері державної реєстрації транспортних засобів, а тому саме цей відповідач має забезпечити приведення відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів у відповідність до фактичного правового стану. На думку позивача, внутрішня реорганізація системи сервісних центрів МВС або створення ліквідаційної комісії не може бути підставою для відмови у судовому захисті.

ІІ. Рух справи у суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2026р. справу № 926/5/26 передано на розгляд судді Ніколаєву М. І.

02.01.2026р. позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову 1 716 705,90 грн на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна», що знаходяться чи надходитимуть на рахунки, які належать відповідачу-1 у будь-яких банківських установах України, а також шляхом заборони відповідачу-1 відчужувати у будь-який цивільно-правовий спосіб та вчиняти інші дії щодо транспортних засобів NEOPLAN 116, реєстраційний номер КАА5967ІХ, SCANIA K124 EB4, реєстраційний номер НОМЕР_10 , IRISBUS VEST CONTRAST, реєстраційний номер НОМЕР_11 . У порядку зустрічного забезпечення позивач просив накласти арешт на належний Приватному підприємству «ВІП-ТРАНС-07» транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 06.01.2026р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання доказів направлення відповідачам копії позовної заяви та доказів сплати судового збору в сумі 32 406,59 грн. Цією ж ухвалою зазначено, що заява про забезпечення позову буде розглянута після відкриття провадження у справі.

06.01.2026р. від відповідача-1 надійшли заперечення проти заяви позивача про забезпечення позову.

09.01.2026р. позивач подав до суду заяву про усунення недоліків та позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою суду від 14.01.2026р. відкрито провадження у справі № 926/5/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2026р.. Також цією ухвалою призначено до розгляду заяву Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» про забезпечення позову.

21.01.2026р. представник позивача подав заяву про відкладення розгляду заяви про забезпечення позову у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

Ухвалою суду від 28.01.2026р. у задоволенні заяви Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» про забезпечення позову відмовлено.

02.02.2026р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

04.02.2026р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

10.02.2026р. від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

Ухвалою суду від 12.02.2026р. підготовче засідання відкладено на 23.02.2026р.

17.02.2026р. від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив.

23.02.2026р. від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

23.02.2026р. позивач подав відповідь на відзив відповідача-2.

Ухвалою суду від 23.02.2026р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.03.2026р.

19.03.2026р. від позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: вимоги ПП «ВІП-ТРАНС-07» від 27.02.2026р. про передачу транспортного засобу приватному виконавцю з доказами направлення; повторної вимоги від 07.03.2026р. з доказами направлення; відповіді ТОВ ЛТК «Мегабудтранс» від 13.03.2026р. з додатками; відповіді приватного виконавця Кондрюка К. О. від 18.03.2026р. № 12869; висновку судового експерта № 15-03-26 від 18.03.2026р.

19.03.2026р. позивач також подав повторну заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову 1 716 705,90 грн на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна», що знаходяться чи надходитимуть на рахунки, які належать відповідачу-1 у будь-якій банківській установі України. У порядку зустрічного забезпечення позивач просив накласти арешт на належний йому транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

19.03.2026р. підготовче засідання не відбулося у зв`язку з неможливістю налагодження коректної роботи підсистеми відеоконференцзв`язку, про що складено відповідний акт.

Ухвалою суду від 19.03.2026р. підготовче засідання та розгляд заяви про забезпечення позову призначено на 03.04.2026р.

02.04.2026р. позивач подав додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову.

03.04.2026р. відповідач-1 подав заперечення проти долучення доказів, а також заперечення проти заяви про забезпечення позову.

03.04.2026р. підготовче засідання не відбулося у зв`язку з оголошенням на території Чернівецької області повітряної тривоги, про що складено акт неможливості проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 03.04.2026р. підготовче засідання призначено на 16.04.2026р.

16.04.2026р. позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника у відрядженні. У підготовче засідання 16.04.2026р. відповідачі явку своїх представників не забезпечили.

Ухвалою суду від 16.04.2026р. підготовче засідання відкладено на 05.05.2026р.

05.05.2026р. відповідач-1 подав клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі та долучення до матеріалів справи постанови приватного виконавця від 24.04.2026р. у виконавчому провадженні № 74105941 і копії акта приймання-передавання автобуса від 24.04.2026р.

05.05.2026р. позивач подав заяву про відмову від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р.

У цій же заяві позивач просив уточнити позовну вимогу про повернення транспортного засобу та викласти її в такій редакції: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» повернути Приватному підприємству «ВІП-ТРАНС-07» транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом його фактичної передачі позивачу в місті Чернівці за адресою: 58032, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265-В.

Позивач зазначив, що таке уточнення не змінює предмета спору по суті, оскільки не змінює об`єкта вимоги, її правової природи та фактичних підстав, а спрямоване на забезпечення ефективності судового захисту та можливості реального виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 05.05.2026р. заяву Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» про відмову від позову в частині вимоги про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. прийнято; заяву про уточнення позовних вимог задоволено; підготовче засідання відкладено на 27.05.2026р.

Після прийняття судом відмови позивача від вимоги про визнання недійсним договору предметом розгляду у справі залишилися вимоги про:

стягнення з відповідача-1 на користь позивача 1 716 705,90 грн. вартості фактичного користування транспортним засобом за період з 25.07.2022р. по 31.12.2025р.;

зобов`язання відповідача-1 повернути позивачу транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом його фактичної передачі позивачу в місті Чернівці за адресою: 58032, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265-В;

зобов`язання відповідача-2 скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запис про проведення реєстраційної операції № 230 щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

27.05.2026р. позивач подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи довідки судового експерта Павлишина Ярослава Дмитровича від 26.05.2026р. щодо результатів огляду транспортного засобу SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , із фототаблицею матеріалів огляду транспортного засобу.

27.05.2026р. підготовче засідання не відбулося у зв`язку з оголошенням на території Чернівецької області повітряної тривоги, про що складено акт неможливості проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 27.05.2026р. розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 16.06.2026р.

Протокольною ухвалою від 16.06.2026р. суд задовольнив клопотання представника позивача про долучення доказів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 30.06.2026р.

30.06.2026р. відповідач-2 подав заяву про проведення судового засідання без його участі. Відповідач-1 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 30.06.2026р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 22.07.2026р.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті суд дослідив письмові докази, наявні у матеріалах справи, зокрема договір оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р., додаткову угоду № 1 до нього, акт приймання-передачі транспортного засобу від 25.07.2022р., документи, подані сервісними центрами МВС щодо підстав видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі, платіжні інструкції відповідача-1, судові рішення у справі № 725/856/23, матеріали виконавчого провадження № 74105941, листи приватного виконавця, відповіді суб`єктів господарювання щодо ринкової вартості оренди автобусів, оголошення про оренду автобусів, договори-аналоги оренди транспортних засобів, відомості щодо проходження обов`язкового технічного контролю та показників одометра спірного транспортного засобу, висновок судового експерта № 15-03-26 від 18.03.2026р.

Під час з`ясування обставин справи судом встановлено, що в примірниках договору оренди транспортного засобу № 3 та додаткової угоди № 1, наявних у матеріалах справи, у графах щодо розміру орендної плати вона відсутня, а конкретний розмір місячної орендної плати сторонами у письмовому тексті договору та додаткової угоди не зазначено.

Представник позивача у судовому засіданні підтвердив, що всі наявні в матеріалах справи примірники договору та додаткової угоди є аналогічними в частині відсутності письмового визначення розміру орендної плати.

Також представник позивача підтвердив факт передачі транспортного засобу відповідачу-1 за актом приймання-передачі від 25.07.2022р.

У судовому засіданні досліджено платіжну інструкцію № 386 від 25.07.2022р. на суму 160 000,00 грн, а також платіжні інструкції № 399 від 28.07.2022р. на суму 40 000,00 грн. і № 402 від 29.07.2022р. на суму 80 000,00 грн., платником за якими є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна», отримувачем - Приватне підприємство «ВІП-ТРАНС-07», а призначення платежу пов`язане з договором оренди автобуса SCANIA від 25.07.2022р.

Представник позивача підтвердив факт отримання цих платежів та зазначив, що між Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» інших договірних правовідносин щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , крім спірного договору від 25.07.2022р., не існувало.

У судовому засіданні 22.07.2026 оголошено перерву до 27.07.2026.

У судовому засіданні 27.07.2026 суд заслухав заключне слово представника позивача, який позов підтримав у повному обсязі, та перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого у зв`язку із складністю справи відклад на 28.07.2026.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ст. 240 ГПК України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У судовому засіданні 28.07.2026 проголошено скорочене рішення.

III. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Приватне підприємство «ВІП-ТРАНС-07» є власником транспортного засобу - автобуса SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 .

Факт належності зазначеного транспортного засобу позивачу підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, відповідями сервісних центрів МВС, матеріалами виконавчого провадження № 74105941, а також не заперечується відповідачем-1. Зокрема, з відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві вбачається, що станом на 04.02.2026р. транспортний засіб SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07».

25.07.2022р. між Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» як орендарем підписано договір оренди транспортного засобу № 3.

За змістом пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування для використання у господарській діяльності транспортний засіб, що перебуває у власності орендодавця.

У пункті 1.2 договору сторони визначили характеристики транспортного засобу: марка - SCANIA, модель - K124 EB4, рік випуску - 2006, номер шасі (рама, кузов) - НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер - НОМЕР_2 , кількість місць - 55, свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_7 .

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди транспортного засобу № 3 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Водночас у пункті договору, який мав визначати розмір орендної плати, конкретна сума орендної плати відсутня.

Крім того, сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору оренди транспортного засобу № 3. За змістом цієї додаткової угоди сторони передбачили, що місячна орендна плата за тимчасове платне користування транспортним засобом встановлюється у розмірі ___ гривень, включаючи ПДВ.

Зазначена додаткова угода також містить умови про те, що орендна плата є фіксованою та сплачується орендарем на рахунок орендодавця незалежно від результатів господарської діяльності орендаря та фактичного використання ним транспортного засобу; орендна плата перераховується щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця, зокрема 50 % - не пізніше 5 числа календарного місяця та 50 % - не пізніше 20 числа календарного місяця.

Однак і в додатковій угоді № 1 конкретний розмір місячної орендної плати сторонами не зазначений. У відповідній графі додаткової угоди також залишено незаповнене місце.

У судовому засіданні представник позивача підтвердив, що всі примірники договору оренди транспортного засобу № 3 та додаткової угоди № 1, наявні в матеріалах справи, є аналогічними в частині відсутності письмового визначення розміру орендної плати.

Судом також встановлено, що 25.07.2022р. між сторонами підписано акт приймання-передачі транспортного засобу, згідно з яким Приватне підприємство «ВІП-ТРАНС-07» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» прийняло транспортний засіб SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У вказаному акті зазначено, що транспортний засіб на момент передачі знаходиться у належному стані та є придатним до експлуатації. Акт підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Водночас у графі акта щодо показників лічильника пробігу на тахографі на момент передачі транспортного засобу конкретний показник не зазначено. У відповідній частині акта залишено незаповнене місце.

Після передачі транспортного засобу відповідач-1 вчинив дії, спрямовані на отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі.

З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» видано наказ № 27/07-01 «Про отримання свідоцтва для участі у міжнародному русі та призначення відповідальної особи за перереєстрацію транспортних засобів». Цим наказом відповідач-1 доручив отримати тимчасовий реєстраційний талон та провести перереєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі з отриманням свідоцтва з відміткою «Видано для участі у міжнародному русі» щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

З наданих сервісним центром МВС документів вбачається, що 27.07.2022 щодо спірного транспортного засобу була проведена реєстраційна операція № 230, за наслідками якої Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі.

Судом встановлено, що видане відповідачу-1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі не посвідчувало переходу до відповідача-1 права власності на автобус, а лише підтверджувало проведення відповідної реєстраційної процедури щодо участі транспортного засобу у міжнародному русі протягом визначеного строку.

Щодо здійснених відповідачем-1 платежів суд встановив таке.

25.07.2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна» перерахувало на рахунок Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» 160 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 386 від 25.07.2022р.

28.07.2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна» перерахувало на рахунок Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» 40 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 399 від 28.07.2022р. У призначенні платежу зазначено: «Згідно договора аренди автобуса Скания від 25.07.2022р.».

29.07.2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна» перерахувало на рахунок Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» 80 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 402 від 29.07.2022. У призначенні платежу також зазначено: «Згідно договора аренди автобуса Скания від 25.07.2022р.».

Отже, загальна сума коштів, сплачених відповідачем-1 на користь позивача у липні 2022 року з призначенням платежу, пов`язаним із договором оренди автобуса SCANIA від 25.07.2022р., становить 280 000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтвердив факт надходження зазначених платежів та пояснив, що між позивачем і відповідачем-1 інших договірних відносин щодо транспортного засобу SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , крім договору від 25.07.2022р., не існувало. Наявність вказаних переказів були виявлені підприємством під час проведення інвентаризаційних заходів, проведених після ознайомлення з відзивом відповідача-1.

Судом також досліджено рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 16.10.2023р. у справі № 725/856/23 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11.01.2024р. у цій справі.

Зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що справа № 725/856/23 розглядалася за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» про повернення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

У справі № 725/856/23 суди встановили, що ОСОБА_1 у зв`язку з переговорами щодо майбутнього придбання автобуса здійснила на користь Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» два платежі: 70 000,00 грн. та 90 000,00 грн. У подальшому договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений не був, у зв`язку з чим суд стягнув з Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» на користь ОСОБА_1 160 000,00 грн. як безпідставно набуті кошти, а також відповідні нарахування та судові витрати.

Водночас у зазначених рішеннях також містяться посилання на договір оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р., укладений між Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна», а також на обставини щодо усного погодження орендної плати в сумі 160 000,00 грн. та сплати цієї суми Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК «Нова Україна» за платіжною інструкцією № 386 від 25.07.2022р.

Судом встановлено, що платіжні інструкції № 399 від 28.07.2022р. на суму 40 000,00 грн. та № 402 від 29.07.2022р. на суму 80 000,00 грн. не були предметом дослідження у справі № 725/856/23.

З відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях від 26.01.2026р. вбачається, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів автобус SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , проходив обов`язковий технічний контроль у такі періоди:

25.07.2022р. - показник одометра 682 329 км.;

17.01.2023р. - показник одометра 754 931 км.;

21.07.2023р. - показник одометра 836 041 км.;

23.01.2024р. - показник одометра 902 039 км.;

24.07.2024р. - показник одометра 965 415 км.

Отже, за період з 25.07.2022р. по 24.07.2024р. показник одометра автобуса збільшився з 682 329 км. до 965 415 км., тобто на 283 086 км.

З відповіді ТОВ ЛТК «Мегабудтранс» від 13.03.2026р. та доданих до неї матеріалів фотофіксації вбачається, що 25.07.2022р. під час проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу було зафіксовано його технічний стан, який відповідав вимогам безпеки дорожнього руху та давав підстави для позитивного результату проходження такого контролю. З наданих матеріалів фотофіксації також вбачається, що на момент передачі транспортного засобу відповідачу-1 показник одометра становив 682 329 км.

Таким чином, станом на дату передачі транспортного засобу відповідачу-1 - 25.07.2022р. - автобус був придатним до експлуатації, що підтверджується як актом приймання-передачі транспортного засобу, так і матеріалами обов`язкового технічного контролю, включаючи матеріали фотофіксації показника одометра.

Судом встановлено, що після закінчення строку дії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі позивач не отримав транспортний засіб назад у своє фактичне володіння.

14.01.2025 Приватне підприємство «ВІП-ТРАНС-07» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» вимогу про повернення транспортного засобу. У цій вимозі позивач зазначив, що з 25.07.2022 відповідач-1 фактично володіє та користується автобусом SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, та вимагав повернути транспортний засіб у натурі протягом семи календарних днів.

24.01.2026р. позивач повторно направив відповідачу-1 вимогу про повернення транспортного засобу, у якій зазначив про відсутність правових підстав для подальшого володіння або користування автобусом та повторно вимагав повернути його позивачу.

27.02.2026р. та 07.03.2026р. позивач також направляв відповідачу-1 вимоги щодо фактичної передачі транспортного засобу приватному виконавцю Кондрюку К. О. у межах виконавчого провадження № 74105941.

З матеріалів виконавчого провадження № 74105941 вбачається, що воно перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка Костянтина Олександровича на підставі виконавчого листа № 725/856/23, виданого 16.11.2023р. Першотравневим районним судом м. Чернівці, про стягнення з Приватного підприємства «ВІП-ТРАНС-07» на користь ОСОБА_1 коштів, присуджених рішенням у справі № 725/856/23.

З листа приватного виконавця Кондрюка К. О. від 06.02.2026р. № 12163 вбачається, що у межах виконавчого провадження № 74105941 транспортний засіб SCANIA K124 EB4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_1 , був оголошений у розшук, на нього було накладено обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а його поточне місцезнаходження приватному виконавцю станом на дату відповіді було невідоме.

З листа приватного виконавця Кондрюка К. О. від 18.03.2026р. № 12869 також вбачається, що станом на дату надання цієї відповіді транспортний засіб SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_1 , не вилучався, а його місцезнаходження приватному виконавцю було невідоме.

Матеріали справи містять постанови приватного виконавця про опис та арешт майна боржника, постанову про скасування процесуального документа, а також інші матеріали виконавчого провадження № 74105941, з яких вбачається, що щодо спірного транспортного засобу в межах цього виконавчого провадження вчинялися виконавчі дії, пов`язані з його розшуком, описом, арештом та подальшою передачею на зберігання.

24.04.2026р. приватним виконавцем Кондрюком К. О. у межах виконавчого провадження № 74105941 винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на транспортний засіб SCANIA K124 EB4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_1 .

З акта приймання-передавання майна від 24.04.2026р. вбачається, що Державне підприємство «СЕТАМ» прийняло від приватного виконавця Кондрюка К. О. на зберігання арештоване та описане майно - автобус SCANIA K124 EB4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . У графі «примітки» зазначено місце зберігання: м. Київ, вул. Новопирогівська, 56.

Крім того, акт приймання-передавання майна містить відмітки про передачу разом з автобусом ключів та технічного паспорта, які раніше були передані позивачем відповідачу-1 разом із транспортним засобом під час його фактичної передачі у користування.

Отже, під час розгляду справи спірний транспортний засіб був фактично вилучений у межах виконавчих дій та переданий на зберігання Державному підприємству «СЕТАМ» разом із ключами та технічним паспортом, що додатково підтверджує перебування цих речей у фактичному володінні відповідача-1 до моменту вчинення виконавчих дій.

18.03.2026р. судовим експертом Павлишиним Ярославом Дмитровичем складено висновок експерта № 15-03-26 транспортно-товарознавчої експертизи з визначення ринкової вартості транспортного засобу. Згідно з цим висновком ринкова вартість автобуса SCANIA K124 EB4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , без урахування його технічного стану на дату виконання експертизи становить 2 503 715,52 грн.

Як зазначено у висновку експерта, оцінка здійснювалася без технічного огляду транспортного засобу, на підставі наданих вихідних даних, оскільки доступу до транспортного засобу на момент проведення оцінки не було.

26.05.2026р. судовим експертом Павлишиним Ярославом Дмитровичем складено довідку за результатами огляду транспортного засобу SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який на момент огляду зберігався за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 56, ДП «СЕТАМ».

У зазначеній довідці експерт вказав, що за результатами візуального огляду транспортного засобу попередньо встановлено наявність ознак його розкомплектування, а також те, що технічний стан транспортного засобу свідчить про його непридатність до використання за цільовим призначенням. На момент огляду транспортний засіб перебував у стані, не придатному для експлуатації.

До довідки від 26.05.2026р. додано фототаблицю, з якої вбачається наявність зовнішніх і внутрішніх пошкоджень автобуса, відсутність або демонтаж окремих елементів освітлення, панелей, елементів салону та інших комплектуючих.

На підтвердження ринкової вартості користування аналогічними транспортними засобами позивач подав до матеріалів справи комерційні пропозиції, відповіді суб`єктів господарювання, оголошення про оренду автобусів та договори-аналоги.

Зокрема, з листа ТОВ «Експрес» від 18.12.2025р. № 196 вбачається, що підприємство повідомило про готовність розглянути можливість укладення договору оренди автобуса, аналогічного за класом, пасажиромісткістю та функціональним призначенням до автобуса позивача, з розрахунку 1 300 доларів США за 30 календарних днів.

З відповіді ТОВ «Роял-Компані» від 13.11.2025р. вбачається, що це підприємство запропонувало орендну плату за користування автобусом, аналогічного за класом, пасажиромісткістю та функціональним призначенням до автобуса позивача, у розмірі 1 200 доларів США на місяць у гривневому еквіваленті на день здійснення платежу.

З відповіді ПП фірма «Аккорд-Плюс» від 17.11.2025р. вбачається, що, за наявною у цього підприємства інформацією, середня ринкова вартість оренди пасажирського автобуса місткістю 55 пасажирських місць, року випуску до 2006р. включно, становила: у 2022 році - від 1 000 до 1 500 доларів США на місяць; у 2025 році - від 1 300 до 2 000 доларів США на місяць.

З відповіді ТОВ «Мустанг Транс» від 03.02.2026р. вбачається, що у період з 2022р. по 2025 рік місячна орендна плата за автобуси категорії 50-60 пасажирських місць марок SCANIA, IVECO, NEOPLAN, року випуску до 2006 включно, становила від 1 000 до 1 500 доларів США за один календарний місяць. До цієї відповіді додано копії договорів оренди пасажирських автобусів, укладених у 2022-2025 роках, з яких вбачається встановлення орендної плати в розмірі 1 100 доларів США на місяць.

Також позивач подав роздруківки оголошень з вебсайту OLX щодо оренди автобусів, у яких вартість оренди аналогічних пасажирських автобусів становить 1 000-1 200 доларів США на місяць.

Відповідач-1 альтернативного розрахунку ринкової вартості користування спірним транспортним засобом, висновку експерта щодо іншої вартості такого користування або доказів сплати іншої погодженої сторонами періодичної орендної плати до суду не подав.

Таким чином, за результатами дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 25.07.2022р. позивач передав, а відповідач-1 прийняв у фактичне користування транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Водночас письмовий текст договору оренди транспортного засобу та додаткової угоди до нього не містить погодженого сторонами конкретного розміру орендної плати.

Судом також встановлено, що відповідач-1 здійснив на користь позивача оплату грошових коштів у загальному розмірі 280 000,00 грн трьома платіжними дорученнями у липні 2022 року, при цьому вказані платежі здійснювалися із зазначенням призначення платежу, пов`язаного з орендою автобуса. Факт подальшого використання транспортного засобу відповідачем-1 підтверджується відомостями щодо зміни показників одометра, відповідно до яких за період з 25.07.2022 по 24.07.2024 пробіг автобуса збільшився на 283 086 км.

До звернення з позовом до суду автобус позивачу добровільно повернутий не був. У подальшому в межах виконавчого провадження № 74105941 транспортний засіб було розшукано, описано та арештовано, а 24.04.2026р. передано на зберігання Державному підприємству «СЕТАМ». За результатами огляду транспортного засобу встановлено, що автобус перебував у розкомплектованому стані та не був придатним до експлуатації за своїм функціональним призначенням.

IV. Позиція суду по суті спору

Щодо правової кваліфікації договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у частині правової природи договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р., суд виходить з такого.

Спірні правовідносини виникли між Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна», тобто між двома юридичними особами - суб`єктами господарювання. Предметом цих правовідносин була передача пасажирського автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , для використання у господарській діяльності відповідача-1, зокрема у сфері пасажирських перевезень.

Отже, такі правовідносини не є побутовими чи звичайними цивільними відносинами найму, а мають господарський характер. Відповідно, оцінка укладеності договору має здійснюватися з урахуванням норм господарського законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 25.07.2022.

Відповідно до частини другої статті 180 Господарського кодексу України, у редакції, чинній на час підписання договору, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов.

Частина третя статті 180 Господарського кодексу України визначала, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Спеціальні правила щодо договору оренди у сфері господарювання були визначені статтею 284 Господарського кодексу України. Згідно з частиною першою цієї статті істотними умовами договору оренди є об`єкт оренди із зазначенням його складу і вартості з урахуванням індексації, строк, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин орендна плата була не факультативною або розрахунковою умовою, а істотною умовою господарського договору оренди. Без погодження такої умови у належній формі господарський договір оренди не може вважатися таким, що відбувся як договірне зобов`язання.

Оскільки предметом договору є транспортний засіб, суд також враховує положення частини першої статті 799 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. З огляду на суб`єктний склад сторін - дві юридичні особи та господарський характер правовідносин, істотні умови такого договору, у тому числі умова щодо орендної плати, мали бути погоджені сторонами у письмовій формі.

Судом встановлено, що письмовий текст договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. не містить визначеного розміру орендної плати. У відповідній графі договору, призначеній для зазначення розміру плати за користування транспортним засобом, її немає.

Додаткова угода № 1, на яку сторони посилаються як на документ, що мав деталізувати умови оплати, також не містить конкретного розміру місячної орендної плати. Її текст передбачає, що місячна орендна плата за тимчасове платне користування транспортним засобом встановлюється у розмірі «___ гривень», включаючи ПДВ, однак відповідна сума сторонами не заповнена.

Водночас зміст цієї додаткової угоди свідчить, що сторони виходили саме з моделі щомісячної орендної плати. У ній передбачено, що орендна плата є фіксованою, сплачується щомісячно та підлягає перерахуванню частинами: 50 відсотків не пізніше п`ятого числа календарного місяця, інші 50 відсотків не пізніше двадцятого числа календарного місяця. Однак за відсутності самого розміру місячної плати такі положення не дають можливості встановити ціну користування транспортним засобом.

Отже, письмовий текст договору та додаткової угоди не містить не лише конкретної суми орендної плати, а й іншого погодженого сторонами способу її визначення, який дозволяв би встановити грошовий еквівалент користування автобусом за відповідний період.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони не досягли у письмовій формі згоди щодо істотної умови господарського договору оренди - розміру орендної плати.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що відсутність письмово погодженого розміру орендної плати не має правового значення, оскільки, за твердженням відповідача-1, сторони усно погодили плату у розмірі 160 000,00 грн.

Такі доводи не узгоджуються з правовим режимом спірних правовідносин. У господарському договорі оренди транспортного засобу між юридичними особами істотна умова щодо орендної плати не може вважатися погодженою лише на підставі твердження однієї зі сторін про існування усної домовленості, якщо така умова не знайшла відображення у письмовому тексті договору або додатків до нього.

Суд зазначає, що письмова форма договору в цьому випадку має не лише доказове, а й правовстановлююче значення для фіксації згоди сторін щодо істотних умов господарського зобов`язання. Усна домовленість щодо ціни не може замінити відсутнє письмове погодження істотної умови договору, для якого законом встановлена письмова форма та спеціальний перелік істотних умов.

Суд також не приймає посилання відповідача-1 на статтю 762 Цивільного кодексу України як на підставу для висновку про укладеність договору.

Дійсно, частина перша статті 762 Цивільного кодексу України передбачає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, а якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, зазначена норма не може застосовуватися у відриві від спеціальних положень господарського законодавства, які на момент виникнення спірних правовідносин прямо вимагали погодження ціни та орендної плати як істотних умов господарського договору. Стаття 762 Цивільного кодексу України визначає механізм розрахунку плати у відносинах найму, однак не призначена для заміни відсутньої домовленості сторін щодо істотної умови господарського договору.

Інше тлумачення фактично означало б, що суд самостійно встановлює замість сторін ціну господарського договору, яка не була ними погоджена у належній формі. Такий підхід суперечив би статтям 180, 284 Господарського кодексу України та принципу свободи договору, оскільки суд не може підміняти собою волевиявлення сторін щодо істотної умови правочину.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.08.2024 у справі № 757/18462/21-ц, відповідно до якого відсутність у договорі найму умови про розмір плати не завжди свідчить про його неукладеність, оскільки у відповідних випадках може застосовуватися механізм, передбачений частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, наведений висновок не може бути механічно застосований до цієї справи, оскільки він сформований у межах цивільно-правового спору щодо договору найму, тоді як у справі № 926/5/26 суд оцінює господарські правовідносини між двома юридичними особами щодо передачі комерційного пасажирського автобуса для використання у підприємницькій діяльності. На час виникнення цих відносин їх укладення та зміст підлягали оцінці не лише за загальними положеннями Цивільного кодексу України про найм, а й з урахуванням спеціального регулювання Господарського кодексу України, зокрема статей 180, 283 та 284 цього Кодексу.

Частина шоста статті 283 Господарського кодексу України передбачала застосування до відносин оренди відповідних положень Цивільного кодексу України саме з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Такими особливостями у спірних правовідносинах були приписи статті 180 Господарського кодексу України щодо необхідності погодження ціни як істотної умови господарського договору, а також статті 284 Господарського кодексу України, яка прямо відносила орендну плату з урахуванням її індексації до істотних умов договору оренди.

Крім того, у цій справі відсутність ціни не є лише технічною прогалиною, яку можна подолати шляхом оціночного механізму. Письмовий текст договору та додаткової угоди не містить ані конкретного розміру орендної плати, ані формули чи іншого погодженого сторонами порядку її визначення. За таких обставин застосування статті 762 Цивільного кодексу України фактично означало б встановлення судом замість сторін істотної умови господарського договору, щодо якої їх волевиявлення у належній формі не було зафіксовано. Відповідно, суд не має підстав вважати, що між сторонами існував сформований і належним чином зафіксований консенсус щодо ціни користування транспортним засобом.

Суд також бере до уваги правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якого укладеним є договір, щодо якого сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Якщо такої згоди не досягнуто, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не регулюють спірні правовідносини сторін. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним, оскільки він не відбувся як договірний юридичний факт. Вказаний підхід, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.

Суд враховує і правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами, якщо їхні дії свідчать про те, що договір фактично був укладений. Зазначений висновок спрямований на недопущення формального заперечення договору у випадку, коли поведінка сторін фактично підтверджує досягнення згоди щодо його істотних умов та взаємне виконання відповідних домовленостей.

Однак застосування цього підходу залежить від конкретних обставин справи. З наведених висновків Великої Палати Верховного Суду випливає, що фактичне виконання може виключати кваліфікацію договору як неукладеного лише тоді, коли встановлені судом дії обох сторін свідчать не тільки про фактичне користування майном, а й про взаємне виконання саме відповідного договірного зобов`язання. Для орендних правовідносин істотним є встановлення не лише факту використання майна орендарем, а й того, чи здійснював орендар оплату саме за користування цим майном на погоджених умовах та чи приймав орендодавець таку оплату як виконання договору.

У цій справі передача автобуса відповідачу-1, отримання ним реєстраційного документа для участі транспортного засобу у міжнародному русі та подальше користування автобусом підтверджують факт переходу транспортного засобу у фактичне володіння відповідача-1. Однак ці обставини самі по собі не підтверджують погодження сторонами конкретного розміру орендної плати як істотної умови господарського договору оренди.

Акт приймання-передачі транспортного засобу від 25.07.2022р. фіксує факт передачі автобуса, його індивідуальні характеристики та стан на момент передачі. Водночас цей акт не містить умови про розмір орендної плати і не може замінити собою погодження ціни господарського договору.

Проведення реєстраційної операції № 230 та видача відповідачу-1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі мають адміністративно-реєстраційний характер. Такі дії підтверджують оформлення можливості використання транспортного засобу у міжнародному русі, однак не визначають і не посвідчують домовленість сторін щодо розміру орендної плати.

Оцінюючи платежі, здійснені відповідачем-1 на користь позивача, суд встановив, що 25.07.2022р. відповідач-1 сплатив 160 000,00 грн., 28.07.2022р. - 40 000,00 грн., а 29.07.2022р. - 80 000,00 грн.. Загальна сума цих платежів становить 280 000,00 грн.

Наявність зазначених платежів підтверджує факт перерахування відповідачем-1 коштів на користь позивача у зв`язку з фактичним отриманням автобуса. Проте ці платежі не дають можливості встановити погоджений сторонами розмір орендної плати.

По-перше, суми платежів є різними та не відповідають передбаченій додатковою угодою моделі щомісячної фіксованої плати, яка мала сплачуватися частинами у межах календарного місяця.

По-друге, платіжні документи не містять зазначення періоду користування, за який здійснювалася оплата, не визначають місячного тарифу та не містять посилання на погоджений сторонами розрахунок вартості користування транспортним засобом.

По-третє, здійснення після платежу 160 000,00 грн. ще двох платежів на суму 40 000,00 грн. та 80 000,00 грн. з тим самим призначенням платежу не узгоджується з твердженням відповідача-1 про те, що саме 160 000,00 грн. була єдиною та остаточно погодженою платою за весь строк користування автобусом.

Якщо, за твердженням відповідача-1, плата за користування транспортним засобом була погоджена у сумі 160 000,00 грн. і повністю сплачена 25.07.2022р., відповідач-1 мав пояснити правову природу наступних платежів на 40 000,00 грн. і 80 000,00 грн., здійснених протягом кількох наступних днів із призначенням платежу, пов`язаним з орендою того самого автобуса.

Жодних доводів щодо таких платежів відповідач-1 суду не подав.

Суд також враховує, що відповідач-1 не надав додаткової угоди, рахунку, акта звірки, листування сторін, бухгалтерського документа або іншого письмового доказу, який би підтверджував погодження сторонами конкретного розміру орендної плати, порядку її розрахунку, періоду, за який вона сплачувалася, або остаточного характеру платежу у сумі 160 000,00 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що фактична передача автобуса, отримання відповідачем-1 реєстраційного документа для участі транспортного засобу у міжнародному русі, використання автобуса та здійснення трьох платежів у липні 2022 року не усунули невизначеність щодо істотної умови договору - орендної плати.

Сукупність цих обставин підтверджує факт виникнення між сторонами фактичних відносин користування майном без належно оформленого господарського договору оренди.

Суд відхиляє посилання відповідача-1 на постанову Верховного Суду від 14.07.2021р. у справі № 506/450/19 як на підставу для висновку про укладеність договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р.

Суд виходить з того, що правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню судами не формально, а з урахуванням подібності правовідносин, предмета спору, фактичних обставин, суб`єктного складу сторін та нормативного регулювання, у межах якого відповідний висновок був сформульований.

У справі № 506/450/19 Верховний Суд розглядав цивільний спір щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання незаконними рішень про їх державну реєстрацію. Предметом судового розгляду у тій справі було питання наявності чи відсутності підстав для недійсності договорів оренди землі, а не питання укладеності господарського договору оренди транспортного засобу між двома юридичними особами.

Правовідносини у справі № 506/450/19 виникли у сфері оренди землі та регулювалися спеціальним земельним законодавством, зокрема Законом України «Про оренду землі», а також нормами цивільного законодавства. Натомість у справі № 926/5/26 спір виник між двома суб`єктами господарювання щодо передачі комерційного пасажирського автобуса для використання у підприємницькій діяльності відповідача-1. На момент виникнення цих правовідносин їх укладення та зміст підлягали оцінці, зокрема, за правилами статей 180 та 284 Господарського кодексу України, які прямо визначали ціну та орендну плату істотними умовами господарського договору оренди.

Крім того, у справі № 506/450/19 Верховний Суд виходив з того, що відсутність у договорі оренди землі однієї або кількох істотних умов сама по собі не є достатньою підставою для визнання договору недійсним, якщо не встановлено порушення прав особи, яка звернулася з відповідним позовом, а сторони протягом певного часу фактично виконували умови договору. Тобто правовий висновок у цій справі стосувався меж застосування наслідків недійсності правочину, а не критеріїв укладеності господарського договору за відсутності письмово погодженої орендної плати.

У справі № 926/5/26 суд не вирішує питання про недійсність договору № 3 від 25.07.2022, оскільки судом прийнято відмову позивача від відповідної позовної вимоги. Натомість суд оцінює, чи виникло між сторонами договірне господарське зобов`язання з оренди транспортного засобу за умови, що у письмовому тексті договору та додаткової угоди відсутній погоджений розмір орендної плати.

Істотною відмінністю є і характер фактичного виконання. У справі № 506/450/19 Верховний Суд враховував, що сторони певний час виконували договори оренди землі, у тому числі в частині проведення розрахунків. У цій справі здійснені відповідачем-1 платежі у сумах 160 000,00 грн, 40 000,00 грн та 80 000,00 грн не свідчать про існування погодженої орендної плати, оскільки вони не містять визначення періоду користування, не встановлюють щомісячного тарифу, не відповідають передбаченій додатковою угодою моделі фіксованої щомісячної оплати та не пояснюють, чому після платежу 160 000,00 грн були здійснені ще два платежі з тим самим призначенням.

Отже, фактичні обставини справи № 506/450/19 не є подібними до обставин справи №926/5/26, а сформульований у ній правовий висновок не спростовує висновку суду про те, що за відсутності письмово погодженої істотної умови - розміру орендної плати - договір оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. не відбувся як укладений господарський договір оренди.

За результатами оцінки письмового тексту договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022, додаткової угоди № 1, акта приймання-передачі транспортного засобу, реєстраційних документів, платіжних інструкцій та інших доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що сторони не досягли у встановленій законом формі згоди щодо істотної умови господарського договору оренди - розміру орендної плати.

У зв`язку з цим договір оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. є таким, що не відбувся як укладений господарський договір оренди, а його умови не можуть розглядатися як такі, що породили для сторін договірні права та обов`язки.

Щодо преюдиційного значення судових рішень у справі № 725/856/23.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 16.10.2023р. та постанова Чернівецького апеляційного суду від 11.01.2024р. у справі № 725/856/23 мають преюдиційне значення для цієї справи в частині встановлення укладеності договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. та погодження орендної плати у сумі 160 000,00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи лише за умови участі тих самих осіб або особи, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Водночас частина сьома цієї статті прямо передбачає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що преюдиційне значення можуть мати лише фактичні обставини, тобто конкретні юридичні факти, які були предметом безпосереднього дослідження суду в іншій справі та знайшли відображення у мотивувальній частині судового рішення. Натомість висновки суду щодо правової кваліфікації таких фактів, зокрема щодо виникнення прав та обов`язків, укладеності договору, погодження його істотних умов або правової природи платежів, не є преюдиційними.

Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.07.2018р. у справі № 917/1345/17, згідно з яким преюдиціальне значення надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Аналогічний підхід підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі № 910/6355/20, де зазначено, що правова оцінка суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.11.2022р. у справі № 140/6115/21 звернув увагу, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, а суд, вирішуючи питання про преюдиційність, має перевірити, чи йдеться саме про юридичний факт, а не про правову оцінку, надану судом певній обставині.

Судові рішення у справі № 725/856/23 ухвалені у цивільному спорі між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07» про повернення коштів, сплачених фізичною особою у зв`язку з непідписанням договору купівлі-продажу транспортного засобу. Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» не було позивачем, відповідачем або третьою особою у справі № 725/856/23.

Отже, предметом доказування у справі № 725/856/23 було питання наявності або відсутності підстав для повернення Козинець Н. В. коштів, сплачених нею у межах інших фактичних відносин з ПП «ВІП-ТРАНС-07». Натомість у справі № 926/5/26 суд оцінює інше питання - чи виникло між ПП «ВІП-ТРАНС-07» та ТОВ «ТТК «Нова Україна» господарське договірне зобов`язання з оренди транспортного засобу за умови відсутності у письмовому тексті договору та додаткової угоди погодженого розміру орендної плати.

Тому посилання у судових рішеннях у справі № 725/856/23 на існування усної домовленості щодо орендної плати у сумі 160 000,00 грн. не може розглядатися як преюдиційний факт для цієї справи. Такий висновок є правовою оцінкою доказів і поведінки учасників у межах конкретного цивільного спору, а не встановленням обов`язкової для господарського суду обставини щодо укладеності господарського договору оренди між двома юридичними особами.

При цьому суд розмежовує факт існування у справі № 725/856/23 посилань на платіж у сумі 160 000,00 грн. та правову оцінку цього платежу як погодженої орендної плати за договором № 3. Сам факт здійснення окремого платежу може враховуватися судом як елемент фактичного контексту. Однак висновок про те, що цей платіж становив погоджену сторонами орендну плату за весь строк користування транспортним засобом, є не фактом, а правовою оцінкою змісту правовідносин, яка відповідно до частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не є обов`язковою для господарського суду.

Суд також враховує, що питання укладеності договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. та погодження його істотних умов не було самостійним предметом позову у справі № 725/856/23. У тій справі суди не вирішували спору між ПП «ВІП-ТРАНС-07» і ТОВ «ТТК «Нова Україна» щодо наявності чи відсутності господарського договору оренди, не визначали обсяг договірних прав та обов`язків цих юридичних осіб і не надавали оцінки договору № 3 у контексті статей 180, 283, 284 Господарського кодексу України та статті 799 Цивільного кодексу України.

Крім того, питання укладення господарського договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. не входило до предмета доказування у справі № 725/856/23 у тому обсязі, в якому воно підлягає вирішенню у цій справі. Суди цивільної юрисдикції не досліджували, чи містили письмовий договір та додаткова угода погоджений розмір орендної плати, чи відповідала така домовленість вимогам статей 180, 283, 284 Господарського кодексу України, а також не оцінювали всю сукупність платежів відповідача-1 у розмірі 160 000,00 грн., 40 000,00 грн. і 80 000,00 грн.

Відповідно, висновки судів у справі № 725/856/23 про обставини, пов`язані з договором оренди № 3, можуть бути враховані господарським судом лише як елемент фактичного контексту, але не як обов`язкова правова кваліфікація спірних правовідносин у справі № 926/5/26.

Окреме значення має те, що у справі № 725/856/23 не досліджувалися платіжні інструкції № 399 від 28.07.2022р. на суму 40 000,00 грн та № 402 від 29.07.2022р. на суму 80 000,00 грн., які спростовують доводи відповідача-1 про те, що саме 160 000,00 грн. була єдиною, остаточною та погодженою платою за весь строк користування транспортним засобом.

Саме тому суд не обмежується посиланням на висновки, викладені у справі № 725/856/23, а самостійно оцінює всі наявні у матеріалах справи № 926/5/26 докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а їх оцінка здійснюється судом за результатами безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження.

За таких обставин судові рішення у справі № 725/856/23 мають значення для цієї справи лише в частині підтвердження факту існування та розгляду цивільного спору між Козинець Н. В. та ПП «ВІП-ТРАНС-07» та стягнення з ПП «ВІП-ТРАНС-07» на користь Козинець Н. В. 160 000,00 грн. як безпідставно набутих коштів у межах того спору.

Щодо застосування статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

З огляду на висновки суду, викладені у попередніх розділах цього рішення, про те, що договір оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022р. не відбувся як укладений господарський договір оренди, а судові рішення у справі № 725/856/23 не мають преюдиційного значення щодо погодження сторонами орендної плати у сумі 160 000,00 грн, суд переходить до оцінки правових наслідків фактичного користування відповідачем-1 транспортним засобом позивача.

Оскільки належна договірна підстава користування автобусом між сторонами не виникла, фактичне володіння та користування відповідачем-1 транспортним засобом позивача підлягає оцінці не як виконання договору оренди, а як позадоговірні правовідносини, пов`язані із збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

За змістом наведеної норми безпідставне збагачення може полягати не лише у прямому набутті речі чи грошових коштів, а й у збереженні особою власних коштів, які вона повинна була б витратити за звичайних умов цивільного обороту. У випадку фактичного користування чужим майном без належної правової підстави таке збереження проявляється у несплаті вартості користування майном, яку фактичний користувач мав би сплатити власнику або іншому правомірному володільцю за користування аналогічним майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17 сформувала підхід, за яким відносини з фактичного користування чужим майном без укладеного договору та недоотримання його власником плати за таке користування за своїм змістом є кондикційними, а фактичний користувач, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування майном, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому для кондикційних зобов`язань вина набувача не має вирішального значення, оскільки визначальним є сам факт набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої без належної правової підстави.

Аналогічний підхід щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі плати за фактичне користування майном без належного оформлення правової підстави підтримано Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022р. у справі № 922/2060/20. У цій справі Верховний Суд виходив з того, що за відсутності належно оформленого права користування особа, яка фактично користується майном, зберігає у себе кошти, які мала б сплатити власнику за таке користування, а такі кошти підлягають стягненню за правилами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Зазначені правові висновки сформульовані переважно у спорах щодо фактичного користування земельними ділянками без належного оформлення права користування, однак їх правова природа є релевантною для цієї справи в частині загального підходу до застосування кондикційних зобов`язань. Визначальним для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України є не сам факт відсутності договору як такий, а встановлення факту набуття або збереження особою майна (коштів) за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. У разі встановлення неукладеності договору оренди транспортного засобу суд має оцінити, чи виникли між сторонами відносини фактичного користування майном без належної правової підстави та чи призвело таке користування до безпідставного збереження відповідачем коштів, які за звичайних умов мали бути сплачені власнику.

У цій справі судом встановлено наявність усіх елементів, необхідних для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.

По-перше, позивач є власником транспортного засобу - автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

По-друге, 25.07.2022 позивач передав, а відповідач-1 прийняв зазначений транспортний засіб у фактичне володіння, що підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу від 25.07.2022.

По-третє, у подальшому відповідач-1 оформив використання транспортного засобу для участі у міжнародному русі, що підтверджується наказом відповідача-1 № 27/07-01 від 27.07.2022 та матеріалами сервісного центру МВС щодо проведення реєстраційної операції № 230. Вказані обставини підтверджують, що транспортний засіб був отриманий відповідачем-1 не як об`єкт випадкового чи короткочасного зберігання, а як майно, призначене для використання у його господарській діяльності.

По-четверте, відсутність належним чином укладеного господарського договору оренди свідчить про відсутність достатньої договірної правової підстави для безоплатного володіння та користування відповідачем-1 транспортним засобом позивача.

Факт фактичного використання автобуса після його передачі відповідачу-1 підтверджується також відомостями про проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю. Зокрема, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, показник одометра автобуса збільшився з 682 329 км станом на 25.07.2022р. до 965 415 км станом на 24.07.2024р., тобто на 283 086 км.

Такий приріст пробігу є істотним та за своїм характером не може бути пояснений простим зберіганням транспортного засобу. У сукупності з фактом передачі автобуса відповідачу-1, отриманням ним реєстраційного документа для міжнародного руху та відсутністю доказів повернення транспортного засобу позивачу, зазначені відомості підтверджують фактичне використання автобуса відповідачем-1 після його отримання.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що позивач мав довести кожен окремий рейс, маршрут, подорожній лист або конкретний дохід, отриманий відповідачем-1 від використання автобуса. Предметом доказування у кондикційному спорі є не прибуток відповідача від експлуатації майна і не кожна окрема господарська операція, а факт фактичного володіння або користування майном без достатньої правової підстави, збереження відповідачем коштів за рахунок позивача та розмір таких збережених коштів.

Інше тлумачення покладало б на власника майна надмірний тягар доказування обставин, які перебувають переважно у сфері контролю фактичного користувача. Якщо транспортний засіб був переданий відповідачу-1, не був повернутий позивачу та протягом періоду перебування у фактичному володінні відповідача-1 істотно збільшив пробіг, відсутність у позивача внутрішніх документів відповідача-1 щодо кожного рейсу сама по собі не спростовує факту користування майном.

Суд також відхиляє довід відповідача-1 про те, що після накладення арешту у межах виконавчого провадження він не користувався та не міг користуватися транспортним засобом.

Сам факт накладення арешту на транспортний засіб або оголошення його у розшук без фактичного вилучення не є тотожним припиненню фактичного володіння майном. Арешт як процесуальне чи виконавче обтяження обмежує правомочності щодо майна, однак сам по собі не доводить, що транспортний засіб був фактично вилучений у відповідача-1, переданий власнику або іншій уповноваженій особі чи що відповідач-1 втратив фізичний контроль над ним.

З листів приватного виконавця від 06.02.2026р. № 12163 та від 18.03.2026р. № 12869 вбачається, що станом на лютий та березень 2026 року місцезнаходження транспортного засобу приватному виконавцю було невідоме, а сам транспортний засіб не був вилучений. Ці обставини спростовують довід відповідача-1 про те, що сам факт арешту або розшуку припинив його фактичне володіння автобусом.

Подальше фактичне вилучення транспортного засобу 24.04.2026 та передача його на зберігання ДП «СЕТАМ» мають значення для цієї справи як підтвердження того, що до закінчення заявленого позивачем розрахункового періоду автобус не був добровільно повернутий позивачу та не був фактично вилучений з володіння відповідача-1.

Відповідач-1 не подав доказів добровільного повернення автобуса позивачу, складання акта повернення транспортного засобу, передання його власнику після закінчення строку дії свідоцтва для участі у міжнародному русі, фактичного вилучення автобуса до 31.12.2025 або сплати позивачу ринкової вартості користування транспортним засобом за заявлений період.

Стаття 1213 Цивільного кодексу України передбачає обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість. Разом з тим у межах цього розділу суд оцінює саме грошову вимогу позивача про стягнення вартості фактичного користування транспортним засобом, тобто компенсацію за вже спожиті корисні властивості майна, які за своєю природою не можуть бути повернуті в натурі. Окрема позовна вимога про повернення самого транспортного засобу підлягає самостійній оцінці судом у відповідному розділі цього рішення.

Стаття 1214 Цивільного кодексу України також узгоджується із зазначеним підходом, оскільки покладає на особу, яка безпідставно набула або зберегла майно, обов`язок повернути доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна, з часу, коли дізналася або могла дізнатися про відсутність достатньої правової підстави. Разом з тим у цій справі позивач заявляє до стягнення не прибуток відповідача-1 від пасажирських перевезень, а об`єктивну вартість користування транспортним засобом, тобто суму коштів, яку відповідач-1 зберіг у себе, не сплативши її власнику за користування аналогічним майном.

Здійснені відповідачем-1 платежі на користь позивача у сумах 160 000,00 грн., 40 000,00 грн. та 80 000,00 грн. не змінюють правової природи спірних відносин. З огляду на встановлений судом висновок про неукладеність договору № 3 як господарського договору оренди, такі платежі не можуть кваліфікуватися як договірна орендна плата у погодженому сторонами розмірі. Водночас вони враховуються судом як кошти, сплачені відповідачем-1 у зв`язку з фактичним користуванням транспортним засобом, при визначенні остаточного розміру безпідставно збережених коштів.

Суд встановив, що відповідач-1 отримав у фактичне володіння транспортний засіб позивача, використовував його корисні властивості, не повернув транспортний засіб позивачу у заявлений період та не довів наявності достатньої правової підстави для безоплатного користування ним.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач-1 без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які за звичайних умов мав би сплатити позивачу за користування належним позивачу транспортним засобом. Такі кошти підлягають стягненню на користь позивача на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Щодо розміру коштів, які підлягають стягненню.

Визначаючи розмір безпідставно збережених відповідачем-1 коштів, суд виходить з того, що такий розмір має відповідати звичайній ринковій вартості користування аналогічним майном у відповідний період.

У цій справі предметом позову не є стягнення орендної плата за договором № 3, який не відбувся як укладений господарський договір оренди, а стягнення безпідставно збережених відповідачем-1 коштів, які відповідач-1 за звичайних ринкових умов мав би сплатити за користування аналогічним транспортним засобом.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, відповідно до яких фактичний користувач майна, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, що мали бути сплачені за користування майном, зобов`язаний повернути такі кошти власнику на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний підхід щодо предмета доказування у спорах про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування майном без належної правової підстави наведено у постанові Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022р. у справі № 922/2060/20.

У постанові від 05.08.2022р. у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування майном необхідно встановити фактичного користувача майна, відсутність або наявність правової підстави для такого користування, суму коштів, яку мав би отримати власник за звичайних умов, та період користування без належної правової підстави. Хоча зазначений висновок сформульовано у спорі щодо користування земельною ділянкою, він є релевантним для цієї справи у частині загальної правової природи кондикційного зобов`язання та способу визначення суми безпідставно збережених коштів.

Позивач визначив загальну вартість фактичного користування транспортним засобом SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , за період з 25.07.2022р. по 31.12.2025р. у сумі 1 716 705,90 грн, виходячи зі ставки 1 000 доларів США на місяць у гривневому еквіваленті.

Використання позивачем ринкових показників, виражених у доларах США, саме по собі не змінює грошової природи заявленої вимоги та не означає заявлення до стягнення іноземної валюти. У цьому випадку доларовий еквівалент використано як спосіб фіксації ринкової вартості користування аналогічним транспортним засобом, тоді як до стягнення заявлена сума у гривні.

На підтвердження ринкового розміру плати за користування аналогічними транспортними засобами позивач подав до суду комерційні пропозиції, відповіді суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері пасажирських перевезень, договори-аналоги оренди пасажирських автобусів, а також роздруківки оголошень щодо оренди автобусів.

З листа ТОВ «Експрес» від 18.12.2025р. № 196 вбачається, що підприємство повідомило про готовність розглянути можливість укладення договору оренди автобуса, співмірного зі спірним транспортним засобом за класом, пасажиромісткістю та функціональним призначенням, з розрахунку 1 300 доларів США за 30 календарних днів.

З відповіді ТОВ «Роял-Компані» від 13.11.2025р. вбачається, що це підприємство запропонувало орендну плату за користування автобусом, співмірним зі спірним транспортним засобом за класом, пасажиромісткістю та функціональним призначенням, у розмірі 1 200 доларів США на місяць у гривневому еквіваленті на день здійснення платежу.

З відповіді ПП фірма «Аккорд-Плюс» від 17.11.2025р. вбачається, що, за наявною у цього підприємства інформацією, середня ринкова вартість оренди пасажирського автобуса марок SCANIA, IVECO, NEOPLAN, місткістю 55 пасажирських місць, року випуску до 2006р. включно, становила: у 2022 році від 1 000 до 1 500 доларів США на місяць; у 2025 році від 1 300 до 2 000 доларів США на місяць.

З відповіді ТОВ «Мустанг Транс» від 03.02.2026р. вбачається, що у період з 2022 року по 2025 рік місячна орендна плата за пасажирські автобуси категорії 50 60 пасажирських місць марок SCANIA, IVECO, NEOPLAN, року випуску до 2006р. включно, становила від 1 000 до 1 500 доларів США за один календарний місяць. До цієї відповіді додано копії договорів оренди пасажирських автобусів, зокрема договору від 20.05.2022р. щодо автобуса SCANIA IRIZAR 2006 року випуску, місткістю 52 пасажирські місця, та договору від 08.02.2024р. щодо автобуса NEOPLAN N316 2005 року випуску, місткістю 57 пасажирських місць. Зі змісту зазначених договорів вбачається встановлення орендної плати у розмірі 1 100 доларів США на місяць у гривневому еквіваленті.

Суд також бере до уваги подані позивачем роздруківки оголошень щодо оренди автобусів, у яких вартість оренди транспортних засобів подібного класу та пасажиромісткості становить 1 000 - 1 200 доларів США на місяць.

Оцінивши зазначені докази у сукупності, суд дійшов висновку, що вони є взаємопов`язаними, узгодженими між собою та підтверджують, що застосована позивачем ставка 1 000 доларів США на місяць не перевищує ринкову вартість користування аналогічним транспортним засобом у відповідний період. Навпаки, така ставка є мінімальною у межах наданих суду ринкових даних, оскільки більшість поданих доказів свідчить про ринкову вартість користування аналогічними автобусами на рівні 1 100 - 1 300 доларів США на місяць і більше.

Перевіряючи арифметичну правильність заявленого позивачем розрахунку, суд встановив, що позивач виходив із мінімальної підтвердженої ринкової ставки 1 000 доларів США за один місяць користування транспортним засобом та розрахункового періоду 40,5 місяців.

Відповідно, загальний розмір вартості фактичного користування транспортним засобом у валютному еквіваленті становить:

1 000 доларів США Ч 40,5 місяців = 40 500 доларів США.

Застосувавши гривневий еквівалент за курсом 42,3878 грн за 1 долар США, позивач визначив загальну вартість фактичного користування транспортним засобом у сумі:

40 500 доларів США Ч 42,3878 грн = 1 716 705,90 грн.

Суд враховує, що зазначений розрахунок не призводить до завищення суми вимог і безпідставного збагачення позивача, який застосував мінімальну з підтверджених ринкових ставок користування аналогічними транспортними засобами.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що подані позивачем докази не можуть враховуватися без проведення судової експертизи ринку оренди автобусів.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює обов`язку підтверджувати ринкову вартість користування майном виключно висновком експерта. Відповідні обставини можуть доводитися будь-якими належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, зокрема договорами-аналогами, комерційними пропозиціями, листами суб`єктів господарювання, які працюють на відповідному ринку, та іншими письмовими доказами.

Висновок експерта є одним із засобів доказування, однак не має наперед встановленої сили та не є єдиним можливим способом підтвердження ринкової вартості користування майном. За відсутності суперечностей між поданими позивачем письмовими доказами, а також за відсутності альтернативного розрахунку відповідача-1, суд не вбачає підстав вважати, що встановлення ринкової вартості користування автобусом у цій справі було можливим виключно шляхом призначення судової експертизи.

Відповідач-1 не подав до суду альтернативного розрахунку вартості користування аналогічним транспортним засобом, не надав висновку експерта щодо іншої ринкової ставки, не подав договорів-аналогів з нижчою ціною та не довів, що ринкова вартість користування автобусом такого класу, року випуску та пасажиромісткості є нижчою за 1 000 доларів США на місяць.

Суд також відхиляє заперечення відповідача-1 щодо необхідності доведення позивачем фактичного прибутку відповідача-1 від експлуатації автобуса. У кондикційних правовідносинах предметом стягнення є не прибуток відповідача-1 і не збитки позивача у формі упущеної вигоди, а безпідставно збережені відповідачем-1 кошти. Такі кошти визначаються через вартість користування майном, яку відповідач-1 за звичайних умов мав би сплатити для отримання можливості користуватися аналогічним транспортним засобом.

При цьому ризик ефективного або неефективного використання транспортного засобу, простою, збитковості чи прибутковості пасажирських перевезень належить до сфери господарської діяльності самого відповідача-1 і не впливає на обов`язок компенсувати власнику ринкову вартість фактичного користування чужим майном без достатньої правової підстави.

З огляду на встановлений судом висновок про неукладеність договору №3 як господарського договору оренди, кошти коштів у сумі 280 000,00 грн, сплачені відповідачем-1 позивачу трьома платежами від 25.07.2022р., 28.07.2022р. та 29.07.2022р, не можуть кваліфікуватися як договірна орендна плата у погодженому сторонами розмірі.

Водночас, вони підлягають врахуванню при визначенні остаточного розміру безпідставно збережених коштів.

Суд встановив, що загальна розрахункова вартість фактичного користування транспортним засобом за заявлений позивачем період становить 1 716 705,90 грн. Оскільки відповідач-1 сплатив позивачу 280 000,00 грн у зв`язку з фактичним користуванням цим транспортним засобом, зазначена сума підлягає відрахуванню із загальної вартості користування.

Отже, остаточний розмір безпідставно збережених коштів, який підлягає стягненню з відповідача-1, становить:

1 716 705,90 грн. 280 000,00 грн. = 1 436 705,90 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги позивача про стягнення безпідставно збережених коштів та наявність підстав для стягнення з відповідача-1 на користь позивача 1 436 705,90 грн.

У решті вимоги про стягнення 280 000,00 грн. суд відмовляє, оскільки зазначені кошти вже були фактично сплачені відповідачем-1 позивачу у зв`язку з фактичним користуванням транспортним засобом і підлягають зарахуванню при визначенні остаточного розміру безпідставно збережених коштів.

Щодо вимоги про повернення транспортного засобу.

Позивач просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» повернути Приватному підприємству «ВІП-ТРАНС-07» транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом його фактичної передачі позивачу в місті Чернівці за адресою: 58032, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265-В.

Розглядаючи зазначену вимогу, суд виходить з того, що вона спрямована на відновлення фактичного володіння позивача індивідуально визначеним майном. За своїм змістом така вимога передбачає покладення на відповідача-1 обов`язку вчинити конкретну фактичну дію - передати позивачу саме цей транспортний засіб у визначеному позивачем місці.

Судом встановлено, що під час розгляду справи спірний транспортний засіб був фактично розшуканий, описаний, арештований у межах виконавчого провадження №74105941 та 24.04.2026р. переданий приватним виконавцем на зберігання Державному підприємству «СЕТАМ». Місцем зберігання транспортного засобу зазначено: м. Київ, вул. Новопирогівська, 56.

З акта приймання-передавання майна від 24.04.2026р. також вбачається, що разом із транспортним засобом були передані ключі та технічний паспорт. Ця обставина підтверджує, що на момент вчинення виконавчих дій транспортний засіб був фактично вилучений з попереднього режиму володіння та переданий під контроль зберігача, визначеного приватним виконавцем.

Отже, станом на момент вирішення спору автобус SCANIA K124 EB4 не перебуває у фактичному володінні відповідача-1, а знаходиться на зберіганні у Державного підприємства «СЕТАМ» у межах виконавчого провадження.

Станом на момент звернення з позовом до суду відповідач-1 фактично володів спірним транспортним засобом, проте в процесі передав його для здійснення виконавчого провадження, в межах його на автобус накладено арешт.

Суд враховує, що передача транспортного засобу на зберігання ДП «СЕТАМ» не спростовує встановленого судом факту попереднього фактичного володіння і користування транспортним засобом відповідачем-1 без достатньої правової підстави, проте свідчить про те, що предмет спору в цій частині відсутній, оскільки спірний автобус правомірно переданий для його реалізації з метою погашення боргу позивача перед ОСОБА_1 в сумі 160 000,00 грн.

Суд виснує, що у разі вилучення у відповідача-1 автобуса він в кінцевому варіанті за будь-яких умов мав бути переданий саме приватному виконавцю, який наклав на нього арешт.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання повернути транспортний засіб заявлена правомірно, проте у зв`язку з фактичним поверненням спірного автобусу для його реалізації в межах виконавчого провадження з метою погашення боргу позивача в цій частині провадження у справі слід закрити на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

В частині визнання недійсним договору оренди транспортного засобу № 3 від 25.07.2022 провадження у справі слід закрити у зв`язку з відмовою позивача від позову в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимоги до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС.

Позивач просить зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запис про проведення реєстраційної операції № 230 щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес особи. Отже, для задоволення позову суд має встановити не лише факт вчинення певної дії, а й те, що така дія на момент вирішення спору реально порушує право позивача та що обраний спосіб захисту здатний це порушення усунути.

Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, згідно з яким спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати реальне поновлення такого права. Аналогічно у постанові від 02.02.2021р. у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом встановлено, що реєстраційна операція № 230 була пов`язана з видачею відповідачу-1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для участі у міжнародному русі. Така дія за своєю правовою природою не посвідчує перехід права власності на транспортний засіб та не породжує для відповідача-1 речового права на автобус.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії свідоцтва, виданого за наслідками проведення реєстраційної операції № 230, був визначений до 25.01.2025р. Отже, станом на момент звернення позивача до суду та на момент ухвалення рішення строк дії цього свідоцтва вже закінчився.

Крім того, з відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві вбачається, що станом на 04.02.2026р. транспортний засіб SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за Приватним підприємством «ВІП-ТРАНС-07».

Отже, на момент вирішення спору позивач обліковується як власник транспортного засобу, а реєстраційна операція № 230 не створює для відповідача-1 жодного права користування автобусом та не обмежує право власності позивача.

Саме по собі існування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів історичного запису про раніше проведену реєстраційну операцію, строк правових наслідків якої завершився, не є арештом, забороною відчуження, заставою чи іншим обтяженням транспортного засобу. Позивач не довів, що такий запис після 25.01.2025 створює для нього реальні перешкоди у володінні, користуванні або розпорядженні автобусом.

За таких обставин вимога про скасування запису про реєстраційну операцію № 230 не здатна змінити актуальний правовий статус транспортного засобу, припинити будь-яке чинне право відповідача-1 або реально поновити право позивача.

З огляду на відсутність порушеного права позивача та неефективність обраного способу захисту, доводи відповідача-2 щодо його організаційного статусу, перебування у процедурі припинення чи технічного доступу до реєстрів не мають вирішального значення для розгляду цієї вимоги.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернівецькій області скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запис про проведення реєстраційної операції № 230 щодо автобуса SCANIA K124 EB4, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , слід відмовити.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України та статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, подані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, з урахуванням стандарту вірогідності доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

За таких обставин позов слід задовольнити часткового, стягнути з відповідача 1 436 705,90 грн безпідставно збережених коштів, в частині визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії провадження у справі закрити, в решті позову відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 32 406,59 грн.

Судовий збір за майнову вимогу про стягнення 1 716 705,90 грн становить 25 750,59 грн. Вказана майнова вимога задоволена частково у сумі 1 436 705,90 грн, що становить 83,689694 % від заявленої суми.

Отже, пропорційно розміру задоволеної майнової вимоги з відповідача-1 на користь позивача слід стягнути 21 550,59 грн судового збору.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат, які підлягали б розподілу судом у цьому рішенні, матеріали справи не містять.

Підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09.04.2026 у частині, необхідній для забезпечення виконання цього рішення, суд не встановив. Такі заходи забезпечення позову діють у порядку та строки, визначені статтею 145 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73, 74, 77, 79, 86, 123, 129, 145, п.2, 4 ч.1 ст. 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-туристична компанія Нова Україна (02100, м. Київ, вул. Будівельників, буд. 34/1, код 43546215) на користь Приватного підприємства ВІП-ТРАНС-07 (58032, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265-В, код 35158192) 1 436 705,90 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування транспортним засобом та 21 550,59 грн судового збору.

3. В частині позовних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-туристична компанія Нова Україна повернути Приватному підприємству ВІП-ТРАНС-07 транспортний засіб - автобус SCANIA K124 EB4, 2006 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом його фактичної передачі позивачу у місті Чернівці за адресою: 58032, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265B та про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу №3 від 25.07.2022 провадження закрити.

4. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя М.І. Ніколаєв