Решение № 138645934, 18.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Справа № 915/2181/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Савка К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод, вул. Заводська, 44, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400 (код ЄДРПОУ 14310112)

до відповідача Приватного акціонерного товариства Микитівський гранітний кар`єр, вул. Микитівська, 1, селище Олександрівка, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56530 (код ЄДРПОУ 01033255)

про стягнення коштів в сумі 1 664 270, 77 грн.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства Микитівський гранітний кар`єр заборгованість у розмірі 1 664 270, 77 грн., яка складається з: 1 207 082, 66 грн. - основної заборгованості; 183 509, 64 грн. - пені; 241 416, 53 грн. - штрафу; 17 759, 00 грн. - 3% річних; 14 502, 94 грн. - збитки від інфляції.

22.01.2026 від позивача на адресу суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшла заява (вх. № 974/26 від 22.01.2026) про зміну предмета позову, в якій позивач просить суд:

1. Прийняти заяву Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» про зміну предмету позову у справі № 915/2181/25.

2. Ціну позовних вимог вважати в розмірі 457 188, 11 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» на користь Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» заборгованість в розмірі 457 188, 11 грн., яка складається з:

- пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт - 183 509, 64 грн.;

- штрафу за несвоєчасну оплату виконаних робіт понад 30 діб - 241 416, 53 грн.;

- 3 % річних - 17 759, 00 грн.;

- збитків від інфляції - 14 502, 94 грн.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» на користь Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 657, 60 грн.

5. Повернути Державному підприємству «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» 16 313, 65 грн. судового збору, сплаченого та перерахованого до Державного бюджету України згідно платіжної інструкції № 80056 від 09.01.2026.

В підготовчому засіданні 11.03.2026 за результатами розгляду вказаної заяви судом встановлено, що фактично заява (вх. № 974/26 від 22.01.2026) є заявою про зменшення розміру позовних вимог. На підставі ст. 46 ГПК України подану заяву (вх. № 974/26 від 22.01.2026) судом прийнято до розгляду. Позовні вимоги розглядаються судом з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про що зазначено в протоколі судового засідання від 11.03.2026.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.01.2026 позовну заяву (вх. № 19111/25 від 29.12.2025) Державного підприємства Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод до відповідача Приватного акціонерного товариства Микитівський гранітний кар`єр про стягнення коштів в сумі 1 664 270, 77 грн. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2026 задоволено заяву представника позивача Державного підприємства Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод Ковтун Є.Ю. про участь в підготовчих / судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2026, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 08.04.2026.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 08.04.2026, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному з 06.04.2026 по 17.04.2026 (включно), з 21.04.2026 по 24.04.2026 (включно).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.05.2026 призначено судове засідання по справі на 18.06.2026.

18.06.2026 до Господарського суду Миколаївської області від позивача через підсистему Електронний суд надійшла заява (вх. № 9002/26 від 18.06.2026) про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача та можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Відповідач явку повноважного представника в жодне підготовче/судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку ст. 120 ГПК України шляхом доставки ухвал суду до електронного кабінету відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача на адресу суду не надходило, відповідач не повідомив про причини неявки представника в судове засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

В судовому засіданні 18.06.2026 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору на виробництво вибухових робіт № 422721 від 01.03.2021, укладеного між Державним підприємством Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод та Приватним акціонерним товариством Микитівський гранітний кар`єр, а саме зобов`язань щодо повної оплати за виконані роботи по виробництву вибухових робіт в кар`єрі, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 207 082, 66 грн., яка після звернення до суду із позовом сплачена відповідачем, у зв`язку з чим зменшено позовні вимоги у даній справі.

За порушення виконання грошових зобов`язань позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, а також пеню та штраф відповідно до умов договору та законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 629 ЦК України, ст. 193, 230 ГК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 1449/26 від 02.02.2026), посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, просить суд зменшити розмір штрафних у сумі 457 188, 11 грн. на розсуд суду, зазначивши наступне.

Після отримання позовної заяви про стягнення заборгованості у сумі 1 664 270, 77 грн., до відкриття провадження по справі відповідач добровільно сплатив суму основного боргу у розмірі 1 207 082, 66 грн.

Несвоєчасна оплата за виконані роботи за договором № 422721 від 01.03.2021 року на виробництво вибухових робіт згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01.06.2025 № 2/2025 у сумі 1 207 082, 66 грн. виникла з об`єктивних підстав незалежних від відповідача, а саме через збройну агресією російської федерації проти України, складним економічним становищем нашої держави та окупацією територій, де є більшість замовників продукції відповідача, постійними ракетними обстрілами Херсонської, Миколаївської, Одеської областей.

Внаслідок обстрілів енергетичних об`єктів Миколаївської області, застосовуються графіки обмеження потужностей користування електричною енергією, що у свою чергу унеможливлює виготовлення готової продукції та її подальшої реалізації відповідачем.

Відповідач зазначає, що у ПрАТ «Микитівський гранітний кар`єр», склалася вкрай важка економічна ситуація та на сьогоднішній день підприємство є збитковим.

Відповідач зазначає, що сума штрафних санкцій є завеликою надмірно.

В свою чергу позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, або погіршення матеріального стану позивача саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Відповідач вважає, що стягнення з нього штрафних санкцій у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, оскільки майновий тягар відповідних штрафних санкцій може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

09.03.2026 до Господарського суду Миколаївської області від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява (вх. № 3117/26 від 09.03.2026), в якій відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та відмовити позивачу у задоволенні позову у сумі 457 188, 11 грн., який складається: 183 509, 64 грн. - пені; 241 416, 53 грн. - штрафу; 17 759, 00 грн. - 3 % річних; 14 502, 94 грн. - збитки від інфляції.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

01.03.2021 між Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» (замовник) та Державним підприємством «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» (підрядник) укладено договір на виробництво вибухових робіт № 422721 від 01.03.2021.

Додатком до договору є Додаток № 1 «Протокол погодження договірної ціни на виконання вибухових робіт».

До договору між сторонами було підписано Додаткову угоду № 12 від 25.11.2024.

Договір, додаток та додаткова угода підписані сторонами та скріплені печатками сторін.

Суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, «Підрядник» приймає на себе зобов`язання по виробництву вибухових робіт в кар`єрі «Замовника», а «Замовник» зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 1.2 договору у комплекс вибухових робіт, що здійснюються «Підрядником» входить:

- доставка ВМ до місць робіт;

- охорона блоків, що заряджаються, при проведенні масових вибухів;

- виробництво масових вибухів у відповідності з технічними розрахунками та паспортами вибухових робіт.

Відповідно до п. 1.3 договору результатом виконаних робіт "Підрядника" є підірвана гірнича маса, що забезпечує роботу гірничотранспортного комплексу "Замовника" і відповідає умовам п. 6.2 даного договору.

Відповідно до п. 4.3 договору здача і прийом робіт оформляється актом не пізніше 3-х днів після проведення вибухових робіт. Оплаті підлягає вся підірвана гірнича маса.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку не підписання акту виконаних робіт протягом 3-х днів і відсутності мотивованої відмови в його підписанні, акт виконаних робіт вважається підписаним «Замовником» на четвертий робочий день після отримання акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1 договору орієнтована сума договору 8 010 000, 00 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 1 602 000, 00 грн., разом - 9 612 000, 00 грн. з ПДВ.

Вартість робіт визначається відповідно до протоколу погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною договору (додаток № 1).

Додатком № 1 «Протокол погодження договірної ціни на виконання вибухових робіт виробництво масового вибуху» (в редакції додаткової угоди № 12 від 25.11.2024) сторонами досягнуто згоди про величину договірної ціни на виконання вибухових робіт у розмірі 64, 02 грн./куб.м. за 1 куб.м. гірської маси в щільному тілі. Ціна вказана з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 5.4 договору при виробництві масових вибухів "Замовник" здійснює 70% передоплати від передбачуваного обсягу вибухових робіт за 10 календарних днів до проведення масового вибуху, дата здійснення якого вказується в графіку проведення вибухових робіт.

Відповідно до п. 5.5 договору решту суми 30 % "Замовник" виплачує протягом 30-ти календарних днів з дня підписання акту виконаних робіт, з урахуванням узгодження між сторонами негабариту та якості виконаних робіт, але не пізніше дати проведення наступних робіт. У разі не підписання акту виконаних робіт протягом 3-х робочих днів і відсутності мотивованої відмови в його підписанні, акт виконаних робіт вважається підписаним "Замовником" на четвертий робочий день після отримання акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків згідно з цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.7 договору за несвоєчасну або неповну оплату вибухових робіт зазначених в п. 5.4, п. 5.5 Договору "Замовник" сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з наступного дня прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів виплачується штраф у розмірі 20 % зазначеної вартості.

Відповідно до п. 7.8 договору сплата неустойки не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 12.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2021, та до повного виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 12.2 договору якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.

22.05.2025 відповідачем ПрАТ "Микитівський гранітний кар`єр" в якості передоплати від передбачуваного обсягу вибухових робіт перераховано на рахунок позивача ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" грошові кошти в загальній сумі 1 900 000, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, а саме:

- платіжні інструкція № 48 від 22.05.2025 на суму 1 800 000, 00 грн.

- платіжна інструкція № 49 від 22.05.2025 на суму 100 000, 00 грн.

В призначенні платежу зазначено «Вибухові роботи згідно рах№75 від 20.05.2025 договір № 422721 від 01.03.2021, у т.ч. ПДВ 20 %».

30.05.2025 було оформлено Акт готовності блоку до зарядження, відповідно до якого блок 2/2025 гор. IV повністю готовий до зарядження.

Акт готовності блоку до зарядження від 30.05.2025 підписано начальником дільниці виробничої діяльності ВР «Первомайська» ВБВР «Павлоградвибухпром» та затверджено головним інженером ПАТ «Микитівський гранітний кар`єр».

01.06.2025 позивачем на виконання умов договору № 422721 від 01.03.2021 проведено (виконано) роботи (надано послуги) з вибухових робіт на суму 3 107 082, 66 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2/2025 від 01.06.2025.

Акт надання послуг підписано сторонами та скріплено печатками сторін. В акті зазначено, що сторони підтверджують, що не мають жодних претензій одна до одної щодо виконаних робіт згідно умов договору.

Для проведення оплати (з урахуванням здійсненої передоплати 1 900 000, 00 грн.) позивачем виставлено відповідачу рахунок № 160 від 15.07.2025 на суму 1 207 082, 66 грн.

Підставою виставлення рахунку зазначено договір № 422721 від 01.03.2021.

На підтвердження обставин щодо триваючого листування між сторонами щодо погашення заборгованості позивачем додано до матеріалів справи листи, а саме:

- лист № 04/07-2025-01 від 04.07.2025 ПрАТ «Микитівський гранітний кар`єр», адресований ДП «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», в якому відповідач повідомив, що знає про заборгованість по договору № 422721 від 01.03.2021 у розмірі 1 207 082, 66 грн., але на сьогоднішній день фінансове становище підприємства вкрай важке. Відповідач гарантував погасити заборгованість у розмірі 1 207 082, 66 грн. протягом 5 робочих днів з 07.07.2025 в повному обсязі.

- лист № 5/357-264 від 15.07.2025 ДП «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», адресований ПрАТ «Микитівський гранітний кар`єр», в якому позивач зазначив, що змушений виставити претензію з нарахованими штрафними санкціями згідно п. 7 договору № 422721 від 01.03.2021, оскільки на даний момент кошти не надійшли.

14.08.2025 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 25/247-15 від 13.08.2025 з доданим розрахунком штрафних санкцій, в якій позивач просив сплатити загальну претензійну суму в розмірі 1 495 721, 24 грн. (основний борг, пеня, штраф, 3 % річних).

Факт направлення 14.08.2025 претензії № 25/247-15 від 13.08.2025 підтверджується фіскальним чеком. Факт отримання відповідачем 26.08.2025 претензії № 25/247-15 від 13.08.2025 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

28.08.2025 у відповідь на претензію відповідачем направлено на адресу позивача відповідь на претензію № 28/08-2025-01 від 28.08.2025, в якій відповідач зазначив, що гарантує проведення остаточного розрахунку у розмірі 1 207 082, 66 грн. у повному обсязі до 30.09.2025 включно.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2025 по 07.10.2025 між ДП «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» та ПАТ «Микитівський гранітний кар`єр» станом на 07.10.2025 заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 207 082, 66 грн.

Акт звіряння взаємних розрахунків підписано лише позивачем.

Отже, на дату звернення позивача до суду із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи (надані послуги) становила 1 207 082, 66 грн. (3 107 082, 66 грн. - 1 900 000, 00 грн.), яка і була заявлена до стягнення.

Після звернення позивача до суду із даним позовом 29.12.2025 відповідачем сплачено 1 207 082, 66 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 186 від 29.12.2025 на суму 1 207 082, 66 грн., із зазначенням призначення платежу «Вибухові роботи згідно рах№160 від 02.07.2025 договір № 422721 від 01.03.2021, у т.ч. ПДВ 20% 201180.44 грн.».

Як вказано вище, враховуючи оплату в розмірі 1 207 082, 66 грн., позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку прийнято судом до розгляду. Отже, станом на дату розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи (основний борг) відсутня.

Отже, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення пені та штрафу, а також 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідачем на підтвердження наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій подано суду наступні докази: Баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2025 ПрАТ «Микитівський гранітний кар`єр» та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2025.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

4.2. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).

Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п. 156-159 постанови ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

4.3. Правове регулювання нарахування та стягнення неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, який діяв на час спірних правовідносин, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 217 ГК України господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі (п. 8.1-п.8.5 постанови ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

4.4. Правове регулювання зменшення розміру неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; постанова КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення КСУ від 11.07.2013 № 7-рп/2013; постанова ВС від 04.02.2020 у справі № 918/116/19).

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова ВС від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова ВП ВС від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань" (п. 8.22- 8.25, 8.32 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

7.14. Розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (п. 7.14, 7.25-7.30, 7.31, 7.42 постанова ОП КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості (п. 7.20 постанови ОП КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом вище, 01.03.2021 між Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» (замовник) та Державним підприємством «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» (підрядник) укладено договір на виробництво вибухових робіт № 422721 від 01.03.2021, відповідно до умов якого підрядник прийняв на себе зобов`язання по виробництву вибухових робіт в кар`єрі замовника, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.1 договору).

22.05.2025 відповідачем в якості передоплати від передбачуваного обсягу вибухових робіт (70 %) перераховано на рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 1 900 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Позивачем на виконання умов договору № 422721 від 01.03.2021 проведено роботи (надано послуги) з вибухових робіт на суму 3 107 082, 66 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2/2025 від 01.06.2025.

Станом на дату звернення до суду із позовом заборгованість за виконані роботи згідно акту № 2/2025 від 01.06.2025 становила 1 207 082, 66 грн., яка була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду із даним позовом, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 186 від 29.12.2025 на суму 1 207 082, 66 грн.

Отже, станом на дату розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи (основний борг) на підставі договору № 422721 від 01.03.2021 відсутня.

Предметом спору є вимога про стягнення пені та штрафу, а також 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено судом вище, відповідно до п. 5.5 договору решту суми 30 % замовник виплачує протягом 30-ти календарних днів з дня підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, граничним строком оплати по акту від 01.06.2025 є 01.07.2025 (01.06.2025 дата підписання акту + 30 календарних днів). Боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 02.07.2025.

Судом встановлено, що за порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 17 759, 00 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 01.07.2025 по 26.12.2025 та 14 502, 94 грн. - інфляційних втрат за період з липня 2025 по листопад 2025.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено період нарахування, а саме: неправильно визначено початок нарахування.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості 1 207 082, 66 грн.

Отже, 3 % річних, нараховані на суму боргу 1 207 082, 66 грн., за період з 02.07.2025 по 26.12.2025, становлять 17 659, 78 грн.

Інфляційні втрати, нараховані на суму боргу 1 207 082, 66 грн., за період з липня 2025 по листопад 2025, становлять 14 502, 94 грн.

Розрахунок виконано судом за допомогою Бази законодавство «Ліга.Закон».

Отже, позов в частині стягнення 3 % річних в сумі 17 659, 78 грн. та інфляційних втрат в сумі 14 502, 94 грн. підлягає задоволенню. В решті 3 % річних судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

Оскільки позивачем нараховано 3 % річних, тобто в передбаченому ст. 625 ЦК України розмірі (законодавчо встановленому та мінімальному розмірі), в суду відсутні правові підстави для зменшення вказаного розміру. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями та не підлягають зменшенню судом.

Позивачем також нараховано відповідачу пеню у розмірі 183 509, 64 грн. за період з 01.07.2025 по 26.12.2025 на суму заборгованості 1 207 082, 66 грн. Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що пеня нарахована в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, проте, при нарахуванні пені позивачем неправильно визначено період нарахування, а саме початок нарахування.

Судом за допомогою Бази законодавство "Ліга.Закон" здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої заборгованості за кожен день прострочення. Судом встановлено, що пеня нарахована на суму боргу 1 207 082, 66 грн., за період з 02.07.2025 по 26.12.2025, становить 182 484, 44 грн.

Отже, позов в частині стягнення пені в сумі 182 484, 44 грн. є обґрунтованим. В частині стягнення пені в сумі 1 025, 20 грн. судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

Крім того, позивачем відповідно до п. 7.7 договору нараховано відповідачу 241 416, 53 грн. - 20 % штрафу за прострочення понад 30 днів виконання зобов`язання.

Перевіривши розрахунок нарахування 20 % штрафу в сумі 241 416, 53 грн. (1 207 082, 66 грн. х 20 %), судом встановлено, що нарахування штрафу здійснено арифметично правильно та відповідно до умов договору. Отже, позовна вимога про стягнення штрафу в загальній сумі 241 416, 53 грн. є обґрунтованою.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та наведені доводи на його обґрунтування, суд дійшов наступного висновку.

Як зазначено судом вище, відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, законом не визначено вичерпний перелік обставин, які є підставою для такого зменшення.

Судом враховано, що позивач ДП "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" є державним унітарним підприємством, заснованим на державній власності, функції з управління яким виконує Міністерство оборони України та є державним комерційним підприємством (п. 1 Статуту). Єдиним засновником державного підприємства є Міністерство оборони України.

Відповідач просить суд зменшити розмір неустойки та в обґрунтування підстав для зменшення розміру неустойки посилається на скрутне фінансове становище, яке виникло внаслідок збройної агресії РФ проти України.

Суд зазначає, що в зв`язку з військовою агресією РФ проти України на всій території України введено воєнний стан, що має негативний наслідок на господарську діяльність всіх суб`єктів господарювання, тобто як позивача, так і відповідача.

В силу приписів ст. 1, 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" інформація про фінансовий стан та результати діяльності підприємства міститься у фінансовій звітності, метою складання якої є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 затверджене Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868), розділ II якого передбачає, що фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Відповідачем подано суду Баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2025, з якого вбачається, що товариство не є збитковим та станом на 30.09.2025 мало нерозподілений прибуток в розмірі 66 155 тис.грн. (код рядка 1420). Поточні зобов`язання і забезпечення, в тому числі кредиторська заборгованість, станом на вказану дату становили 16 593 тис. грн. Водночас, дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги становила 73 150 тис.грн. (код рядка 1125).

Відповідачем також подано суду Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2025, з якого вбачається, що чистий фінансовий результат (за кодом рядка 2355 "Чистий фінансовий результат: збиток" збиток від фінансової діяльності в звітному періоді становив (363 тис.грн.), а за аналогічний період попереднього року (790 тис.грн.)).

Разом з тим, відповідачем не подано суду річний Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2025, з яких би вбачалось його скрутне фінансове становище станом на теперішній час. Отже, оскільки суду не подано доказів на підтвердження фінансового стану відповідача на кінець 2025 або пізнішу дату, суд позбавлений можливості оцінити фінансовий стан відповідача на дату розгляду справи.

Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності істотних обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення розміру неустойки, та які б могли бути враховані судом, відповідачем суду не подано.

Водночас судом враховано, що за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 1 207 082, 66 грн. позивачем нараховано відповідачу неустойку в загальному розмірі 424 926, 17 грн. (183 509, 64 грн. - пені + 241 416, 53 грн. - штрафу). Розмір неустойки до суми заборгованості в процентному співвідношенні становить 35 %. Судом також враховано, що суму основного боргу відповідачем сплачено в повному обсязі після звернення позивача до суду із даним позовом, що свідчить про те, що відповідач не ухилявся від сплати заборгованості. Період прострочення виконання грошового зобов`язання становив 6 місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про можливість зменшення розміру неустойки (пені та штрафу), оскільки розмір нарахованої неустойки є значним порівняно з сумою основної заборгованості, а грошове зобов`язання на дату звернення позивача до суду із позовом виконано. Судом також враховано, що майнове право позивача від знецінення грошових коштів захищається шляхом нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Оцінка ступеню (межі), до якого суд може зменшити розмір неустойки, здійснюється в кожному конкретному розмірі та на підставі поданих сторонами доказів. Судом враховано, що позивачем не подано суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах. Водночас, судом також враховано, що договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України) та обидві сторони, підписавши договір на вищевказаних умовах, були обізнані про його умови та наслідки невиконання.

Отже, судом взято до уваги факт виконання відповідачем основного зобов`язання, те, що нарахована неустойка є надмірною порівняно з сумою основного боргу, який існував на дату звернення до суду із позовом, стягнення з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, часткове стягнення пені та штрафу не створить надмірне фінансове навантаження на відповідача й водночас матиме наслідком стимулюючу функцію для належного виконання боржником грошових зобов`язань з огляду на обов`язковість договору. Враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін, суд вважає, що справедливим, пропорційним та таким, що відповідає принципу верховенства права, є зменшення розміру нарахованої пені до 125 000, 00 грн. та штрафу до 175 000, 00 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню. В решті пені та штрафу судом відмовлено, у зв`язку зі зменшенням їх розміру.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 5 472, 76 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 13, 50 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства Микитівський гранітний кар`єр, вул. Микитівська, 1, селище Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область, 56530 (код ЄДРПОУ 01033255) на користь позивача Державного підприємства Науково-виробниче об`єднання Павлоградський хімічний завод, вул. Заводська, 44, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400 (код ЄДРПОУ 14310112):

- 17 659, 78 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять грн. 78 коп.) - 3 % річних;

- 14 502, 94 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот дві грн. 94 коп.) - інфляційні втрати;

- 125 000, 00 грн. (сто двадцять п`ять тисяч грн. 00 коп.) пені;

- 175 000, 00 грн. (сто сімдесят п`ять тисяч грн. 00 коп.) штрафу;

- 5 472, 76 грн. (п`ять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 76 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 30.07.2026

Суддя Е.М. Олейняш