Решение № 138611285, 30.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа № 915/454/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль», Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 30083966

до відповідача: Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573

про: стягнення 183 441,59 грн.

Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 530 від 21.04.2026 (вх. № 5678/26 від 21.04.2026), в якій просить суд стягнути з Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» основний борг за теплову енергію в сумі 183 441,59 грн. на р/р НОМЕР_1 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478, а також 3328,00 грн. судового збору на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478.

В обґрунтування позову заявник зазначає, що в опалювальний період 2023-2024р.р., 2024-2025р.р., 2025-2026р.р. позивачем постачалась відповідачу теплова енергія з метою теплозабезпечення нежитлових приміщень, що знаходиться в м. Миколаєві за адресою: по пр. Богоявленському, 53А. За даними позивача, за період з листопада 2023 року по лютий 2026 року, включно відповідачу поставлено теплової енергії на загальну суму 183 441,59 грн., за яку відповідач не сплатив.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 11, 509, 526, 610, 612, 624, 626-628, 633, 634, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 24, 25 Закону України «Про теплопостачання», ст.ст. 1, 2, 4, 6, 12-14, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», приписами Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 (зі змінами), а також умовами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2026, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/454/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами справи. Ухвалено провести розгляд справи № 915/454/26 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету одержувачів 11.05.2026 о 18:20, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2026 у справі № 915/454/26 позивач та відповідач отримали 12.05.2026.

25.05.2026 до суду від Миколаївської міської ради надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 22.05.2026 (вх. № 7697/26 від 25.05.2026), в якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, посиланням на відсутність будь-яких договірних відносин між ПрАТ «Миколаївська теплоцентраль» та ММР за період опалювальних сезонів. Відповідач також вказує, що відповідно до приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідач наполягає, що в матеріалах доданих до позовної заяви не надано підтвердження факту отримання послуг.

При цьому, відповідач зазначає, що відповідно до інформації управління комунального майна Миколаївської міської ради від 22.05.2026 року №30580/10.01-08/26-2 нежитлові приміщення цокольного поверху за адресою: просп. Богоявленський, 53А, загальною площею 200 кв. м (далі Майно), передані на баланс КЖЕП Центрального району м. Миколаєва розпорядженням управління комунального майна ММР від 01.12.2021 № 262 р. Право власності на це Майно не зареєстровано. Згідно з технічним паспортом, зазначені приміщення приладами опалення не обладнанні. У період з листопада 2023 року по лютий 2026 року включно Майно в орендному або безкоштовному користуванні не перебувало. За такого, відповідач виснує про те, що належним відповідачем у цій справі є Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м. Миколаєва, оскільки у період заявлених позовних вимог саме за КЖЕП Центрального району м. Миколаєва як за балансоутримувачем закріплене нерухоме майно за вищезазначеною адресою.

26.05.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 26.05.2026 (вх. № 7793/26 від 26.05.2026), в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог.

За приписами ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Водночас, згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, а також є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

За даними позивача, Миколаївська міська рада є фактичним власником комунального майна кімнати школяра площею 176 кв.м. за адресою м. Миколаїв, проспект Богоявленський, 53А.

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що право власності на це майно за Миколаївською міською радою не зареєстроване, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що майно належить до комунальної власності Миколаївської міської ради.

З матеріалів справи судом встановлено, зокрема, таке.

Станом на 30.11.2023 Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації було виготовлено Технічний паспорт на групу нежитлових приміщень нежитлові приміщення за адресою проспект Богоявленський, 53А, м. Миколаїв. Замовником Технічного паспорту зазначено Миколаївську міську раду.

Суд враховує, що відповідно до приписів Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 488 замовником технічної інвентаризації є власник об`єкта нерухомого майна або уповноважена ним особа (у тому числі земельної ділянки), об`єкта незавершеного будівництва, щодо яких набуто право на виконання будівельних робіт; замовник будівництва або уповноважена ним особа; особа, яка має право на земельну ділянку, на якій розташовано такий об`єкт; підприємство, установа, організація, які в установленому порядку уповноважені управляти відповідним об`єктом нерухомого майна, а також особа, уповноважена органами управління житлово-будівельних, дачних, садових та гаражних кооперативів/товариств тощо.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Управління комунального майна № 262р від 01.12.2021 «Про вилучення комунального майна у управління освіти Миколаївської міської ради та передачу його на баланс КЖЕП Центрального району м. Миколаєва» було, зокрема, вилучено у управління освіти Миколаївської міської ради комунальне майно кімнату школяра за адресою пр. Богоявленський, 53-А, площею 176 м.кв. (інвентарний номер 101310005) та передано відповідне нерухоме майно на баланс КЖЕП Центрального району м. Миколаєва.

У подальшому 15.09.2023 між Управлінням освіти Миколаївської міської ради та Комунальним житлово-експлуатаційний підприємством Центрального району м. Миколаєва було підписано Акт приймання-передачі основних засобів кімнати школяра площею 176 кв.м. (інвентарний номер 101310005).

Наявність та чинність вказаного розпорядження та акту відповідачем не заперечується та не спростовується.

Матеріали справи також містять лист Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Центрального району м. Миколаєва № 76 від 12.04.2026, за змістом якого останнє зазначає, зокрема, про те, що нежитлові приміщення за адресою проспект Богоявленський 53-А є власністю Миколаївської міської територіальної громади.

Судом взято до уваги, що Управління комунального майна Миколаївської міської ради це виконавчий орган Миколаївської міської ради (орган місцевого самоврядування), який управляє майном територіальної громади міста, включаючи оренду, відчуження та облік нерухомості.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

При цьому, суд також зауважує, що сам по собі факт відсутності відомостей про право власності Миколаївської міської ради на відповідні нежитлові приміщення в Єдиному державному речових прав на нерухоме майно не може свідчить про відсутність права власності відповідача на нього. Суть державної реєстрації прав полягає у фіксації відповідного факту, яка вчиняється за зверненням заявника на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації.

Підсумовуючи викладене вище суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що докази, надані позивачем на підтвердження належності спірних нежитлових приміщень до комунальної власності є більш вірогідними, ніж доводи відповідача на спростування відповідних обставин. Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач довів більш вірогідними доказами, що Миколаївська міська рада є фактичним власником комунального майна кімнати школяра площею 176 кв.м. за адресою м. Миколаїв, проспект Богоявленський, 53А, аніж це спростував відповідач.

За змістом ст. 13 Конституції України передбачено, зокрема, що власність зобов`язує.

Вказана норма кореспондується зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання»).

Виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку за адресою м. Миколаїв, проспект Богоявленський, 53А є позивач Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль».

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» як виконавцем послуг на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Таким чином, у позивача з відповідачем діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (пункт 1 договору).

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця (пункт 2 договору).

Згідно з пунктом 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг.

Відповідно до пункту 5 договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.

Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.

Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).

Відповідно до пункту 45 договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Згідно з пунктом 47 договору оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (пункт 51 договору).

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (пункт 52 договору).

З метою забезпечення теплом об`єктів з початку опалювальних сезонів 2023-2024, 2024-2025, 2025-2026 після зниження середньодобової температури зовнішнього повітря до + 8°С і нижче, на виконання рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1189 від 26.11.2023, № 1870 від 29.10.2024, № 1608 від 06.11.2025 позивачем було розпочато опалювальний сезон 2023-2024, 2024-2025, 2025-2026 та підписано наряди з управляючою компанією ТОВ УК «Місто для людей», що свідчать про підключення опалення у будинку по проспекту Богоявленському, 53А (копії нарядів від 23.11.2023, від 06.11.2024, від 12.11.2025 надано позивачем до матеріалів справи).

Факт здійснення централізованого постачання теплової енергії до вказаного будинку підтверджується також наданими позивачем до матеріалів справи відомостями споживання теплової енергії.

При цьому, за даними позивача, не спростованими відповідачем, нежитлові приміщення по пр. Богоявленський, 53А не обладнані окремими вузлами обліку теплової енергії, а знаходяться у житловому будинку, на вводі якого встановлено загальний вузол обліку теплоспоживання, споживання тепла вбачається з відомостей споживання теплової енергії. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньо будинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. Приміщення Відповідача по пр. Богоявленський, 53А знаходяться в системі житлового будинку з централізованою системою опалення, яка є єдиною з системою опалення приміщень будинку по пр. Богоявленський, 53А.

Відповідно до рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №513 від 27.03.2024, № 339 від 24.03.2025 опалювальні періоди закінчено.

З початку опалювальних сезонів 2023-2024, 2024-2025, 2025-2026 відповідно до рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1029 від 25.10.2023 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 252 від 14.02.2024 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1792 від 23.10.2024 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», № 1556 від 22.10.2025 «Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» законодавчо встановлено економічно обґрунтовані двоставкові тарифи на теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії за умовно-зміною частиною та умовно-постійною частиною тарифу.

Крім того, тарифи на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії, а також абонентська плата у відповідні опалювальні періоди встановлювалися наказами Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» № 473 від 22.09.2021, № 104 від 21.03.2024, № 340 від 28.10.2024, № 389 від 13.12.2024, № 14 від 17.01.2025, № 45 від 14.02.2025, № 73 від 12.03.2025, № 125 від 25.04.2025, № 299 від 16.10.2025, № 381 від 19.12.2025, № 20 від 16.01.2026, № 53 від 13.02.2026.

Відповідно з п. 5 Договору, позивач зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а відповідач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Відповідно до п. 10 Розділу 1 Методики 315 розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 (зі змінами) визначено, що базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії. У разі, якщо відомості про опалювану площу не були надані споживачем, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є загальна площа приміщення у метрах квадратних, визначена за даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у разі відсутності у ньому інформації про окремі приміщення - за даними, зазначеними у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.

Що стосується коефіцієнту газу, то керуючись Постановою КМУ від 10.11.2021 №1209 «Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв`язку із зміною ціни природного газу», «Правилами користування тепловою енергією» затвердженими постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (зі змінами), «Правилами надання послуги з постачання теплової енергії» затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 №830 (зі змінами), враховуючи щомісячну зміну ціни природного газу згідно з умовами договору постачання природного газу (без урахування зміни тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, торгівельної надбавки постачальника), що використовується для виробництва теплової енергії.

Всім своїм абонентам за витрати опалення місць загального користування позивач почав нараховувати лише з 01.11.2022, оскільки методика, відповідно якої проводиться розподіл обсягів спожитої теплової енергії набрала чинності 28.01.2022. Відповідно, з усіма абонентами, які відключені від централізованого опалення, індивідуальні договори укладені з 01.11.2022 та з цього періоду почались нарахування витрат за відшкодування обсягів теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

Вказані обставини не були спростовані відповідачем в ході розгляду даної справи.

Так, за даними позивача, не спростованими відповідачем, у період з листопада 2023 року по лютий 2026 року останньому було надано послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 183 441,59 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем, було подано до матеріалів справи виставлені відповідачу за спірний період:

- Акт № 4939 надання послуг з постачання теплової енергії за період з листопада 2023 року по лютий 2026 року на суму 183 441,59 грн;

- Рахунок № 4939 за послугу з постачання теплової енергії за період з листопада 2023 року по лютий 2026 року на суму 183 441,59 грн.

За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній за спірний період оплати не проводив.

В порядку досудового врегулювання спору позивачем направлялася відповідачу претензія № 116-Ю від 19.03.2026, з вимогою оплатити наявну заборгованість.

Водночас, матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на вказане звернення позивача, ні у формі сплати відповідних коштів, ні у формі подання будь-якої відповіді/пояснень/заперечень.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за поставлену теплову енергію закон покладає на споживача.

Відповідачем контррозрахунку вартості послуг з постачання теплової енергії у спірний період на загальну суму 183 441,59 грн суду не надано, позовних вимог не спростовано.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на лист Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 22.05.2026 №30580/10.01-08/26-2 та розпорядження Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 01.12.2021 № 262р щодо передачі спірних приміщень на баланс КЖЕП Центрального району м. Миколаєва на праві господарського відання, оскільки незважаючи на вказані обставини, власником відповідного майна залишається територіальна громада в особі Миколаївської міської ради.

Станом на день розгляду справи суду також не надано доказів оплати заборгованості в розмірі 183 441,59 грн, строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 183 441,59 грн зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо сплати коштів, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Миколаївської міської ради (Україна, 54027, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 20; код ЄДРПОУ 26565573; через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (Україна, 54020, Миколаївська обл., місто Миколаїв, Каботажний узвіз, будинок 18; код ЄДРПОУ 30083966) основний борг за теплову енергію в сумі 183 441,59 грн та судовий збір у розмірі 3 328,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 30.07.2026.

Суддя Н.О. Семенчук