Решение № 138569642, 27.07.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 397/1736/25

провадження №: 2/398/2255/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"27" липня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", представник позивача Старинець Майя Олегівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 27 082,55 грн та витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 липня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у формі заяви про надання кредиту «Кредитна картка» № 010/0666/82/0345712, за умовами якої відповідачці було встановлено кредитний ліміт у розмірі 8 400,00 грн. Позивач зазначає, що відповідачка свої зобов`язання з повернення кредиту належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

20 листопада 2024 року між АТ "Райффайзен Банк" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-73, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Згідно з розрахунком позивача, загальна сума заборгованості, заявлена до стягнення, становить 27 082,55 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 11 501,85 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 15 580,70 грн.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Позовна заява первісно була подана до Олександрівського районного суду Кіровоградської області. Ухвалою цього суду від 25 грудня 2025 року справу передано за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за зареєстрованим місцем проживання відповідачки.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 02 червня 2026 року суд з власної ініціативи витребував у позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів інформацію та відповідні докази: виписки з рахунку позичальника, квитанції, меморіальні ордери, платіжні інструкції або інші докази, які підтверджують фактичне надання, перерахування, видачу первісним кредитором АТ Райффайзен Банк Аваль кредитних коштів ОСОБА_1 відповідно до Кредитного договору № 010/0666/82/0345712 від 30.07.2018 р.; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються. Суд встановив строк для надання доказів до 20 липня 2026 року та роз`яснив наслідки їх неподання. Позивач ТОВ ЄАПБ та представник позивача Старинець М.О. були належним чином ознайомлені з цією ухвалою шляхом її доставки до електронного кабінету 06.06.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного документу, що наявні в матеріалах справи. Однак позивач та його представник вимоги ухвали суду не виконали, жодних витребуваних доказів суд не надали, про причини неможливості їх подання суд не повідомили.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник просила розглядати справу за її відсутності та зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце розгляду справи вона повідомлена належним чином шляхом надсилання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням за її зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення із судовою повісткою повернулося до суду з відміткою поштового відділення про причину невручення «адресат відсутній». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надходило, про причини неявки вона суд не повідомила.

Оскільки відповідачка, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явилася без повідомлення причин, відзив не подала, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, керуючись нормами статей 280-281 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд цієї справи на підставі наявних доказів.

Оскільки у судове засідання не з`явилися усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів

Відповідно до Паспорта споживчого кредиту від 27 липня 2018 року, ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування, а АТ "Райффайзен Банк Аваль" виконало переддоговірний обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій. Паспорт підписаний власноручно відповідачкою.

30 липня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви про надання кредиту «Кредитна картка» № 010/0666/82/0345712. Суд дослідив копії вказаної Заяви, Додатка № 1 до неї та Паспорта кредиту, що надані позивачем.

Відповідно до змісту вказаних документів, сторони погодили такі основні умови кредитування:

сума поточного ліміту кредиту 8 400,00 грн;

строк кредиту 48 міс.;

процентна ставка при користуванні кредитом поза межами пільгового періоду фіксована, 42,0 % річних;

процентна ставка при користуванні кредитом протягом пільгового періоду 0,0 %;

порядок погашення щомісячними платежами до 20 числа кожного місяця;

відповідальність за прострочення виконання зобов`язань неустойка у розмірі 1 % від суми простроченого платежу, але не менше 50,00 грн.

На виконання умов договору відповідачці було видано платіжну картку № НОМЕР_1 у неактивному стані. Це підтверджується власноруч підписаною ОСОБА_1 . Розпискою про отримання картки, у якій вона підтвердила отримання картки в непошкодженому, але неактивному стані, та зобов`язалася встановити особистий ПІН-код для її активації.

Водночас, сам по собі факт видачі неактивної платіжної картки не є доказом фактичного використання позичальником кредитних коштів. У матеріалах справи повністю відсутні будь-які банківські чи платіжні документи (виписки з особового рахунку клієнта за період дії договору, меморіальні ордери, квитанції, платіжні доручення тощо), які б фіксували рух коштів та підтверджували фактичне надання (видачу, перерахування) АТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитних коштів ОСОБА_1 або здійснення нею видаткових операцій за рахунок встановленого кредитного ліміту. Надані позивачем матеріали не містять відображення первинних фінансових операцій з фактичної видачі кредиту та його погашення починаючи з дня укладення договору 30 липня 2018 року. Тобто відсутні будь-які дані про те, чи фактично ОСОБА_1 користувалася кредитним лімітом.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з твердженнями позивача у позовній заяві та наданим ним Розрахунком заборгованості, відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку заборгованості за період з 22.11.2024 по 31.10.2025, згідно з яким загальний розмір боргу станом на дату відступлення права вимоги становить 27 082,55 грн. Зазначена сума заявлена позивачем до стягнення та складається із:

заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) 11 501,85 грн;

заборгованості за відсотками 15 580,70 грн.

Заборгованість за пенею, штрафами чи іншими санкціями позивачем до стягнення не заявлялася.

Суд констатує, що наданий позивачем документ під назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором» відображає лише підсумковий стан заборгованості (загальні суми основного боргу та відсотків), яка нібито утворилася станом на момент переходу права вимоги від первісного кредитора, і охоплює виключно період після відступлення права вимоги з 22.11.2024 по 31.10.2025 року. У вказаному розрахунку відсутня деталізація щомісячних або щоденних нарахувань, не відображено історію руху коштів за рахунком, коли і у якій сумі надавався кредит та/або чи ОСОБА_1 фактично використовувала кошти за рахунок кредитного ліміту, не зазначені періоди виникнення прострочення, застосовані процентні ставки у різні періоди, а також відсутні відомості про те, чи здійснювала відповідачка будь-які платежі на погашення кредиту протягом усього періоду дії договору (з 2018 по 2024 рік).

Перехід права вимоги

20 листопада 2024 року між АТ "Райффайзен Банк" (нова назва первісного кредитора) та ТОВ "ФК "ЄАПБ" було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-73, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржників банку, у тому числі до відповідачки ОСОБА_1 .

На підтвердження факту переходу права вимоги позивач надав суду копії: витягу з Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024 року, платіжної інструкції № 543 від 20.11.2024 року, що підтверджує оплату позивачем за відступлення прав вимоги, та витягу з Реєстру боржників від 22.11.2024 року до вказаного договору. Відповідно до витягу з Реєстру боржників, сума відступленої заборгованості за договором № 010/0666/82/0345712, укладеним із ОСОБА_1 , становить 27 082,55 грн (основна сума боргу 11 501,85 грн, відсотки 15 580,70 грн).

Норми права, які застосував суд

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

Верховний суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У контексті визначення належності банківських документів, Верховний Суд застосовує норми пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Позивач ТОВ "ФК "ЄАПБ" обґрунтовує свої вимоги наявністю у відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 010/0666/82/0345712 від 30.07.2018 року.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на консенсуальну природу кредитного договору, обов`язок позичальника з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування відповідно до статті 538 ЦК України є зустрічним по відношенню до обов`язку кредитодавця з фактичного надання цих коштів. Обов`язок боржника з повернення коштів виникає виключно щодо фактично отриманої ним суми. Відтак, сам по собі факт підписання Заяви про надання кредиту від 30.07.2018 року не є безумовним доказом виникнення у відповідачки боргових зобов`язань, якщо не доведено реального характеру операції фактичного отримання та використання нею кредитних коштів.

Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідачці було видано платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується Розпискою про отримання картки від 30.07.2018 року. Разом із тим, у вказаній розписці відповідачка прямо підтвердила, що картку випущено в неактивному стані, а для її активації вона зобов`язується встановити особистий ПІН-код.

Таким чином, сам по собі факт отримання відповідачкою пластикової картки у неактивному стані не свідчить про встановлення кредитного ліміту та фактичне надання банком кредитних коштів. Для виникнення обов`язку з повернення коштів позивач повинен довести, що картку було активовано, ліміт у розмірі 8 400,00 грн встановлено, а ОСОБА_1 фактично скористалася цими коштами, здійснивши видаткові операції.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, наданий кредитором розрахунок заборгованості, за відсутності будь-яких доказів перерахування коштів на рахунок чи картку відповідача, не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та виникнення заборгованості за цим договором.

Відповідно до статей 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц, принцип диспозитивності цивільного процесу покладає збір і підготовку усього фактичного матеріалу для вирішення спору на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Неявка відповідачки у судове засідання та неподання нею відзиву на позовну заяву не звільняє позивача від обов`язку доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, за відсутності належних доказів (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У цивільному процесі діє концепція розподілу тягаря доказування, за якою сторона не може бути зобов`язана доводити негативний факт (відсутність певної події чи дії), зокрема неотримання нею грошових коштів (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 та від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Навпаки, саме на позивача покладається обов`язок доведення позитивного факту надання кредитних коштів відповідачці, оскільки за відсутності первинних документів банку про видачу грошей факт їх неотримання не потребує додаткового спростування.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки саме вони фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поряд із цим, згідно з пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Відповідно до сталої практики Верховного Суду (зокрема, у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/24252/14-ц), виписка з банківського рахунку є належним і допустимим первинним документом, який безпосередньо підтверджує рух коштів, реальне виконання кредитного договору та розмір заборгованості.

У матеріалах справи повністю відсутні будь-які належні та допустимі первинні банківські документи (меморіальні ордери, платіжні доручення, квитанції, виписки з особового рахунку відповідачки за весь період дії договору з 2018 по 2024 рік тощо), які б підтверджували рух коштів, встановлення кредитного ліміту та фактичне використання ОСОБА_1 кредитних коштів за рахунком.

Наданий позивачем документ під назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором» відображає лише підсумковий, статичний стан заборгованості станом на момент переходу права вимоги від первісного кредитора та охоплює виключно період після відступлення права вимоги з 22.11.2024 по 31.10.2025 року. Цей документ є внутрішнім одностороннім арифметичним розрахунком нового кредитора (ТОВ "ФК "ЄАПБ"), він не містить відображення жодної первинної фінансової операції з фактичної видачі кредиту первісним кредитором у 2018 році, руху коштів, нарахування відсотків та часткового погашення відповідачкою. Односторонній розрахунок заборгованості за відсутності первинних банківських документів не може вважатися належним та допустимим доказом виникнення боргу (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц).

З метою сприяння учасникам справи у доказуванні та встановлення фактичних обставин, ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 червня 2026 року суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні докази фактичного надання АТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитних коштів відповідачці (банківські виписки, платіжні інструкції, меморіальні ордери тощо) та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Представник позивача була належним чином повідомлена про обов`язок надати ці докази у встановлений судом строк до 20 липня 2026 року шляхом доставки ухвали до її електронного кабінету. Однак, представник позивача вимоги ухвали суду не виконала, жодних витребуваних первинних документів суду не надала, про причини неможливості їх подання суд не повідомила.

Згідно з частиною десятою статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

З огляду на ігнорування позивачем ухвали суду та неподання витребуваних первинних документів, які мають вирішальне значення для встановлення факту видачі кредиту, суд приходить до висновку про недоведеність факту надання АТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитних коштів ОСОБА_1 та, як наслідок, недоведеність виникнення у відповідачки боргових зобов`язань перед первісним кредитором.

Сам факт укладення Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024 року між АТ "Райффайзен Банк" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" не є безумовним доказом наявності боргу у відповідачки та його розміру. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Оскільки виникнення основного боргового зобов`язання перед первісним кредитором не підтверджено належними доказами, новий кредитор (ТОВ "ФК "ЄАПБ") також не набув права вимоги до відповідачки.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "ФК "ЄАПБ" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 27 082,55 грн є повністю недоведеними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських та платіжних документів (банківських виписок, меморіальних ордерів, платіжних інструкцій, тощо), які б підтверджували активацію відповідачкою виданої їй неактивної картки та фактичне перерахування (видачу) кредитних коштів первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк Аваль» у межах встановленого кредитного ліміту, а вимоги ухвали суду про витребування таких доказів позивачем були проігноровані, сам факт підписання Заяви за відсутності доказів реального надання грошей не створює у відповідачки обов`язку з їх повернення, що є самостійною та достатньою підставою для повної відмови у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові покладається на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений позивачем при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 3 028,00 грн не підлягає стягненню з відповідачки та покладається виключно на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 84, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення відповідачем починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 27 липня 2026 року. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Орловський