Решение № 138568341, 29.07.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 29.07.2026

Справа № 501/5195/25

2/501/173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області

предмет та підстави позову: про зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про зобов`язання вчинити певні дії, згідно якого просить суд зобов`язати відповідача внести зміни до п.2 Рішення Іллічівської міської ради №92/67-ХХІV від 22.11.2002, виклавши його в наступній редакції:

«За рахунок земель територіальної громади встановити під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ».

Свої вимоги позивач мотивує тим, що Рішенням Іллічівської міської ради №92/67-ХХІV від 22.11.2002 був встановлений під`їзд до належної позивачу на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:06:009:0087 та 5110800000:06:009:0088.

П.1 рішення було припинено за ОСОБА_2 право приватної власності земельною ділянкою площею 85,54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

П.2 зазначеного рішення зазначено наступне: «за рахунок вилученої у ОСОБА_2 частини земельної ділянки площею 85,54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 та земель територіальної громади (30,45 кв.м.) згідно акту та схеми, затверджених розпорядженням міського голови від 22.10.2002 №1115, встановити під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що на цей час з публічних даних земельного кадастру земельна ділянка Садова 1 (кадастровий номер 5110800000:06:09:0097, площа 0,0996 га не межує з встановленим під`їздом до її земельної ділянки, знаходиться взагалі на значному віддаленні.

На підставі викладеного, позивач вважає, що рішення відповідача стосовно встановлення під`їзду до її земельної ділянки саме за рахунок припинення права особистої приватної власності земельною ділянкою площею 85,54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 є безпідставним.

Позивач листом від 11.09.2025 звернулась до відповідача з вимогою змінити своє спірне рішення, з метою виправлення помилки про те, що третіми особами розповсюджується у формі образливої інформації щодо позивача, нібито «віджала у третіх осіб землю під свій під`їзд, тощо.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача 20.01.2026 надав до суду відзив на позов (а.с.21-22), просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було прийнято за безпосередньої участі позивача та з урахуванням її згоди, позивачем пропущено строк позовної давності.

Позивач 03.03.2026 надала відповідь на відзив (а.с.50-52), посилається на обґрунтованість позовних вимог, на предмет позову не розповсюджується позовна давність.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 13.11.2025 цивільну справу розподілено судді Петрюченко М.І. (а.с.13).

Ухвалою судді від 27.11.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання (а.с.16-17).

Позивачка 19.01.2026 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просить суд задовольнити позов (а.с.19-20).

Ухвалою суду від 25.02.2026 закрито підготовче судове засідання у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.41).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.

Судом встановлено, що Рішенням Іллічівської міської ради №92/67-ХХІV від 22.11.2002 був встановлений під`їзд до належної позивачу на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:06:009:0087 та 5110800000:06:009:0088 (а.с.4).

П.1 рішення було припинено за ОСОБА_2 право приватної власності земельною ділянкою площею 85,54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

П.2 зазначеного рішення зазначено наступне: «за рахунок вилученої у ОСОБА_2 частини земельної ділянки площею 85,54 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 та земель територіальної громади (30,45 кв.м.) згідно акту та схеми, затверджених розпорядженням міського голови від 22.10.2002 №1115, встановити під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Іллічівського міського голови №1115 від 22.10.2002 затверджено акт від 02.10.2002 про встановлення під`їзду до земельної ділянки ОСОБА_1 (а.с.5-7).

Оскаржуване рішення було прийнято за безпосередньої участі позивача та з урахуванням її згоди, що підтверджується її заявою (а.с.27).

ОСОБА_1 листом від 11.09.2025 звернулась до відповідача з вимогою змінити своє спірне рішення, з метою виправлення помилки про те, що третіми особами розповсюджується у формі образливої інформації щодо позивача, нібито «віджала у третіх осіб землю під свій під`їзд (а.с.8-9), на який отримала від відповідача лист роз`яснення щодо відсутності правових підстав для внесення змін або скасування зазначеного рішення (а.с.10).

ІV. Оцінка Суду.

Аналізуючи доводи підстав та предмету позову, суд приходить висновку, що фактично позивач ставить питання про припинення/встановлення земельної сервітуту.

Згідно зі ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 102 Земельного кодексу України, передбачено, що: дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

У позовній заяві позивач, як на основну підставу для припинення земельного сервітуту посилається на те мету виправлення помилки про те, що третіми особами розповсюджується у формі образливої інформації щодо позивача, нібито «віджала у третіх осіб землю під свій під`їзд, тощо.

Разом з тим, вказані підстави не є підставою для припинення дії постійного земельного сервітуту встановленого Рішенням Іллічівської міської ради №92/67-ХХІV від 22.11.2002.

Так само, не надано позивачем доказів існування інших підстав для його припинення, які передбачено ст.102 Земельного кодексу України.

Щодо встановлення земельного сервітуту, суд керується наступним.

Згідно ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

За ч.1 ст.402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об`єкта енергетичної інфраструктури, іншого об`єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об`єкта при переході права власності на нього. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Згідно ст.404 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Як вже встановлено судом, рішенням Іллічівської міської ради №92/67-ХХІV від 22.11.2002 був встановлений під`їзд до належної позивачу на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:06:009:0087 та 5110800000:06:009:0088 (а.с.4).

Оскаржуване рішення було прийнято за безпосередньої участі позивача та з урахуванням її згоди, що підтверджується її заявою (а.с.27).

Всупереч вимогам статей 76, 84 ЦПК України, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її права чи користування земельною ділянкою, а фактично наполягає на перегляді мотивувальної частини рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого понад 20 років тому.

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Що стосується доводів відповідача у відзиві в частині необхідності застосування судом наслідків спливу позовної давності, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Разом з цим, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб`єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чи не зупинявся або не переривався строк давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.

Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.

Зважаючи на те, що судом встановлено безпідставність позовних вимог, підстави застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах, відсутні.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко