Решение № 138557007, 17.07.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/836/26

РІШЕННЯ

іменем України

"17" липня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, представника позивача не з`явився, відповідача не з`явився, представника відповідача адвоката Ю.О. Біллериса, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» звернулося до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 33320 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №78836469 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», а саме шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача. За умовами кредитного договору ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» надало позичальнику кредит у розмірі 8500 гривень, строком на 30 днів, зі сплатою відсотків в розмірі 2,5%.

03 липня 2023 року між ТОВ «Деал Фінанс Груп» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №034-030723, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Сіроко Фінанс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, включно і до ОСОБА_1

05 грудня 2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали Договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025, за умовами якого позивач набув право вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №78836469 від 25.04.2023.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №05/12/25 від 05.12.2025 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 по кредитній заборгованості в розмірі 33320 грн, в тому числі за основною сумою боргу 8500 грн, за відсотками 24820 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитними договорами в розмірі 33320 гривні 00 копійок, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4500 гривень.

Ухвалою суду від 25.06.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін

Відповідач подав відзив на позову заяву, де зазначив, що позивач по справі безпідставно просить стягнути з ОСОБА_1 відсотки за користування кредитними коштами, нарахованими поза межами узгодженого в Договорі позики №78836469 від 25.04.2023 р. Відповідно до п. 1.1. Договору, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти , на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики. Згідно з п. 2.1. Договору сума позики становила 8500,00 грн. Згідно з п. 2.2. строк кредитування становив 30 днів. Пунктом 2.3. Договору позики встановлена фіксована процентна ставка 2.50% від суми кредиту. Таким чином, сторони погодили, що строк кредитування становить 30 днів (до 24.05.2023 р.), в рамках якого Кредитор нараховує відсотки по ставці 2.50% від суми кредиту. Враховуючи викладене, з урахуванням умов Договору позики, загальна сума заборгованості, яка могла вийти за вказаним договором становить: 8500 грн. (тіло) + 6375 грн. (відсотки (8500 х 2,50% х 30 днів) = 14 875 грн. При цьому згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора, Позичальником 23.08.2023 р. було сплачено 680 грн. в рахунок погашення заборгованості. Отже 14 875 грн. - 680 грн. (оплата Позичальника) = 14 195 грн. загальна сума боргу, на яку має право Позивач по справі.

Змістом п. 6 Договору позики, передбачена можливість продовження строку кредитування. Так, даним пунктом встановлено, що позичальник має право продовжити строк користування Позикою (пролонгація). Продовження строку користування Позикою здійснюється за зверненням Позичальника в електронній формі через особистий кабінет Позичальника шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права. У той же час, матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача для продовження строку кредитування та/або здійснення оплати будь-яких нарахувань по кредиту, а отже він складав 30 днів і лише протягом цих 30 (тридцяти) днів кредитор мав право нараховувати відсотки в порядку ст. 1048 ЦК України. В той же час, відповідно до долучених Позивачем розрахунків заборгованості первісного та наступного кредиторів відсотки нараховувались до 23.08.2023 р. тобто після сплину 30 денного строку, у зв`язку із чим такі відсотки є нарахованими поза межами строку кредитування.

Позивач підміняє правову природу нарахувань: замість відповідальності за прострочення (ст. 625 ЦК України), фактично стягує плату за користування кредитом поза межами строку кредитування, що суперечить ст. 1048 ЦК України та правовій позиції висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13 ц, провадження № 4-154цс18, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. З огляду на зазначене, вимоги Позивача про стягнення відсотків у розмірі 18445,00 грн. є неправомірними, оскільки вказана сума відсотків була нарахована поза межами строку кредитування, узгодженого в Кредитному договорі, що суперечить як чинному законодавству, так і усталеній судовій практиці

Тому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, де вказав, що у Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті первісного кредитора, зазначена процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація).

Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

З наведеного алгоритму укладання договору позики вбачається, що без ознайомлення/погодження з Умовами договору позики та Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим. Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі N? 524/5556/19 (провадження N? 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі N? 234/7159/20 (провадження N? 61- 18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статі 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Водночас, зобов?язання невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб. Закінчення строку дії договору не є підставою для відхилення від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення.

Крім того, позивач зазначає, що витрати на правничу допомогу, які планує понести відповідач, є завищеними та перевищують витрати на правничу допомогу позивача.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві, вказав про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн.

У судовому засіданні 17.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 25 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №78836469 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», а саме шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача.

Сума кредиту 8500 гривень ( п.2.1 договору ).

Строк кредитування/ строк договору 30 днів ( п.2.2 договору ).

Процентна ставка /день 2,5% (фіксована). (п.2.3 договору ).

ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов`язання перед відповідачем виконало, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» про проведення платежу: Дата 25.04.2023 року; Номер платежу 8aa324ea-91a3-48ab-bfd6-ed3c0ca80fbd; Сума 8500.00 грн.; Отримувач Кот Владислав - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Позивач надав розрахунок сформований станом на 24.02.2026, з якого слідує заборгованість відповідача перед позивачем становить в розмірі 33320 грн 00 коп, з них: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 8500 гривень, заборгованість за процентами в розмірі 24820 грн 00 коп.

03 липня 2023 року між ТОВ «Деал Фінанс Груп» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №034-030723, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Сіроко Фінанс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, включно і ОСОБА_1

05 грудня 2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали Договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025, за умовами якого позивач набув право вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №78836469 від 25.04.2023.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №05/12/25 від 05.12.2025 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 по кредитній заборгованості в розмірі 33320 грн, в тому числі за основною сумою боргу 8500 грн, за відсотками 24820 грн.

Позивач, вказуючи на порушення його законних прав та інтересів, звернувся до суду за захистом таких з позовом про стягнення заборгованості.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу пункту 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Як вже було встановлено судом, кредитні договори у справі, що підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразових ідентифікаторів, який були надіслані на номер мобільного телефону відповідача, що повністю узгоджується із процедурою укладення кредитного договору, визначеною Законом України «Про електронну комерцію».

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачем у передбаченому законом порядку доведено належними та допустимими доказами те, що 25.04.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №78836469. За вказаним договором позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 8500 грн.

Даний факт визнається відповідачем.

Указані встановлені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що відповідачем грошові кошти за цими кредитним договором були отримані на виконання умов договору. Однак, після закінчення строку кредитування відповідач не повернув грошові кошти у повному обсязі згідно вимог договірних зобов`язань та не сплатив проценти за користування ними.

При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача суд враховує наступне.

Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за вказаним договором позики.

Так, статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Із розрахунку заборгованості по договору позики від 25.04.2023 №78836469 заборгованість відповідача перед позивачем становить в розмірі 32320 грн, з яких 8500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24820 грн - сума заборгованості за несплаченими процентами.

Договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «1 БАНК» від 25.04.2023, передбачав строк кредитування 30 днів. Будь-яких договорів щодо пролонгації вказаного договору позивач суду не надав.

На підтвердження правомірності нарахування процентів за договором позивачем надано Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників товариства від 16.09.2022.

Вказаним документом, визначені, зокрема, відповідальність сторін за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри, порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтвердження, що саме цю редакцію Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи кредитний договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Наявна в справі роздруківка Правил належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитодавця).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки відповідні правила можуть змінювалися за волевиявленням однієї сторони - кредитодавця.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві правила надання кредиту, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила, з огляду на можливість їх односторонньої зміни, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані в поточній редакції позичальником та ним не визнаються, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в тексті кредитного договору, оскільки лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказана правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 в справі №342/180/17.

Дана правова позиція є застосовною до обставин цієї справи, оскільки стосується укладення кредитного договору як договору приєднання, його складових та порядку нарахування процентів, що діють не виключно у правовідносинах між банком і позичальником, а в будь-яких відносинах щодо позики.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц сформувала правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи, що позивачем нараховані відсотки за користуванням кредитними коштами за межами строку кредитування (з 26.05.2023 по 23.08.2023), у задоволенні вимог позивача в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом за цей період слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

При цьому, зважаючи на зазначену вище позицію ВП ВС, суд розцінює нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза строком кредитування як фактичне застосування штрафних санкції до боржника, що є мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань боржником за договором.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов від ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в загальному розмірі 14195 грн, в тому числі 8500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5695 грн (6375 грн (за період з 25.04.2023 по 24.05.2023) - 680 грн сплати) - сума заборгованості за несплаченими процентами.

Дану суму відповідач визнає.

Розподіл судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У поданому позові ТОВ «1 БАНК» заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу у розмір 4500 грн.

Відповідачем у поданому відзиві заперечується проти стягнення витрат на правову допомогу у такому розмірі з огляду на її необґрунтованості.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3-5 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

До схожого висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) та постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Отже, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною та доказами такої сплати.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведених норм права, конкретних обставин справи, беручи до уваги те, що позов задоволено частково (42,6%), суд приходить до висновку, що клопотання позивача про стягнення на його користь із відповідача понесених витрат на правову допомогу підлягає до часткового задоволення, а саме у розмір 1917 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Оскільки позов задоволено частково (42,6%), з останнього на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1134,20 грн.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» заборгованість за Кредитним договором №78836469 від 25.04.2023 в розмірі 14195 грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» судовий збір в розмірі 1134 грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» витрати на правничу допомогу в розмірі 1917 грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішеннязазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (вул. Садова, 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь, 08205; код ЄДРПОУ 44280974)

Відповідач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

Повне судове рішення складено (з врахуванням відпустки головуючого судді)

27 липня 2026 року.

Суддя Т. Г. Корсун