№ 138548826, 28.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/6683/26

Провадження № 3/643/1402/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 м. Харків

Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Замікула Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративні матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

УСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №624508 від 26.03.2026, водій ОСОБА_1 26.03.2026 о 09 год. 45 хв. у м. Харкові на просп. Ювілейному, 45Б керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero Sport, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 6820 на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» (м. Харків, вул. Ахієзерів, 18А) ОСОБА_1 відмовився.

У протоколі про адміністративне правопорушення дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 130 КУпАП, як вчинені повторно протягом року, з посиланням на порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Разом з тим до матеріалів справи долучено рапорт поліцейського, який склав протокол, капрала поліції Істоміної К.А., у якому зазначено, що під час складання протоколу у графі «частина статті, за якою притягається особа» було допущено помилку, у зв`язку з чим правильною слід вважати кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, водночас захист його інтересів здійснює адвокат Козловська Т.В.

У ході розгляду справи захисником подано низку письмових клопотань: про визнання відеозаписів неналежними доказами; про визнання процедури огляду недійсною; про закриття провадження у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій особи та відсутністю складу правопорушення; про закриття провадження у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення; про індивідуалізацію адміністративного стягнення; про витребування доказів. Клопотання про зупинення провадження у справі вирішено окремою постановою суду, у задоволенні якого відмовлено.

У судовому засіданні захисник просила клопотання про витребування доказів не розглядати, у зв`язку з чим суд це клопотання по суті не вирішує.

В обґрунтування позиції про закриття провадження захисник зазначила таке.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Наявні відеозаписи не фіксують моменту руху автомобіля під його керуванням, моменту зупинки та виходу особи саме з місця водія; відеозапис з нагрудної камери розпочинається тоді, коли ОСОБА_1 вже перебуває біля автомобіля та спілкується з працівниками поліції.

Захисник вказала на наявність істотної часової прогалини у відеофіксації: відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля фіксує зупинку транспортного засобу приблизно о 09 год 34 хв та завершується о 09 год 34 хв 37 с, тоді як відеозапис з нагрудної камери розпочинається лише

о 09 год 45 хв 55 с. На переконання захисту, у цей проміжок часу мала місце позапроцесуальна розмова працівників поліції з водієм, у ході якої особу схиляли до відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Захисник також звернула увагу на невідповідність між часом руху автомобіля (приблизно 09 год 35 хв за даними відеореєстратора) та часом вчинення правопорушення, зазначеним у протоколі

(09 год 45 хв), стверджуючи, що о 09 год 45 хв ОСОБА_1 вже не перебував за кермом транспортного засобу.

Крім того, захисник зазначила, що роз`яснення працівників поліції щодо порядку та наслідків проходження огляду не були нейтральними та об`єктивними, фактично схиляли особу до відмови, у зв`язку з чим відмова не може вважатися добровільною й усвідомленою; що направлення на проходження огляду у закладі охорони здоров`я складено вже після складання протоколу та містить відомості про доставлення особи до медичного закладу, якого фактично не було; що протокол складено одним працівником поліції ( ОСОБА_2 ), а акт огляду та направлення іншим ( ОСОБА_3 ); що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому огляд мав проводитися за спеціальним порядком, передбаченим ст. 266-1 КУпАП; а також що кваліфікацію дій особи неприпустимо змінювати шляхом складання рапорту, оскільки це не є процесуальним способом усунення недоліків протоколу.

На випадок визнання ОСОБА_1 винним захисник просила застосувати за аналогією закону

ст. 69 КК України та індивідуалізувати стягнення, не призначаючи додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з огляду на статус ОСОБА_1 як військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , який обіймає посаду механіка та виконує службові й бойові завдання в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні досліджено відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції та з відеореєстратора службового автомобіля, на яких відображено обставини події, спілкування працівників поліції з водієм, а також процедуру фіксації відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши захисника та переглянувши відеозаписи, суддя зазначає наступне.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен належним чином з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Згідно із ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху (далі ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. У пункті 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП установлена адміністративна відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Порядок проходження огляду на стан сп`яніння врегульовано ст. 266 КУпАП, а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі Інструкція), затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015, та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008.

Відповідно до п. 2, 4 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є, зокрема: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, доходить висновку про наявність у діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №624508 від 26.03.2026, який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення й особу, яка його вчинила;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 26.03.2026, у якому зафіксовано виявлені у водія ознаки сп`яніння та відмову ОСОБА_1 від проходження огляду;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння від 26.03.2026, зі змісту якого вбачається, що огляд не проводився у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 ;

рапортами поліцейського УПП в Харківській області ДПП капрала поліції Істоміної К.А., які узгоджуються зі змістом протоколу та відеозаписами;

відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції та з відеореєстратора службового автомобіля, дослідженими у судовому засіданні, при перегляді яких обставини, викладені у протоколі, знайшли своє підтвердження.

Надані докази є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

При цьому суддя відхиляє доводи сторони захисту як такі, що не спростовують наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, з таких підстав.

Щодо доводів про недоведеність факту керування транспортним засобом та про наявність часової прогалини у відеофіксації суддя зазначає таке.

Зі змісту досліджених відеозаписів, зокрема з відеореєстратора службового автомобіля, вбачається сам факт руху транспортного засобу Mitsubishi Pajero Sport, д.н.з. НОМЕР_1 , його переслідування та зупинки працівниками поліції. Обставини зупинки, подальшого спілкування з водієм, виявлення ознак сп`яніння та фіксації відмови від огляду узгоджуються між собою у протоколі, акті огляду, направленні, рапортах та на відеозаписах. ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції взагалі не заперечував факту керування транспортним засобом.

Розбіжність між часом руху транспортного засобу за даними відеореєстратора (приблизно 09 год 35 хв) та часом, зазначеним у протоколі (09 год 45 хв), становить близько 10 хвилин і сама по собі не спростовує фактичних обставин справи. Зазначений у протоколі час 09 год 45 хв відповідає моменту фіксації правопорушення та складання адміністративних матеріалів на місці події, тоді як керування транспортним засобом мало місце безпосередньо перед зупинкою. Незначна різниця у часі не свідчить про недостовірність протоколу в цілому та не спростовує того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом і відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так само наявність проміжку часу між завершенням запису з відеореєстратора та початком запису з нагрудної камери не спростовує факту керування та факту відмови від огляду, які підтверджені сукупністю зазначених вище доказів.

Щодо доводів про позапроцесуальну розмову та схиляння водія до відмови від проходження огляду суддя зазначає таке.

Зі змісту відеозаписів вбачається, що працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 підстави проведення огляду, запропонували пройти огляд на стан сп`яніння на місці за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 6820 або у закладі охорони здоров`я, а також роз`яснили наслідки відмови від його проходження. ОСОБА_1 висловив відмову від проходження огляду однозначно та неодноразово. Навіть за умови, що не виключається певне вмовляння з боку працівників поліції, водій, отримавши відповідні роз`яснення, мав можливість і був зобов`язаний усвідомлювати наслідки своєї відмови. Обов`язок пройти на вимогу поліцейського огляд на стан сп`яніння прямо передбачений

п. 2.5 ПДР, а відмова від його проходження утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, незалежно від мотивів, якими особа керувалася при прийнятті такого рішення.

Крім того, під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 фактично визнав, що вживав алкоголь певний час до події. Наведене узгоджується із зафіксованими у протоколі та акті огляду ознаками алкогольного сп`яніння і додатково підтверджує наявність у працівників поліції обґрунтованих підстав для проведення огляду.

Щодо доводів про складання направлення на огляд у закладі охорони здоров`я після складання протоколу та про зазначення у направленні відомостей про доставлення суддя зазначає таке.

Послідовність оформлення документів, за якою направлення складено після протоколу, сама по собі не свідчить про порушення встановленого порядку та не спростовує факту відмови особи від проходження огляду, зафіксованого як у протоколі, так і в акті огляду та у самому направленні. Об`єктивна сторона правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП полягає саме у відмові водія від проходження огляду, і ця відмова знайшла належне підтвердження в матеріалах справи. Наявність у направленні відомостей щодо доставлення особи до закладу охорони здоров`я за обставин, коли

ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду як на місці, так і у медичному закладі, не впливає на доведеність факту відмови та не є підставою для звільнення особи від відповідальності.

Стосовно того, що протокол складено одним працівником поліції ( ОСОБА_2 ), а акт огляду та направлення іншим ( ОСОБА_3 ), суддя зазначає, що оформлення окремих процесуальних документів різними працівниками поліції, які спільно здійснювали захід, не суперечить вимогам законодавства та не свідчить про недостовірність цих документів, зміст яких узгоджується між собою та з відеозаписами.

Щодо доводів про необхідність застосування спеціального порядку огляду військовослужбовця, передбаченого ст. 266-1 КУпАП, суддя зазначає таке.

Зі змісту відеозаписів вбачається, що на запитання працівників поліції щодо військового статусу ОСОБА_1 повідомив про себе як про цивільну особу. Відтак, апелювання у подальшому до статусу військовослужбовця є непослідовним та, в будь-якому разі, не спростовує встановлених судом обставин, а також не впливає на оцінку законності дій працівників поліції під час спірних подій.

При цьому суддя з повагою ставиться до виконання ОСОБА_1 конституційного обов`язку із захисту Вітчизни від російського вторгнення. Втім зазначена обставина не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку неухильно дотримуватися Правил дорожнього руху, адже відмова водія від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння підриває дієвість заходів безпеки дорожнього руху та створює загрозу життю і здоров`ю інших його учасників, а тому вимога додержання ПДР є однаково обов`язковою для кожного водія незалежно від його заслуг та роду занять.

Щодо доводів захисту про неприпустимість зміни кваліфікації дій особи шляхом складання рапорту суддя зазначає таке.

У протоколі про адміністративне правопорушення дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 130 КУпАП, тобто із зазначенням кваліфікуючої ознаки повторності протягом року. Водночас поліцейський, який склав протокол, у своєму рапорті зазначив, що у графі щодо частини статті було допущено помилку, та просив вважати правильною кваліфікацію за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Суддя враховує, що за змістом ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження є всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин справи, а суд не пов`язаний правовою кваліфікацією, наведеною у протоколі, та зобов`язаний самостійно надати юридичну оцінку діям особи виходячи з фактично встановлених обставин. Протокол про адміністративне правопорушення не є актом, що остаточно визначає обсяг обвинувачення в незмінному вигляді; складання протоколу за ч. 2 ст. 130 КУпАП саме по собі не позбавляє суд можливості кваліфікувати дії особи за ч. 1 ст. 130 КУпАП, якщо кваліфікуюча ознака повторності не знайшла підтвердження.

У цій справі матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 протягом року вже притягувався до відповідальності за аналогічне правопорушення, тобто кваліфікуюча ознака повторності, передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП, не доведена. Рапорт поліцейського, який склав протокол, лише усуває очевидну технічну помилку в частині зазначення частини статті та фактично звужує обсяг обвинувачення до ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто до менш тяжкого правопорушення.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП замість ч. 2 цієї статті не погіршує становища особи та не розширює обсяг обвинувачення, оскільки не додає жодних нових обставин, а навпаки виключає кваліфікуючу ознаку повторності. Фактичні обставини діяння (відмова від проходження огляду) повністю охоплюються ч. 1 ст. 130 КУпАП. Право особи на захист від такої кваліфікації реалізовано, зокрема, шляхом подання захисником низки клопотань, у тому числі щодо неправильності кваліфікації, які судом розглянуто.

За таких обставин суддя вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи захисту в цій частині формальними.

Посилання захисту на постанови інших судів у справах з іншими фактичними обставинами не є обов`язковими для суду при розгляді цієї справи, оскільки кожна справа про адміністративне правопорушення вирішується з урахуванням конкретних встановлених обставин та наявної сукупності доказів.

Порушення вимог ст. 256, 266, 268 КУпАП, Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затверджена наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015), при складанні поліцейськими протоколу судом не встановлено.

Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суду не надано.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена у повному обсязі.

Відповідно до довідки т.в.о. інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП, згідно облікових даних «ІПНП», ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане 25.01.2025.

За приписами ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху суддею не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Розглядаючи клопотання захисту про індивідуалізацію адміністративного стягнення та застосування за аналогією ст. 69 КК України з метою непризначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суддя зазначає таке.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами як обов`язкового додаткового стягнення. Чинний КУпАП не передбачає можливості призначення більш м`якого стягнення, ніж визначено санкцією статті, або незастосування обов`язкового додаткового стягнення. Норми Кримінального кодексу України, зокрема ст. 69 КК України, регулюють призначення покарання за кримінальні правопорушення та не підлягають застосуванню за аналогією до правовідносин щодо накладення адміністративних стягнень, порядок яких вичерпно врегульований КУпАП. Наведені захистом обставини, пов`язані зі статусом ОСОБА_1 як військовослужбовця та характером його службових обов`язків, не є передбаченою законом підставою для незастосування обов`язкового додаткового стягнення, а тому клопотання про індивідуалізацію стягнення задоволенню не підлягає.

Відтак, суддя вважає за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки саме такий вид адміністративного стягнення досягне мети, визначеної ст. 23 КУпАП.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Матеріали справи не містять даних про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а тому він підлягає стягненню.

Керуючись ст. 33, 35, 40-1, 130, 251, 280, 283285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Штраф сплатити за реквізитами: отримувач коштів ГУК у Харківській області 21081300; код отримувача 37874947; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача UA168999980313020149000020001; код класифікації доходів бюджету 21081300; призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

Судовий збір сплатити за реквізитами: отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106; призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення».

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова в частині накладення стягнення у виді штрафу набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в частині позбавлення права керування транспортним засобом з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.

Роз`яснити, що відповідно до ст. 308 КУпАП, у разі несплати штрафу протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання постанови про накладення штрафу, зазначена постанова надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби. В порядку примусового виконання з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік правопорушення.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА